Рєпка клуб бойового суржика. Свирид Опанасович, Мурзік Васильович, Татуся Бо.

Дощ, похмуре небо і вітер сьогодні нагадали про осінь

dl

Сидимо на вулиці у кафе. Дах, високий паркан, туї ховають дорогу, по якій вишивають автівки, тролейбуси та маршрутки...

В голові чомусь крутиться фраза "Маленька Венеція". Ні, ніколи не був у Венеції, просто якийсь невловимий затишок того місця породжував саме такі слова. З колонок лунало радіо і американські пісні 50-60-х років на кшталт Елли Фіцджеральд.
- Сюди пасував би краще музика з віолончеллю, - подумалось мимоволі. Та радіо, звісно, набагато дешевше музик.

- Чого бажаєте? - офіціант у фірмовій футболці, ввічливо посміхається. Кутаюся у куртку, думаю: як же йому має бути холодно? Невже тут адміністратор така сволота, що не дозволяє вдягнути теплий одяг цим майже дітям?..

Думка про "Маленьку Венецію" плавно змінюється на спогади про Гренландію. Там також ніколи не був, але чув, наче дуже холодно. 
- Це, це, це і, будь-ласка, пива, - воджу пальцем в меню. Официант саранно записує.
- Принести вам плед? Бо сьогодні трішечки прохолодно.
І та сама незмінна посмішка, наче викарбувана на обличчі.

Докладніше

Баба Галька наша здає

sy
Ше літом бігала як спринтер, коли за нею сусідська корова Кармеліта гналась.

А з зими вже всьо. Дзвонить то сусідці Клаві, то невістці, хрипить в трубку "Кончаюсь" і требує всяких таблєток.

Вона їх в жизні ніколи не пила. Настойками домашніми лічилась. Особенно на праздникИ. А тепер не помагають, каже. Серце, забивається, каже, і в голові "круженіє".

А як потепліло, виходить баба Галька на лавочку, хекає, стогне і просить води. Сусідський онук Павло несе воду і апарат, шоб мірять давлєніє. Но баба Галька знає, що той апарат вже давно спортивсь, показує одне й те саме - 110 на 70.

- У мене, Галько, останній раз таке давлєніє було 50 год назад, коли я служить ішов, - заявляє їй сусід Віктор і примружує очі.

- Ти, Галько, не мороч мені голову! - говорить зпересердя Віктор. - Собралась кончаться - так кончайся! Місце найдеться! - і киває головою у бік старого кладбіща, біля якого вони живуть. - Бо мені ще города садить. А твого люцеркою засію.

Невідомо, що приводить бабу Гальку в чувство, - чи похилені хрести, чи чужа люцерка на її городі.

Баба Галька встає з лавочки, крутить Віктору гарну дулю - під самого носа! - і чимчикує додому.

Завтра города садить буде.
Так що кладбіще поки відкладається.

Докладніше

Буває зайдеш зранку в магазин...

lp2

Буває зайдеш зранку в магазин за кавою, подивишся на весь цей совковий треш, в вигляді трендячої по телефону продавчині, яка так зверхньо каже бабусі, обираючій цукерки (дешевих 100 грамів взяти чи дуже дешевих) "Да сколько можна?! Бєрітє еті оні самиє дєшовиє" А бабуся киває головою в квітчастій хустці (ну до магазину ж вийшла в люди, тре гарну хустку) і тремтячими руками з восковою, майже прозорою, шкірою дістає з зав*язаної вузликом носової хустинки складені папірці по гривні і по дві. Починає рахувати, нервується, коли неслухняні руки впускають ту тоненьку пачку на підлогу і так запопадливо вибачається перед фарбованою вгодованою телицею "Ой вибач доню, шо то старість, не дай Бог нікому ото так мучитися, коли руки не слухаються" А "доня" ізрєкає "задралі уже, убогіє" і демонстративно нависає над прилавком склавши руки на грудях.
Докладніше

Видатний композитор Вольфганг Амадей Моцарт...

vovk

Видатний композитор Вольфганг Амадей Моцарт ніколи не слухав Кобзона і групу Руки ввєрх. Втім, це не завадило йому у сім років стати зіркою європейської музичної сцени та написати кількасот опер, концертів та симфоній.

Письменник Едгар По чорно пив, курив опіум, писав чудесні вірші та став предтечею кількох літературних жанрів. Достеменно відомо, що він не читав Лук'яненка, Пєлєвіна і Олександра Гріна.

Режисер Біллі Вайлдер зняв комедію "В джазі тилько дєвушки", мелодраму "Римські канікули" та ще кількадесять фільмів, до котрих совіцькому кінематографу було як раком до Пекіна. Єдина стаття про захоплення пана Вайлдера творчістю Міхалкова та Бекмамбетова попалася мені в часописі СПІД-інфо, десь між заміткою про клуб пасивних некрофілів і рекламою вакуумного збільшувача пісюнів.

Леонардо да Вінчі ніколи не бачив розкішних полотен Глазунова і Сафронова. Злі язики стверджують, що за свого геніального сучасника Андрія Рубльова він теж не знав. Що не завадило йому наквецяти Мону Лізу, Таємну вечерю та вітрувіанську людину.

Докладніше

Цікаве порівняння, зроблене головредом "Дзеркало тижня"

kz

"Володимир Борисович справді відрізняється від Арсенія Петровича. Яценюк — досвідчений оратор, Гройсман — фонтанує пафосом провінційних нагородних грамот. Яценюк порівняно непоганий макроекономіст, Гройсман — досвід свого вінницького мерства вважає панацеєю. Яценюк — мізантроп, Гройсман — не сказати, що сентиментальний, але люди йому не байдужі. Яценюк — ліпив себе: в золоті та "зелені", Гройсман — себе не забуде — не Данко ж, але романтизм суспільної корисності йому не чужий. Яценюк — звісно, не цілком, але був відкритий до ротації команди, Гройсман — несамовито воює за вінницьких лицарів свого круглого столика. Яценюк — віщав, Гройсман — навчився прислухатися."

---
А єщо вона називала Гройсіка ̶з̶є̶м̶л̶я̶н̶и̶м̶ ̶ч̶є̶р̶в̶я̶к̶о̶м̶ справжнім українським куркульом. Кахи-кахи!!!... фу, блін, чуть не подавилась. Тоїсть шо? Якщо вірити вікіпедії, то куркуль - це зневажливе ставлення до заможного селянина. Шото Юля зовсім не туйво, раз таке означення дала.
Ладно, не будемо сильно занурюватись, потомушо скіко його на молєкули не розкладай - Гройсік пока ще темна лашадка, але єдине, що тішить, шо в лашадки нема часу на розкачку, якщо він дійсно себе бачить самостійним політиком.
Ну і час покаже - яка він лошадка. 

Докладніше

Інтернет розриває пост бізнесмена-емігранта...

dl

Інтернет розриває пост бізнесмена-емігранта з лейтмотивом "я хотів, я старався, я навіть пробував щось міняти, але ви до сих пір не під Радою. Не зробили мені красіво, не нагнули чиновників. Отже, прощавай Україна-ненька, ти втрачаєш найкращих синів".

Власне, не хочу, не можу й не буду засуджувати сам вчинок. Бо найвищий дар для людини від Бога - свобода. Хто вважає потрібним - бореться, хто не може боротися - емігрує. Хто не може боротися і не може емігрувати - потряпляє в "слабке звено еволюції" й за канонами дарвінізму розчиняється в деградації... Світ цинічний, не дивиться на таланти чи інтелект. Ми йому усі як китайці - "на одне лице". Тому кожна нормальна людина вгризається в щастя сама, не чекаючи, що прийдуть і зроблять за неї.

Зачепило інше - претензійність на кшталт "Примадонна покинула театр, бо у ньому хєрові зрітєлі". Упевнений, що примадонна мала достатньо часу, аби вивчити глядачів "вздовж і впоперек" і зробити адекватний висновок відносно того, чи варто пертися зі своїми гастролями. Є багато людей, які мають на меті еміграцію. Вони їдуть тихо - заради свого майбутнього, заради своїх дітей, заради бажання прожити хоч краплину життя по-людські. Всі ж бо ми розуміємо, що проблема України сидить не на печерських пагорбах. То всього лише "зливки", під якими кисне великий бідон "спорідненого молока".

І в місцеву владу, куди порядним людям балотуватися значно простіше, проходять мажоритарники з конкретними бізнес-інтересами. І очільниками великих міст та містечок добровільно обирають місцевий криміналітет.

Докладніше

Вигадав сценарій ідеального порнохоррору

vovk

Суть - шведський фотохудожник, мандрівник і збоченець Олаф Сігурдсон вирушає до України, аби зробити фотокалендар присвячений річниці Чорнобилської катастрофи. Олаф кілька тижнів катається Зоною, знімає Колесо, Причал та готель Полісся, набиває десятки тисяч цікавих знимків з рук, штатива та дрона. А далі вертається в Київ і вирішує розвіятися. Заходить в гугл, забиває в пошук "елітна повія за 50" і знайомиться з Еммою Михайлівною.

Емма Михайлівна приводить гостя в свою затишну квартиру на Подолі, вбирає його в форму офіцера СС і всю ніч грається з шведом в зою космодем'янську. А вранці будить клієнта і наказує забиратися к бісовій матері.

Осоловілий від тяжкої ночі турист шалено дивується новому іміджу пані Емми. Заляпану кров'ю білу сорочину змінює прикрашена недорогими ювілейними орденами потерта сержантська форма часів другої світової. Буйне, ще чорне, волосся ховається під кошлатою сивою перукою, а ідеально білі рівні зуби дорогої куртизанки зжовкли і вкрилися тьмяними від часу срібними фіксами. Руки у Михайлівни дрижать наче з перепою, а шкіру вкривають недавно намальовані пігментні плями.

Докладніше

Макарони і канделябр

dl

- Пасту? – пропонує білявка, склавши пухкенькі губки буквою “о”. І обережно, аби не зіпсувати манікюр, повертає ручку газової плити.
- Звісно, кохана! – вдячно відповідає Ігор та одразу хизується:
- Сьогодні вечеряємо пастою. Італійська, наша улюблена.
Білявка ледь помітно знизує плечима, зливає з каструлі окріп та вивалює у глибоку тацю розварені макарони.
- Найкраще смакують з сіллю, - радить Ігор і тягнеться за сільничкою. – Раніше ще пробували додавати масло, але воно забивало смак.
- Гарно жити не заборониш, - зауважив, з легкою відразою копирсаючись вилкою в мисці.
- А якщо заборонять – якось прорвемося, - підхопив Ігор, наминаючи пасту. – Кохана, а ти не будеш?
- Дієта, - коротко відповіла білявка, наливаючи собі повний келих “Frescobaldi Giramonte” з розпочатої пляшки.
- До речі, оце вино… - привертає Ігор мою увагу до етикетки. – Там ще лишилося?
Білявка зазирнула всередину і заперечно похитала головою.
Докладніше

Четверта республіка…

vc

Петро Олексійович йшов по коридору будівлі Кабінету міністрів і вслухався в позадверний бюрократичний шум…

- “Я вам покажу, як управлять государством!” – грізно роздавався голос новопризначеного прем’єр-міністра з-за дубових лакірованих дверей

Петро Олексійович просунув голову в двері і чисто умозрітєльно поінтересувався: “Чого ти так кричиш?”

- “Закрийте двері!” – роздражонно відповів прем’єр

Петро Олексійович закрив двері і пішов далі по коридору. Йому назустріч ішов віце-прем’єр міністр культури Кириленко.

- Здрасьтє! – сказав Петро Олексійович!

Докладніше

Рішили якось рептилоїди...

vovk

Рішили якось рептилоїди експеримент нелюдський над вкраїнцями провести. Розвернули на Неньку нашу нещасну мозкові опромінювачі потужні, та й стерли усім пам'ять музичну. Прокинулися Вкраїнці - а ніякої музики крім класичної не пам'ятають, а всі радіостанції як не італійську оперу так концерти для скрипки та фортеп'яно крутять.

І почали діла дивні діятися, всьому світу на подив.

Бува зловлять поліцаї антикорупційні депутата якого - а в нього дома десять тисяч платівок з хорами хлопчиків і три роялі стейнвеївські. А взятки він виявляється скрипками Страдіварі та альтами Аматі брав. Тягнуть вони горопашного до воронка, а він ридма ридає та кричить криком "Що ж ви чините іроди, в мене ж квиток на Лейпцігський хор в п'ятницю". А ті не слухають, штовхають, мовляв йди, гаспидів сину, у нас на лук'янівці отакенна трупа, будеш там по вихідним романси Вієльгорського співати та за гарну поведінку раз на місяць в філармонію їздити.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info