Рєпка клуб бойового суржика. Свирид Опанасович, Мурзік Васильович, Татуся Бо.

Пішла ка я в дєпрєссію схожу..

lp2

Пішла ка я в дєпрєссію схожу, давно не була там, вона за мною скучила навєрно...
Вокруг піздаватізм рєдкий, особливо в освіті і в здравохранєнії.
Подружка стикнулась з такими долбодятлами, що блять, хочеться підійти, схопити за барки і гарно продекламувати з послєдующим хуком злєва
"Ти знаєш, шо ти людина?!! Ти вопше вкурсі, про то блять чи ні?!" І Симоненко би не образився на вільну трактовку його безсмертного творіння, а добавив би ще пару красівих епітєтів.
Карочє, пішла.. Вернусь потом..Вернусь і напишу, про те як блять виховувати дитину, трішки інакшу, самій.
Про те як немає на кого розраховувати, про те що блять, коли дійсно хуйово, нікому ти нахєр не нужен. Про те що далека людина з великим серцем робить для тебе більше ніж той кого ти колись називала "коханий"...

Докладніше

я чота всігда подобострасно...

kz

я чота всігда подобострасно начинаю ржать, шо лошадь, обмахуваця хвостом і лязгать зубним рядом, коли заходиш на странічьку до брутального пєрса, напросившогося в дуззя, а внього там хоппа - внізапна фота прокачаного небритого мача, полна анкєта откровєній, який він офіґєзно екзальтірований нарцис до такой стєпєні, шо сам торчіт і шо в нього асобєнно-зашкалівающе чувство собствєннй важності, ніжно поєднане з несамовитою кротостью і нєдюжинним умом. Потом ця кротость нєвінно сообщає, якому місту так крупно свєзло с пожильцом, а також вивалює на всєобщє оборзєніє місце роботи цього прикладного уміща, вопшим, располага пєрс, як може вже со старта.

Пока бігаєш глазками по лєвому столбіку "О сєбє", сразу начинаєш жаліть, шо ти німножко не така красіва і дурна, шо грушовий пень, який щовечора засирають кури і починаєш обростати комплєксами, ще не читаючи наповнені лютими ізмишлєніями в стілє Карла Маркса пости.
Вопшим, когнітівний дісонанс підкрадаєця і починає мєдлєнно тебе уїдать, ти махаєш руками і шепочеш "прєкраті працівний, шо ти дєлаєш" як тут нова внізапность! Пєрс вже приготовив тобі ляду, шоб тебе окончатільно добить вішенкой на безе "У шлюбі"!
Ага? Палучі фошизд гранату! Не для тебе мама цей кабачочєк заботліво виращівала, жалке ти і убогє сущєство, шниряюще странічками фейсбука.
Кабачок занят! І занят навєкі уже якоюсь несамовитою кабачіхою ілі уютнєнькой тиковкой в рюшиках.

Докладніше

Якби оце міг, змінив би тоталітарний...

dl

Якби оце міг, змінив би тоталітарний лозунг "держава - для громадян" на "держава - це громадяни". Отак от просто, помахом чарівної палички перевернув би свідомість догори дригом. Щоб дикі закони джунглів про виживання зграї та "ми однієї крові - ти і я" всмокталися на підкірці.

Тому що сьогодні дихаємо в одному ритмі: держава повинна. Повинна забеспечити пенсіонерів, повинна допомагати одиноким матерям, багатодітним сім'ям, інвалідам, безробітним... ПОВИННА!

Бо "держава - для громадян!"

Ми знаємо цих громадян майже в лице. Вправно віддаємо за них голоси на місцевих та загальнодержавних виборах. Витончено знущаємося в ядучих коментарях, обсмоктуємо кожну літеру з декларації їхніх статків. І вже розуміємо, що держава і справді - для них. А для інших - хто скільки зможе собі "урвати", побивши пороги інстанцій та втративши нервів на добре десятиліття свого життя.

Але - держава ПОВИННА!

І от, інвалід по сусідству - проблема держави, тому що держава ПОВИННА. Старенька, немічна бабця, що кожен ранок вклоняється перед сміттєвими баками - держава не забезпечила, але ж ПОВИННА! І ми - такі горді з того, що від цієї абомінації нічого не просимо. Хоча, якщо трохи подумати, і нам вона теж ПОВИННА! Тільки не дасть. Як не дає інваліду, пенсіонеру чи матері одиначці (яку ми ще й затято засудимо, бо свого часу не зробила аборт).

Але "держава - це громадяни" - то інша річ.

Докладніше

ЗЛИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ ПОСТ

dt

Озадачили мене мої дєвачьки. Досліджують феномен масштабної популярності в соцмережах римованої хуйні на тлі епохи глибокої душевної прози.
Сумно те все, дєвачьки. Бо отак: пише поет, працює над віршем, доводить його до досконалості. Не просто пише. Пише кров'ю. Вириває серце і пише. Чесно - то так є. І душу, іноді, готовий продати, аби знайти слова, котрі співзвучні напнутим нервам. До мила заганяють Пегаса і доводять Музу до істерики. І що?
Такі ніколи не стануть читабельними, не потраплять до підручників, не вознесуться до сонму класиків. Та що там казати? Поетам (!) важко найти не лише видавця, а й читача.
То все через оту возвишеність почуттів, оголеність нервів і бажання продати душу за окрайчик слова.
Тому поети постійно ходять голодні і тужать до печалі вселенської словами тривожними.
А поруч: "чвяк, чвяк" - літературний пікнік. Народ масово пожирає римований фастфуд і йому то НРАВИЦЦЯ. Потому шо - просто, дешево, без душевного холестерину, важких словесних металів, метафоричних нуклідів і притрушено класичними римами. Кров-любов, братство - багатство, чари-пари...
Докладніше

Вже кружляють вгорі, аж заходяться воронням...

dt


Вже кружляють вгорі, аж заходяться воронням.
А вночі при свічі - імітації світла й багаття,
Сходить думка - хтось вирвав тут небо із коренем.
Просто тут, над селом, хтось прицільно вбивав твоїх янголів,
Догорає вгорі дрібнота - твої зір світлячки.
І темнота наскрізь. Ти - мурашка у вогкому ягелі,
Не пройти, не пробратись, не в силі підняти руки.
Жаром сходить земля. А мечі перековано в рала.
На руків'ях - мозолі. Бо рала, бо мають погорблені спини.
То офіра землі, у котру твоє серце вростало,
Щоби світла душа колисалася снами сліпими... 
***
З Днем Землі, друзі!
 
Фото Любов Бурак.
Докладніше

Слідкуєш за війною..

lp2

І з екрана монітора в програмі своєї компанії теж. Як щезали потроху відділення і з ними разом танула Україна. Севастопольське і Сімферопольське. Потім Луганське, потім Донецьке. В спискові доступних міст і сіл для доставки з'являлись червоні хрестики. "Дане направлення видалене" Щеміло.. 
"А в Авдіївку відправляєте?" - заглядує у віконечко молодий чоловік. 
"Яка область?" 
"Донецька"
Заперечно киваєш головою.
Сумно.
Лист на корпоративну пошту. "Відновлено доставку до Славянська і Артемівська" 
Посміхаєшся...

Докладніше

Григорій Савич Сковорода дуже любив помагати простим людям

vovk

Бува зайде до села якого, діток грамоті навчить, дідам всі новини з Пчьолки переповість, у вдови Мирончихи переночує, а на ранок збере громаду та й пита:

- А що у вас тута діється, посполиті? Маєте жаль якийсь?

А люди й починають шуміти, на волосного та справника жалітися. І податками душать, і в армію бриють, і свині гвалтують, і з хатів виганяють. Одним словом - московити і окупаційна адміністрація.

Сердився тоді пан філософ, виймав пера захалявного і паперу сувій, та писав скаргу аж до самого Петербурху, особисто матушці-государині. Мовляв у Шершнівці, лубенського повіту волосний зі справником по ночах українською між собою балакають, вишиванки під мундирами носять, на пам'ятник Потьомкіну замість мармуру гіпс пустили, а різницю не вкрали, як нормальним людям годиться, а польським повстанцям перевели і хату-читальню для народу збудували.

Докладніше

Про вотето вот всьо ето

tatusya

з циклу “АНТОЛОГІЯ БУДУНА”
Прадоксальність дівчачих розмов після кількох келишків, стаканчиків, стопочок, бутилочок і банячків - загальновідомий факт.
Хто не говорив про квантову фізику після бутиля мартіні, той хай кине в мене шашликом.
Так от під час кожної пянки у дєвочок так чи інакше, але розмова заходить і про вотето. Ну про ето. Ну про вотето вот всьо ето. Та про секс кароче. Різниця лиш в тому, шо в одних слова “дєвочки, давно хотіла у вас спросить” звучать ще десь на другому ковточку, а у інших після підранішнього ретельного обдзвону усіх бивших.
Наші обидві негеройські героїні, назвем їх Марина і Антоніна, тоже не ісключеніє. Пить вони почали ще за сніданком, із шампанського, ну таке не гріх, істінні лєді можуть собі то позволить. І от десь в обідню пору, після кількох стаканів Джину зі швепсом, Антоніна така каже “Блядь, Мари, живем, як обізяни, світа білого не бачим. Ні тобі музеїв, ні путішествій, ні впічатлєній”.
- Ні поїбаться, - підхопила Марина.
- Ага, ні поїбаться! От ти, Мари, була в краєзнавчому музеї?
Докладніше

Чому являєшся мені у сні?

tb1

Чому являєшся мені у сні?
І там ти скачеш на коні,
і по мені.
Чому уста твої сумні?
Бо ти навєрно на коні.
Не на мені.
Чому являєшся мені у сні?
В житті ти мною згордувала,
Мене ти бросила і ускакала
На тому блядськму коні
і по мені.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info