Рєпка клуб бойового суржика. Свирид Опанасович, Мурзік Васильович, Татуся Бо.

Я звичайно не розбираюся в чоловічій красі...

podolaihama

Я звичайно не розбираюся в чоловічій красі але констатую - красивих чоловіків, таких саме чоловічих чоловіків, останнім часом у нас якось побільшало. І якщо колгоспна порода з буряковими пиками на майстерно прихованих шиях і золотими зубами в ротах з часом відійде у небуття - це і буде та сама стратегічна перемога. Було б непогано щоби і перехідний типаж, такий трохи опецькуватий і дрібний як я, наприклад, теж поступово розчинився в масі гарних і статечних хлопців та дядьків.

Ми ж, насправді, навіть і не знаємо як виглядаємо зовні, бо найкращих з нас постійно поглинала прірва війн і Голодоморів. Зараз теж непереливки, але навіть сучасний тип харчування дається взнаки. Здається, нація в цілому стає вищою на зріст.

А ще я помітив одну річ яку мало хто помічає. Все що стосується їжі, від мисок-виделок до самих порцій, стало більшим ніж було за совєтів. Дивишся іноді на чайну чашку зі свого дитинства, або на виделочку, і думаєш - тупо на карликів розраховано. Чашки точно стали більшими і це запорука, скажу я вам гггг.

Докладніше

Якщо не для дітей то...

lp2

Незалежність, це здатність вижити самостійно. Це здатність до самоорганізації не зважаючи на внутрішні і зовнішні перепони. Це можливість створювати людську кристалічну решітку при потребі і без допомоги сторонніх.
Знаєте люди, а ми ж незалежні! Проблема наша в тому, що ми не віримо в себе хоч і маємо чудовий приклад першого року війни. Ми можемо, мало того, ми це вже доводили не раз. Вітаю вас. Вірте в себе. Незалежність це не слова. Це важка робота. І можемо її робити перфектно. Люблю вас всіх. З святом!

Докладніше

грузовиє машини, танкі, гради і бетеери...

maf

грузовиє машини, танкі, гради і бетеери
грємихая царапалі вновь повєрхность асфальта
показуха позорная в стілє позднєго есесера
во главє із корольом шекаладним вальцманом
вот зачєм ето всьо било нужно скажитє на мілость
єсть лі смисл надувать нам щьокі і мускуламі іграцца
нєужелі с росієй рєшила хунта помєряцца сілой
вєдь ім нас завоєвать - дєло мінут на дваццать
пір во врємя чуми і страна вся стоіт развалєна
будто послани богом на нас дєсять казнєй єгіпєтскіх
а война же с росієй у нас до сіх пор нє об'явлєна
і у пєті всьо врємя работаєт фабріка в ліпєцкє 
может било би лучче нам всєм в етот дєнь нєзалєжнасті
улибнуцца захарчєнко, моторолє, басуріну, гіві
развє антімайдан нє стоял за одні с намі ценності
і тогда прєкратіцца война, всє убійства, обстрєли і взриви!

Докладніше

#святкове

murzik

Хочеться без зайвого пафосу щось написати про День Незалежності але якось не дуже виходить.

Що таке 25 років для історії, це мало чи багато?
З одного боку це мить на фоні тисячолітньої історії, а з іншого це глобальні тектонічні зрушення в свідомості нації, втраченої та набутої державності, що відбулися за короткий відтинок часу.
Звісно, нам ще далеко до пророчого - " в своїй хаті - своя правда і сила і воля" та принаймні ми йдемо цим непростим шляхом.
Борімося - поборемо!
Слава Україні!

Докладніше

В 91 році я почав вчитися...

podolaihama

В 91 році я почав вчитися в художній школі імені Т. Г. Кобзаря. Цоколь шкільного гуртожитку прикрашав великий напис "комуняку на гіляку". Це мені дуже сподобалося бо на першу лінійку багато хто, в тому числі і я, за інерцією приперлися в піонерських гальштуках. Нам було по 11 років і ми були наче як піонерами. Між тим як старшокласники цієї чудової школи переважно були або панками, або хіпанами, або ж металюгами. Ніхто з них шкільної форми не носив, крім того ДХСШ здавна мала тиху репутацію петлюрівської засідки.

Вся ця атмосфера моментально перепрограмувала наші малолітні мізки з "облака, белогрівиє лошадкі" на "лента за лентою набої подавай".

Ще пам'ятаю, як наша вчителька російської мови і літератури, приємна жіночка родом наскільки я пам'ятаю з Архангельської області РСФСР, отримала міністерський циркуляр з приводу переходу викладання на українську мову і доволі вправно з цим впоралася. Тобто можуть якщо хочуть.

Це тішить.

Докладніше

24 серпня

vc

Йшли колись (давно вже) посеред Києва, 24 серпня, з Сашком Галухом, з целлю найти шось випить по поводу свята (нужденні студентські роки). І тут раптом - цілий генерал. Але такий, - фальшивий. Козацький, тіпа. Увесь в орденах до грижі, в лампасах та з шабльою. І його колеги поруч: пузато-вусаті... Січ, бля...

Більше попи якісь православні, ніж козаки. Які мають таке ж відношення до козацтва, як я, сука, до адронного колайдера...

І кажуть Галуху: ей, пацан, ану сфоткай нас!!!!! І фотоапарат вручає... І всілися в благородних позах на лавку... В общем трохи унічижитєльно і зверхньо попросили...

Галух сфоткав. Потім одійшли трохи, каже: я етім підарам одні колєні сфотографіровал...

З празником, короче! Будьмо! :-)

---

І ще одне. Два десятки років парадом ходили всякі разні солдати, які увесь вільний час будували генералам дачі та копали городи...

Сьогодні йшло Військо! Військо України!

Справжнє! Настояще! Гарне! Наше!

Щиро сподіваюсь, що десь там, - в тамінших світах іноді включають телік. Сагайдачному, Вишневецькому, Мазепі... Вони б пишалися нарешті.

Військо, що сформувало хребет України! Волю, Честь та Гідність!

Слава Україні!

Докладніше

От тільки що вперше зрозуміла...

tb1

От тільки що вперше зрозуміла, чому наші письменники так тяжіють до розлогих описів.
Ні, ну справді, це ж невиносімо. Вийшов з хати, а перед тобою диво. Небо порізане трьома погодами на смуги. Дерева барвистою стіною, жовте поле, як шовкове аж лоскочеться. Та таке ж малювати треба.
Але ж малювати воно не кожному дано, у деяких, напрімєр, руки із сраці, от і мусиш писати про оксамитовий ліс, чи якісь фантазійні хмари. А не писати не можеш.
Бо як його, отаке бачити, і не писати.
Бо це такий ген, чи що.
Живи Україно, я бачила як ти вмієш поглинати людське рагульство, відновлюючи свою красу.
Живи, і переживи усіх хуйлів світу. Живи так щоб і через сотню років люди шукали літеру Ї щоб описати твої світанки.
Ех, не вистачає ніяких мегапікселів, щоб передати сьогоднішні світанки)))

Докладніше

Доброго здоров’я, друзі!

did s

Саме сьогодні, коли Україна відзначає 25-літній ювілей Незалежності, дідусь хоче зробити подарунок одній хорошій людині. З якою я особисто не знайомий, але сподіваюся, що цей сюрприз від діда зробить її сьогоднішній день радіснішим.

Мова про професійного історика, доктора історичних наук, професора Ольгу Борисову. Яка багато років трудилася в Луганському національному педагогічному університеті ім. Тараса Шевченка. У Луганську вона була не просто університетським викладачем, але й активним борцем з імперським шовінізмом в історії, енергійно протистояла популярним в тому регіоні московським поглядам на історію України, зокрема в церковно-релігійних питаннях. І звичайно, багато років піддавалася шаленим нападкам, які, щоправда, успішно відбивала, спираючись на свої глибокі знання та широку ерудицію. Але відбивати нападки можна було, поки протистояння не виходило за межі словесних полемік.

Коли ж почалися відомі події 2014-го, професор Борисова вимушена була рятуватися втечею. Вона залишила Луганськ втративши все своє майно, а очолювана нею кафедра піддалася тотальному розгрому. Написані Борисовою книги і методичні посібники спалювалися як, “фашистські” і “бандерівські”, колишні “опоненти” торжествували.

Однак Ольга Василівна не зламалася і не впала духом. Наскільки мені відомо, зараз вона бере активну участь у відновленні роботи свого вузу, який евакуйовано до Старобільська. І знаходить в собі сили для наукової та літературної роботи.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info