Рєпка клуб бойового суржика. Свирид Опанасович, Мурзік Васильович, Татуся Бо.

#Клєрньюс 12/01/2017

kz

 

Сьогодні в самий звичайний 12 день нового року ніяких міжнародних дат немає, зате єсть багато інтірєснінького в історії, патамушо в цей день народилось очінь багато талановитого люду від геніїв до злодіїв людства. На щастя злодіїв дуже мало - це Герінг та Курчатов. Да, Захарна щитає, шо от такі діячі, як фізик Курчатов, розробник атомної бомби теж вєлікій злодєй людства ібо вибір в людини завжди є, ізобрєтать друшляки з сітєчками для чаю, чи смертоносну зброю. Кому цікаво хто в цей день народився - погугліть, ну а Захарна приступає до огляду найактуальніших новин, поетому вмощуйте зручненько ваші дупки в крісла, наливайте запашну каву та чай, ітак

Україна
АТО. За минулу добу в зоні АТО загинув український військовослужбовець, ще чотирьох поранено, а одного було травмовано. Усього зафіксовано 62 обстріли. Земля пухом загиблому Герою, а пораненим найшвидшого одужання

Прем"єр Гройсман виступив із заявою, в якій дєлікатно попросив працівників стучать на руку дающу - тобто роботодавців, які не виконують рішення про мінімалку в 3200. Для цього, на думку прем"єра нада ще й обізатільно створити спецгрупи для контролю 
Ізвінітє, Вольдемар, у вас ціла налогова, пенсійний, соцстрах сидить в які двічі в місяць стікаються всі зарплатні відомості, зачєм групи? Нада влаштувать пару бєзработних кабасіков на тьоплінькі кормові мєста?
Як завжди - атівізіровався Розенко: уряд не допустить мінімізації ЄСВ. Да? А як, цікаво? Втопите пару підприємств в омуті штрафів? кулачьком грюкать це харашо, показатільно, тільки грошей більше від цього не стане, пацани...
А вопше, де Лєшек? Де шоковий, не побоюсь цього слова терапевт Бальцеровічь? Чого мовчить? Чи це і єсть кроки до змін? так нада озвучувать!
Шото в мене починає просипаця маленька ностальжі по Сєні нашому, кроліку пуфистому... хіхі)))

Докладніше

цікава тенденція спілкування в психологічном і припсихологічному колі....

tb1


Тут в лєнті зустрічаю пост обурення, жінка психолог пише, що пішла в жек - вона запитала на неї наорали, потім вона попросила не орати на неї наорали колективно. Казалось би ну шо тут такого обичні будні жековських монстрів.
Але в коментах був рай:
- ето нєпроработанніє дєтскіє обіди. Нєт завєршонності. Єто тянєт тєбя вніз.
- Я віжу у вас помутнєніє в кармічєской картінє.
- Це ужас, в такому жорстокому світі живемо - ось вам картинка з кістяком мертвого песика.
- це все псіхосоматіка. Ось побачите. Завтра будуть соплі.
- нєобходімо сходить на сістємниє проработки.
- тільки покаяння і віра врятують вас.
- я могу помочь вам очістіть чакри отвєчающіє за общеніє с внєшнім міром.
- Ето всьо із-за того, что ви носітє шерсть і єдітє животних.
І тільки один маленький коментар "Наташа, я так тебе понімаю, в мене теж уже третій день опалення нема", -ніби з іншого світу, з іншої реальності. Жду коли коментаторці розкажуть про недоработкі карми в псіхосоматікє і запропонують постом і покаянням лагодити опалення.

Докладніше

Коли мені батьки школярів...

tb1

Коли мені батьки школярів розказували про те як з-під снігу виковирювали серед ночі рослинки на екібану , я ржала і чесно кажучи думала, шо це анікдот.
Коли ті ж батьки розказували як до 4 ночі робили внєзапну домашку на ранок, я теж думала, що жартують.
І навіть коли близька подруга псіхувала і кричала, "уявляєш в цьому йоханому місті нема де купить пластілін в час ночі! Я вже з Харківського на академку змоталася" я тільки ржала.
Сьогодні прийшло повідомлення шановним батькам у вельмишановний вайбер, про те що на завтра дітки (по 4-5 років) мають повивчати віршики і прийти в українських костюмах, патаму шо празднік.
Сьогодні о 17:00 на завтрашній ранок ну прям вобще як вчасно!

Докладніше

1000 і 1 ніч війни

gorovyi

Стемніло якось вже дуже швидкою Толік спинив джипа біля воріт, прочинив їх і швиденько почимчикував до високого ганку. 

- Вечір добрий. Колядувать можна?
- Ой, здрастує, - сплеснула в долоні товстенька санітарка і кинулася відчиняти внутрішні двері.
- Пізно я? пробачте. Вже спить може?
- Проходьте, - санітарка причинила за ним двері, - та хто там спить? Ви шо свою полуночницю не знаєте?
- Ну я на хвилинку, добре? - посміхнувся санітарці Толік.
- Та конєшно йдіть, шо ж я не понімаю.
Толік пройшов коридором і тихенько відчинив одну з кімнат. Було темно, все освітлював лише телевізор, перед яким у візочку напівлежала Маша. Вона спала. Світло телевізора відбивалося на її обличчі, на худеньких довгих ручках і ніжках. Толік мимоволі зітхнув і навшпиньки підійшов.
- Зайчику, - він обережно погладив дівчинку по щоці тильним боком долоні, - ти спиш?
Маша зойкнула уві сні і прокинулася. Якусь мить вона дивилася на Толіка широко відкритими від страху очима, аж раптом впізнала.
- Тату, татусю!
Тонкі ручки міцно вхопили Толіка за шию. Він підняв доньку на руки і поцілував.
- Як ти?
- Тебе чекала, - засміялася мала.
- Таке чекала, що аж заснула?
- А ти знаєш як довго час іде коли чекаєш?
- Знаю, - Толік ще раз поцілував доньку і пройшовши до ліжка сів всадовивши її на коліна, - ну як ти тут?
- Та нічого, лікарі кажуть, що вже краще. Прогнозів правда ще бояться давати. Но сказали що може й ходитиму ще. Вік такий саме, підлітковий. Дванадцять років це тобі не десять даже. Організм швидко росте і можливо подолає травму. Ну це так вони кажуть.
- То дуже добрі новини, сонечко, - Толік відчув, що на очі навертаються сльози, - ти маєш допомагати лікарям і власному тілу. Хребет же ж цілий. Все буде добре.
Маша обхватила батька за шию руками і увіткнулася йому в груди.
- Там може, пахне не дуже… - прошепотів Толік.
- Там пахне навпаки дуже. Дуже! Тобою. Моїм татусем. 
- Ну то добре.
Деякий час обидва мовчали, Толік трохи хитався з боку в бік, так, ніби намагався приспати доньку.
- А коли ти мене забереш?
- Коли? – Толік замовк, - я не знаю точно, Машунь. Куди ж я тебе заберу? На фронт?
- Ну да, куди ж з калікою?
- Не кажи так, чуєш? Ніколи не кажи, - Толік відірвав доньку від грудей і зазирнув їй в очі, - на фронті дитині точно не місце, а хоч травмованій хоч ні. Виб’ємо орків з нашого села, то одразу і заберу.
Маша знову притулилася до батька і мовчала. Мовчав і він лише гладив неслухняні дівочі пасма.
- А ти бачиш нашу хату?
- Майже щодня. З однієї позиції дуже добре видно.
- І шо, хтось живе?
- Ні, не живе. Тоді ще як прилетіло, коли ми були, то ж кут рознесло. Так і стоїть. Село тепер під орками, но вони там не живуть. За селом одразу стоять, а тільки позиції в селі.
- А мама?
- Ох, доню. Як відчував, що треба було ховать не в селі. Тепер і на могилку не зайдеш. Но кладовище ніби ціле, тож колись підемо. Головне ти на ноги вставай.
- Тату…
- Що?
- А ти сам віриш, що я колись піду?
- Підеш, обов’язково підеш. Виб’ємо тих чортів з села, я тебе з цього центру заберу і будем хату відбудовувать. А потім нареченого тобі знайду.
- Ой не сміши, я шо сама не знайду?
- Ну або так. Давай я тебе вкладу, пізно вже.
Толік розстелив ліжко, вклав доньку , підіткнув ковдру і сів у ногах.
- Засинай, сонечко. Я побуду поки дозволили.
- А ти мені пісеньку заспіваєш?
- А ти не доросла вже для пісеньок.
- От мама б заспівала…
- Ладно, маніпулятор, слухай - - посміхнвся Толік, 
- А впав кіт із воріт,
Забив плечі і живіт.
Ото тобі, котку,
Не лізь на колодку,
Бо заб'єш головку.
Та буде боліти -
Нічим загоїти.
За вікнами пішов сніжок. Німий телевізор блимав відкидаючи тьмяне світло на ліжко, малу, та чоловіка в формі. Чоловік тихенько співав і гладив малу по голівці…

#1000і1НічВійни

 
Докладніше

вже досить давно трудю лапи...

murzik

Вчоний кіт ото вже досить давно трудить лапи на інформаційнім фронті і мусить визнати що український сегмент мордокнижки за звітний період зміцнів та виріс, як вшир так і вглиб. Та так шо вже практично не реагує на вброси кремлядьпропаганди під будь-яким соусом.

Але є одне але, як той казав. Пересічний юзер мордокнижки все ще залишається емоційно нестабільним і залюбки реагує на емоційно забарвлену інфу або ж підміну інформації голими емоціями.
Ну а хуйова мода називати усіх, незгодних з власною позицією, підарасами, далбайобами чи дибілами здається не зникне ніколи. 
Мабуть така вже людська природа підміняти аргументацію особистими образами.
Нехайбудда любить вас усіх.

Докладніше

в особичці гвавт:

kz


- Захарна, пошто мінья із друзьов викінула?
Адвічяю всім і сразу: готовлюсь до года Півника і чистю курятнік. 
У Захарни очінь отлічьна фотографічна памнять і єслі ви не прімєлькались за год в лайках і коментарях, значіт ви ідьотє лєсом лойсать те, що й лойсали, тоїсть іже хєрувіми в народних діпутатов і всієї остальнох мішури общіства, ЛОМи, ТОПи і теде. Я теж там буваю, але зовсім не за тим, щоб прочитати їхнє драгоценне мнєніє, воно мене взагалі не цікавить, бо дань посаді діло тупе і безперспективне, істінних мудрєцов слухають одиниці, а прохіндєям завжди хулят, шо собствінно і підтверджує ФБ уже скільки років підряд...
Я ж мільком вспоминала, шо в мене очінь отлічьні шпійонські наклонності, а ви не послухали і подумали, шо це всьо бла-бла.
Вопшим, пояснюю: заходю в жирний акк і бачу актів, який напросився в друзяки і відразу свєрхсрочьно вичисляю, шо ваша тушка ні разу не мелькнула за рік ні в коментах і у вподобайці - я вас беру за шкірочку, даю льохкава пєндюляку і вибрасюю із словами, шо ми друг другу ніпрігаділіс.
Досвідосінка, робляти...
Мертвим грузіком я у вас не лежатиму, а ви у мене і подавно. Краще імєть сотню друзів, ніж дурні тисячі, ферштейн?
Поетому прохання, поки я вас не викинула з друзів - не полінуйтесь, викиньте мене самі раз я у вас в стрічці не випадаю, ну а всім хто запросиця повідомлю: прийом в друзі закритий, тому клацайте на підписку.
В запитах в друзі скопився ешелон єдініц і в мене просто нема фізичної можливост розгребти тисячі запитів, не ображайтесь.
Правда вона така, тітка жостка, але справедлива...
Поетому, хто її любить - велкам до Захарни, кому миліші розові соплі в сіропі , фальшива перемога - йдете в безлике озеро к ЛОМам в тисячі ...К.
Цьомочки мої хороші і гуд лайк! З вами було вапше нікак.

Ну а ми, котани, залишаємось тведо сидіти попою на своєму місці - місці перемоги, очікування і розуміння того, що все буде просто відмінно! Люблю вас, Слава Україні!

Докладніше

О! Добрався мовний срач і до діда.

did s

В коментах до попереднього посту висловлюється критика, що інтерв’ю діда журналу “Фокус” дано російською мовою. Тож я маю дати деякі пояснення щодо своєї позиції і по мовному питанню.

1. Дід шанувальник української мови, якою вільно володіє і користується нею в реальному житті, на роботі і в побуті. Ніякого геройства тут нема, просто так склалося життя.

2. Водночас дід вільно володіє і російською мовою (теж так життя склалося) та НЕ вважає російськомовних українців ворогами України. Українці всі, хто вважає Україну своєю батьківщиною та відчуває свою причетність до її історичної долі. При цьому не має значення національність, колір шкіри, віросповідання чи мова переважного спілкування людини.

3. Розкол України за мовною ознакою – заповітна мрія Хуйла.

4. Примусове насадження мови ЗАВЖДИ має зворотній ефект. Хто не вірить – поцікавтеся результатами насильницької румунізації, мадяризації, полонізації. Примусити людей вивчити мову з-під палиці можна. Любити її – ні! Навпаки – такі способи ЗАВЖДИ викликали ненависть до, відповідно, румун, угорців, поляків тощо. Або хоча б згадайте гашекового Швейка – як чехи ставилися до німців. Чудово при тому володіючи німецькою.

Докладніше

#засиналочки #мисстраннойнадєжди

tb1

- Мамо, в мене ж колись буде День народження?
- Звичайно, вже скоро.
- І до мене прийде лапшевнік.
- Волшебнік?
- ні, ти не розумієш, це такий чарівний чоловічок, який робить багато лапші, і навіть тортик з лапші. Ясно?

- мама ти така красива як ведмідь.

- мамо, у мене теж колись буде женіх?
- ну мабуть так.
- він буде красивий і з собачкою.

- Фараон (кіт наш) запамятай, ти тепер собака. Апорт, Фараон, сабака , апорт.

- а тепер я розкажу тобі казку. Жила була Була. І було у Були Було. І якось Було пішло в ліс, а там дракон. А Була злякалася. І каже, "Було, почекай, я зараз погукаю тата". Прийшов тато і всіх переміг. Все, закривай очки і спи.

Докладніше

Потвора

dl

Холодно...
Голі стіни вкрилися льодом. Десь у іншому світі сумно завивав вітер, закидаючи час від часу лапаті сніжинки в прямокутні отвори попід стелею. І якщо щастило піймати їх на язик, то можна було з насолодою випити чисту, майже джерельну воду.
Худорлявий довговолосий дід мостив незграбну споруду з уламків битої цегли, посміхаючись, мов дитина, що бавиться кубиками. Нарешті, склавши уламки докупи, намалював палаюче полум'я чорним шматком обгорілої деревини.
- Гарний вийшов камін, - задоволено пробурмотів, вмощуючись на кам'яну підлогу. І, схрестивши кістляві пальці, задивився на грубі контури намальованого вогню.
Відразливий скрегіт зненацька порушив тишу, заповнивши увесь невеличкий простір. Старі металеві двері поволі посунулися і до кімнати війшов незнайомий підліток, тримаючи на витягнутій руці замурзану миску.
- Не слухати, не дивитися... - перелякано шепотів, затуливши долонею очі. Тонкі губи старого скривилися у ледь помітній посмішці.
- Пане Гжеши, візьміть вашу їжу.
Несформований баритон, що зривається на фальцет.
- Поклади на камін, аби трохи нагрілася, - наказав старий.
- Для цього треба розплющити очі, - заперечив голос. - Чому би пану просто не взяти миску?
Старий тихо пирснув зо сміху і, не спромігшись втриматися, гучно зареготав.
- Хочеш, аби руку тобі відгриз?
- Най пан Гжеши - найпотворніша в світі істота, але не злий! - невпевнено одказав юнак.
- Значить, люди тобі збрехали. Але навіщо? - в'їдливо запитав старий. - Може, плювати хотіли на твоє життя? До того ж, мертвій прислузі не треба платити.
- Не слухати, не дивитися... - нагадав до себе юнак, ще щільніше притиснувши долоню до очей.
- Не бачити і не чути! - роздратовано проревів старий, клацнувши довгими іклами. - Хто звелів до мене прийти?
- Не знаю, пане! Не знаю, - юнак нарешті не витримав і заридав, поволі опускаючись на коліна. - Будь-ласка, не їжте мене.
Миска вислизнула з руки і впала додолу. Прозора юшка розтеклася по каменю.
- Отже, не їсти? - втомлено мовив старий. - Тоді скажи, чому найбільша потвора має бути людянішою за людей?
- Тому що люди - то найбільші потвори, - мовив крізь сльози юнак. І, смиренно схиливши голову, тихо плакав.
 
Старий уважно вдихнув у себе зимне повітря. Воно гірчило горем, натомість майже зникла кислинка-страх.
- Бачив, як силоміць торкалися дівчини. Чув, як страшно кричала про допомогу... Бачив, чув - і злякався, - ледве вимовив хлопець, пробуючи витерти сльози. Хижі очі уважно спостерігали за ним. Гарячий, пекельний подих пік у спітніле чоло.
- Ненавиджу себе за це, - зізнався юнак. - Сам прийшов, бо маю віднині жити ось тут - огидний, мерзенний...
- Дурне, пихате хлопчисько. Захотів погратися в жертву?!
Від люті потвори, здавалось, двигтіли стіни.
- Може, я також хочу ховатися від людей? - ображено вигукнув юнак.
- Я не ховаюся, мене покарали люди! Сказали, що для диявольської потвори немає місця серед божої краси.
Старий спересердя вдарив лапою по уявному каміну. Уламки цегли розлетілися в різні боки.
- Брехливі, ниці та лицемірні... Потаємну радість з чужого горя ховають за найщирішими співчуттями. Удаваною смиренністю, жертвенністю тягнуть в довічне рабство, вимагаючи розуміння й жалю. Паскудно від них смердить.
- Щось я геть нічого не зрозумів, - тривожно мовив юнак і знервовано посміхнувся. Кислий запах повітря вдарив потужним страхом у ніс.
- Чи забув, що я знаюся на запаху крові? - поцікавилася потвора. - Можу тому одразу визначати убивць...
 
- Бовдури, вітайте героя східного королівства! - урочисто проголосив корчмар. - Пане, прошу сюди. До найкращого місця.
- Дякую, та не варто... - зніяковів юнак, знімаючи шляпу.
- Як ти зміг подолати таку потвору? - захоплено запитав огрядний велетень, привітно ляснувши хлопця по спині. - Бачив на палі кудлату голову, сущий диявол. Кажуть, одного разу вона загризла невинну жінку.
- Але є інші чутки. Наче потвора не мала жодної змоги вирватися на волю, проте герою одразу повірили, як побачили ту саму кудлату голову, - відчеканив якийсь чоловік, зазираючи юнакові прямо у вічі.
- Що за глупість? - обурено пирхнув той. - Краще пригощу тебе елем. Розкажу, як було насправді. Ну ж бо, пане корчмарю, налий усім!
Гості радісно закричали, здійнявши келихи. Посміхнувшись, юнак неквапливо рушив до чоловіка, котрий вперто не відводив своїх очей. І, обійнявши дружньо того за плечі, непомітно шепнув:
- Очевидно, комусь обережно треба ходити вулицями. Хто зна, якій потворі раптом стали цікаві його сліди.
(23)
Докладніше

Дон Хуйло і Санчо Пеніс

bg


#донхуйлоісанчопеніс

Вже сьому добу їхав Дон Хуйло зі своїм вірним слугою Санчо Пенісом по дорозі. Вночі вони спали просто на землі, бо дорога проходила там, де не жили люди, а вдень потихеньку пересувалися верхи. І ось, нарешті, вони досягли цілі своєї подорожі.

- Ваше донхуйловство, смотрітє, дракони! - перелякано заволав Санчо Пеніс. - Я ж казав, шо сєгодня доєдєм...
- Бачу, Санчо, бачу... Токо вони какіє-то подозрітєльниє. - Дон Хуйло приклав руку до відра, яке слугувало йому шоломом.
- Канєшно, а какімі же їм буть. - Санчо зліз з віслюка і потягнувся. - На то оні і дракони.
- Нє, тут шото не то, Санчо... - Дон Хуйло примружився. - Должно буть по одній, а там аж шість голів у каждого. І крутятся так подозрітєльно.
- Гг, як Бабкіна з хороводом, точно! - Санчо Пеніс тихенько хрюкнув.
- Так... А чим же протів ніх воєвать? - Дон Хуйло зліз з худорлявого коня і той блаженно вздохнув.
- Нууу, ваше донхуйловство, тут возможни варіанти. - Санчо почав загинати пальці на руці. - Можна закидать гамном, очінь ефектівная тактіка, мєжду прочім. Можна пойті з рогатіной, як на мєдвєдя. Но ето опасно. Єщьо можно...
- Хватіт, хватіт... Гамном, ото самоє оно. Я, ти, конь і осьол. За дєнь боєзапас собєрьом і впєрьод! А щас отдихать.

Смєркалось. Дон Хуйло і Санчо Пеніс розклали багаття і почали готуватись до сну. Вони пожували сухарів, випили якогось пійла і їм було харашо. Подув сильний вітер. Звідкілясь почулися дивні звуки.

- О! То дракони... Не спят, охотятся. - Санчо Пеніс закутався у ковдру.
- Страшні звєрі, Санчо, людоєди! - Дон Хуйло поправив відро на голові. - З ними нада дєржать ухо пістолєтом!
- Як дєржать?
- Пістолєтом. Так кажут...

Знову почувся странний звук, но уже ближче.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info