Рєпка клуб бойового суржика. Свирид Опанасович, Мурзік Васильович, Татуся Бо.

Гдє-то в Крємлє...

bg

#хлотворчєствобггг
#кремлівськібудні

- Тааакс, Лавруша, а за отих дипломатів отвєтіш ти! - Путін сидів на своєму золотому троні і ковирявся в зубах зубочисткою. - Жопой отвітиш, поняв!

- За шо, Владімвладіміровіч?! - злякано промямлив Лавров і витер хустинкою піт з лоба. - Ето ж всьо піндоси коварні! 
- За шо, за шо... Ти ж начальнік у них, от і получай тепер. А то попривикали, панімаєш, ніхєра не дєлать, только бабло получать і пить коньяки на прийомах. - Путін кинув зубочисткою в Лаврова. - Бєздєльнікі! Сколько там діпломатов кишнули, мм?
- 35, ваша вєлічєство! - тут же бодро отрапортував Пєсков.
- Ей, стража! Увєдітє ету Пічальну лошадь і всипать єму 35 плєтєй... - Путін позіхнув.
- Батюшка государь! Та я ж уже не юноша давно, не видержу столько! - захникав Лавров.
- Лавруша, конь ти мой рєтівий, як з Матвієнчіхой пльоткамі іграться, так видєрживаєш і не такоє, гг... - Путін єхидно гигикнув. - Знаєм ми, хто твоя госпожа по суботам, Лавруша, ми всьо знаєм...

Докладніше

- Даня вставай

lp2

- Даня вставай.
- Ммммм
- Даня вставай, я сказала, бо я зараз скажуся і витягну за ногу.
- Ну щас.
- Даня ну всьо, і не кажи що я не попередила!
За ногу Данило витягується з ліжка.
- Діма поклади тарілку після себе в раковину!
- Щас.
- Діма поклади тарілку в раковину, бо буде на голові!
- Осьо ложу. Мама не нада на голові!
Діма кладе тарілку куди потрібно...
- Коханий....
- Слухай, це вже нахабство, мовчи показувати очима, що тобі передати, я маю може ще й думки твої читати?!
- Це було б взагалі ідеально.
Це я про що.. Про менталітет української жінки.. 
Так що пані Лариса Ніцой взагалі національний рекорд встановила по "попросити по хорошому" Чотири, за умови повного ігнору, ввічливих прохання)))) 
А дівчатам іншого менталітету, які десь в глибині душі вважають ігнорування чимось само собою зрозумілим, нас не зрозуміти. Бо українкам, коли вони стають "руки в боки" зазвичай до сраки на якому вусі у когось тюбетейка))))
Ага, оце зараз починайте варнякати про "вищу расу", рази три))) А потім мені стане до сраки на якому вусі у вас тюбетейка)))
Докладніше

Мертві ноти місячної сонати

dl

Зимне місто вночі міняється. Зблідла сірість талого снігу, нагромадження білих хмар, чорні клаптики тротуару та обмерзлі гілки дерев трансформуються в магію світла, тіней і лапатих сніжинок, що від самого неба кружляють у нечутному вальсі вітру.
"Там, за вікнами, люди мають зовсім інше життя. Чи вечеряють разом, чи, може, бавляться з дітлахами. Розділяють щоденні клопоти, радіючи одне одному. Або просто милуються снігом, сидячи біля вікна..."
Дурнуваті думки... Але хто заборонить мріяти у вечірньому, зимному місті, де на вулицях більше привидів, ніж людей? Неквапливих і заспокоєних, розсудливих та терплячих. Таких, що не залишають слідів на свіжому снігу...
- Маєш вогника? - раптом зупинив мене незнайомець у ковбойському капелюсі.
- Не палю, - винувато розвів руками, намагаючись не згубити щемливі мрії.
- То візьми. І дай мені, - наказав незнайомець, простягуючи надзвичайно гарну запальничку у формі драконячої голови.
- Але навіщо? - вже почав дратуватися. Захотілося просто піти...
- Бо не можна віддати те, чим не володієш, - криво всміхнувся незнайомець, блиснувши хижо очима в світлі нічних ліхтарів. - Ось, тримай.
І нахабно вклав запальничку мені до рук.
- То маєш вогника?
Незнайомець дістав з кишені довгу сигару. Я слухняно простягнув запальничку і натиснув на драконячі вуха. Із відкритої металевої пащі вирвалось полум'я.
- Бачиш, як усе просто? - підморгнув незнайомець, випускаючи білий дим. - Маєш - і віддаєш... Он у тому провулку на тебе уже чекають. Покажи запальничку дівчині біля входу.
- Хто чекає, чому, навіщо? - геть нічого не зрозумів.
- Доля або прокляття... Яка різниця? - хижі очі блиснули знову. - Однаково краще, ніж безцільно тинятися вулицями та мріяти про життя, якого не буде.
Незнайомець глибоко затягнувся й видихнув тютюновим димом прямо в лице. Я не витримав і закашлявся.
- Вперед і не обертаючись.
Дружньо поплескавши по плечу, зник за моєю спиною, залишивши після себе незаймано-рівний сніг...
Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info