Рєпка клуб бойового суржика. Свирид Опанасович, Мурзік Васильович, Татуся Бо.

Дві панянки в транспорті

kz

Чинно всілись одна біля одної, спинки підрівняли, наче лома ковтнули, їдуть і, наче ті коняки, носами прядуть, принюхуються
- Пробачте, у вас є котик?
- Канєшно є, аж три, а що? - відповідає огрядна пані.
- Та нічого, просто від вас трішки пахтить кошатиною... - ніяковіє панянка
- Та, пусте, то мій персюк Гоша сумку покропив, а шо дєлать? Не вертацця ж додому! Протестує паскуда волохата, що я після відпустки на роботу їду, от сцикун!
- А мені вчора покропив... - зітхає молодша панянка, - такого позору на роботі натерпілась, передати важко, всі переглядаються, гигочуть, навіть шеф і той штрикнув: "шо це від тебе, Лізавєта, штирить котячими сциклями?" 
- От мурло! А ти шо? - перейшла відразу на "ти" старша.
- Та хотіла йому сказати, що сциклі мого кота, то парфум в порівнянні з тим, чим смердить від нього в понеділок, але змовчала
- А чим смердить, козлом? Від всіх мужиків рано чи пізно, Лізавєта, починає смердіти козлом, запомни! 
- Ну чого відразу козлом? Перегаром від нього смердить так, що якби смерділо козлом, то запах перегару перебив би козлятіну! Йди, каже, Лізавєта додому, бо всіх клієнтів распугаєш котячим штином, я сумку в руки і як рвонула на радощах під всіма парусами! Шарлотку спекла, борщу наварила...

Докладніше

Кінець вісімдесятих...

lp2

У пересічної білоцерківчанки показник достатку - золоті зуби і норкова шапка. Гроші щодня коштують менше, тому те, що в тебе не гірше ніж у людей можна довести тільки так. І знову ж і в зуби і в норку можна встигнути вкласти ті дешевшаючі щогодини клапті паперу під назвою карбованці. 
Місцеві дрібні злодюги теж розуміють мінливість часу і перестають витягувати гаманці, а починають знімати шапки. Жіночки ходять з супроводом і по світлому, злодюги чатують в провулках без світла і переходять на швидкісне зняття.
Свєтині батьки зарізали поросятко, продали м'ясце і сальце на базарі і тут же в сусідньому ряду, поміняли непевні папірці на, досить вагому і відчутну, норкову шапку для доці. Ну щоб все в неї було як в людей, тим більш що працювала Свєта в поважному закладі, в канцелярії місцевого МВС. Наступного ранку, Свєта настрашена батьками, щодо злодюг, йшла яскраво освітленою ліхтарями вулицею до зупинки тролейбусу, щоб їхати на роботу. Поскрипував сніжок, час від часу вона трішки підковзувала на замерзших калюжках, сніжинки живописно падали на новісіньку шапку. Краса. Але суворе повчання батьків не давало спокою, бо он там, за поворотом міг чатувати той вар'ят, який легесенько міг би зняти першу в житті, таку омріяну, норку. До тролейбуса лишалося метрів двадцять. Та он вже й видно було, як він під‘їжджає до зупинки, світячись покритими памороззю вікнами. І тут звук кроків позаду, величезна тінь огрядного чоловіка промайнула збоку, грубі руки схопилися за Свєтині плечі. Лід під ногами зробив своє діло і Свєта разом зі злодюгою опинилася на мерзлому асфальті. Шапка!! Свєта відчула вухами холод зимого ранку! Але не так її ростили батьки, щоб вона просто відмовилася від мрії! Свєта швидко вхопила шапку, що лежала на відстані витягнутої руки, схопилася на ноги, підбігла і встигла скочити між дверями тролейбусу, що вже зачинялися. Фуууух! Спасла!! Свєта гордо нап'яла норку на голову, але зауважила, що люди дивляться на неї дивно і з жахом. І тут до неї дійшло. Ще вчора ввечері, налякана татовими розповідями про злодіїв, що знімають шапки, вона зробила все що могла, щоб шапку не зняли раптово. А саме - пришила до шапки резинку, яку зранку зачепила за шию. І от стояла Свєта посеред тролейбусу, з чоловічою шапкою на голові і жіночою шапкою міцно пришитою до резинки, на спині.
Вона ще місяць перечитувала всі заяви, що проходили через канцелярію, чи нема серед них на молоду жінку, що зняла норкову шапку з чоловіка, перед тролейбусною зупинкою, а потім подарувала шапку батькові, виправдовуючись тим, що можливо, то таки злодій був і таким чином, його покарала доля!

Докладніше

Вчоний кіт роздивляється отой гротескний майдан...

murzik

#цікавідосліди

Вчоний кіт роздивляється отой гротескний майдан вже і так і сяк, і не може зрозуміти, якшо це всьо опозиція до чинної влади, чому там нема представників жопоблоку, га?
Чи може всьо таки жопоблок не така вже й опозиція, шоби з прапорами по вулиці ходить.
Знов таки вигулькнуло нове визначення "прихильники великої політичної реформи", але на манєже всьо тє же, пуштун Найом і бородата жещіна Лєщенко.
Ага чуть не забув, ходоків не пустили в АП, бо замість утрьох, вони прийшли уп'ятьох. Не сильно то й хотілося, як той казав.
Бо шо ж тоді, вийти й сказати - розходьтеся хлопці, перемога?
Шоу маст гоу он, блядь!

Докладніше

От хто точно виграв від нового “майдану”…

vc

От хто точно виграв від нового “майдану” – то це Рабінович. Адже його маргінальна засідка під НБУ по умолчанію раптом превратилася в сегмент “великої політичної реформи” і складову “національно-визвольного руху”… А нещасні бабки під тим Нацбанком долучилися до “нового прогресивного покоління”… Я б, кстаті, на їх місці требував збільшить тарифи, бо це вже зовсім інша ліга… Піднімайте ставки на трансфера! З Вадима Зінов’євича не убуде! Він точно знає як капіталізувати бабок в бабки…

“Но был ли покойный нравственным человеком?» - питав якось Остап Ібрагімович на панахиді по Паніковському. І сам собі відповідав: Нет, он не был нравственным человеком. Все свои силы он положил на то, чтобы жить за счет общества…» 

Докладніше

Лонгрід про страшні мистецькі мєтанія. Особисте.

podolaihama

Оскільки все мистецтво по-суті справи влаштоване однаково, за принципом контрастної взаємодії поверхні й дірки, хочеться спробувати все, крім балету.

В цьому контексті скульптурна освіта цікава тим, що якщо ти скульптор, якщо ти рубав камінь, ліпив лопатою трьохметровий чобіт з гівна, калатав в здоровенній балії гіпсовий розчин і високохудожньо пиляв арматуру, то виникає (часто досить оманливе) відчуття "та похуй, покажи, ага, та зробимо".

З іншого боку у різного мистецта й різний інструментарій, різний аж до тотальної протилежності. Лопата в гівні, як у скульптора, і барокова скрипка в руках музиканта - це, курва маць, геть різні речі. І при тому лопата зі скрипкою можуть вам розповісти одну й ту саму історію, просто по-різному.

Докладніше

Школа - чудноє врємя...

tb1

Школа - чудноє врємя, як казав один із моїх вчителів.
Осінь золотава і школярі потяглися в наш двір на позаурочний перекур.
Це вони вранці йдуть - штаненята рівненькі, сорочечки заправлені зачіски гарненькі. А тут всьо - подвороти, сорочку навипуск, комір від пінжака дибом, чолку хохолком.
Наблюдаю за ними із вікна і із вредності хочеться крикнуть - "Галино Миколаївно, Ларисо Василівно, вони тут . окружайте їх"
І іще, якось треба, мабуть, вводити дітям факультатив по використанню обсценної лексики, бо фраза "разліл, блядь, чай на хуй" звучить якось неоднозначно.

Докладніше

Обзор 18 жовтня 2017

did s

Доброго здоров’я, друзі! Ніч, к большому огорченію організаторів торжеств коло ВРУ, пройшла спокійно, їх ніхто не бив, но вони не отчаюються і надіються на лучшеє. Ну й пока вони з надією поглядають у бік Банкової, ожидаючи що хунта отямиться і вчудить нарешті якусь херню, ми маємо змогу окинути спокійним поглядом проісходяще та спробувати докопатися до справжньої природи цих собитій і зрозуміти куда крива вирулить. Заварюєм собі кохве або чай і вмощуємся зручненько.

Ранок подарував нам цілий ворох смачних версій, наіболєє популярною среді которих єстєственно... (барабанная дробь)... козні Кремля! Ну хто б сумнівався! По версії одних хунта давно й безнадьожно находиться в услуженії Хуйла, і всьо шо вона робить або не робить – дєлається по указанію з Москви. А значить усі борци проти хунти – іскренні патріоти без страха і упрьока, всі на вулицю свергать московського баригу і поддержувать істінно народних ізбранніков.

Докладніше

Всі ж вкурсі, що в мене з Порохом...

lp2

Всі ж вкурсі, що в мене з Порохом сложні емоціональні стосунки? Бо іскрєннє щитаю, що маю право сказати що він робить хєрню, коли він на мою думку робить хєрню. І вопше він по мойму прєзідєнт нікакой. Його золоте місце в яком то посольстві. ("Хто єслі нє он", визиває в мене рвотний рєфлєкс) І я іскрєннє щитаю, шо він вже сильно загрався в царя і самодєржца. І не мало в цьому ставленні зіграли істєрічки з-за кордону і проча наймана ботоферма, яка мені не дає слова сказати і фігачить капслоком метрові комєнти на кшталт "а чєво дабілся ти" Кста під цим дописом таку фігню видалятиму. Маю свою думку, яку озвучую і не забороняю того робити кожному в СВОЇЙ стрічці. Менш з тим, те що відбувається в Києві вважаю тупістю. І вопше яким то странним дибільним оксюмороном. І не варто мене переконувати в зворотному. Оці толерантні мітінги очолювані грузинами і євреями нічого не дадуть. І 180 гривень на ліцо, ви вкурсі шо вони їх собі нашим коштом повернуть. Як і утримання нацгвардії теж ми оплачуєм. Прикольно так. Ми вкалуєм, щоб курви гралися в содатиків і мітінгів. Я не хо напрімєр, але мене не питають. Я хо щоб з моїх податків армію утримували і культуру з освітою. На цирк я грошей давать не підписувалась. 
І не нада мені нічо пояснювать. Я не просила, а очєнь даже проти коментів під цим постом.

Докладніше

Я вважаю, що замість фрази...

tb1

Я вважаю, що замість фрази, "що у вас на думці?" фейсбук має вітати зашедшого бідаку словами, "уважаємий блогер, помни, шо кажне слово, яке ти тут згарячу пиздонеш, може і буде іспользовано протів тебе".
Ситуація складається така, шо средств массової інформації багато, пріобщівшихся писак ще більше, а новин на всіх не фатає. І тоді журналісти подпольщики, ідуть до всякого блогерства і пишуть тіпа новость. Я щас уже даже не буду згадувать основ журналістики, бо у тих пісатілів голова закипить і взорвецця від такого обєму інформації. Вони як роблять?
От, допустім, блогер з Броварів, Сірьожа Сєргєй пише в себе " рібята, я щас афігєл, в траліку кондукторша дала білєтік щасливий, так якийсь поц вирвав з рук і здів".
І всьо - на ранок готова новость - "кієвлянє опасаются пожиратєлєй білєтов. На маршрутє ... Орудуєт маньяк пожиратєль щаслівих білєтов. Как пішет блогер СірьожаСєргєй... " і далі чиста копіпаста вашого посту. І всьо, ніхто у вас даже перепитувать не буде, як ви ту наругу пережили. Новость готова, ви звізда, насладітєсь.
Або от якась хазяйновита блогерка така пище "сьодні труси попрала" - всьо. На завтра на всєх моніторах страни - "ЧТО ЗАСТАВІЛО ОБОСРАТЬСЯ БЛОГЄРОВ".
Пишеш якийсь банальний пост, шо руськоязичну якусь бабцю столєтню в маршрутці совком пронесло. А на слєдующий тиждень став гланой тємой запоребріковських ток-шоу. Сам Кісєльов, шоб на нього мєтєоріт впав, цитує тебе лічно, перекладаючи навіть ім'я під рускочелюстную логіку.
Вобщим помни блогір - сьодні ти домохазяйка з попраними трусами , а завтра цілий ньюзмейкер. Журналіст не дрємлєт і читає даже твій підзамок, кажне слово твоє може превратиться в " Кієвлянє в шокє!". "Чєрнігов трєпєщєт", " Полтавці налякані", "Львів'яни не ймуть віри" і т.д.
Всевидяще око фейсбука бдіт тебе, так шо не бзді, твій портрет з шашликів у кума уже на главной страніце сайта.

Докладніше

У мене складна історія з оптимізмом :)

dl

Колись давно я вірив, що все буде добре. Сидів, вірив і чекав, коли вже нарешті буде. Гриз сємки, питався в Бога, ставив будильник навмання... Життя тим часом проходило далі, мимо. Міняючи все навколо, руйнуючи те, що здавалося стабільним та довговічним. І врешті-решт дійшло до того моменту, коли чекати більше було несила...

Нічого не буде добре саме по собі.

Світом рухають причини і наслідки, дія і реакція на неї. Можна вірити, що ракова пухлина розсмокчеться сама по собі, відмовлятись від лікування - і померти. Можна діяти за обставин, які сильніші - і програти. А можна діяти на упередження цих обставин - і принаймні триматися на плаву...

То кого вважатимемо оптимістом? Того, хто, підкорившись фобіям, чекатиме безпідставно, коли обставини зміняться і "все буде неодмінно добре?" Чи людину, що не складатиме руки у складних ситуаціях, бо віритиме, що вихід існує завжди?

У запальних "усе буде добре, хунто!" я читаю банальний страх безвиході. Бо тому, хто насправді вірить, що все буде добре, не треба переконувати себе та інших.

А треба діяти і спонукати до дії.

І будь-який волонтер, що виснажився за три роки війни, але невтомно везе допомогу на передову, є значно більшим оптимістом, аніж тисячі позитивних блогерів та читачів, які відрізають себе від найменших натяків на свій страх, стараючись самозануритися в солодкий сон...

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info