Рєпка клуб бойового суржика. Свирид Опанасович, Мурзік Васильович, Татуся Бо.

Чим ви займаєтесь?

kz

- Чим ви займаєтесь? - запитала мене одна письменниця, щоб підписати на памнять свою книгу.
Захарну це питання настільки застало зненацька, що вона приголомшливо ледь вичавила з себе:
- Я? Та нічим не займаюсь... - і густо зачервонілась, наче серпнева ружа на клюнбі.
Ну не казатиму ж, що я Захарною работаю, що я придурок який, чи що, отак бездарно палицця без питок і казнєй?)))
І взагалі, само по-собі питання якесь не туйво, що значить чим займаєтесь? січас чи вопше? 
Січас в черзі стою, щоб книгу у вас підписати, а "вопше" - кому воно треба, ще й в книжці?
Назвати соціальний статус, чи професію? Професія у Захарни нудно та безпафосно звучить, єщо ніфаталла її в книзі надписувати, а соціальний статус "яждвічімати" кому воно треба? 
Вигляділа я мабуть достатньо безперспективно та жалюгідно та ще й пика була надто палєвна, наче кислиць насільствєнно обжерлась, бо письменниця впічатала в аннали побажання:
"Дорогій В......( тут звучить моє справжнє ім"я, прийшлось трохи подпаліццо). Грошей, натхнення, оптимізму!!!"

О! В яблучко,
Беру все!!! ???

Докладніше

Осьо люди часом згадують...

vovk

Осьо люди часом згадують, як у вісімдесяті продукти з магазинів пропали. Не знаю як в інших містах, а у нас Т-34 був винен.

Танк той на розв'язці стояв, на Героїв Сталінграда. Ну і скучно йому було весь день стояти. То як 12 било - він з постамента злазив і по городу катався. Люде до того привикли і особо не боялися.

А в 84 якісь два одпускника горілку під тим пам'ятником пили. З ГДР значить після служби вернулись. А як пішли то півбатона ковбаси німецької під постаментом забули. А танк вночі зліз, вкусне занюхав, зжер ту ковбасу та й пропав. Ще йому значить захотілося.

Ну і став він щоночі магазини трясти. То в універмаг рило своє несите засуне, то в гастроном привокзальний, раз навіть молочне кафе об'їв. Влізе часом на склад, всю ковбасу зжере, молочний коктейль видудлить і в апельсинах сортових поваляється, шоб шкура бархатиста була. А люде зранку як не прийдуть - а там тільки сир волна і пломбір по 10 коп., бо злодюга солодке не любе.

Докладніше

Дзвонила #мать_моя сказала

tb1

Дзвонила #мать_моя сказала, шо померла днями сусідка, тітка Катерина. Хто читав "Чєловєк-сосєд", так то про неї.
Як то кажуть, з тіткою Катериною пішла ціла епоха і сотні цвітастих матюків, в таких варіаціях, шо філолог би спився опрацьовуючи це надбання народу.
Ех, скільки ранків я прокидалася під її "Миколо, забери свою распроєбищенську корову з моєї, блядь, кукурудзи, бо я їй дійки в три узла позвязую". А курі, ех було як війде якась чужа курка в її город, там таке лилося як пісня, на все село - "Га-га, га-га-га-га" котилося над усим нашим селом і над сусідніми, "киш, курваматираспроблядська тебе вилупила, киш, а шоб тобі яйця в гузні стали". 
Або от чоовік її дядько Василь було приплутає додому сизий аж точиться і тітка його зустрічає лагідно " Ах ти ж їбун косорилий".
У тітки була важка доля, як і в більшості працьовитих українських жінок, робила багато, бачила мало. Дядько Василь то вже її другий чоловік, першим був його рідний брат. Коли той вмер чи загинув, свекруха тітки Катерини глянула на таку роботящу молодицю, та й рішила, шо не можна її з двору випускать,то й пристроїла її до дядька Василя в дружини. Як казала тітка Катерина, "А шо времня таке було ...".
Времня... тепер у неї повно того времня. І от це ж якраз та людина, про яку не скажеш нічого однозначного. Бо стіки скіки вона людям нєрвів потріпала, як вона сама казала "так виволочила, шо аж сракою вивернула", то мало хто на таке способний був. Але разом з тим, є якийсь тихий сум за цією невероятною жінкою. У неї наприкінці життя навіть бізнес був, я жартувала казала, "Ба , ви дивіцця, бо Достоєвський казав ростовщиці плохо кончають". Вона огризалася: "Та пішов він курці в хуй той твій Достуєвський, у них кац...в ще ніхто харашо не кончив".
Останні роки тітка Катерина рішила, шо вже находилася, харош оце лазить. Спочатку злягла, лежать було скучно, то її пересадили у візок. Ми так і казали," посадили тітку Катерину мов квітку і везуть по пайові". Вона й справді сиділа по-королевськи, задерши голову. А от раніше було за півдня все село на веліку обліта, шоб зібрать всі брехні світу. Саме вона була до останнього носієм усіх тайн, навіть, не виходячи з дому, знала хто, де, шо і скіки раз.
Сяде було на велік, вмоститься на сам краєчок сідла, спину рівно і погнала...
Померла тітка Катерина... Не знаю куди вона - до янголів чи до чортів, але їм там точно скучно не буде. А я мабуь скучатиму за її "Га-Га, а шоб тобі три пизди на одного пупа"...

Докладніше

ДОРОГА

#межиріччя

ДОРОГА

а дороги назад – нема…
як нема у ріки зворотної течії.
як нема старого фотографа, котрий знімав
безпритульних дітей і собак нічиїх.

а ще він любив жовтневі ранки – вологі, глевкі,
сповнені безумних туманів і ритуальних вогнів.
коли у тотальній тиші проносяться тіні стривожених їжаків,
а всі невпокорені душі зостаються одні.

та що він любив – неважливо, як і те, 
про кого були його останні думки.
дорога назад – це дерево, яке ніколи до себе не доросте. 
це початися із нікого і закінчитися ніким.

зумисно порушити всі кордони, перейти рубіж,
скуштувати пороху і безліч заморських страв.
їж-молися-люби. їж. їж. 
забери своє, доки хтось інший його не забрав.

а старого фотографа більше не згадуй. 
про нього – мовчи.
в інстаграмі постять фоточки домашніх крекерів і борщу.
осінь знову прийшла і знову не закінчується нічим.
ти кажеш мені мовчати,
і я мовчу.

 
Докладніше

"Бо хто за що, а ми..."

podolaihama

"Бо хто за що, а ми за незалежність. Отож нам так і важко через те".

Чічоліна Василівна Костенко.

Ніч. Хтось тяжкий і нещасний повзе по колючій стерні в бік оплупленої хатини. В темряві лунає тихий стогін і чутно, як хтось прийшов додому, ліг на кровать і вмер. Завіса.

Цікаво, коли цей кріпацький пиздець закічиться? 
І головне - нахуя все це писати на автобусних зупинках? Це ж виглядає як родове прокляття.

АПД. Я розумію, чудовий вірш, всі діла. Але ж чому з усього вірша вони, не знаю хто це, обирають самий лише стогін? Га?

Фото Івана Семесюка.
Докладніше

От люблять наші виробники всякого шмотья префікс еко

tb1

Якось писать на етикетках "дєрьмонтін" їм бог маркЄтінга запріщає, а от обізвать його еко-кожой - це самоє оно. 
Сьодні бачила пальто начинене еко-пухом, видать від якоїсь екокачки. А ще там мєх був на капушоні - "екомєх кроліка", пише виробник і не красніє. Ну я понімаю, шо на всіх нас мерзляків ніяких зайців з кролями не наберешся, але могли б правду писати - " при виготовленні пальта було злочинно вбито сотню плюшевих качечок і пару штук ігрушечних кролів", але так нізя. Тому нада писать еко. Це так сінтіпон на повишеніє пішов. Був собі сінтіпон всі на нього фукали, "сишеш, та ти даже не холофайбер" а потом так оппа і вже він не сінтіпон, а цілий еко-пух.
Тепер по-новому реагую на марку "еко" на продуктах харчування. Дивлюсь бува на якусь "еко- ковбасу" і думаю - скільки раді неї плюшевих поросяток переродилося вуглеводнями...

Докладніше

Ахтунг! З Artem Polezhaka трапилася біда. В Харкові

podolaihama

Побачив у Alextoy Alex Пряма мова -

"Друзі! Наш Полежака попав в нейрохірургію. Наразі він під анальгетиками, седацією, таке інше. Що далі(чи то ссадина, чи щось більш серьозне) виявиться сьогодні після МРТ, КТ та інших досліджень після 9-00.

Якщо буде щось серьозне лікування буде коштувати дорого. Тому, якщо буде така можливість, то карти привату 5168 7555 3171 8670 Нагайник Ирина Анатольевна (це жінка брати Дмитра Полежаки).

Де його карта та телефон я не знаю. Що до стану Полежаки Артема,чи буде якесь серьозне лікування, чи ні розповім завтра.

UPD/ Телефон брати Дмитра 095 612 87 09. Ну і мій 098 871 67 37 але до 10-00 прохання не тутбувати."

Докладніше

З багатьох розмов з поляками...

podolaihama

З багатьох розмов з поляками і дотичними до польських справ украінцями, а самe з тими нічними гуляками і культуральними авантюристами, що трапляються по киівських кнайпах, я остаточно виніс думку, що Річ Посполита, іі логічнe і природнe продовжeння - цe скорішe Украіна, а нe сучасна Польща.

В цьму смислі з часів занeпаду Гeтьманщини, яка була плоть від плоті РП, і аж по 1991 рік, з короткою паузою на 1917-1921 роки, Украіна якби випала зі своєі історичноі eволюційноі коліі, і зараз надолужує другу половину вісімнадцятого століття, всe дeв'ятнадцятe і майжe всe двадцятe. Ми якби знову опинилися на тому місці, дe нашу ходу пeрeкрила своім хтивим тілом Московія. Вся та посполита двіжуха, з іі виборними королями, магнатeрією, заколотами, зрадами, повстаннями, запорізькими кнeхтами-добровольцями і рeєстровим військом, раптом знову закипіла, ущільнилася і пульсує зі страшною силою. Скидається на тe, що пройобані вважай три століття справжньоі внутрішньоі структурноі eволюціі нам трeба пройти за пару-тройку дeсятиліть. Нічосі задачка. Алe думаю справимося.

Докладніше

Приміський поїзд слід ловити вночі...

vovk

Приміський поїзд слід ловити вночі, наодинці, на станції районного значення. Час ловлі різниться і визначається досвідом. Прошарені ловці намагаються стриножити саме нічну електричку, ту що йде між третьою ночі і Коломиєю. Бо нічна електричка це банк таємних страхів, квест на виживання і шрам на езотеричній пам'яті, такий собі Плач України.

Новачки ловлять вранішню електричку. Легку, розпелехану і радісну, мов вчорашня незайманка. Купують квитка, байдуже оглядають попутників - усіх тих сивочолих рибалок, просякнутих росами туристів і бабок з банками жирної жовтої сметани. і йдуть мандрувати вагонами.

Ось спить дід у пропахлому шмаллю бушлаті. Це Петрович. Колишній хіппі, теперешній педагог. Читає історію та філософію в столярному училищі. Усіх розпиздяїв гоне на задню парту і велить займатись чим душа просе, лиш би не мішали іншим вчитися. Інші - це Богдана. Очі у Богдани волошкові, кульчики позолочені, а пальці пахнуть розмарином. Богдана сидить на першій парті, пам'ятає дату битви під Азенкуром, може перерахувати основних китайських легістів і хоче заміж за Петровича. Петрович заміж не хоче, а хоче він курити шмаль на своїй лісовій дачі. Вночі на дачу часом залітає філін Шопенгауер. Філін пантрує миші, а Петрович пробує дискутувати з ним про моральний імператив. Судячи з того шо Шопенгауер має Петровича в дупі і не вступає в дискусію капосна птиця схильна до соліпсизму.

Осьо студент в очочках перебира клавіші акордеона. І одразу згадується розказана очевидцем історія чорного тріо. Історія починається в дев'яності, на вокзалі великого міста, і трагічною фігурою в ній виступає професор Гриша. попутники лишають професора приглянути за спільними грішми і клумаками, а самі пензлюють до найближчого ганделика поїсти. за десять хвилин професора оточують цигани, виманюють у нього гроші, обручку і магнітофон маяк. Ситі попутники Вася і коля застають науковця в сльозах і без грошей, годують останнім чебуреком, хапають за гланди і затягують в найближчу електричку. Дивне тріо чимчикує з вагона в вагон, щоразу на вході професор кланяється, просе подати Христа ради і заводе пісню про Чапаєва. Музрук Вася підіграє на акордеоні. Гирьовик Коля киває чорною піратською бородою і спідлоба огляда вагон, відлякуючи продавців іконок, залізничних прохачів і прочу конкурентську сволоч. Дідусі і бувші піонерки ностальгують, охоче наповнюючи професорського капелюха різнобарвними конфетними купонами. Ось уже набирається на один квиток, далі на другий, вже мало що лишається до третього, але з другої по щоту електрички музбанду зсаджує залізнична міліція. Якийсь пильний дядько не полінився подзвонити і розказати про двох жлобів бандитського виду, котрі змушують жебрати інтелігентного мужчину.

А от охотнік розказує, як правильно на медведя ходити. І згадуєш, як кум твій, пограничник бувший на свадьбу до сусідів любив прийти, в мидвежій шкурі, коли гості вже приймуть на грудь. А раз не розрахував, бо свадьба бандитська була, так пизди дали. А після нього за годину настоящий мидвідь прийшов, так пацани і йому пизди дать попробували. Ну так шо, дали. Утік мидвідь. Жиниху правда двадцять швів наложили, а старший дружба год в памперсі лежав. Добре погуляли, все село гуділо.

А вночі, все інакше, зайчики. Цікавіше.

Але то вже зовсім інша історія.

Фото Вовчика Сірего.
 
 
 
Докладніше

Щоденник Боніфація

kz

Рняааав, мєрзкі людішечки, надіюсь представлятись нінада, бо оця клялась, що розпіарила мене під псєвдонімом кітЗахарни, вопщим це я, Боніфаций, кіт Боніфаций.

Довго ж мене переконували щось писати, мурр, особливо старалась оця і нарешті я здався, бо щетаю, шо всі прєдпосилки у мене єсть, а саме: я офіґітєльно красівий, офіґітєльно привабливий, офіґітєльно розумний, кмітливий, ґраціозний, шляхетний, вишуканий, мррр, вопщим, лінь мені оце всьо перечисляти, не царське це дєло, знайте, що я просто афіґєнєн і крапка.
Крім того що я просто афіґєнєн, як кіт, я вмію як пес давати лапу: і праву і ліву, коли не влом, виконую команди: "мєсто", сідєть" і "служить". В це повірити канєшно важко, але оця ледацюга (Захарна тобто, даже не хочеться вспоминать її ім"я) обіцяла зняти відео зі мною в головній ролі, але... відео і досі нема, за що я їй дряпав, дряпаю і дряпатиму ляжки
Як оця вам писала, мешкаю я ще з одним придурком, який думає, що він хто завгодно, але не кіт. 
Вєееееніамін!!! 
Ви тільки вслухайтесь в це омєрзітєльне ім"я, Вєеееніамін, тричі сцик на нього, пфшшшш!!! вопщим, ми не дружим по ідєйним соображеніям, бо він не тільки притиряний воображала, він ще й старший на 3 роки і розвів дідовщину, нінавіжу його, гнобить мене, де тільки бачить, взглядом і фізично пфффф!

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info