Рєпка клуб бойового суржика. Свирид Опанасович, Мурзік Васильович, Татуся Бо.

От нема у велікай Рассєі дєржавной гордості...

did s

От нема у велікай Рассєі дєржавной гордості перед проклятими американцями, хоть ти тресні. Усе світове хуліганьйо дивиться на Хуйла з надією, шо він стане нарешті навшпиньки і решітєльно тицьне зарозумілому дяді Сему в очі велику дулю. А єслі повезе, то і смикне його за носа. Но скільки те хуліганьйо Хуйла не підбадьорює, московський царьок так і норовить бухнуться проклятим американцям у ноги та прижаться дряблими ботоксними щоками до пильних ковбойських чобіт.

Молнієносна швидкість, з якою в Москві організували новоприбувшому американському послу вручення і копій вірчих грамот, і їх оригіналів, поражає воображеніє всіх, хто хоч трохи тямить в дипломатичній практиці. Бо обично новий посол прибуває до столиці акредитації і потом ще довго ожидає, поки його приймуть в місцевому МЗС. А вже потом, коли презідєнту тої страни буде удобно, посол одіває ціліндра, бере папку з вірчими грамотами і чимчикує на прийом до глави держави. В Москві доби Хуйла посли обично ждуть по пару місяців, і лише після цього їх потом заганяють у Кремль скопом по п’ятнадцять-двадцять чоловік. А тут не встиг посол США вилізти з літака, як йому простелили красну дорожку до самого МІДа РФ, кланялися в ножки, грали на гармошках та всячеськи демонстрували кокошніково-сарафанне подобострастіє. І вже в день прибуття до Москви той посол копії вірчих грамот і вручив. А на наступний день (то єсть сьогодні), того посла вже з волнєнієм переходящим в іспуг у Кремлі дожидається Хуйло... Шо ж подвигло нашого хамовитого Хуйлушу на таке демонстративне уніженіє перед проклятими янкі?

Докладніше

ХІІ

Фото Уляны Галич.

#міфологіяриб

ХІІ

коли їдеш настільки далеко, що починаєш тужити за вітчизною,
коли ріка озивається – а мальки виростають у древніх коропів, 
усе що лишається – це любов, присутність якої важко визнати.
про неї – коротко.

вона – усвідомлення того, що чужих навколо немає,
і у кожному злі живе твоя маленька частина.
любов – це те, що усіх виправдовує і тримає.
нескінченна і невмістима.

це – віршувати біля вогню довгими осінніми вечорами,
взаємно заглиблюватись, пірнати, відрощувати зябра.
це – сила таврійського вітру й краса карпатської панорами,
помножені на усі наші вчора і завтра.

це кров, генетика, вроджена ідентичність.
коли ти українець, і це в тобі – непоборне і невитравне.
проста географія: Кременчук, Білобожниця, Летичів.
слова, що пахнуть польовими травами.

і не варто шукати в цьому особливої моралі чи етики.
коропи стенаються під водою, б'ють міцними хвостами.
любов – це те, що залишиться після нас – все-таки.
навіть, коли останній льодовик на планеті розтане.

це – ніби стверджувати, що світ гойдається на волосині.
скоріше білявій, – та, цілком ймовірно, рудій.
небо внутрішньої ріки таке нездоланно синє.
ми у ньому – закохані й молоді.

 
 
 
Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info