Рєпка клуб бойового суржика. Свирид Опанасович, Мурзік Васильович, Татуся Бо.

На роботі є повноцінна кухня...

tb1

На роботі є повноцінна кухня, кожен раз іду обідати і думаю, а чи не взяти мені отак сальця, цибульки, яєць, помідорів, та чи не насмажити мені там яєшні по багатому?! А то ходимо, як сударині (від слова судочок), та мікроволновка скоро огризаться у нас буде.
Оце варю каву в турці, дивлюся на духовку і думаю, тут би шарлотку з корицею спекти.
Бардак кароче кругом, треба над витяжкою повісит постер "хватить жрать - іди работай".

 
Докладніше

Глюкнув фейсбук на телефоні...

tb1

Глюкнув фейсбук на телефоні, ніяк не хотів мої воплі істеричні писать. Не давав буков ніяк. А може й не глюкнув, а просто оновився і прокачав скіл "чуйка на істєріку у тьолки".
Написала в лічку жіночка одна, така знаєте... цитати Ремарка з однокласніків, роліки котиків, гіфки з блістящими розами на сторінці. Пише мені, "Здравствуйтє Татуся. Я удалила вас из фейсбука, потому что вы мне перестали нравиться. Но сейчас, я вынуждена обратиться к вам, потому что вы знаете всех порядочных волонтеров, а я хочу помочь нашим войскам. Напишите мне номер карточки хорошего человека. Спасибо."
І я оніміла.
І знаєте аж пучки отерпли від цього. Щось в цьому було таке душевне і трепетне і особливе. Дорога Катерино, можете мене ненавидіти і тикати паличкою в мою аватарку, а вас я люблю сьогодні за це повідомлення, за те що ваша нелюбов до мене у вас другорядна, я цілую у вас кожну гіфку зі сріблястою квіточкою, бо моя ненависть до тих гіфок вторинна.
Я обожнюю ваші плюсики під постами волонтерів. Хоч може колись і сердилася на вас за щось. Усе вторинне, тоді коли треба вистояти.

ПС: під постом традиційно можете ділитися контактами волонтерів яким довіряєте.

 
Докладніше

#застрахуй_Україну

lp2

Серце болить... Страх скував руки і ноги... Наші хлопці там.. В Авдіївці.. Вони стоять стіною охороняючи наше з вами звикле життя... І щодня крізь сльози я читаю все нові і нові повідомлення про те, що їх стає менше... Про те, що стіна потроху блякне.. Вона невпинно стає прозорішою і якщо ми щось не змінимо – то скоро крізь неї бачитимемо оскал наших ворогів, тих хто рветься зробити наше з вами життя пеклом. Вони хочуть цього, вони пускають слину від думки, що будуть тут і помстяться нам за те, що ми українці...
Я пропоную вам найвигіднішу пропозицію, яка тільки існує. Я пропоную вам застрахувати ваше життя, ваші будинки, вашу землю і майбутнє ваших нащадків!!! Оплатіть свій страховий поліс. Зробіть так, щоб стіна, яка захищає нас більше не втратила жодної цеглини. Зробіть так щоб наші хлопці там мали максимальний захист і максимальні можливості. 
БІЛОЦЕРКІВСЬКА ВОЛОНТЕРСЬКА ГРУПА займається 72-ою з початку війни. Вони точно знають що там потрібно. Вони постійно, не дивлячись на жодні перепони, їдуть туди і везуть все можливе і неможливе. Карта Приват 5168 7572 8979 1412 примітка для 72 ОМБР. Скотарь Юлія Тел. 067 177 44 33
Знаєте, немає різниці скільки грошей ви перерахуєте. Важливо лише те, чи зможемо ми з вами зрозуміти, що ми з вами є одним цілим, як тоді на Майдані. Згадайте про ті дні на секунду... Не існувало сили у всесвіті, яка могла б нас зупинити. Ми дихали в унісон, наші серця билися в унісон, ми протягували один одному відкриті долоні без всякого страху і страхували себе і свою країну підносячи по цеглині на барикади.
Я втомилася плакати і боятися!!! Я хочу щоб переді мною була найміцніша стіна. І ця стіна захищає не лише мою Білу Церкву, сьогодні вона захищає всю країну!!! Я знову, як три роки тому, закликаю вас до єдності! Застрахуйте Україну! Ваш внесок сьогодні, як шматок, бруківки, як пляшка води, як стаканчик гарячого чаю чи бутерброд під час нашої Революції. Це, як один з вузлів у величезній кристалічній решітці. Це як знову відчути себе єдиними!!!

Докладніше

может быть, я слегка уже пьяный

maf

может быть, я слегка уже пьяный,
и рука не тверда на струне.
надо выпить за год обезьяны
поскорей, пока память при мне

це я прочитав стіхотворєніє, яке пєчальна лошадь написала ше у 1980 році. як бачимо будущій глава міда пацакії нехило закладав за воротнік

виберу найкращі рядки

в этот год не родился картофель,
ели брюкву — и то хорошо.

будем в новом году петушиться,
будем в песнях пускать петухов.

завоюем желанную славу
мы в лихих петушиных боях.

Докладніше

Семена поважали..

lp2

Семен був "чотким пацаном" і з цим погоджувались всі, хто "в темі" Щоби там не траплялося протягом трьох десятків років, які Сьома жив на цьому світі, йому завжди знаходилось місце серед "конкретних пациків" бо Сьома був "по понятіям" Всі потрібні навики і атрибути у нього були присутні, що не могло не викликати повагу інших "пацанів в темі" і не могло не не приваблювати місцевих "тьолок", які мліли, коли Семен проходив вулицею, в своїх "адіках" тримаючи в руках "айфон" і блискаючи золотою кутньою фіксою сідав в тюнінговану до крайньої вищої точки "дев'ятку" розмальовану вогнедихаючими драконами, показуючими зуби вовками і чорними наліпками імітуючими дірки від куль. Під "гангста реп" похитуючи в такт головою, Семен їхав по "району" повільно, з виглядом нудьгуючого короля. Він ходив в "тренажорку" "качатись" він возив з собою нелегальний "ствол" він мав в кишені кастет, а в руках биту. Ніхто навіть не намагався сперечатися з ним, коли він спльовуючи крізь зуби просив підкурить, або передзвонить з телефону нещасної жертви. 
Але Семен пропав... Піднявся "кіпіш"... Коли за три дні його привезли з лікарні, всього синього, з розбитим носом і розірваною накосо щокою, "районом" почали ширитися страшні чутки про тортури "розборки" "пєрєдєл вліянія банд" і таке інше. Семен гордо мовчав, нічого не пояснював, чим викликав ще більшу повагу і страх.
А бухгалтерша Таміла, тридцятип'яти років від роду в цей час замиловано дивилася на новенький шостий "айфон" з ледь помітною подряпиною на корпусі. Гроші на який вона зібрала обідавши цілий рік самою "мівіною" вкалуючи на двох роботах, допомагаючи ще трьом ФОПам здавати звіти в податкову і накінець, щоб дістати недостаючі,пять тисяч їй довелося зробити мінета своєму старому і розпусному директору, прямо під робочим столом.. Таміла гладила "айфон" і казала "Не бійся!Нікому тебе не віддам!!! Ніколи!!"
Не намагайтеся, навіть не пробуйте відібрати в жінки те, що далося їй важкою ціною, бо ким би ви не були, вона вас знищить...

Докладніше

В пошуках деякої інформації...

podolaihama

В пошуках деякої інформації натрапив на таку життєву інструкцію.

"Всегда ухаживайте за своей флейтой. Не рисуйте на ней и не бейте ею других людей. Из-за этого флейта может потерять строй."

Якщо існує така інструкція, значить хтось пиздить людей флейтами і це явище носить стабільно масовий характер. Неймовірно.

Докладніше

Продовжую перекладати стареньке)))

bg

Дивакувакість містера Форестера.

Краса буває різною і у кожного своє поняття прекрасного. Наприклад, для містера Форестера не було нічого кращого у світі, ніж різноманітні болота і трясовини. Здавалося б, що такого гарного і красивого можна було знайти в самому звичайному болоті? А ось містер Джон Форестер міг годинами милуватися цими убогими, як вважає більшість людей, пейзажами і отримуючи при цьому неймовірне задоволення.
Таку дивакувакість, якщо це можна так назвати, Джон помітив за собою ще в далекому дитинстві. Якось вони з батьком поїхали в село, де жив його один давній товариш. Недалеко від його будинку на кілька квадратних миль розкинулося величезне болото, яке місцеві жителі обходили десятою дорогою через його погану славу. Маленький Джон тоді поїхав кататися на велосипеді і стежка привела його прямісінько до цього страхітливого, неприємного місця. Те, що хлопчик там побачив, просто таки причарувало його!
Трясовина представляла собою просто дивовижне видовище. Сонце вже котилося до заходу, відкидаючи останні косі промені крізь пропливаючі повз хмари. Легкий серпанок, який завжди, висів над болотом, мав якийсь незрозумілий, але шалено красивий, золотисто-рожевий колір. У променях призахідного сонця раз у раз мелькали різні мошки, комарі, бабки і навіть метелики, які, як не дивно, чудово себе почували у цих згубних місцях.
Діло було в перші дні осені. Погода стояла відносно тепла і бідна болотна рослинність ще не встигла перетворитися на неприємну погляду, однорідну, сіру масу. Місцями пейзаж доповнювали самотні, трохи потворні карликові дерева і кущі, що якимось дивом змогли прижитися на цьому, м'яко кажучи, недоброзичливому грунті.
А ще будь-яке болото чи трясовина вміли розмовляти. Так, так, саме розмовляти! І це були не просто гучні пісні місцевих жаб або цвірінькання якихось болотних пташок, а справжні звуки, від яких холола в жилах кров! Іноді ті звуки нагадували виття гієн, або собак, а іноді зовсім фантастичні, ні з чим незрівнянні, які виходили з самих найпотаємніших надр трясовини.
Джон тоді не дуже прислухався до цих загадкових і дивних звуків, він тільки мовчки дивився на все, відкривши рота від подиву, мало звертаючи увагу на все інше. Так маленький Джон Форестер і простояв на одному місці, немов зачарований, практично до самої темряви, забувши про все на світі і повністю загубившись в часі. І ось тоді хлопчик зрозумів, що немає нічого прекраснішого в світі, ніж ці незрівнянні, казкові, чарівного вигляду творіння природи - болота...

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info