Рєпка клуб бойового суржика. Свирид Опанасович, Мурзік Васильович, Татуся Бо.

У мене в стрічці чимало білорусів...

podolaihama

Нині від них багато дописів - тривожних але й обнадійливих водночас. Їхня система нежиттєздатна і сучасність розчавить її яко вкрай неефективну, що очевидно. Момент істини насувається, тривога бринить в повітрі, досвіду переможної боротьби нема, і стійкого розуміння, що їх будуть вбивати одразу якщо справа піде сурйозна, вочевидь теж нема. Ми також спочатку не мали цього розуміння, у масі своїй.

Мені іноді здається, що вбивати білорусів, це те саме, що вбивати дітей - щось вкрай сатанинське і чорне. Однак до цього треба бути готовим уже. Радий буду помилитися.

 
Докладніше

Хвилинка історії.

did svirid

В ці дні відзначається 100 років від початку Української революції і дідусь почав уже було писати на цю тему “хвилинку історії”, але побачив у шановного Кирило Галушко (Kyrylo Galushko) посилання на учорашню статтю професійного історика, шановної Оксани Юркової. Яка все виклала значно краще і точніше. Тому я з задоволенням і з вдячністю до автора копіюю її статтю. Крім того, там дуже цікаві ілюстрації.

Але дідусь, як завжди, хоче підкреслити роль тодішніх небайдужих громадян. Бо іноді може скластися помилкове враження, що все в історії робили політики, а люди були лише сірою масою та статистами.

Між тим формальне оголошення про початок діяльності Української Центральної Ради та публікація її знаменитої відозви “Народе України. Впали віковічні пута...”, ще далеко не означали, що владу беруть у руки українські сили. По суті Центральна Рада була спочатку лише політичним клубом, який навіть не заявляв про свої претензії на керівну роль у краї. І що саме робити, вони не знали, зате щосили полемізували. Була потрібна моральна легітимізація УЦР, як представницького органу, але як це зробити до ладу не розумів ніхто.

Докладніше

Обзор 17 березня 2017

did s

Доброго здоров’я, друзі! З п’ятницею вас. У фейсбуці панує приємна глазу взлохмаченість, даже не хочеться нічого писати, щоб не нарушати гармонійної картини загального роздраю. Картину ту би треба якось зафіксувати, щоб потім показувати дітям – он як воно бувало.

Дід давно не писав, бо времені не було, хоча дуже кортіло – тиждень таки видався яскравий і насичений, хотя театральний сезон лише починається. Правда деякі актори грають якось ізлішнє серйозно, але це від неопитності. Ця вистава має гратися як фарс і буфонада, а не як висока трагедія. Через те трагічні ноти, які брали деякі з начинающих майстрів сцени, лунали нєсколько фальшиво, псуючи в глядачів загальне приємне враження від постановки.

Дідусь одразу попереджає, що я не фанат акторського мистецтва жодного з наших теперішніх артистів. Взагалі, в мене до всіх без виключення політиків ставлення чисто утилітарне і єслі вони не придатні для чогось корисного, то принаймні посміяться над ними нам ніхто заборонити не може. Ітак.

Ага... каву-чай заварили? Ну й чудово. Тепер можемо зручно відкинутися на спинки крісел і пройтися по головних подіях тижня. Шо ми імеєм? Ми імеєм хунту, котора керуючись лункими заповідями Отто фон Бісмарка, щиро полагає, що народу не варто знати як робляться дві речі – сосиски і велика політика. І тому хунта, преспокійно сховавшись за широку спину Бісмарка, постійно шото там мутить за лаштунками, публіка в залі переглядаєтся, но нічого понять не може. І виникають різні нехароші підозри. Тим більше, шо представники хунти час від часу виходять на сцену і загадочно витираючи уста від чогось смачного, розказують залу, шо времена тяжолі, треба згуртуватися, зберігати спокій і всьо такоє прочеє.

Тим часом, група заінтригованих глядачів, подозревая неладноє, пробралася за лаштунки і таки застукала коло пожарного входу хунту, котора відрами носить уголь. Шо за уголь? Оказалося з ОРДЛО. Ага! Зрада! – радісно перезирнулися глядачі і устроїли чергування на воротах, шоб поймать хунту з полічним. З гримуборної тим часом вийшли покурити клоуни, которі побачили чергуючих на воротах граждан і сообразили, шо це прекрасний сюжет для чергової буфонади. Бо дирекція цирку веде себе по-свинськи і ставиться до гордих клоунів, як до шутів горохових. “От ми їм щас покажем!” – змовницьки перезирнулися клоуни і повдягали камуфляжі.

Докладніше

Є такі речі, як певно не варто робити....

gorovyi

Добу тому писав текстик про Конотоп, зокрема про район стадіону Локомотив. Неподалік, на Блінова жиламоя бабця, батькова мама, тож цей район я знав чудово. Я міг би довго описувати і сам стадіон де ми грали в футбол, і те, що було раніше відбувалося за воротами під час міських свят... про гамір, ятки зі смаколиками, шашлики, сміх...

Но я заліз в Гугл меп. В блядські карти, які зараз дають можливість роздимвитися вулиці... наскільки я розумію гуглівська диво-машина з камерою проїхала тут в 2015 році... Но й цього достатньо.

Драхтуй, місто дитинства. Місто, де не було війни, де не падали гради і стодвадцятки. Не не приходили іхтамнєти і не віджимали заводи, машини і хати. Це місто вграли ми самі. Звісно, є вулиці де більш- менш прилизано, однак щоб зрозуміти про що я достатньо пройтися від шостого магазина в бік Порта вздовж колій трамвайної трійки. Або заїхать на Посьолок і проїхатися по Професійній, яка вже років з двадцять виглядає як після масованого ракетного удару.

Я розумію, що я не живу в Конотопі і вроді як "нєхєр тут розказувать як нам жить". Може й так. Та від внутрішнього Конотопа не втечеш де б ти не був, та й збоку, кажуть, інколи видніше... Хєр його знає як воно правильно. І знаю ж купу людей які не седять склавши руки, шось роблять в Конотопі, лупають реальність... а натрапляю на оце і сумно стає аж тошно.

 
Докладніше

Оппанькі, внізапна)))

kz

Інтереснійшого дядька нарила

Першим президентом Гаваїв оказуєця був білорус Судзіловський Микола з Могильова, але всі джерела вперто гонять волну - русскій учоний, бо учілса запорєбріком, коли ще там не смерділо сірководнем, а тільки царем та добряче продувались території вітрами свободи
Поки вчився - нахватався вольнодумія та почав брати участь в політичних заворушеннях, після яких його вигнали з запорєбріковського вуза
Так він оказався в Києві на медфакультеті університету
Це був той час, коли папка і мамка Лєніна усілєнно занімались сексом, шоб зачать вєлікого злодєя епохи Володіньку
Закінчивши університет, цей чувак влаштувався фельдшером вякійсь українській больнічці і намагався влаштувати побєг із Шоушенка ув"знених. Попитка відімо провалилась, бо нігіліст Микола дременув до Європи, де ще й не пахло не те що безвізом, там про візи ніхто й не марив і там побачив самого Карла Маркса і Енгельса, які йому забили баки соціалістичними ідеями. Вопщим в Європах він теж не сидів, склавши руки, а активно участвував в політиці протів раіськи: випускав газети, листівки і різний підпільний мотлох
Теліпало ним по Європі добряче і мабуть старушка його таки втомила своєю монаршою неповоротливістю. Так він оказався в Америці, де знову взявся за старе і улюблене - прочищав від тирси мізки різним емігрантам та займався лікарською практикою, не забувши прикупити плантацію кави на Гаваях 

Докладніше

- здрастуйте...

tb1

- здрастуйте.
- здрастуйте.
- у вас є спокій?
- від чого?
- та від усього, 
Від весни і від злості,
Щоб не тремтіли кості,
Щоб не кричалося мовчки,
Щоб спалося, дуже хочу,
Щоб друзі не билися,
Щоб вороги мовчали.
В вас є? Куди ви пропали.
Для розуміння суспільних вимог.
І трошки для тихого вечора вдвох.
- Ось, по 5 крапель до і після їди 
І стежте за дозуванням, щоб не сталось біди.
Нині ж усяке буває, один он віагрою бабу зі світу звів. Читали?
Вєсті пишуть і трохи іще комсомолка.
Вчора сусідка знайшла під ковриком голку...
- бувайте, я йду, а ви не болійте, 
Хтось має зберігати чистоту, спокій і совість.
- та да.

Докладніше

Жила в Конотопі Ліда...

gorovyi

Жила в Конотопі Ліда. І якось поїхала в Москву приглядать за одним стареньким галеристом. А в нього була велика нефритова жаба з червоними очима. І в нього була звичка як зранку прокидався, то тер очі жабі і порсив у жаби щастя. І от коли Ліда збиралася уїжжяти то позвав її і каже візьми шо хочеш, мо картину яку чи тарілку зі стіни. А та ні в яку, мовляв не треба. І тоді він каже візьми хоч жабу, вона ж щастя приносить. А Ліда каже та ну в неї очі страшні. Та то ж рубіни, каже галерист, бери. Но Ліда не взяла, хай каже ті рубіни горять на кремлівських звьоздах, а мені ні до чого. І поїхала в Україну. А галерист помер. А де жаба непонятно, Мо онук продав бо ж рубіни.

Докладніше

Дідо мій тіточний...

vovk

Дідо мій тіточний, Микола Петрович, путєвим обходчиком в метро був. Всякого надивився, часи ж бо лихі були. Бувало що виїде ремонтна бригада, а назад і не вернеться. То йшли тоді з залізничною спецгрупою і дивились, шо на місці робиться. Якшо стіни пощерблені і патронів купа - значить Чорні Чекісти всіх постріляли, якшо дрезина покручена і кровавий слід в бічні коридори веде - значить Шайтан-Бабая розбудили, а якшо бутилка столичної і банка од бичків валяється то до Єгорича на Комсомольську бухать поїхали.

А раз ішов дід од Житомирської до Святошина, який тоді кінцевою був, аж чує - потяг ззаду йде. Пересрав дід та й з усіх ніг на станцію. Вибіг, одсапується, аж тут і поїзд в'їхав. Порожній, блискучий і весь зсередини плакатами дивними заліплений - ні тобі Ілліча, ні Гагаріна, ні Стаханова-ударніка, а сплошні курси англійської і адреса суші-барів. І назви у вулиць незнайомі. А в останньому вагоні пасажир спить. В очках, джинсах і кєпці. Зразу видно - інтурист.

Докладніше

Якби білоцерківська весна вміла розмовляти...

lp2

- Коханий мій, ходи поцілую, ти неголений, ну тебе, противний, люблю тебе, цьом, не стискай так мене, а то вкушу, на тобі, йди від мене к бісу, ненавиджу, куди ти, я ж люблю тебе, ну не аж так, руки прибери, не йди від мене, ти ж мій коханий.. 
Але вона не вміє розмовляти, тому:
Сонечко, дощик, дощ, сонечко, град, вітер, сонечко, сніг, дощик, вітер, сонечко, сніжок... 
Це ж один день. Краще б вона розмовляла))))
Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info