Рєпка клуб бойового суржика. Свирид Опанасович, Мурзік Васильович, Татуся Бо.

В пошуках інформації по ірландській...

podolaihama

В пошуках інформації по ірландській поперечній флейті я вимушено і законспіровано зареєструвався в проклятому Вконтакті. Мушу сказати, що в плані насиченості музикою і зручності пошуку специфічної інформації, сконцентрованої сугубо в одному місці, Вконтакт наврядчи має рівних. Скажімо, любителі айрішфлюта з нормальних англомовних закордонів товчуться на тематичних форумах, архаїчних і вкрай не зручних в плані пошуку контенту. Тобто почитати є шо, а послухати не дуже. На фейсбуці ж так просто або ніхуя нема, або ці комуни строго калічні і неінформативні.

Однак полазивши нетрями цього пекельного винаходу (ВК) з подивом побачив, що у багатьох публічних культур-діячів, музикантів, письменників, цілком собі українських патріотів і так далі, на цій платформі активно функціонують офіційні сторінки, з розкладами турів, гастролей і оцього всього.

Наприклад я дуже здивувався побачивши там офіційну на вигляд сторінку Жадана. Цікаво, чи пан Сергій дійсно має до того відношення, чи то ініціатива знизу?

Все це дуже дивно. Чи шо вопше коїться?

Докладніше

Живучи в Білій Церкві тридцять...

lp2

Живучи в Білій Церкві тридцять сім років, я в цьому місті за всі ці роки лише раз зустріла справжнього мачо. Еталонного такого, знаєте. Метр дев'яносто, волосся чорне як смола, зачесане назад, щоб відкривати високе чоло. Борідка "еспаньолка" акуратно підстрижена. Широкі плечі, накачані м'язи. Як він рухався! Як танцюрист. Та і танцювати, власне, він вмів чудово. Чотири мови і безодня інтелекту, яка, правда, губилася у безодні його очей. Яскраво синіх. Легка засмага і володіння самбо були контрольними пострілами в мою ніжну дівочу душу. 
Його звали Анатолій і він мені снився ночами. Взагалі його поява в моєму житті була жорстоким жартом з боку долі, тому що на той момент коли ці сині очі заглянули в мою невинну душу я якраз була рівно три місяці заміжня. В перший раз, а тому це було дуже серйозно. Він виявився якимсь близьким приятелем мого першого чоловіка, тому перманентно з'являвся у нас в квартирі, щоб про щось там поговорити або й просто так. Приносив касети (так, тоді ще були касети) з надновою музикою і фільмами і вводив мене у світ місцевої богеми і гламуру.
- Знаєш Лесю, то не біда що в тебе немає одягу, головне як його носити і щоб він ідеально сидів.
- Викинь оці свої сині тіні, це моветон, зараз у моді нюд.
- Йди сюди, я тебе навчу малювати стрілки (так, це він)))
Докладніше

Жив в Конотопі Стасік...

gorovyi

Жив в Конотопі Стасік. І от якось, ще в дев'яностих поїхав він на Кіпр. Ну як поїхав? Це зараз купив білет на літак і там, а тоді це ціла подія була. Виявилося шо в нього там якась по татку родичка шо ще за царя Панька поїхала до революції. І тілько совок розвалився то він вирішив навідать. Ну шо, півроку доки паспорт робив і всі діла Стасік всім розказував шо їде. Могоричі виставляв. Всі тим жили його друзі і знайомі. І от він полетів. Прилетів і та родичка йому приготувала якийсь салат їх буденний. З фруктів місцевих. І той поїв і його за хвилин десять обкидало прищами і горло розпухло. Вопщім він два тижні пролежав в лікарні, потім ще два в хаті просидів поки опухоль з шиї спала. І в останній день як назад летіть його попустило, причому повністю. Навіть опухоль з шиї спала. Ну вопщім він в самольоті журнал про Кіпр вкрав і читав весь час як додому на поїзді з Києва їхав бо ж як на вокзалі вийшов то там прям його ділігація стрічала пошті з транспорантом як там Кіпр? Но він благодаря журналу викрутився, розказав все про острів, хоч конєшно і жаба давила.

#КонотопЗемляЛегенд

Докладніше

А шо це за мода бля національная...

tb1

А шо це за мода бля національная, посипати голову попелом і вторити їбанатам "моголи-моголи".
Ви, ля, моголи, поки ви такі " ой как у нас всьо хреново, які ми кончені дібіли" то до тих пір ніхто про вас інакше і не скаже. 
І іще, прекращайте вже хворіти синдромом запорєбріка, бо оці розповіді, "у мене сестра в Києві проєздом була, так я за Київ усе знаю" , вони бісять!!! 
Я ж не пишу про Суми, про Мукачево де не була і ніхера не знаю. А то оця репрезентативність вашої вибірки ну ніхуя нерепрезентативна, а десяток Чугуївських самашеччих вас облайкають і розрепостять. Як діти, ля, малі.

Докладніше

Не купуйте футболок в фімових магазинах фабрики Рози Люксембург

podolaihama

В них присутня дивна підступність. Якби було одразу видно, що це гівно, то це одне діло. А так все наче норм, крій наче норм, тканина цупка. Ну кароче дивишся на себа з дзеркало - заїбісь, можна брати. А вдома вже вдягаєш основатєльно і раптом розумієш, що у тебе зверху на спині дебілиний горб блять. Бо так вони вшивають в футболку стрічку тонкого футболочного комірця (ЧОМУ???). Ну кароче в цьому можна ходить на рибольку, але не на якісь заходи, де тре мати хоча б нейтральний вигляд, не кажучи про людський.

А майки у них заєбіндер, тіки чомусь довгі дохуя як у піжамного клоуна, а підрізати її коштує стільки ж скільки сама майка. Самотужки підрізати нема часу.

Дивна українська риса. Це ж просто футболка. І крій нормальний. А ніхуя.

ПС. Кошмар в тому, що ти кожен раз отрумуєш від українського виробника простих примітивних речей якусь таку тупєйшу несподіванку, що здогадатися завчасно про неї дуже складно, бо такого ж не може бути. Але воно сцуко є.

Докладніше

Я і велосипед - це історія...

lp2

Я і велосипед - це історія великого взаємопоглинаючого кохання в масштабах провінції. Воно почалося, як і зазвичай це відбувається в Білій Церкві, на літніх канікулах в селі. Що нам провінційним дівчатам потрібно від хлопців в період шкільних вакацій? Правильно. Щоб дорослий, красивий і шебутний. От я собі таке кохання і вибрала. Дідів велик був значно старший від мене, семирічної, красиво блимав світловідбивачами і миготів різнокольоровим дротом накрученим навколо спиць і керма. І він був без гальм. Від слова "зовсім". Моє дитяче серце не витримало такого співпадіння всіх основних критеріїв супер мачо і я вирішила, що один раз живемо. Їздити я не вміла, але теорію приблизно бачила в кіно і на прикладі знайомих. Власне все як і в звичайному коханні. Щоб це було захопливо, я вирішила їхати з гори. Бо яке ж то кохання, якщо не на всю? Я сіла в сідло, відштовхнулася і навіть рази чотири крутнула педалі. Дарма я то зробила. Мій велик, як тільки відчув, що я в його владі вирішив показати все на що він здатний. Він летів не шукаючи легкого шляху, попадав у кожну ямку на дорозі і розігнався до такої шаленої швидкості, що навіть зістрибнути мені було однаково що з літака. Все що я могла це безпомічно прокручувати педалі назад (бо гальм же не було) і тихенько шепотіти "Ой мамочки, мамочки, мамочки" Як і в звичайному коханні, рано чи пізно до дівчат повертається здатність логічно мислити. Я прикинула, що якщо не з'їду з щойно заасфальтованої дороги, яка ще кілометри три буде йти під нахилом, то невідомо чи повернуся я взагалі додому, навіть якщо лишуся жива. Тому мною було прийняте сакраментальне рішення з дороги з'їхати. Дуже вчасно я побачила відчинені ворота до подвір'я тітки Марусі.
Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info