Рєпка клуб бойового суржика. Свирид Опанасович, Мурзік Васильович, Татуся Бо.

Коли мені було сім...

gorovyi

Коли мені було сім, я дуже хотів грати як Висоцький. Мама Тоня відмахувалася, який ще Висоцький? Йди табличку вчи, а не грать! Тато ж Володя почухавши макітру кудись пішов. Виявилося він поїхав на мір, де біля кінотеатру був музичний магазин і зайшовши сказав «дівчата дайте гітару шоб як у Висоцького»

Десь за годину він вручив мені семиструнку чернігівського заводу. 
- Татко, так вона семиструнна, а в мене акорди на шестиструнну записані, - трохи розстроївся я.
- Тю, ну не трогай одну струну і буде тобі шестиструнна, - резюмував татко, який завжди знав як вийти зі складної життєвої ситуації.

Ввечері ми з другом Ромкою пихтіли над гітарою яка ніяк не хотіла настроюватися. Ми зняли одну струну, прорізали нові жолобки в поріжку, підклали карандаша під гріф чим прибрали цілих пів сантиметри між грифом і струнами, підточили деякі лади надфілем шоб не дзеленчали. Вопщім довели чернігівчанку до ладу.

Далі я вчився, стирав пучки в кров, однак не випускав гітару з рук ні вдень ні вночі. Навіть вчитися почав краще шоб не мішали грати. Мене навіть записали в музичну школу, однак вчителю не подобалася моя тяга до Висоцького і повне ігнорування гам і сольфєджио, тож мене здихалися під формулюванням «хай пальці окріпнуть, а з третього класу прийде».

Понятно шо більше я туди ніколи не повернувся. Грати вчила вулиця і друзі. Я і не став професійним музикантом , хоча спроби були. Я грав в групі від восьмої бурси, однак швидко зрозумів, шо я зі своїм «нервом» не зможу зігратися в колективі. Тож валив сам. Писав пісні і сам їх виконував, шоб ніхто ні з ким не порівнював і не зайобував «а чого ти не правильно граєш» . У мене було кілька гітар, зокрема і досить цікавих інструментів, однак ту, першу семиструнку, яку я лагідно називав «дрова», я не забуду ніколи. Зрештою час її переміг - гриф покрутило, а карадаш таки продавив верхню деку аж до резонатора. Вона лежала під моїм ліжком аж доку я назавжди не пішов з батьківського дому.

Сьогодні ж випадково дізнався про те, що Чернігівська фабрика музичних інструментів яка випускала купу всього, зокрема піаніно і бандури, фактично перестала існувати. Цитую вікіпелію: «У період економічних змін кількість робітників на фабриці зменшилося з 1600 на 68. Фабрика перестала виробляти фортепіано: зараз виробляє із дерев’яних запасів для італійського замовника — труни…»

Труни, блядь. Труни! І хоч я називав свою гітарку «дрова», і розумію, шо наразі купа доступних якісніших інструментів і перемогло абсолютно правильне ринкове «ціна/якість», та все ж дуже сумний фінал фабрики, яка ще тридцять років тому виробляла на рік 26 300 піаніно, 75 900 гітар, 16 500 балалайок і 1 500 бандур. Труни, бляль… даже не шафи.

Докладніше

президент також людина...

maf

президент також людина
від простого гражданіна
не різниться він нічим
жінка, діти, праця, дім
їсть прості продукти 
овочі та фрукти
борщ, вареники і сало
а на днях жона сказала
прямо на цілу державу
про його любиму страву
це гречана каша
та котлєта з фарша
це усе разом з народом
запиває він кампотом

Докладніше

Буває вночі борешся із одіялом...

tb1

Буває вночі борешся із одіялом, подушкою, піжамою, роботою, турботами, перекидаєш справи, приправляєш їх незавершеними розмовами.
І так думаєш, ну все, ще три кульбіти і піду по снодійне.
А тоді до тебе приходить сонне щастя, вкладається пяточками в серце, обгортає гарячими руками і каже, соно, не відкриваючи очей - "я тебе люблю, як сто разів до неба і назад", цілує твою долоню і додає, - " ти ж до мене не вміла любить?".
Іноді я думаю, що народила якусь інопланетянку, і ось вона сопе і пяточки її в моєму серці а я засинаю і думаю, чи й справді вміла колись любити до неї?
Докладніше

Лонгрід ні про шо, без моралі

podolaihama

Вкраїнський менталітет наглядно продемонстровано одним з моїх сусідів.

Я живу і працюю в приватному секторі і переважно він уже забудований, але подекуди будівельні конвульсії ще трапляються. Один з сусідів вигнав ніхуйовий будинок, робе ремонт, облагоражує подвір'я. Молодець. Але останні пару місяців він заповзявся ставити свою гарну Тойоту в моєму закапелку, тупо на виїзді. Тоїсть мені, щоби виїхати зі свого двору, або заїхати, тре пиздячити ногами повз дві великі ділянки, заходити на його територію і дивитися на рабойобів які там товчуться. Потім пиздувати до його будинку, хуярити в двері, чекати поки хтось почує, пиздіти про "будьте ласкаві, приберіть машину". Хуярити назад. Тоїсть цілий ідіотський процес.

То ладно, чорт би з ним, ну буває, ну треба поставити машину. Ну раз, ну другий, ну ок, я людина не конфліктна. Ну мало лі, ну може ума не хватило поставити в іншому місці - просторових інвалідів у нас в країні вистачає. Однак не лише він, але й якісь (щоразу інші) люди, що з'являються у нього по будівельних справах, теж почали ставити свої машини саме на цьому виїзді. Таким чином мені доводиться пиздувати туди і пояснювати кожному окремо (бо кожен робе це вперше), що це тупа мода. Максимально ввічливо - це заїзд, там люди.

Але безпосередньо сусід, тим часом, наче як все понімає і погоджується, все рівно продовжує це робити - ставити свої йобану Тойоту в мене на проїзді. Один раз поговорили, другий, третій. На якомусь етапі мені здалося, що він це робить методично, тобто цілком свідомо, щоби позадрачувати. Доросла, прілічна людина, свій будинок, хароша тачка, все заїбісь, наче як не хам, на перший погляд не жлоб.

Вопщем, останній діалог скінчився дивним ментальним випадєнієм. Зокрема зауваженням про те, що я зі свого ж власного двору виїзджаю заднім ходом, а це, увага, неадекватно. Тому його неадекватність урівноважується моєю. Тому все заїбісь і він молодець. Я поцікавився, чи це він сурйозно таке меле, і він підтвердив - цілком сурйозно. І я побачив - так, не пиздить. Він дійсно так мислить. Я так само робив у дитячому садочку і в перших класах школи коли понімав, що всрався і вопше кругом не правий, але не міг того визнати і спихував свій маразм або на когось іншого, або на метафізичну колективну винуватість.

У цьому контексті мене цікавить лише одне - куди всі ці дорослі люди, котрим цілком вистачає інтелекту щоби ходити і розмовляти водночас (а це не мало) - куди вони дівають свій життєвий досвід? Чому вони на рівному місці генерують конфліктні сутуації? І нахуя? Я не вважаю, що конфлікт - це в принципі погано. Іноді це корисно. Але ж не на рівному місці, мусить бути якийсь підмурок?

Як вченому мавпологу, в принципі, мені все ясно. Але курва, він не схожий на мавпу! Він щоразу був в штанях!

Докладніше

Жила колись в Конотопі на семи вітрах...

gorovyi

Жила колись в Конотопі на семи вітрах Лєнка принцеса. Принцеса бо дуже красіва. Вся така блондінка висока, ноги точнені, фігурка яка гітарка чернігівська, личко як лялькове. Тільки одна біда була шо тупа та Лєнка була як дерево. Її даже ще в школі як снігурочкою брали то слів ніяких не давали бо все одно забуде чи переплутає. 
Лєнка мріяла вийти заміж за бандіта, все життя пить шампанське і курить ментолові цигарки. Но конотопські бандіти знаючи її ваду з головою обходили цей геморой десятою дорогою. 
І от раз пішла Лєнка на Водолєй потанцювать, а там саме з Ніжина приїхав бандіт якийсь з братвою і з ним його молодший брат. Брат не рідний, його малим знайшли біля воріт, хтось підкинув бо була заяча губа. Но батьки бандитові добрі були, а мама в ресторані на вокзалі працювала і харчі додому носила, то вони його лишили. Так вони й виросли вдвох, бандіт і цей, другий. Назвали Едуардом. Невеличкий, чорненький, губу конєшно зашили но красоти йому це не добавило. Зато конєшно ім'я красіве і брат бандіт, не жизнь - мічта. 
Вопщім Едуард як побачив Лєнку так в нього чуть губа опять не лопнула. Вопщім він цілий вечір від неї не відходив, танцював, в пуп їй дихав, потім показав свій Мерседес і даже пістолєт в бардачку. І Лєнка попливла.
Як Едуарда брат бандіт не відмовляв, як не казав, шо вона тупа, той і слухать нічого не хотів.
Вопщім як свадьба була то і її і його батькі плакали. А в загсі в Лунаті як розписували то довго ще згадували отих красавіцу і чудовіщє. Но поїхали до нього в Нєжин жить, мо й живуть, а чьо ні?

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info