Рєпка клуб бойового суржика. Свирид Опанасович, Мурзік Васильович, Татуся Бо.

Баба і война

vc

Баба Тетяна (материна мати) не любила войну і німців. 

Були, звісно, й такі в селі люди, що німців любили (як, наприклад, дід Кавраєць, поліцай). А баба – ні…

По-перше, німці в 1943-му, ні з того ні з сього спалили бабину хату…
По-друге, німці хотіли вбить діда. А баба діда любила. (- хоть і не було за шо, - як потом сама баба й казала)…
А по-третє, німці забрали в Германію дочку і сина. Кроме того, забрали свиню… Потім прийшли красні, та ше забрали й корову… Ну то вже інша історія…

Дід Андрій якимсь чудом вибрався із окруженія в 41-му під Києвом… Та не знав, шо йому дальше робить, то пішов додому. Як собака… Ховався в очереті, в березі. Баба йому носила туди їсти… Потом німці очерет підпалили, то дід утік дальше на фронт…

Баба прожила дев’яносто год і рішила, шо пора вже вмирать… Бо всі навколо вже давно померли, і їй було невдобно перед людьми…

Докладніше

І знову ж таки, шановні...

podolaihama

І знову ж таки, шановні, продається порося, а точніше сказати принтована пляжна торба з поросям. Проста і надійна, прикрашена смислами і життєвим досвідом. В таку торбу влазить або кілька пляшок холодного вина, або кілька кілограм черешні, або ж ноутбук. Врешті, її можна просто вдягти на голову і заснути в кущах.

Вернувсь додому п'яний - вкусило порося. Ціна інциденту усього лише 169 гривень за цим посиланням.

http://semesyukshop.com/uk/torby/497-vkusilo-porosya.html

А мій світоглядний магазинчик у фб ось - Semesyukshop - крамниця

Фото Івана Семесюка.
Докладніше

Бабі Ользі (сусідка через дорогу) сьогодні 101 год. Або 103..

vc

Бабі Ользі (сусідка через дорогу) сьогодні 101 год. Або 103... - Точно неізвєсно... Ну, не менше ста одного по метриці...

- Яка разниця? - каже баба... Тими тонами та інтонаціями, якими обично кажуть "у женщин про возраст не спрашують"...
Зранку довбалася вчора в городі... А ввечері прийшла в гості...

- Вина будете, бабо? - питаю
- Хіба трохи
- А картоплю?
- Нє, я на ніч не їм...

З Днем, Бабо! Живи ще! Будь здорова!

--

З особистих спостережень...

Город на Черкащині, кинутий напризволяще на рік, заростає вщент, як джунглі... Тепер там живуть борсуки, свободні нутрії, гадюки, черепахи, хозяйственні їжаки, та інший анімал планет... Всі сичать і шиплять...

Кажу котові: ти ж рибу ходив ловить на копанку всігда! А тепер що? Боїшся?
- Нє, каже, - просто одказався од риби... Временно... Розлюбив...

Але засмущався... Бреше, мабуть ))

Докладніше

Червневий ранок, в повітрі пронизливо шниряють...

kz

Червневий ранок, в повітрі пронизливо шниряють ластівки з дзвінким щебетом, десь вдалині дзявкотить мілка шавка до хрипу, нявчить кіт та на дорозі грюкочуть машини.

Звичайний 5 поверховий будинок, за ним ще один і ще один. 
Під під"їздом одного сидять 3 баби на лавці, наймолодшій мабуть 75, хусточки на головах в квітах, спідниці в цвіточок, одна іншої гарніша, повиряжались і пліткують:

- Ганя, а ти бачила Лянідовна яка вчора п"яна до дому прителіпала? Божееееее...

- Ой, та шо Лянідовна, вона міру всігда знає, а от П"юрчик вчора пошти на карачках в квартиру заповзав, ще й хтото по носі тріснув! Мабуть Іларіонович, ото як вип"є з ним, так вєчно ніс побитий.

- То асвальтна болєзнь, Зіна, Іларіонович драцця не буде, тай кіко того Іларіоновича, а кіко цього оболтуса? Здоровий як бугай!

- Який П"юрчик? - лунає раптом хриплий скрик з балкону 2 поверху, баби як по команді задерли голови, але на балконі нікого немає, тільки клуб диму. За клубом диму повільно з"являється кудлата розчімхана голова, за нею мутні очі наче з потустороннього світу і запікшийся від крові рубець на носі. Голова затягується бичком та випускає хмару диму - ну-ну, я всьо слишу, зара как спущуся в оту вашу пєнсіонєрску клоаку, мєста мало буде! Лавку викорчую та спалю к єбєням!

Докладніше

Не було, нема...

tb1

Не було, нема, та й не стало або теорія абсолютного абсурдизму від Київенерго.
Я звичайно як винятковий оптиміст маю біометричний паспорт і бойлер, але люди кажуть, шо в нашому будинку вже другий місяць гарячої води нема.
А тут іду висить оголошення, шо в звязку з тим шо Київенерго хоче зробити ще луччіше чим було в грядущому опалювальному сезоні, то возможні перебої з поставкой гарячої води. Якої, напоминаю, не було, нема, і от тепер ще й не буде.
- Галько, я вашу козу виїб.
- так в мене нема кози.
- так я вам купив і виїб.

Докладніше

Іноді я бачу його на вулиці...

tb1

Іноді я бачу його на вулиці, йде собі, говорить по телефону, сміється і робить рукою отак по волоссю, як він завжди робив.
І я біжу, намагаюсь догнати, і тільки коли вже близько, ось-ось, розумію, що то не він.
Іноді я бачу свого братика в моїй Надії, ой особливо оця от мода, капнути водою на одяг і все, -" мамочко, воно таке брудне, терміново мене передінь", або впертість у своїх рішеннях, або от ногу на ногу.
Іноді вранці я прокидаюся із шаленим бажанням йому подзвонити, почути як він глузує з мене, похвалитися чимось таким буденним.
Іноді мені здається, що він не пішов 6 років тому. 6 років. Рівно 6 років. А здається, що зовсім недавно ми домовлялися, що він усе переможе, і буде жити довго-предовго.
І я знаю, що оце "іноді" не проходить ніколи. 
Бо тато теж через 19 років іноді дзвенить косою під вікном вранці і я схоплююсь і біжу, забуваючи, що він там, де вже ніколи...

 
Докладніше

Я страшенно не люблю ділити світ на чорне і біле...

lp2

За свої майже сорок років я впевнилася в тому, що нюансів занадто багато. За ці роки, мої шляхи розійшлися з багатьма людьми. Мене питають "Чому? Навіщо? Мета ж одна!" Як би пояснити.. Я йду своєю дорогою до певної мети. Є люди, які йдуть до тієї ж мети, але іншим шляхом. Я зможу потиснути їм руку, коли ми зустрінемось на фініші, бо буде зрозумілим, що вони йшли туди ж куди і я. А поки що я йду і тримаю за руки тих, хто обрав мій шлях. Це нормально, бо вони поруч.. Я не дозволяю собі поливати брудом тих хто йде туди ж, тільки паралельно. Я до самого фінішу сподіватимусь їх там зустріти. Але так часто вони розвертаються і йдуть іншим напрямком, що в мене все менше і менше надії на зустріч. Тому мене і тішать люди, які поруч. Їх багато, вони думають, як я. Ми по різному долаємо перешкоди, але на одній дорозі. Ми по різному реагуємо на круті повороти, але на одній дорозі. Ми по різному прокладаємо шлях крізь чагарники, але на одній дорозі, а тому ми можемо розраховувати на підтримку одне одного. А тим хто на іншому шляху, я можу дати підтримку лише якщо лишу своїх. А своїх я не кидаю, ви ж знаєте))) Тому ось якось так про шлях до незалежної України.
 
Докладніше

Поки не виб'ємо з голови совок

lp2

ніц не вийде. А як же його виб'єш? От у Європі як? Закон виживання видів- сильніший (розумніший, активніший) живе краще. Але додані людські цінності - слабшого захищають, інакшого толерують, неймущого утримують. 
А у нас ще совок. 
Звикли що за те щоб мовчали і невимахулась давали мінімальні блага. І от всі їм досі должні. Похєру на закон, на необхідність тєжко гарувати, щоб мати більше. Должні!!! 
Закон має бути один для всіх, але для них можна похєрити. Хотять керувати але так як вони собі то уявили. Похєру що хтось роки віддав, розумні книги читав, вчився на то щоб розуміти як керувати, куди гроші платити, які папірчики підписувати. Вивчав, що треба зробити щоб ось звідси взяти і ось сюди покласти за ось таким алгоритмом. Бо то є добре, правильно і по закону. Похєру що тисячі розумних людей з усього світу роками досліджували книжки писали, експерементували. 
От як таким довести, що людина сідаючи в крісло начальника, мала план, як зробити щоб всім було добре. І що власне за те що вона мала той план їі туди і посадили. А тут приходить вася пупкін, поважна людина, пєнсіонер і слєсарь сантєхнік четвертого розряду і каже, що його лічно не встраює положеніє і тре робити як він сказав. Бо блін йому муляє. Бо він тридцять год гарував на совєти за копійки, а тепер в нього нема субсідії. Або він не хоче страхової мєдицини. Або не хоче щоб ось тут ліфта купляли, бо то буржуї того ліфта продають, а вася на минуточку не то шо ліфта не потребує, а вопше в часному домі живе. Канєшно васі похєру чи поремонтують ті ліфти чи ні бо йому не тре буде на дев'ятий свою дупу тягти. Но вася трєбує. Бо совок, бо його должні слухать, бо він уважаємий пєнсіонєр.
Бідна Уляна коротше кажучи.
 
Докладніше

#скучно

lp2

Коли жінці стає скучно, вона мутить або салат або скандал. А кулінарка з мене хєровата.
- Ти мене не любиш..
- Началося знов. Я ж тобі і каву в ліжко, я тобі і сніданок і обід і вечерю, я тобі в річку наголяса, за лотосом наминуточку, що ще?
- Ти пройшов повз і не поцілував...
- Танцювали, блядь, не вклонилися.
- Оооо, ти ще й кричиш зараз на мене..
- Лесю!
- Ще й хамиш!!!
- Ти вже бачу остаточно вирішила сваритись.
- Як ти так можеш думать?? О це що в тебе кіно? А про що?
- Про шпійонів.
За півгодини
- А про що ми перед цим говорили?
- Не відволікайся, щас крутий момент буде. 
Все таки чоловіче терпіння перемагає жіноче #скучно.
 
Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info