Рєпка клуб бойового суржика. Свирид Опанасович, Мурзік Васильович, Татуся Бо.

Я, вот, думаю, - мучітєльно проізньос Залдростанов...

dl

Робоча група з підготовки тексту клятви або присяги для отримання громадянства РФ створюється в Держдумі. 
 * * * 
 - Я, вот, думаю, - мучітєльно проізньос Залдростанов, уставившись немигающими глазами на поплавок. 
- Думаю я, вот, - напомнив він, меланхолічно раскачуясь. - А лоха обстьобать не грєх. Не грєх, вєдь?
- Був би грєх - церква б не зарабатувала, - наставітєльно проізньос Гундяй, подозрітєльно зазираючи у гранчак. - А ето точно "Путінка", не пальонка?
- Націдив собствєнноручно, - завірив Пєсков. - А шо там із шашликами, когда уже?
- Скоро, - завірив Шойгу, гортаючи свіжину, яка томно шкварчала на углях. - Свіжачок сєгодня, прямо із ДНР. Єлє втовпився за солдатськими матєрями.
- Хєрачить, хєрачить, - монотонно булькнув Залдростанов. - Ето... Лоха-то, бля... Вон хочет, к прімєру, вся ета, русскоє гражданство. А ми єму: слишішь, лох?..
- Ги, русскоє гражданство, - хмикнув Гундяй. - Точно лох.
- Ну вот! - обрадувався Залдростанов. - А обстьобать-то совсєм не грєх.
- Над убогими скучно сміятись, - замітив Пєсков. - Вони даже не поймуть прикола...

Докладніше

З архівів. Тру сторі про те, як я ледь не відкинув копита в лікарні

podolaihama

#вимагаю_медреформу

Колись давно сталася зі мною така колізія. Був я нікому невідомий чортік в окулярах, молодий митець з палаючими на пиці очима. Тоді, на початку виробничої кар'єри, я міг дозволити собі виставляти картини на огляд в кабаках, різних арт-чебуречних, клубах і відвертих курниках. І була в мене виставка в клубі Хмільна Бочка на Хмельницького, де в мене вкрали картину (у хороших художників іноді крадуть картини).

Гульнули крепко на відкритті і попиздив я п'яний ночувати до батьків, бо в мікроскопічній майстерні спати задовбався. І оце ж зайшов до квартири та прямо в дверях мені тут же скрутило живіт, і так люто скрутило, що я почав натурально підвивати. По всьому виглядало, що виразка шлуку.

Викликали швидку і ждемо, а я стою в прихожій навкарачки шо той собачка, бо інакше ніяк неможливо. Нестерпно болить, ні лежати, ні стояти, тіки отак. Приїхали лікарі, погрузили мене отако рачки на носилки і виперли з четвертого поверху у швидку. Я ж, тим часом, почав вже натурально вити як бобік на луну, бо боліло страшно, а ще через те, що грошей зовсім нема на таблетки і операції. Жопа і фінансова скрута.

Докладніше

Всіх Журналістів з празничком...

tb1

Всіх Журналістів з празничком, вітаю вас і дарую оповідання Василя Симоненка "Неймовірне інтерв'ю". Бо я вважаю його класикою журналістики і поезіі і вообще))))

Ранком Шворня розбудив телефонний дзвінок. Опанас узяв трубку.
— Слухаю.
— Шворень? Це з редакції «Поетичний дріб’язок». Зараз до вас прийде наш кореспондент. Зустріньте його у всеозброєнні.
Опанас кинув трубку і зарядив пугача. Скоро в кімнату ввалився незграбний і заяложений юнак. Його руда морда була обдерта і вкрита вуграми. Дивився спідлоба полохливо, але нахабно.
— Добрий ранок! Ягоди поспіли. Не ждали? А я от — ніжним тілом у віконце вліз і став.
— Хто ти? — дико вигукнув Опанас, спантеличений появою цього суцільного виродка.
— Я репортер. Я гібрид поезії та прози і газети незаконний син. Ясно? Я мислю образами. Все сказане тут ви можете знайти в моїй збірці «Лакований бруд». Спробуйте зрозуміть.
— Ви з «Поетичного дріб’язку»? — нарешті вибрав паузу, Шворень.
— Я скроплюю там поетичну палітру. Питання перше: де, коли, яким чином ви народилися?
Шворень розкрив рота, але виродок не вгавав:
— Мене мати не родила, я родився сам. Мій талант — це мускули машинні, голова — лабораторний лабіринт. Я останнє слово науки. Стою край шляху в жовтім молочаї — відсидів за ділом я в калині. Да, бувало. Ех, летить жирафа понад житом. До речі, де пройшло ваше дитинство?
— Я народи…

Докладніше

НАВЗДОГІН

Фото Уляны Галич.

#урбамістика

навздогін за тобою ітимуть дощі,

затираючи слід, що уже відболів.
ці осінні шляхи – на Чортків чи Борщів,
як асфальтова стрічка у косах землі.

як на золоті часу туманний покров.
яблуневі сади пахнуть сидром і сном.
це святиться вода, обернувшись на кров.
це твоє воскресіння з моїх хромосом.

це жорстокі реалії вічної гри.
діти знають про смерть, але вперто мовчать.
я пишу на сувоях старої кори,
на прозорих листках, на поверхні свічад.

я пишу про любові гіркий післясмак,
про одне із імен твого втілення тут.
доки сіється з неба римований мак 
і вростає корінням у цю пустоту.

доки пізньої музики ритми і звук,
прорізаючи простір, вивершують час.
у куточку кімнати маленький павук,
ніби древній господар, чатує на нас.

і уже не важливо, кому і коли 
обіцяли, трималися, вірили у…
ця химерна вода має колір смоли.
ця ріка ще не знає, що я допливу.

доки небо тривожить сакральна глибінь,
їжу братимуть з рук вересневі коти.
я прийду наче дощ – навздогін у тобі,
щоб нікуди із тебе уже не піти.

Докладніше

За добу в мене розблокують основний аккаунт

lp2

Це тей, де мікрореприза збирає пару сотень лайків за пару хвилин. І знаєте, я не впевнена, що хочу туди повертатись. Там звичайно легше допомагати. А тут... Тут почуваєшся звичайною. Ну такою як є. Мало хто розуміє цей стан... Дивуються, коли я несамовиту ржу, з найменнування мене блогером)))) Бо я... Ну який з мене блогер? Ось аккаунт, який чітко показує мою аудиторію. Ось тут ті кому цікаво, а не ті хто ведеться на популярність. Сімсот людей, частина з яких мігранти з вконтакту))) 
Я сьогодні Коту жалілася. Казала, що багато хто вважає мене стервом. І хай би, це зручно. Але треба ще ним і бути. Бо я, якщо об'єктивно, дитя. Яке можна легко обвести навкруг пальця, зробивши мені будь яку послугу. Правда я дитя розумне, навіть мудре. І тому з усією своєю мудрістю - я обираю любити людей, обираю допомагати тому, хто просить, обираю бути світлою щодо світлих. Я обрала шлях доброти, коли мала можливість обирати і не змінила його, коли мала причини і можливість змінити. Це тільки спочатку важко, а потім це дуже легко. А бути стервом.. То лише спочатку надзвичайно легко, потім це неймовірний тягар. Я його не хочу.

Докладніше

Десь у задніх рядах хтось скромно кахикнув...

maf

Десь у задніх рядах хтось скромно кахикнув і підвівся; то був худорлявий, уже немолодий чоловічок у приношеному костюмі. Від хвилювання в нього аж борлак ходив угору й униз. 
- Я... м-м-м... - несміливо почав він. - Коли ніхто... тоді я дозволю собі...

- Йдіть сюди, - владно перебив його американець. - Сядьте. Кажіть те, що перше спаде на думку. Не задумуйтесь, вимовляйте слова несвідомо, mechanically. Зрозуміли?

- Так, прошу, - охоче відповів піддослідний, трохи збентежений перед такою високою публікою; потім прокашлявся й налякано закліпав очима, ніби учень, що складає випускні іспити.

- Дуб, - випалив на нього вчений. 
- Могутній,- прошепотів старий. 
- Як, пробачте? - перепитав учений, не зрозумівши. 
- Лісовий велетень, - несміливо пояснив піддослідний. 
- А... Вулиця. 
- Вулиця... вулиця в урочистих шатах. 
- Що ви маєте на увазі? 
- Якесь свято, прошу. Або похорон. 
- Ах, так. То треба було сказати просто "свято". По змозі одним словом. 

Докладніше

Мене вже тричі сьогодні привітали)))

lp2

Дарма звичайно, але приємно.
Якимось дивним чином, я стала опосередковано брати участь в перфоменсах, які так чи інак пов'язані з журналістикою. Але від цього не стала журналістом. Нехай зйомки, чи статті, чи огляди, чи прес-конференції є сьогодні невід'ємною частиною мого життя - я не стала від цього журналістом. Мало того, я вважаю, що українська журналістика сьогодні списана з "Любого друга" Гі де Мопассана. Але дуже сподіваюсь що все зміниться.

І я вітаю тих, хто прагне справжньої журналістики, зі святом. А іншим, що називають себе журналістами, не маючи жодних моральних принципів, знайте - ви просто ще одне слово на літеру "Ж".

Докладніше

Учора дід заглянув у машині в бардачок...

did s

Учора дід заглянув у машині в бардачок і ізвльок оттуда предмет, на який довго й тупо дивився, намагаючись згадати шо це? Шото знакоме, але шо?.. І главне, откуда воно там взялося? Потом згадав – так то ж заправочна картка мережі Лукойл! Якою я вообще ніколи не користувався. Але якось років шість тому вночі під Львовом заїхав на їхню заправку і мені всучили бонусну картку. Аж не віриться, шо в Україні колись Лукойл був. Весточка із прошлой жізні. І як я останні три роки без Лукойла жив, ума не приложу...

А ось свіжіше веяніє времені. Тривалий час у діда процедура удалєнія нав’язчивого яндекс-бара була чим-то сродні ритуалу. Ти його удаляєш, а потом гульк – і воно оп’ять вилізло. І ти його оп’ять зносиш отработанними до автоматизма прийомами. А тут дивлюся, вроді чогось не хватає – яндекс куда-то ісчез! І якось великого смутку дід за тим яндексом не ощущає.

Дєдушка оце написав два абзаца і прямо шкірою відчуваю сердиті погляди читачів – ми кофе пить будем, ілі как? Будем, друзі! Обов’язково будем. Заварюєм собі смачні і вкусні напої та вмощуємось зручненько – дідові кортить про політіку побалакать, скучив уже дєдушка трохи за теревенями про глобальні процеси.

Ітак, шо ми імеєм? Ми імеєм смачну каву, комп’ютери без яндекса і нєкторий набор політичних собитій, трендов та явлєній. Чудові стартові умови для сільської аналітіки, приступаєм.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info