Рєпка клуб бойового суржика. Свирид Опанасович, Мурзік Васильович, Татуся Бо.

Обзор 03 липня 2017

did s

Ні, друзі, єслі би печальной лошаді Лаврова не существовало, його слід би було придумать. Но придумувать, на щастя, нікого не потрібно – ось воно существує, даже галстук носить і губамі шевеліт. Іздавая временами члєнораздєльні звуки, від яких світила міровой психіатрії приходять у хвилювання, побоюючись шоб Лаврова для ісслєдуваній не перехватили потом конкурірующі клініки. Лавров же особенно прекрасєн во врем’я регулярних приступів гарячки, коли верзти починає такоє, шо даже Хуйло замовкає і лише завістліво вздихає.

Але перед тим, як розказувать далі, дєдушка запрошує заварити вкусну каву, або душистий чай і зручно вмостившись у кріслах окинуть здравим поглядом програму международних циркових вистав сезону літа 2017-го. Бо на арену вийшли нові клоуни, еквілібрісти та престидижитатори, хотя й старі, полюбівшієся зрітєлям, мастєра подіума, мріють ще нас порадувати новими творчими знахідками. Ітак.

Давно помічено, шо приступи гарячки з приливами творчого натхнення у вишеупом’янутого мерина сівого случаються всігда накануні якого-небудь международного форума. На який ожидається стєченіє великої кількості неглупих людей. В діда подозреніє, шо Хуйла на ті форуми зовуть іменно, шоб поразвлєчся, іначе ті форуми проходять нудно, журналісти от нєчего дєлать перемивають косточки респектабельним западним мастєрам політичної естради, мастєра обіжаються. І між собою в кулуарах совіщаються: “А чи не гукнуть нам у слєдующий раз Хуйла? Нехай лучше журналісти пишуть гадості про нього, а нас оставлять в покої”.

Докладніше

По слідам демаршу великого волонтьора сектору...

По слідам демаршу великого волонтьора сектору М дєльфіновода Кисловського, який ганяв НЕМО-вський бусік за студентами і знімав їх в армію.
За сусіднім столом у кав'ярні сидить фєя і посміхається немов Будда, вона дезігнер. Ця ідіотська розмова почалася з вконтактіка, потім плавно перейшла на мої воплі з матом і закінчилася тим, що мені прийшлося пояснювати що це був за цирк, влаштований Андрюшою Кисловським напередодні. Бо фєї і їм подібні не заморочуються причинно-наслідковими зв'язками і хто взагалі такий Андрюша і що таке труханівське кодло "довіряй ділам" і яким воно боком до воєнкомату. Бо в їхніх очах кривава хунта знімає малишей в окопи. Якщо навіть абстрагуватися від молекулярного складу феї (а таких більшість, щоб ви розуміли) отака вона, проукраїнська пропаганда на місцях, бєссмислєна і бєзпощадна.
Андрюша заробив наколоту апельсінку, молодець. Що тут ще скажеш.

І от чого мені завжди більше за всіх треба, га?
Сиджу тепер травмована Буддою.

Докладніше

Послухайте, не носіть мов гасло ту тітку - маму зашквареного штірліца

Це все немає сенсу. Витравлюйте емоції. Емоції заважають.
Перше, що треба було б зробити у 2014 паралельно зі всім іншим, це дістати всі доступні свідчення про попередні російські кампанії. Про Чечню і Грузію. Про випалені села разом зі старими і малими. Про етнічні зачистки місцевого населення, здатного чинити опір. Про голод. Про обстріли. Про найманих снайперів.
Не з російських серіалів, а аматорські фільми, задокументовані свідчення тих, кому пощастило вижити.
Щоб розпрощатися з ілюзіями. Щоб раз і назавжди усвідомити що воно таке. І тих, хто це робив завжди, у всі часи, народжували саме такі російські мами.
Ми загублене покоління, що мусило випалити жаль, не тільки за себе, а і за всіх тих, хто так нічого не зрозумів, а головне - не хоче розуміти.

Докладніше

Вчора ввечері садила малого на тролейбус

lp2

Біля атб двоє молодиків влаштували бійку. Спочатку телефонувала на 102 - безнадійно. Потім зрозуміла що не варто. 
Виглядало воно так:
Два п'яненьких, але не дуже хлопа, в футболках і шортах, скинувши гумові капці, цибали один навколо одного. Вони танцювали стрибучий вальс, безконтактний. Переміщаючись стрибками колом навколо одне одного і разом з тим навколо уявного центру площі, яким випадково стала тітка, що вирішила вночі під магазином квіти продавати. В думках я цим гірським стрибучим цапенятам почала такт рахувати "раз два три - стрибок, раз два три - стрибок" Коротше за дві хвилини їхніх стрибків і матюків мені вже захотілось крикнути - "та вмантуль вже котрийсь і розходьтеся." Бо ж на оці кружляння зі стрибками трохи залипаєш. Мабуть сила думки була прийнята всесвітом, бо під час чергового па-де-ба, швидше за все абсолютно випадково, один таки зачепив другого. Другий мабуть образився і голосно пославши іншого пішов десь. Переможець цапиного балету гордо натяг капці і крикнувши вслід другому напутнє слово в обсценному оформленні теж залишив сцену.
І ніби то й побилися і без бійки і людей потішили і самі задоволені лишились. Мачо Білої Церкви - наймімімішніші мачо в Україні!

Докладніше

#Дівчаче

#Дівчаче

Між іншим, всі ржуть над тьолочками на московському кінофесті. А дарма. Коли там у нас відкриття Одеського кінофесту? Зазвичай тут не менш приголомшливі персонажі, що зійшли в реал зі сторінок книжок Стівена Кінга і опинились на червоній доріжці.

Богєма вона така богєма. Мене завжди цікавило яким чином їм вдається, при таких ресурсах, виглядати як героїні фільму "Смерть єй к ліцу"? Як вони це роблять? Як примудряються за це навіть і гроші платити? Де той таємний магаз, в якому продаються ці страшні їбала?

А головне, в яку мить вони припиняють бачити себе у дзеркало? Можливо тому, що просто не відображаються у ньому?

фотки можна подивитись тут:

https://www.facebook.com/marina.kustanovich/posts/10213124876622214?pnref=story

https://www.facebook.com/marina.kustanovich/posts/10213168525913419

а я вицарапала найкращу

 
Докладніше

16 ручок списано вщент у ході операції “Автограф-2”

did s

Сьогодні над ранок я допідписав останні з отриманих замовлень і... мені принесли ще одну пачку – більше 120 замовлень. Це ті, які ми між собою називаємо “проблемні” – людина оплатила замовлення, але банк з якоїсь причини затримав проплату і в нашій системі таке замовлення автоматично отримує статус “очікування”. Мої помічники постійно моніторять список замовлень і ось їх набралося більше сотні.

Побачивши ту пачку, дід відчув себе як той марафонець, який з останніх сил дотягнув до фінішу, вже бачить столик із водичкою, а йому кажуть: “Ти чого став? Тобі ще 3 км бігти, давай-давай...”  Ну, треба – значить треба. Біжу, тобто підписую далі.

Сьогодні на відділення Нової Пошти відправляються особливо гіганстькі партії підписаних книг, тож логічно розраховувати, що найвірогідніше замовники на території України отримають СМС-повідомлення в перші дні наступного тижня (у неділю НП не працює).

Докладніше

#Дівчаче

Раніше, коли я була юна і дурна, я думала, що закохуватись треба неодмінно в мачо зі складним їбалом, з травмованою самооцінкою і кладбіщєм розбитих сердець і потьокшої туші.

І от одного ранку ти прокидаєшся і кажеш собі - та нуйогонафіг. Береш лопату, рівняєш алтар з божеством з земелькою, потім сієш там півонію, потім п'єш каву, купляєш нове плаття і вуаля. Всесвіт неодмінно тебе почує.
Зараз я думаю, що закохуватись треба в того, хто робить тебе щасливою.
От як бачите токсичне складне їбало, тікайте, не очікуючи перітоніту. Тікайте туди де вас люблять. Бо життя надто коротке.

Докладніше

За життя!(драма на одну дію)

murzik

#цинічнідрами

Похмурими вулицями ранкової столиці, від метро Вокзальна, непевною ходою, тримаючи обіруч чималеньку скляну сулію з промовистим написом "Дохуя масла", сумно волочилася Лізонька Б.

При переході через трамвайну колію, її зненацька перелякав кортеж чорних трамваїв "Мерседес" з мигавками, в якому на шаленій швидкості мчав на другий термін Петро П. 
З того перестраху Лізонька Б, зашпорталась і випустила з рук важку ношу. Сулія жалібно дзенькнула об свіжо-покладений Віталіком К асвальт, внаслідок чого утворилася чималенька калюжа олії "Стожар". 
- Пєтя, ну не йобжежтваюмать! -визвірилася Лізонька Б вслід кортежу чорних трамваїв, і після нетривалих роздумів впевнено додала: 
- Расстрєляю нахуй!
Саме в цей момент і нагодилася Інна Б, яка прудко бігла навздогін кортежу, міцно тримаючи під пахвою гламурну мітлу з логотипом Луї Віттон. Не зауваживши зрадницької калюжі, Інна Б зненацька послизнулася і зробила невдалу спробу виорати носом борозну у свіжо-покладеному асвальті. 
- Ахуєть! - лише встигла сказати Лізонька Б, мимовільний свідок цієї картини, як нещасну Інну Б, люто пошматував своїми сталевими колесами, невідь звідки виринувши, швидкісний трамвай з гламурним плакатом по всьому борту "За життя з Вадимом Рабіновичем!". Лізоньці Б навіть привиділось, шо огидна пика Рабіновича хтиво підморгнула їй правим оком, в той момент, коли тріщали кістки Інни Б.
- Шоб я так жила!- тяжко зітхнула Лізонька Б, методично змітаючи з трамвайної колії криваві шматки того, що мить тому було Інною Б, мітлою Луї Віттон. 
Завіса.

Докладніше

Тапки приготували? Готуйте. Не втримаюсь. Напишу.

lp2

В свій час, я була випадково вхожа в "вище суспільство" якщо можна так назвати столичних бандюків і бувших номенклатурників при кориті, які переформатувались в бізнесменів. Я промовчу про те, що вони творили маючи необмежені ресурси і безкарність. Але не так страшні були вони, бо все таки в них були ті міфічні "панятія", які вони впітали разом з зоновською баландою і до яких їх примушували "пахани". Або до яких схиляла звичка бути камсамольцем - прімєром з натяком на "бєлую кость"
А от їхні нащадки - жесть.
Не маючи ніяких авторитетів крім захцянки власної вони пробували і робили все. І пофігу їм було на мораль, безпеку, відповідальність. На моїх очах приймали найнеймовірніші наркотики і робили найнепередбачуваніші речі. Під гаслом "Я можу і роблю все, що хочу" алкоголь, наркота, перегони, розпуста, зброя.
Одного разу на закритій вечірці, один обдовбаний мажор, дістав зброю, похвалитися. Подарунок татка. Коли його підкололи, що він не вміє нею користуватись, він вистрелив в вазу в кінці коридору. А біля дверей стояв офіціант. Попав той дебіл офіціанту в плече. Так перше що зробив мажор, тицьнув хлопцеві пачку долярів і позвонив татусеві, щоб організував лікаря. Офіціант гроші взяв і обслуга завела його в іншу кімнату. Що з ним було далі, на жаль не знаю. Хтось з присутніх дівчат почав до мажора виступати, що він дебіл. Він розвернувся і вистрелив в ту дівчину. Не попав. Тут як раз приїхав татусь, відібрав пістолет. І сказав сину аяйяй. І все... Вечірка продовжилась. Мажору було п'ятнадцять.
Так от, якби він вистрелив у себе навмисно чи випадково, я би не шкодувала за ним. Не говорила би про те, що всі роблять хєрню. Є і між хєрнею різниця. Інколи ціною в невинне життя. Є чудовий український вислів - з жиру біситися. Так от коли хтось з жиру біситься - то наслідки того бісіння, що обтяжуються впевненістю у вседозволеності і безкарності, проблеми біснуватого і його підтримуючих у цій впевненості. 
Заслужили дівчата з Харкову чи ні того що з ними трапилось, питання не до мене. Але жаліти і шкодувати - ні. Це теж не до мене. Променів любові вистачає лише на тих, кому вони потрібні, а покійним були потрібні інші речі за життя.

 
Докладніше

За сюжетом третьої книжки з циклу...

podolaihama

За сюжетом третьої книжки з циклу Пригоди павіана Томаса, до котрої я потихеньку підбираюся і яка має робочу назву Некросатирикон, українізована і модернізована мавпа потрапляє в Україну початку 15 століття. Тобто безпосередньо в часи Великого Князівства Литовського.

То я вам скажу, що підняти відповідні матеріали історично-побутового характеру за допомогою Гугла не так просто. Всього вкрай мало і все розпорошене.

А це, на мій погляд, визначальна для нас епоха і вона має, так чи інакше, закріпитися в нашому національному міфі, в маскультурі, в самому світогляді.

Треба з цим шото робити, бо кругом самі козаки.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info