Рєпка клуб бойового суржика. Свирид Опанасович, Мурзік Васильович, Татуся Бо.

Останніми днями це суцільне божевілля і йоханийбабай в голові.

20799962 1491557564258416 6780270438494472724 n

Але.

Для мене все почалося тоді, коли я вперше прочитала її баладу про небриті ноги, які іспортілі жізнь.
Потім я читала цей вірш подрузі вголос у себе на кухні. І ми вдвох ридали від сміху, мало не вдавившись димом від цигарок і ковтки кави виливалися через ніс.
Ми стопітсот разів робили спроби зустрітись, але нам заважав то дощ, то сніг, то цунамі посеред Києва, а я як раз забула теплу куртку і вже думала про те, може мені так і пережити тут зиму.
І ось нарешті це сталося. Вона світла і тепла. Вона охуєнна.
І сьогодні вона вперше виступатиме в Одесі. Приходьте в Underpub ввечері, о 19.00, хто ще не в курсі. Адже після божевілля завжди потрібно зарядити батарейку.

 
Докладніше

Ми помірковані звичайно, певною мірою

lp2

Ми - жінки середнього віку, що мають в послужному списку весілля (а то і не одне) дитину (теж може і декілька) нормальну роботу або власний бізнес, успішного чоловіка, у якого ще попереду багато що (принаймні все так виглядає) І ми працюємо. На роботі, над стосунками, над своїм виглядом і звичайно над репутацією. Бо в середньому віці репутація багато важить. І розслабляємось ми дуже рідко, переважно в дуже обмеженому колі гарних знайомих. Але настає час "ч". Зазвичай це якийсь день, який є святковим для всіх - державне свято чи хоча б день міста. А ми ж втомлені, виснажені і спраглі відпочинку. В цей день, оскільки ми ж блін успішні і дуже соціально активні, ми зайняті організаціями, презентаціями, домовленостями, вирішеннями і перевірками. Будь чого, починаючи від прикрашання офісу, закінчуючи організацією концерту для громади. Але звідкись, не знаю звідки, з'являється він - друг (чи подруга) який припаркував машину десь в тихому непомітному місці (яким дивом вони знаходять те місце в час коли люду на вулицях прорва - загадка) і що саме головне, дуже поруч з місцем вашої безпосередньої відповідальності. Цей друг (чи подруга) підходять весело і таємничо тягнуть вас у той провулок, де машина. Там вже зібрались такі ж як ви - успішні, помірковані і вічно зайняті, з підозрілими стаканчиками в руках. І ви розумієте, ось зараз ви успішна поміркована і зайнята, будете втягнуті в таке антисоціальне дійство, як розпиття спиртних напоїв посеред міста, посеред білого дня і з пластикових стаканчиків, ніби ви прищавий підліток, що ховається з пляшкою портвейну від дорослих. Ви противитесь. Пластику і портвейну ви дуже противитесь, бо і те інше то хімія хімічна і шкода здоров'ю, яке ви сумлінно бережете. І тут вам раптово відкривається страшна істина - звикла успішна поміркована людина, що знайшла таємне місце посеред білого дня, посеред людних вулиць, для того щоб бухнуть - здатна на неймовірні речі. І вона вам настільки гарний друг, що маючи на меті напоїти вас стає невблаганною, непоступливою і з-біса винахідливою. Та то і не дивно, якщо навколо тієї машини вже стоять десять таких, якими ви були за п'ять хвилин до того як на ваше - "ні в якому разі, ніколи з пластику, я не п'ю портвейн" - вам дістають паперовий, картонний і кришталевий стакани і коньяк, шампанське, віскі чи французьке вино на вибір. 

Докладніше

POP-ART

#межиріччя

POP-ART

його мама сиділа на транквілізаторах. 
його батько сидів у якомусь не досить віддаленому місці.
тож цьому хлопцю не було кому розказати,
що інший бік є у всього – навіть у місяця;
що осінь – це добре, вона пахне димом і бурштином;
що кеди – не єдина у світі взувачка.
малим він молився Бетмену перед сном. 
про презики йому пояснила дівчина, а про СНІД – завучка.

вже потім він пробував речі, про існування яких
не здогадуються найзапекліші буддисти з мікрорайонів.
хоча насправді ніколи не міг забути запах «Вінстон» – м’яких,
і смак маминих макаронів.
але що б не робив цей хлопець, куди б не йшов,
внутрішні тигри зоставались голодними, роззявляли пащі.
іноді він різав себе, і коли йому накладали сто п’ятдесятий шов,
Бетмен приходив і обіцяв, що все це – на краще.

хоча, як і слід було сподіватись, до кращого тут не йшлось.
коли завагітніла дівчина, він пробував влаштуватися на роботу.
а втім, якщо зважити на загальне суспільне тло,
то навчитися плавати можна, лише, коли опиняєшся за бортом.
цей хлопець – або можливо, той, ким він був – 
віриш чи ні, так само мешканець нашого межиріччя.
у його плеєрі – старенький шлягер «Афіни–Київ–Стамбул».
його улюблений фільм – «Багатенький Річчі».

 
Докладніше

Завтра День вчителя. Ой що вам сказать...

lp2

Моє благоговіння перед вчителями закінчилось в той день, коли я побачила свою вчительку, за грою в карти. Це був переломний момент. Я зрозуміла раптом, що це людина, а не образ піднесений на п'єдестал. Що в неї ті ж проблеми, що й в моєї мами продавця. Ті ж слабкості. Що в неї є життя поза дверями школи. Це шокувало але і заспокоювало. 
Я не люблю їм співати діфірамби, бо..
Немає для мене загального поняття, яке можна нахваляти. Вчителі. Вони люди, а значить різні. Так як і лікарі, як влада, як бізнесмени в загальному. Є відверті покручі, які відпрацьовують на дітях, що знаходяться в їх владі, свої комплекси чи незадоволення життям. Як і серед будь якого представника, будь якої професії.
Але.. Є вчителі за покликанням. Вони раптово люблять дітей всім серцем і частину його віддають, не вимагаючи нічого на заміну. Вони показують такий приклад, що мимоволі учні змінюються і змінюють потім, натхненні цим прикладом світ. Вони заставляють вірити в себе і в те, що добро завжди переможе. Тому я не вітатиму пафосно "представників освітянської сфери". Я просто вітаю кожного вчителя, якого люблять діти щиро. Кожного який любить дітей і має на меті зробити їх справжніми, освіченими людьми. Кожного окремо. Зі святом! Наснаги вам! А вдячність від учнів ви вже маєте і матимете ще довго-довго. 
Колись до нас в клас керівником прийшла Тетяна Олександрівна Лактіонова. Лише рік вона була в нашій школі, потім з чоловіком військовим переїхала в Севастополь. Боюся навіть думати, як вона зараз.. Але сподіваюсь, що людина, яка спромоглась навіть Вовку Малишка (відзначився тим, що вкрав в третьому класі міну з площадки і викинув її у смітник) примусити себе не просто слухатись а і любити, і в сьогоднішній ситуації, десь там в Севастополі, лишилась кращою з людей, які зустрічались на моєму шляху. Дуже сподіваюсь.

Докладніше

МІФОЛОГІЯ РИБ (ХІ)

#межиріччя

МІФОЛОГІЯ РИБ (ХІ)

риби ріки́,
плавучі гадюки і павуки,
якісь химерні рослини, кучеряві лелітки.
все, що на дні – усе, що прагнуло дна… 
тільки я на оцьому березі стою одна, 
розхитуючи пруття невидимої клітки.

і не так важливо – стою я зовні, чи у – 
чи усе це відбувається наяву. 
срібноголосо виспівують небесні хорали: 
– не тривожся, дитино. не поспішай.
є вода і є її водяна душа. 
це єдине, чого в тебе не забрали.

тож ступай на воду, дихай нею, пливи. 
черепахи та їхні черепашачі острови, 
крокодили і якісь невідомі науці молюски, 
– все живе, що водиться в цій ріці, 
як і хвилі ріки, чекає тебе в кінці. 
коли довго ламати клітку, 
можна почути плюскіт.

 
Докладніше

Я за сьогоднішній день...

tb1

Я за сьогоднішній день відростила такий дзен, що ним сваї забивати можна.
Стільки матюків подумати, передумати і не написати - це для мене майже героїчний вчинок. 
Бо в клаву тицяти, воно завжди просто, а от взяти і затамувати всі оті ідіомочки шо вже висілися на кінчики пальців - оце, я вам скажу, тяжело.
Тому постів з "заїбав/ла/ло/ли" не буде, я ж мощна женщина. Тіки нагадаю, пока ви тут рубітєсь, сретесь, стаєте експертами по діванним експертам за поребриком сидить безумовне хуйло і тішиться, тішиться кожним нашим срачем, який плодить ворогів серед друзів.
Мій уклін всім хто став до допомоги знову і знову. І моя вдячність всім хто зміг принаймні промовчати.
В нагоді стає ше майданівська мудрість, коли хочеться написати пост ...фільства, ...фобства, розпачу, завжди краще запитати у волонтерів чим можна помогти.
Докладніше

МІФОЛОГІЯ РИБ (X)

#межиріччя

МІФОЛОГІЯ РИБ (X)

міра води суперечить неміряному вогню
ти не один і я тебе через це не виню
тиша нічна річкового плеса гладінь
наче в сповільненій зйомці довго падає тінь
цикли моєї поезії якось довшають теж
ти обіцяв мені що не скоро іще помреш

музика тягнеться вгору проростає углиб
ми багато чого зробити могли б 
народити трійнят написати декілька книг 
полюбити людей і чогось навчитись у них 
прорости на узбіччі із макового зерна 
як проростають душі та імена

протверезіти врешті – бо цей непоборний хміль
тільки посилює внутрішній абсолютний біль 
тільки руйнує стінки кровоносних судин
я не виню тебе за те що ти не один
тільки триматись боляче за гарячі краї
вітер у полі – кочовий караїм

постіль-пустеля жовто-блакитна мла
хмари важкого попелу зі сторони спаленого села
ось у повітрі благі знамення чи ознаки біди
ти обіцяв мені що не скоро вернешся сюди
ось наша річка – а в ній – табунці вересневих риб
музика тягнеться вгору проростає углиб

Докладніше

Друзі і вороги! Музиканти...

podolaihama

Друзі і вороги! Музиканти, митці, проповідники, письменники і просто звичайні сумашедші в очочках.

Знаєте що це? Ха! В середу о 12.00 взнаєте, якщо долучитеся до стріму програми Еволюція або Смерть на Old Fashioned Radio.

З пані Тома Лазаренко поговоримо про культурний менеджмент в Україні, а зокрема й про цю конкретну ініціативу - курси для менеджерів культури.

Тема, ясне діло, широка. Особисто мені, людині яка все життя сама себе менеджерить яко художник, літератор і з недавнього часу ще й фронтмен музичної банди, це вкрай цікаво.

Чому мені доводиться менеджерити себе самотужки? Патамуша всі кругом довбойоби ахахаха!!! (доля істини в цьому є, на програмі обсудимо й це).

https://www.facebook.com/NiicePublishing/ Чік чік чік!

Докладніше

Вчоний кіт, ото почитав тупий висєр...

murzik

#цинічнийкоментар

Вчоний кіт, ото почитав тупий висєр угорського міністра Сіярто, щодо нашого закону про освіту, який мадярам не до шмиги, і хоче то прокоментувати.
Так вже історично склалося, що майже усі наші сусіди по географічній карті, мають до нас якісь претензії.
Поляки - за Львів, Бандеру і УПА;
Румуни - за Буковину;
Мадяри - за Закарпаття і місцевих мадярів, які нем тудом українською, але московитську понімают.
Московити - так ті взагалі мають претензії до всього, починаючи від території та закінчуючи історією та мовою.
До речі, колєга по професії вищеозначеного Сіярто, пічальна лошадь Сірожа Лавров, регулярно робить подібні, нахабні заяви, що Україна далжна астанавіть українізацію. Але шо саме цікаве: наше МЗС має ті заяви в сраці і на цю хуйню ніяк не реагує.
І правильно робить, до речі.
А от навіщо було так принизливо відповідати мадярському підхуйлику, бігмебоже не розумію? У нього шо - ключі від брами Євросоюзу? Чи може він з Меркель спить?(вульгарна шутка)
Пухнаста скатіна вважає, шо зараз настав найвищий час для втілення безсмертного гасла нашого класика - "Від'єбіться від нас".
Це гасло, обов'язково, має бути присутнім на великому гербі України, (якого до речі ще ніхто так і не затвердив), а відповідно воно буде фігурувати на усіх офіційних документах міністерства закордонних справ. Ну і дипломатичне листування можна буде вопше скоротити до мінімуму.
Ото наприклад, якийсь Хуярто пиздане шось неумне про наші внутрішні справи, а наше МЗС тут же посилає йому факсом зображення великого герба України... і всьо!!!
Нехайбудда любить вас усіх.

Докладніше

Мене часто запитують...

tb1

Мене часто запитують (на самом дєлі це значить, шо ніхто не питає, но мені схотілося поговорить) де я навчилася матюкатися отак по страшному.
Я тут подумала, вернулась к істокам і поняла, шо це в мене псіхологіческа травма в подростковом возрасті. Діло було на другому курсі учіліща культури, якогось хріна мене сослали работать звукачом, мабуть через мою дружбу з отвьортками і паяльніками і способностю чистить головки на магнітохвонах і бабінніках (це така штука яка отмєтки на пльонці превращає в елєктріческі імпульси і передає на дінаміки шоб ті видавали звук).
Всякі заходи в ті мамонтячі врємєна озвучувалися хріново - колонками огромного размєра, в яких половина дінаміків або не працювала, або держалась на соплях і трьохетажних матюках і бабінніками по возрасту старшими за мене вдвічі. Монтаж звукових дорожок робився тоді с помощю скотча і лєзвія. Паузи отмічалися цвітною пльонкою, яка називається ракордом, вона була старою і трухлою, розсипалася в руках. 
І от значить якесь було важне мєропріятіє. Я така відповідальна сижу в первом ряду актового зала, поряд директор учіліща, заучі, викладачі. І от я така запускаю музику і оппа.... рветься ракорд і цвітастий хвостик тіки мельк, і я з героїческим криком "ах ти ж йобаний ти нахуй" хватаю його і мотаю вручну, витримуючи весь той темп. І в кінці, коли вже всьо доіграло, я видихнула "піздєц" і чуть не впала в обморок. Одна з завучів так глянула і каже "маладєц". І ніхто даже не поняв шо це за словесний переворот у мене случився.
Потім травму усугубілі ще роки роботи в будинку культури і на телебаченні, де іноді то відео без чотирьохетажного посила не зливалося, то камера без многократной мантри з матюків не хотіла писати звук. А ще збагаченню словникового запасу сприяли п'ять років на філфаці, де тіки цитатою з Подера мона було розбавити нудотне скніння над синтаксисом.
Так шо, звиняйте, не я така, жизнь така)))
Хотя на самом дєлі жінка мене одна питала в лічку і про матюки і про паплюжіння. Но я її забанила і забула, а тут оце вспомнила.
#вонаякатобольна
#Нетрогайтеїїможецезаразне

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info