Рєпка клуб бойового суржика. Свирид Опанасович, Мурзік Васильович, Татуся Бо.

Останніми днями це суцільне божевілля і йоханийбабай в голові.

20799962 1491557564258416 6780270438494472724 n

Але.

Для мене все почалося тоді, коли я вперше прочитала її баладу про небриті ноги, які іспортілі жізнь.
Потім я читала цей вірш подрузі вголос у себе на кухні. І ми вдвох ридали від сміху, мало не вдавившись димом від цигарок і ковтки кави виливалися через ніс.
Ми стопітсот разів робили спроби зустрітись, але нам заважав то дощ, то сніг, то цунамі посеред Києва, а я як раз забула теплу куртку і вже думала про те, може мені так і пережити тут зиму.
І ось нарешті це сталося. Вона світла і тепла. Вона охуєнна.
І сьогодні вона вперше виступатиме в Одесі. Приходьте в Underpub ввечері, о 19.00, хто ще не в курсі. Адже після божевілля завжди потрібно зарядити батарейку.

 
Докладніше

Ми помірковані звичайно, певною мірою

lp2

Ми - жінки середнього віку, що мають в послужному списку весілля (а то і не одне) дитину (теж може і декілька) нормальну роботу або власний бізнес, успішного чоловіка, у якого ще попереду багато що (принаймні все так виглядає) І ми працюємо. На роботі, над стосунками, над своїм виглядом і звичайно над репутацією. Бо в середньому віці репутація багато важить. І розслабляємось ми дуже рідко, переважно в дуже обмеженому колі гарних знайомих. Але настає час "ч". Зазвичай це якийсь день, який є святковим для всіх - державне свято чи хоча б день міста. А ми ж втомлені, виснажені і спраглі відпочинку. В цей день, оскільки ми ж блін успішні і дуже соціально активні, ми зайняті організаціями, презентаціями, домовленостями, вирішеннями і перевірками. Будь чого, починаючи від прикрашання офісу, закінчуючи організацією концерту для громади. Але звідкись, не знаю звідки, з'являється він - друг (чи подруга) який припаркував машину десь в тихому непомітному місці (яким дивом вони знаходять те місце в час коли люду на вулицях прорва - загадка) і що саме головне, дуже поруч з місцем вашої безпосередньої відповідальності. Цей друг (чи подруга) підходять весело і таємничо тягнуть вас у той провулок, де машина. Там вже зібрались такі ж як ви - успішні, помірковані і вічно зайняті, з підозрілими стаканчиками в руках. І ви розумієте, ось зараз ви успішна поміркована і зайнята, будете втягнуті в таке антисоціальне дійство, як розпиття спиртних напоїв посеред міста, посеред білого дня і з пластикових стаканчиків, ніби ви прищавий підліток, що ховається з пляшкою портвейну від дорослих. Ви противитесь. Пластику і портвейну ви дуже противитесь, бо і те інше то хімія хімічна і шкода здоров'ю, яке ви сумлінно бережете. І тут вам раптово відкривається страшна істина - звикла успішна поміркована людина, що знайшла таємне місце посеред білого дня, посеред людних вулиць, для того щоб бухнуть - здатна на неймовірні речі. І вона вам настільки гарний друг, що маючи на меті напоїти вас стає невблаганною, непоступливою і з-біса винахідливою. Та то і не дивно, якщо навколо тієї машини вже стоять десять таких, якими ви були за п'ять хвилин до того як на ваше - "ні в якому разі, ніколи з пластику, я не п'ю портвейн" - вам дістають паперовий, картонний і кришталевий стакани і коньяк, шампанське, віскі чи французьке вино на вибір. 

Докладніше

POP-ART

#межиріччя

POP-ART

його мама сиділа на транквілізаторах. 
його батько сидів у якомусь не досить віддаленому місці.
тож цьому хлопцю не було кому розказати,
що інший бік є у всього – навіть у місяця;
що осінь – це добре, вона пахне димом і бурштином;
що кеди – не єдина у світі взувачка.
малим він молився Бетмену перед сном. 
про презики йому пояснила дівчина, а про СНІД – завучка.

вже потім він пробував речі, про існування яких
не здогадуються найзапекліші буддисти з мікрорайонів.
хоча насправді ніколи не міг забути запах «Вінстон» – м’яких,
і смак маминих макаронів.
але що б не робив цей хлопець, куди б не йшов,
внутрішні тигри зоставались голодними, роззявляли пащі.
іноді він різав себе, і коли йому накладали сто п’ятдесятий шов,
Бетмен приходив і обіцяв, що все це – на краще.

хоча, як і слід було сподіватись, до кращого тут не йшлось.
коли завагітніла дівчина, він пробував влаштуватися на роботу.
а втім, якщо зважити на загальне суспільне тло,
то навчитися плавати можна, лише, коли опиняєшся за бортом.
цей хлопець – або можливо, той, ким він був – 
віриш чи ні, так само мешканець нашого межиріччя.
у його плеєрі – старенький шлягер «Афіни–Київ–Стамбул».
його улюблений фільм – «Багатенький Річчі».

 
Докладніше

Завтра День вчителя. Ой що вам сказать...

lp2

Моє благоговіння перед вчителями закінчилось в той день, коли я побачила свою вчительку, за грою в карти. Це був переломний момент. Я зрозуміла раптом, що це людина, а не образ піднесений на п'єдестал. Що в неї ті ж проблеми, що й в моєї мами продавця. Ті ж слабкості. Що в неї є життя поза дверями школи. Це шокувало але і заспокоювало. 
Я не люблю їм співати діфірамби, бо..
Немає для мене загального поняття, яке можна нахваляти. Вчителі. Вони люди, а значить різні. Так як і лікарі, як влада, як бізнесмени в загальному. Є відверті покручі, які відпрацьовують на дітях, що знаходяться в їх владі, свої комплекси чи незадоволення життям. Як і серед будь якого представника, будь якої професії.
Але.. Є вчителі за покликанням. Вони раптово люблять дітей всім серцем і частину його віддають, не вимагаючи нічого на заміну. Вони показують такий приклад, що мимоволі учні змінюються і змінюють потім, натхненні цим прикладом світ. Вони заставляють вірити в себе і в те, що добро завжди переможе. Тому я не вітатиму пафосно "представників освітянської сфери". Я просто вітаю кожного вчителя, якого люблять діти щиро. Кожного який любить дітей і має на меті зробити їх справжніми, освіченими людьми. Кожного окремо. Зі святом! Наснаги вам! А вдячність від учнів ви вже маєте і матимете ще довго-довго. 
Колись до нас в клас керівником прийшла Тетяна Олександрівна Лактіонова. Лише рік вона була в нашій школі, потім з чоловіком військовим переїхала в Севастополь. Боюся навіть думати, як вона зараз.. Але сподіваюсь, що людина, яка спромоглась навіть Вовку Малишка (відзначився тим, що вкрав в третьому класі міну з площадки і викинув її у смітник) примусити себе не просто слухатись а і любити, і в сьогоднішній ситуації, десь там в Севастополі, лишилась кращою з людей, які зустрічались на моєму шляху. Дуже сподіваюсь.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info