ОСІНЬ

коли змучений серпень поступається місцем вересню,

а дзвінке міжсезоння стелить свій оксамит,
я нанизую сни і спогади на коштовну вервицю.
я читаю їх як молитву за нас самих,
і за тих, що пішли у даль і навіки втрачені.
нам зосталися їхні тіні та голоси.
це не осінь. іще не осінь – радше
це невчасне прозріння, якого ти не просив.

це небесна вода, що струмує віконними шибками.
це ранковий туман і перша паморозь на траві.
все минає – можливо, навіть занадто швидко,
а розхристане світло падає по кривій 
на подільські міста, між якими несходжені відстані,
на остови човнів, затонулих на мілині.
тобі солодко там, де від мене – найменшої звістки.
тобі віриться в осінь, а осінь гірчить у мені.

 

 
 
Докладніше

КОЛИСКА

так минає це літо, в якому гори-не гори – 

не відчуєш вогню, що п’янить не согірш алкоголю.
переможене літо іде по гречаному полю,
залишає позаду поранених і прапори.

залишає міста, заволочені місячним плугом,
незатоптані вогнища, вичахлі знаки на склі.
залишає уривчасту пам'ять старої землі
і тебе, що ніколи не був мені братом чи другом.

так спливає ріка. за водою біжать баранці.
а гуцули зганяють овець і заквашують бринзу.
це колиска буття. в ній, сповите у сонячну ризу, 
спить осіннє дитя, щедро скупане у молоці.

Докладніше

ГЕРЦОГИНЯ НОРФОЛКСЬКА

герцогиня норфолкська мріє стати червоною королевою,

рубати валетам голови, грати їжаками в крокет.
з самого дитинства вона була доволі проблемною,
але то таке.

зважаючи на походження, їй можна вибачити усі ці дурощі – 
рвучкі перепади настрою і кольорові пасма в каре.
коли проминає літо, вона мимоволі почувається обдуреною
і мусить взятися за старе:
пиячити, курити цигарки десятками,
танцювати до ранку, не піклуючись про фамільну честь.
герцогиня норфолкська уся така,
ніби річка, котра навспак до горизонту тече.

Докладніше

СЕРПЕНЬ

річка настільки зміліла, що качки переходять її убрід.
серпень напружений, наче високовольтний дріт.
потріскує, сипле іскрами, ще трохи – і спалахне.
серпень мене розбещує.
деформує мене.

робить мене млосною, тягучою.
ріже ножем.
а іноді приносить свою гітару, і ми влаштовуєм джем.
невеликий – на двох, у занедбаному батьковому гаражі.
ми з ним не те, щоб свої, але й не зовсім чужі.

як не бувають чужими дві краплі очікуваного дощу.
як не бувають чужими корабель і його найстаріший щур.
як не буває чужою музика, котра крізь тебе пливе,
долинаючи із квартири зверху, в якій ніхто не живе.

Докладніше

СВІТ

коли дивишся в темну воду – відчуваєш ніби летиш
нахиляєшся – набираєш у жмені зоряної перги
і тебе огортає найтихіша з можливих тиш
відкривається горизонт а позаду лишаються береги

з іменами мостами містами зграями голубів
із вечірнім підшкірним блюзом у старому програвачі
із наближенням осені
ось її очі – сірі чи голубі
і рядок із хайяма татуйований на плечі

але знаєш ця осінь не має пам’яті чи жалю
коли довго слухаєш власний голос у відгомоні луни
з глибини починає підноситись добрий люд
не чіпай – хай у темних водах без клопоту сплять вони

а у тебе попереду – безмір простору просяні небеса
хтось шепоче: ласкаво просимо – з тих небес
це приблизна картина світу яку ти напишеш сам
а в куточку поставиш великі літери Т і С

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info