НІКАРАГУА

Фото Уляны Галич.

#межиріччя

НІКАРАГУА

коли-небудь я переїду в Нікарагуа 
в невелике містечко на березі Тихого океану
тусуватимусь із місцевими бродягами 
або вирощуватиму цукрову тростину й банани

вивчу іспанську та декілька діалектів
і – оце вже обов’язково – навчуся їзди на ровері 
не варто думати що це буде легко
але мій спосіб життя нарешті стане здоровим

моя шкіра засмагне до чорноти 
імовірно я втрачу декілька кілограмів
це та межа яку одного разу судилося перейти 
ніби сакральна тиша що панує у храмі

опісля того як звідти вигнали торговців і лихварів
опісля того як падре відправив ранкову месу
я годинами роздивлятимусь казкове небо вгорі
відмовлюсь від анархізму і музики Менсона

або не відмовлятимусь ні від чого – спробую все
продегустую марихуану і тисячу сортів кави 
переїзд в Нікарагуа – це єдине що має сенс 
коли повітря таке вологе й ласкаве

коли не хочеться говорити нікому про суть речей
можна палити листи і згрібати листя
або повірити в те що неодмінно втечеш
навіть якщо про це не молився

і нехай це буде не Центральна Америка чи Непал – 
коли ми починаємо це вже точно надовго
сідаєш на ровера крутиш педалі й пильнуєш аби не впав 
а потім посеред міста пригощаєш мене хот-догами

 
 
 
Докладніше

ВСЕ

Фото Уляны Галич.

#межиріччя

ВСЕ

навіть моя любов не може спинити все
ти стоїш на березі річки і дивишся як несе
течія якісь уривки чужих життів тріски і шмаття 
ось вона – осінь – у всій красі невигоєних стигматів
її коротке життя неначе нарис або есе

власне не конче проза – це можуть бути двовірші
недосконалі філософічні кращі гірші 
ті котрі спонукають до вчинків і ті що стримують шал 
навіть оті від яких терпне душа

навіть оті розлогі поетичні полотна
про маленьких дівчаток на краю лісового болота 
про смішні фігури з пап’є-маше
осінь завжди підозрювала що насправді вона – мішень 
її шкіра така прозора й холодна

її очі такі глибокі її коси такі руді
ми протримаємось до заморозків до холодів 
наші рими – якщо ми римуємо – доволі новаторські
і отак спливають часи так тече ріка
так знаходиш усяке різне чого шукав 
і не можеш збагнути яким нікнеймом назватися

…а навіть якщо облишити збоку літературу
ось є ти – береш у руки свою бандуру
йдеш по селах граєш там до прикладу джаз 
і отак прозріваєш раптово – нема нікого крім нас 
поза цими стінами берегами мурами

 
 
 
Докладніше

РІЧКА

Фото Уляны Галич.

#межиріччя

витоки річки починаються десь між скелястих гір

там де тривожно виють на місяць старі койоти
де твоя втрачена віра – остання з можливих вір
дуже приблизно може вказати хто ти

там де заховано в землю скарби місцевих племен
де прабатьки палили свої жертовні багаття
на лівому березі росте осика на правому – клен
знаєш цю річку – її заплави і гаті

її таємні закрути замулені острови
вона починається як струмок відтак набирає сили
це річка мертвих які не змогли зостатись в живих
скільки б їх не просили

це річка – таємний символ текуча в безвість вода
вона починається в горах і розливається рівнинами
це – спогад про когось хто нам цілий світ віддав
з його ночами і днинами

тому не варто боятись бистрої течії
у тебе є човен тож налягай на весла щодуху
бо навіть стрімкі пороги не стрімкіші за пороги твої
веслуй і мовчи – адже річка слухає

 
 
 
Докладніше

СІЛЬ

#межиріччя

вона сідає навпроти - цього дощового дня,
в кафешці посеред площі героїв Євромайдану.
ти слухаєш, як у неї всередині голоси дзвенять,
і сподіваєшся, що вони перестануть.

ви щось замовляєте - бутерброди, томатний сік...
позаду зоставивши якісь невзаємні речі,
літо уже відходить і пробачає всіх.
зеленими яблуками пахнуть її плечі.

склянку з томатним соком стискають пальці тонкі.
мокне в кутку знічев'я покинута парасоля.
ти обіцяєш писати - щодня по кілька рядків,
і дивишся як у склянці тануть крупинки солі.

Докладніше

РЕТРОСПЕКТИВА

Фото Уляны Галич.

#межиріччя

схили річкових долин поросли верболозом 

зеленою лепехою та квітами іван-чаю
посеред літа тягучого як молозиво 
мені хочеться стати чайкою

чорно-білою точкою у високості 
або символом чогось нетутешнього 
коли вечоріє – до мене приходять незвані гості
приносять домашнє вино і черешні

приносять старі платівки й фотоальбоми
жінки розказують про коханців а чоловіки – про армію
і тільки ти не кажеш нічого і обоє ми 
розуміємо про що насправді я марю

про що замовчую на тлі цієї ретроспективи
літо стікає по краплі та його для нас не забракне 
дівчата такі засмаглі ‒ сонце ще довго пектиме 
літо неначе рибка плюскається у раковині

 
 
Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info