РІЧКА

Фото Уляны Галич.

#межиріччя

витоки річки починаються десь між скелястих гір

там де тривожно виють на місяць старі койоти
де твоя втрачена віра – остання з можливих вір
дуже приблизно може вказати хто ти

там де заховано в землю скарби місцевих племен
де прабатьки палили свої жертовні багаття
на лівому березі росте осика на правому – клен
знаєш цю річку – її заплави і гаті

її таємні закрути замулені острови
вона починається як струмок відтак набирає сили
це річка мертвих які не змогли зостатись в живих
скільки б їх не просили

це річка – таємний символ текуча в безвість вода
вона починається в горах і розливається рівнинами
це – спогад про когось хто нам цілий світ віддав
з його ночами і днинами

тому не варто боятись бистрої течії
у тебе є човен тож налягай на весла щодуху
бо навіть стрімкі пороги не стрімкіші за пороги твої
веслуй і мовчи – адже річка слухає

 
 
 
Докладніше

СІЛЬ

#межиріччя

вона сідає навпроти - цього дощового дня,
в кафешці посеред площі героїв Євромайдану.
ти слухаєш, як у неї всередині голоси дзвенять,
і сподіваєшся, що вони перестануть.

ви щось замовляєте - бутерброди, томатний сік...
позаду зоставивши якісь невзаємні речі,
літо уже відходить і пробачає всіх.
зеленими яблуками пахнуть її плечі.

склянку з томатним соком стискають пальці тонкі.
мокне в кутку знічев'я покинута парасоля.
ти обіцяєш писати - щодня по кілька рядків,
і дивишся як у склянці тануть крупинки солі.

Докладніше

РЕТРОСПЕКТИВА

Фото Уляны Галич.

#межиріччя

схили річкових долин поросли верболозом 

зеленою лепехою та квітами іван-чаю
посеред літа тягучого як молозиво 
мені хочеться стати чайкою

чорно-білою точкою у високості 
або символом чогось нетутешнього 
коли вечоріє – до мене приходять незвані гості
приносять домашнє вино і черешні

приносять старі платівки й фотоальбоми
жінки розказують про коханців а чоловіки – про армію
і тільки ти не кажеш нічого і обоє ми 
розуміємо про що насправді я марю

про що замовчую на тлі цієї ретроспективи
літо стікає по краплі та його для нас не забракне 
дівчата такі засмаглі ‒ сонце ще довго пектиме 
літо неначе рибка плюскається у раковині

 
 
Докладніше

СКІЛЬКИ

#межиріччя

СКІЛЬКИ

скільки в тобі цієї ніжності і печалі
скільки оцих освячених протиріч
скільки рідного і чужого ніби в Почаєві
русифікованому впродовж сторіч

скільки в тобі мудрості та облуди
літо закінчується час повертає навспак
спека асфальт розплавлений голі люди 
і якийсь нетутешній прозорий смак

це порічки червоні сяють супроти сонця
і задимлено-синя округлість чорних афин 
це коли не хочеш а все одно обираєш соціум
чи його обирає син

скільки в тобі гіркої як кров любові
скільки любові! вважай – ти і є любов
серед твої платівок – Колтрейн і Девід Бові 
і Яремчук і старенький Боб

скільки в тобі музики що наосліп
скільки в траві мурашок і викорчуваних дерев
скільки в тобі усього передчуває осінь
у витончених остовах вересневих трирем

в довгих живучих тінях що передують ночі
чи у жіночих светриках на тричвертовий рукав
небо неначе пральня – місяць наповнює ночви 
скільки всього шукав ти і скільки ти не шукав

скільки в тобі оцього… цього тремкого лету
скільки таємних урвищ скільки глибоких вод 
а понад тим – слова що з’єднуються у плетиво
і пахнуть солодким медом ранніх угорських сливок

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info