ІНТЕРСІТІ

Фото Уляны Галич.

#межиріччя

ІНТЕРСІТІ

повертайся в моє межиріччя лякати старих ворон
збирати пожовкле листя тополь і кленів
дощ поглинає місто заливає залізничний перон
у музеї історії мокне останній ленін

площі порожні вулиці парки і двори 
потопають у цій воді – дощовій небесній 
ти кажеш що ти – творець
отже – твори 
доки з асфальтових дір не вирвались урба-бестії

доки химери сплять і господарі їхні – сплять
вітер здіймає вгору уламки старого світу 
я називаю адресу – Макаренка 48/5 
вимикаю світло

ця пора така алергічна – горло дере від їдких димів
від прокислого неба й зіпсованого алкоголю
поцілуй мене міцно – так як ти умів 
чорна земля холодне тіло своє оголює

все опиняється на самісінькій грані – минущість і тлін 
музика з приймача важка мимолітна 
інтерсіті приходить вчасно але навіть він 
не може наздогнати нашого літа

 
 
 
Докладніше

ЧОЛОВІК

Фото Уляны Галич.

#межиріччя

ЧОЛОВІК

її чоловік забороняв їй скучати за ним,
і нервувався, коли вона зустрічала його на вокзалі.
коли ріка висихає, правий берег робиться зимним і сумним,
а лівий берег просто прямує далі.

і в цьому – їх суперечність, найголовніший парадокс.
адже у них на двох – спільна вода, спільні раки і мушлі.
коли він дізнався, що в неї передоз,
то повернувся в це місто – фактично, був змушений.

ловив їй метеликів – передосінніх, слабких.
а потім випускав їх у відчинену в ніч кватирку.
ходив із нею гуляти на один із берегів ріки,
водив її до театру і цирку.

і навіть осінь не могла зупинити його політ.
такі чоловіки народжуються в переломні миті.
він її не любив. він у ній болів.
як болить протоптана стежка у доспілому житі.

він казав їй: дивись, он тече велика ріка.
і я невдовзі втечу так само – разом із нею. 
вона проклинала себе за те, що нічого не розуміє в чоловіках,
зависала, неначе кулька, між небом і землею.

у неї були її вірші і кольори,
її тамовані пристрасті й погаслі багаття. 
але правда у тому, що вона вірила в усе, що він говорив.
вони були молоді, і молодістю цією багаті.

вони гортали життя, неначе фотоальбом.
а з іншого – запах кави, кілька листків і яблук.
вони писали про все – і все діставалося їм обом.
вони послуговувались хореєм і ямбом.

 
 
 
Докладніше

ДРАКОН

Фото Уляны Галич.

#межиріччя

ДРАКОН

на об’їзному кільці нашого невеликого міста
забагато дешевих готелів і дорогих крамниць.
я починаю думати, що ця двозначність – зумисна. 
неначе осінь, що на осонні вилежується горілиць.

неначе небо, засноване сріблястою павутиною – 
увесь цей ранковий туман і післяобідні дощі.
коли опадає листя – можна бути такою дитинною,
ховати замерзлі руки у татовому плащі.

тулитися щокою до теплого кашеміру,
уявляти себе принцесою, яку стереже дракон.
коли втрачаєш занадто багато, головне – зберігати віру .
коли не спрацьовують правила – 
варто вигадати власний закон.

це стосується усього – наприклад, тієї ж самої риболовлі.
коли течія – дуже стрімка, а береги – занадто круті.
це слова, що приходять поночі, ніби вершники безголові. 
і слова, що втрачають сенси на перехрестях тіл.

ця двозначність – у циклах згасання і воскресіння, 
як химерна музика, витворена з неіснуючих нот. 
це моя меланхолія – у чомусь навіть антиосіння,
коли боїшся води і через це народжуєшся човном.

адже осінь – така розбещена, заплакана молодиця,
в її природі закладено глибокий внутрішній дисонанс. 
вона зупиняється в дорогих готелях, 
скуповується в дешевих крамницях. 
і, попри все, з якоїсь причини досі вірить у нас.

 
 
 
Докладніше

ЛІАНИ

Фото Уляны Галич.

#межиріччя

ЛІАНИ

переплетіння гнучких ліан – перепливти шир 
воду вдихнути на повноту звичайних людських грудей 
в тебе не так багато часу на це – а тому пиши 
не зупиняйся навіть коли ніч перетікає у день

просто пиши – бо можеш оце робити бо ти 
вибраний з тисячі проклятий просвіт у далину 
так безумовно завжди є ще хтось – той що тебе розбудив 
той що не дав твоїй конкордії сісти на мілину

та у присутності завжди простіше вірити у дива
так ми маленькі так ми смішні буваємо а проте 
ось тобі серп (немає молоту) – виходь на мої жнива 
доки над нами той що ласкаву руку свою простер

він умліває дивлячись – думає ну авжеж 
я сотворив із глини граційні оці тіла 
я надихнув їх бунтарським духом вогню лісових пожеж 
щоб панував вселенський мир у світі і лад

так він можливо думає – чи цілковито не так
чого тільки не надумаєш за світлові роки…
доки є небо у ньому завжди знайдеться маленький літак
доки є річка – є береги в цієї ріки

доки це літо сотає пряжу з бабиних павутин 
доки маєш таємну воду – вмивайся нею і розкошуй 
і пам’ятай що ти ніколи не зостаєшся один 
адже навіть якщо не пишеш – я за тебе пишу

 
 
 
Докладніше

POP-ART

#межиріччя

POP-ART

його мама сиділа на транквілізаторах. 
його батько сидів у якомусь не досить віддаленому місці.
тож цьому хлопцю не було кому розказати,
що інший бік є у всього – навіть у місяця;
що осінь – це добре, вона пахне димом і бурштином;
що кеди – не єдина у світі взувачка.
малим він молився Бетмену перед сном. 
про презики йому пояснила дівчина, а про СНІД – завучка.

вже потім він пробував речі, про існування яких
не здогадуються найзапекліші буддисти з мікрорайонів.
хоча насправді ніколи не міг забути запах «Вінстон» – м’яких,
і смак маминих макаронів.
але що б не робив цей хлопець, куди б не йшов,
внутрішні тигри зоставались голодними, роззявляли пащі.
іноді він різав себе, і коли йому накладали сто п’ятдесятий шов,
Бетмен приходив і обіцяв, що все це – на краще.

хоча, як і слід було сподіватись, до кращого тут не йшлось.
коли завагітніла дівчина, він пробував влаштуватися на роботу.
а втім, якщо зважити на загальне суспільне тло,
то навчитися плавати можна, лише, коли опиняєшся за бортом.
цей хлопець – або можливо, той, ким він був – 
віриш чи ні, так само мешканець нашого межиріччя.
у його плеєрі – старенький шлягер «Афіни–Київ–Стамбул».
його улюблений фільм – «Багатенький Річчі».

 
Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info