ХІІІ

Фото Уляны Галич.

#міфологіяриб

ХІІІ

любов і спокій. кров і маргарин.
це небо піднімається з перин,
і кожен порух, кожен звук фіксує.
це риби сплять на піщано́му дні,
а кожен день відлунює мені
отим ім’ям, що промовляють всує.

і так триває з року в рік, а ти
не можеш перестати. перейти
на бік добра, що вирвалось із тиші.
розлити чай або розлити ртуть,
а десь фіалки на вікні цвітуть, 
і йдуть листи додому довгі тижні.

вода тече і час тече навспак,
і ми з тобою – тільки тут і так,
і майже зараз виростає ніжність.
город: картопля, морква, буряки…
тобі – така, і ти мені – такий.
а світ навколо – непорочно нижній.

його суцвіття – непорушне дно.
пісок і мармур. спокій і вино.
тримай цю панну – їй бракує лиха.
русалки сплять – і мушлі їхні сплять.
це відзвуки тамованих проклять,
що їх старі мольфари шепчуть стиха.

це гори терпко дихають у синь.
це в тебе підростає другий син. 
і все тече, усе живе – натомість 
твоя любов перепиняє хід,
і гине непомітно, як шахід.
без нарікань чи зайвої утоми.

і хвилі – плюсь, а потім – ще раз – плюсь.
я не боюсь. ти чуєш, – не боюсь.
лише росте печаль моя планетна. 
і мокне світ – туман іде здаля.
вода і кров. кохання і земля. 
це риби б’ють хвостами об тенета.

 
 
 
Докладніше

ХІІ

Фото Уляны Галич.

#міфологіяриб

ХІІ

коли їдеш настільки далеко, що починаєш тужити за вітчизною,
коли ріка озивається – а мальки виростають у древніх коропів, 
усе що лишається – це любов, присутність якої важко визнати.
про неї – коротко.

вона – усвідомлення того, що чужих навколо немає,
і у кожному злі живе твоя маленька частина.
любов – це те, що усіх виправдовує і тримає.
нескінченна і невмістима.

це – віршувати біля вогню довгими осінніми вечорами,
взаємно заглиблюватись, пірнати, відрощувати зябра.
це – сила таврійського вітру й краса карпатської панорами,
помножені на усі наші вчора і завтра.

це кров, генетика, вроджена ідентичність.
коли ти українець, і це в тобі – непоборне і невитравне.
проста географія: Кременчук, Білобожниця, Летичів.
слова, що пахнуть польовими травами.

і не варто шукати в цьому особливої моралі чи етики.
коропи стенаються під водою, б'ють міцними хвостами.
любов – це те, що залишиться після нас – все-таки.
навіть, коли останній льодовик на планеті розтане.

це – ніби стверджувати, що світ гойдається на волосині.
скоріше білявій, – та, цілком ймовірно, рудій.
небо внутрішньої ріки таке нездоланно синє.
ми у ньому – закохані й молоді.

 
 
 
Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info