БЕРЕГ

Фото Уляны Галич.

#некромантика

отак сидиш на березі річки – спостерігаєш, як пропливають трупи,

і жодного тобі ворога – самі лиш якісь чужинці.
а потім приходить той, хто бере тебе попід руки
і ніжно веде за обрій – чого ще хотіти жінці?

там у вас буде хатка посеред соснового бору.
така невеличка, на дві кімнати – але з можливістю прибудови.
разом із вами житимуть вуж і столітній ворон,
а на горищі між кроквами – сови.

там повітря буде таким солодким, що й не сказати.
там в криниці плавають зорі – викупані до блиску.
можна слухати разом тишу, а іноді – Френка Заппу.
кип’ятити в каструлі воду, настояну на любистку.

готувати чарівне зілля, забуваючи про належне.
про живих і мерців, про цілий світ за межами вашого лісу.
хай це не зовсім правильно, але єдине що тебе може збентежити -
це виявлені над річкою сліди чобіт і коліс.

тож, коли він спокійно спатиме – вийдеш у надвечір’я.
небо буде таким прозорим і ти побачиш обов’язково,
як над вашим подвір’ям янголи гублять барвисте пір’я.
а на ранок знайдеш у траві золоту підкову.

 
 
Докладніше

ТОММІ

#некромантика

мій брат приходить опівночі.

у нього широкі крила і легка косоокість. 
він зі мною до третіх півнів.
наші взаємини витончені й глибокі
як бувають глибокими морські припливи
як бувають сипучими піщані пляжі.
ми вчимося бути щасливими,
але нікому про це не кажемо.

наша магія проста і могутня.
коли ступаєш м'яко і дихаєш уже не киснем.
ця дихотомія у нас постійно присутня,
як світле й темне, як солодке й кисле.
він говорить мені про вічне.
я оповідаю йому усячину.
це так само невідворотно як смерть і опричина.
це про те, чого ніхто не бачив.

ось вода і повітря, ось хліб і тіло.
ось космічні маршрути планет і янголів.
він говорить – ми ті, хто є. і ми – ті.
а без цього – де б я була?
і отак протікають наші нічні години.
а днів для нас не існує. вони – фантомні.
я не люблю свого брата. 
але чого не зробиш задля родини.
він називає мене малою. я його – Томмі.

Докладніше

ГЕНДЕРНЕ

Фото Уляны Галич.

#некромантика

моя гендерна рівність – завжди зі мною.

я зазвичай ношу її в лівому підребер'ї.
обираючи бути – земною чи неземною,
залишаючи право на неповернення.

моя крихітна хатка – зведені вгору руки.
як в дитинстві, ага. не чіпайте мене – я вдома.
там, де я оселяюсь – живуть кольори і звуки.
і зо двоє котів. але суть не в тому.

і не в тому, що дні навколо – щоразу довші.
і не в тому, либонь, що сліди на піску – не наші.
сипле сріблом і сіллю легенький дощик.
це нічого такого для нас не значить.

моя зболена сутність – вичахла ойкумена.
еміграція в тишу. внутрішнє прикордоння.
повертайся скоріше. до мене чи не до мене.
проростають небесні проліски у долонях.

Докладніше

ТИХО

Фото Уляны Галич.

зима відступила тихо ніби скінчився її контракт 

шкіра землі ще така болюча – вона перехворіла на рак 
і від того вкрилася зморшками й передчасною сивиною
коли нікого немає поряд – вона говорить зі мною
її одужання триватиме довго – десь аж до квітня 
і ця печаль така невагома – така позасвітня

це усвідомлене воскресіння – поміж усіма де і коли 
пологові спазми вже почалися – води вже відійшли 
у теплих надрах планети пульсує живе ядро 
щодо усього іншого – доведеться взяти чиєсь ребро 
кілька гірчичних зерен й пригорщу глини
все довкола статичне і водночас – плинне

тож циклічність цієї правди – основа усіх основ 
усе що минає – завжди повертається – знов і знов 
ніщо не вмирає назовсім – смерть не доведено взагалі 
навіть часу немає – це добре видно на полотнах Далі 
всі теорії хибні всі годинники йдуть навспак 
зима відступила тихо доки ти спав

Докладніше

ПРОТЕЙ

північний вітер мряка та імла

холодний берег 
Бог мене беріг
я йшла
не чула ніг
а гончі пси що нюшили сліди
вже за сусіднім пагорбом гарчали
прости мені що стільки промовчали
зимніші найзимнішої води 
були останні дотики сьогодні
ти – цар підземки
виходець з безодні
тримай мотузку або переріж
ось ніж 
а ті слова котрі прорвали стрій
це не молитва – суміш дивних зречень
убий мене як хочеш
і до речі 
умри як хочеш
тільки не старій

 

 
Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info