ГОЛОС

#урбамістика

ГОЛОС

коли підросте покоління дітей-індиго 
коли у саду розцвітуть гладіолуси
я не щезну назовсім – як не дивно 
я стану голосом 
котрий лунатиме на короткій радіохвилі 
наче трава пробиватиметься крізь бруківку 
ось іде весна – у славі й силі 
таємні символи викарбувані на руків’ї 
її магічного леза яким вона вирізає написи 
«оля+вася» на корі тополь і каштанів 
ніхто не врятується від цієї на́пасті 
коли мене вже не стане

Докладніше

ДВЕРІ

Фото Уляны Галич.

#урбамістика

ДВЕРІ

лискучі бруньки на каштанах набрали ваги
і теплого соку з коріння – підземної сили.
весна повернулася вкотре, хоч ми не просили.
але пережити її нам іще до снаги.

ми ще молоді. ми, здебільшого, їй суголосні.
матерія часу – правічний освячений рух.
заплуталась сонячна бджілка у срібнім волоссі.
впіймай і не випусти, – чуєш, не випусти з рук.

хай небо впирається в труби, в оголені крони.
воронячі гнізда бадьоро кошлатять вітри.
я знаю: над нами є той, хто ці двері відкрив,
і їх від лихого щодня стереже і боронить.

тому не лякайся. втамуй у собі ці скрижалі.
нічні голоси, що звучать як задавнений щем.
коли я впаду на цю землю весняним дощем,
вона розговіється щедро і житиме далі.

коли забринять у тобі чи то нерви, чи струни,
і музика з кінчиків пальців увись потече,
усі партитури читатиму через плече,
а вранці на шкірі твоїй малюватиму руни.\

Докладніше

ЛІЛІТ

#урбамістика

ЛІЛІТ

бувають такі жінки – тонкі й співучі, ніби струна.
ось ви сидите у тісній компанії, випиваєте – і тут заходить вона.
така уся на підборах, у довгій сукні з відкритою спиною.
її не злякаєш нічим, її просто так не спиниш.

її прихід припиняє брудні плітки й масні анекдоти,
і кожен думає – от би її… а доти 
варто слухати голос, варто іти на ці оманливі звуки.
шия. родимка на плечі. руки.

Докладніше

УЗБІЧЧЯ

Фото Уляны Галич.

#урбамістика

свіжоспеченим хлібом запахла Тролейбусна вулиця.

дві сороки на в'язі скрекочуть знайомий мотив.
це весна розтривожила приспане місто як вулик.
це дорога, якою ніхто, окрім нас, не ходив.

провінційне сум'яття апокрифів сенсу та сексу.
нас не знають, бо ми – не присутні по-справжньому тут.
я вступаю у цю потойбічну весну, наче в секту.
я не вірю в її безкорисливо щиру мету.

у садах розквітають підсніжники перші та крокуси.
навіть мох зеленішає – древній карбоновий мох.
це не відстань між нами – лише не озвучені кроки 
того, хто з висоти роздивляється пильно обох.

ось коріння історії. паростки альфи і зети.
це новини весни – це новий оприявнений час.
ми ще з’явимось завтра в таблоїдах і у газетах.
або навіть не ми – хтось віддалено схожий на нас.

ось блакитніє небо вгорі над старою смерекою.
це таке впізнавання потрібних облич та імен.
це умовна дорога між нами. з варягів у греки.
я стою на узбіччі, чекаючи твій мінівен.

 
 
Докладніше

БАЛАДА ПРО СНІГ

Там - під сніговою водою - живуть чудовиська.

Безіменні рибини з очима, як ліхтарі.
Всі найкращі жінки завжди зостаються вдовами,
Коли повня стікає воском в календарі.

Коли райдужні тіні рядами ідуть із полюсу,
Їхня криця міцніша людських молитов і тіл.
А останнього воїна перев'яже шовковим поясом
Та, яку він так довго собі хотів.

Білим-білим засипле могили прадідів.
Чорне-чорне вороння повсідається на гіллі.
Жоден з нас не чекав такого, якщо по правді.
До пори ніхто не встане із-під землі.

Коли щезнуть сліди і друга, і навіть ворога,
Світ навколо зіщулиться, а час уповільнить плин.
Тільки жінка щодня виходитиме на гору,
Виглядати того, котрий ніяк не вибереться з долин.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info