День святого Валентина, або знову про кохання

bg

Продовжую перекладати))
#чтивонаніч

Пухкенький, невисокий чоловічок з білими крилами за спиною, важко опустився на дах двадцатиповерхівки. З одягу на ньому була тільки тряп'яна пов'язка на стегнах, а за спиною бовтався сагайдак з двома стрілами. В руках він тримав невеликий лук, перемотаний в кількох місцях синьою ізоляційною стрічкою. Чоловічок був неабияк напідпитку і постійно гикав. Напевно, цей дивний тип не боявся холоду, адже температура повітря чотирнадцятого лютого опустилася аж до двадцяти градусів морозу!

- І треба ж було мене турбувати... Іккк! Все цим людям не йметься, не мають терпцю зовсім, іккк... Любофф їм подавай, кохання, прямо все і відразу, іккк... Отримуйте, раз хочете, тільки потім самі розбирайтеся, іккк! - з цими словами чоловічок з крилами сміливо стрибнув з даху і завалився в круте піке.

У декількох метрах від землі він таки примудрився викрутитися і спланував головою у найближчий замет. Обтрусившись від снігу, Купідон, а це був саме він, дістав з сагайдака стрілу, натягнув тятиву і прицілився. Зробити це було не так вже й легко, адже крилатого п'яницю гойдало з боку в бік, немов він стояв на палубі судна в п'ятибальний шторм. Його мішенню була симпатична дівчина, років вісімнадцяти, яка йшла по тротуару до зупинки. Зібравши всі свої сили, Купідон таки вистрілив! Стріла, немов маленька блискавка, вп'ялася дівчині прямісінько в лоб і тієї ж миті розсипалася дрібним золотим пилом. Дівчина від несподіванки скрикнула, схопилася руками за голову і, похитнувшись, зупинилася, розгублено оглядаючись на всі боки.

- От чорт ... Прости, Господи! Ікк, так і знав, що не поцілю з першого разу! - вилаявся чоловічок з крилами і знову прицілився, поки дівчина стояла на місці. - Ось так, розумниця, стій на місці, іккк... Зараз я тебе підстрелю і повернуся до своїх друзів допивати вірменський коньяк, іккк... А то шашлик без мене з'їдять, вони такі...

З цими словами він знову вистрілив. На цей раз стріла потрапила точно в ціль, а саме в груди, прямісінько у серце. Дівчина, забувши про все, усміхнулася, немов згадала щось приємне, очі у неї заблищали, і побігла до автобуса, який вже відчинив свої двері для пасажирів.

- Ех, люди, як же мало вам для щастя потрібно, ікк... - Купідон задоволено хмикнув, кілька разів змахнув крилами і тут же зник, залишивши після себе лише слід в сніговому заметі та кілька білих пір'їнок.

14.02.2014

Докладніше

Вигідна угода

bg

#чтивонаніч

Ліза Сміт - приваблива блондинка з довгим, гарним волоссям, тридцять два роки, зріст сто шістдесят сім сантиметрів, успішний агент з продажу нерухомості або іншими словами ріелтор, незаміжня.
Так можна коротко описати молоду жінку, яка сиділа зараз за столиком в барі "Синій носоріг" і зі швидкістю звуку знищувала текілу. Ліза вже була добряче напідпитку, але, по всій видимості, зупинятися на досягнутому вона не збиралася. І на те у неї була вагома причина...

Почалося все зі звичайного телефонного дзвінка. Черговий клієнт хотів швидко продати свій будинок. Звичайна робота, не більше того. Ліза попросила залишити контакти і домовилася про зустріч.
Вона приїхала за зазначеною адресою трохи раніше, не любила запізнюватися. Красивий, не дуже старий двоповерховий котедж. Ліза навіть посміхнулася. Такий будинок легко продати і заробити на угоді пристойні гроші. Як називала свій заробіток Ліза, чайові. Вона підійшла до вхідних дверей і хотіла подзвонити, але дверний дзвінок був відсутній. Ліза постукала кісточками пальців. Руки замерзли, адже ще зима, кінець лютого, як не крути. Не минуло й хвилини, як за дверима почулися кроки.

- Секундочку! - Пролунав за дверима низький чоловічий голос.

Ліза мимоволі поправила своє шикарне волосся кольору стиглої пшениці, натуральне, між іншим. Масивні дерев'яні двері з тихим скрипом відчинилися. На порозі стояв високий, приємний на вигляд чоловік середніх років. Він був одягнений в синій махровий халат і посміхався на всі тридцять два зуби.

- Доброго дня, я Ліза Сміт. Агент з продажу нерухомості. - ріелтор простягнула руку з красивим манікюром. - Ви мені дзвонили вранці.
- Так, так, я пам'ятаю. Проходьте будь ласка. - чоловік легенько потиснув руку молодій жінці і відійшов в сторону. - Проходьте, роздягайтеся. Ви трохи раніше прийшли, тому вибачте за зовнішній вигляд. Ви можете оглянути будинок, а я поки перевдягнусь.

Докладніше

Сара

bg

Продовжую перекладати стареньке))

#чтивонаніч

Сара.

Сара була не зовсім звичайною дитиною. З самого свого народження дівчинка почала дивувати своїх батьків. Вона народилася рівно о дванадцятій годині, як раз в новорічну ніч, такий собі подарунок під ялинку батькам вийшов. Вже через кілька днів, коли її забрали з мамою додому, Сара поводилася так, немов чудово розуміла, що і хто їй каже. Її чорні, як бездонний космос, очі пронизували наскрізь і ніхто, навіть рідні батьки, не могли витримати цей погляд. Час минав, дівчинка росла. Батьки були задоволені, адже Сара практично не хворіла, не вередувала, була слухняною і до того ж дуже красивою дівчинкою. Все б нічого, ось тільки цей її погляд...
У сім років Сара залишилася без батьків і це сталося за досить дивних обставин. Вони загинули в автокатастрофі. Машина злетіла з дороги, врізалася в трактор, який стояв метрів за двадцять від узбіччя, а потім загорівся. Ніхто не вижив...
Погода тоді була прекрасною, дорога теж на цій ділянці була у відмінному стані, їхали вони вдень, батько Сари не вживав алкоголь взагалі і саме він був за кермом в той злощасний момент. Автомобіль батьки Сари придбали менше року назад і його регулярно перевіряли в автосервісі, тому зовсім незрозуміло, що сталося і чому.
Сара з дитинства любила грати не з ляльками, як більшість дівчаток, а з різними машинками, солдатиками, роботами... Мама Сари, Джулія, спочатку обурювалася, намагалася щось зробити, але потім кинула цю затію після одного випадку. Джулія подарувала Сарі три ляльки, дуже гарні, з цілим набором одягу для них, мрія будь-якої дівчинки, але Сарі вони не сподобалися. Наступного дня Джулія знайшла цих ляльок в сміттєвому відрі з відірваними руками, ногами і зі звернутими головами. На цьому спроби поміняти смаки дочки припинилися. Зате батько, Майкл, шалено радів, адже він хотів сина, а тепер можна було доньці дарувати все ті іграшки, що цікаві хлопчикам. І він дарував. Сара обожнювала грати машинками, їх у неї було багато, завдяки татові Майклу, цілий ящик!
Коли батьки Сари придбали новий автомобіль, а саме потужний джип, то Майкл подарував Сарі точно такий же, тільки іграшковий. Ця іграшка стала її улюбленою. Дівчинка навіть спала з цією машинкою, як зазвичай сплять з м'якими іграшками або ляльками.
А ще у Сари був кіт. Чорний, розкішний такий, пухнастий котяра. Він сам прийшов під двері будинку, де жила сім'я Сари, а прийшов не просто так, а в День Народження дівчинки. Сарі тоді виповнився рік. Майкл двічі відвозив кота аж на інший кінець міста, але той, як не дивно, повертався. Довелося залишити цю настирливу тваринку. Кот відразу облюбував собі місце в кімнаті дівчинки, прямо біля ліжечка. Його назвали Містером Блеком. Сара могла робити з котом все, що завгодно, а той тільки муркотів і мружився, світячи своїми величезними зеленими очима. Коли маленька господиня зовсім вже дошкуляла пухнастій, благородній тварині, той просто гордо тікав кудись і ховався, але ніколи, жодного разу не дряпнув дівчинку і не вкусив, хоча кігті і зуби у Містера Блека були дуже навіть вражаючі. Так вони і жили: Сара, її батьки і Містер Блек...
Того сонячного весняного дня батьки Сари вирішили з'їздити за місто, подивитися на невеликій котедж біля озера, який вони мали намір купити найближчим часом. Доньку залишили з нянькою, двадцятирічною Періс Мідлтон. Вона частенько виручала Майкла і Джулію, ніколи не відмовлялася посидіти з Сарою. Періс вчилася в коледжі, тому навіть невеликий заробіток був їй далеко не зайвим. Вони з Сарою знайшли спільну мову з першої зустрічі і з того часу Періс стала для неї нянею. Нічого, абсолютно нічого не віщувало біди в той день. Майкл подзвонив Періс і повідомив, що вони вже їдуть додому. Сара в цей час грала своїми іграшками. Джип, який подарував їй батько, їздив по всьому будинку, а Сара уявляла себе водієм. Кот гордо сидів на стільці і поблажливо спостерігав за тим, що відбувається, час від часу потягуючись і вмиваючись своєю величезною лапою. Раптом Містер Блек засичав, наче злякався чогось, його зелені очиська блиснули, як ті блискавки, а шерсть стала дибки. Сара обернулася і в цей момент її джип врізався в іграшковий трактор. Через півгодини Періс знову зателефонували, але в цей раз не Майкл, а поліцейський інспектор Гарріс, який і повідомив про трагедію, що сталася на дорозі...

*******

Минуло два роки. За цей час Сара трохи прийшла до тями. Вона дуже любила своїх батьків, тому важко перенесла їх втрату. На щастя, дівчинка виявилася сильною і їй вдалося впоратися з таким важким ударом долі, хоча така рана не загоюється до кінця ніколи. Сара на довгі місяці пішла в себе і замкнулася, немов равлик в своїй мушлі. Після того, що сталося її забрала до себе бабуся, мати батька, Барбара Трентон. З собою дівчинка забрала і кота, Містера Блека, а також і свої улюблені іграшки. Барбара знала, що онука терпіти не може ляльок і щоб трохи відвернути її від сумних думок подарувала Сарі величезну іграшкову залізницю. О, як Сара тоді зраділа! Вона годинами гралася, забуваючи про все на світі, і тільки Містер Блек не відходив від Сари ні на крок.
Сара, як і всі діти її віку, ходила в школу. Навчалася вона дуже непогано, тільки от не дружила ні з ким і надзвичайно важко йшла на контакт з учителями. Не дивлячись та це претензій до дівчинки у викладачів не було, а бабуся пишалася своєю онукою, коли її хвалили за хорошу успішність.
Одного разу Барбарі терміново потрібно було поїхати до Лос Анджелеса, вирішити якісь там питання зі своїм адвокатом. Вона хотіла взяти з собою і Сару, але потім передумала і звернулася за допомогою до сусідки, щоб та взяла малу до себе на кілька днів. Та погодилася, звичайно ж, адже вони були подругами вже багато років. Але Сара не погоджувалася, поки їй не дозволили взяти з собою її улюблену залізницю. А ось Містера Блека довелося таки залишити вдома на самоті, хоча той був і не в захваті від такого рішення. Але нічого вдіяти не міг, кота просто закрили в будинку.
Барбара впоралася зі справами і їхала додому в чудовому настрої. Поїзд мчав з величезною швидкістю, у вікні одні пейзажі змінювали інші, розмірено гули електродвигуни, заколисуючи такими звуками пасажирів, які сиділи у зручних кріслах. А в цей час Сара гралася своєю залізницею...

*******

І ось що хотілося б додати. Кілька років тому відбулося кілька дуже дивних смертей. Буквально в один і той же час, в тому місті, де жили батьки Сари, три дівчинки, школярки, кращі подруги, покінчили життя самогубством. Найстрашніше в цьому те, що вони кинулися під машини, під величезні вантажівки, по черзі. Страшне то було видовище, скажу я вам, ці покалічені тіла, відірвані руки, ноги, кров і кишки на асфальті, жахливо, просто жахливо...

Докладніше

Розмова ні про що

bg

"Розмови ні про що і ведуть в нікуди..." (с)

- Звідки ти прийшов?
- А тобі навіщо знати?
- Та так... Просто запитав.
- Нічого не буває просто так. Тобі дійсно цікаво?
- Ні. Яка вже різниця, прийшов же?
- Різниця є. І велика різниця! То хочеш знати?
- Ні, не кажи... 
- Чому? Ти ж чомусь запитав?
- Бо ти зла істота.
- Хто тобі таке сказав?
- У тебе очі такі. Злі вони, недобрі...
- А що таке зло?
- Зло, воно... Це...
- Не знаєш? А добро? Що таке добро?
- Добро протистоїть злу!
- Та невже? Он як. Цікаво. А якщо я тобі скажу, що не існує ні добра, ні зла...
- Я тобі не вірю! То все від диявола! Йди до пекла!
- І його не існує. Рай - теж вигадка. І Бога немає, і диявола...
- Ти... Ти... Згинь!
- Але ж ти сам мене погукав. Я не можу піти з порожніми руками...
- То хто ж ти таке?!
- Не хто, а що. Вірніше, Ніщо. Вам, людям, це важко зрозуміти, вам потрібні ідоли, боги, якісь химерні місця... А цього всього немає!
- Маячня! Йди до біса, геть!
- Піду, але заберу те, що належить мені.
- Душу?! Не віддам!
- Залиш собі, той непотріб тільки вам важливий. Закрий очі...
- Ти мене вб'єш? Забереш життя?
- Ні. Закрий... І мовчи.
- Оце й усе? Шарлатан!
- Можливо. Бувай. Іншим разом, коли надумаєш мене кликати, хоч приготуйся. Бо навіть випити нема чого.
- Так що ти взяв?
- Як тобі сказати... Цінне для тебе, але ти його не вважаєш цінністю. Час. Тільки трохи більше, бо мій час і ваш, то є різні речі. Вічність не має часу, як такого, а я житиму вічно... Подивись зараз у дзеркало і добре подумай, чи варті безглузді розмови того часу, який ти на них витрачаєш... А тепер прощавай, мене кличуть...

Докладніше

Сніговик

bg

#чтивонаніч

Велетенський, незграбний, товстий сніговик з довгою, гострою, помаранчевою морквиною замість носа стояв на дитячому майданчику і дивився на вікна квартир, що різнокольоровими прямокутниками світилися в темряві ночі. Цих вогників з часом ставало все менше і менше. Сніговик водив туди-сюди своїми маленькими, злими, чорними, блискучими оченятами і здавалося, що він щось вишукує. Морквина на морозі замерзла і перетворилася на таку собі кольорову бурульку. Його вираз обличчя, якщо то було обличчя, був таким, начебто цей сніговий монстр щось задумав. І задумав він явно недобре...

Зимова ніч була дуже холодною. Дув льодяний вітер, який мільйонами гострих голок пронизував на своєму шляху наскрізь усе живе і неживе. Але сніговик навіть не помічав цієї холоднечі. Він просто стояв і посміхався. Так, посміхався! Та то була така посмішка, від якої аж мороз пробігав попід шкірою.

Дмитрик і його молодша сестричка Міла мирно спали у своїй теплій, затишній кімнаті. Вони втомилися, бо на прогулянці аж до пізнього вечора ліпили зі снігу гігантського сніговика. Поза вікнами лютував холодний вітрище. Він час від часу здіймав справжню завірюху, завиваючи, наче дикий звір, ніби намагався цим когось залякати. Та діти не чули цього. Вікна з потрійним склопакетом надійно захищали їхню кімнату від зимової негоди.

Десь біля другої години ночі погода зовсім сказилася. Здійнялася справжня снігова буря. Вже на відстані кількох метрів нічого не було видно. Жовтуваті плями вуличних ліхтарів ледь пробивалися крізь білу снігову імлу. Дивно, але сніговик, який до цього стояв на дитячому майданчику, кудись зник. Але ж куди він міг зникнути?! Це ж звичайна снігова скульптура, а не живе створіння, у нього навіть ніг немає! Та ледве помітний слід, наче когось тягли по снігу, вів від дитячого майданчика прямісінько до третього під'їзду цегляної багатоповерхівки.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info