Рулетка

bg

Дуайт Клейтон програв у казино майже усі гроші. Не те, щоб йому було їх шкода, але неприємний осад таки залишився. Він узяв з собою останні дві тисячі доларів і програв з них рівно половину. Дві останні фішки по п'ятсот доларів Дуайт вирішив програти на рулетці. А можливо й не програти... Хоча Фортуна цього вечора явно не хотіла повертатися до Дуайта Клейтона своїм симпатичним личком. Та він був азартним гравцем і до останнього плекав надію на пристойний виграш.

"Дурість... Яка ж це дурість, Дуайте?! Тринадцять?! А чому не три, не сім, не дев'ять чи не двадцять два, наприклад? Чому тринадцять?"

Дуайт Клейтон підійшов до столу з рулеткою.

"А зеро? Колись тобі вже пощастило, пам'ятаєш? Став на зеро, хлопче!"

Окрім Дуайта біля столу з рулеткою стояло ще п'ятеро гравців. Одному з них явно щастило, на що красномовно вказувала чимала купа фішок і його аж занадто задоволене обличчя.

"Везе ж комусь... Чому не мені? Що я роблю сьогодні не так?"

Дуайт відвідував Лас-Вегас один раз на місяць вже на протязі шести років. Він зупинявся у готелі рівно на три дні, привозив з собою рівно п'ять тисяч доларів і грав. Інколи він повертався додому з виграшем, інколи ні, але справа була не в грошах, заробляв Дуайт доволі пристойно, йому потрібна була розрядка. 
Вперше його привіз у гральну столицю Америки Джим Пітерс, товариш і співробітник. Він вирішив відсвяткувати у Лас-Вегасі своє тридцятиріччя. Це місто причарувало Дуайта і з тих пір він став його рабом.

Докладніше

#шотовкусне

bg

От давно Боді хочеться приготувать щось таке, щось неймовірно красіве і смачне... На жаль, сам Бодя не може, але мислі то крутяться, снують, фантазія работає))) 

Отак взять велику сковорідку, ніж, продукти і вперед! Картопельку порізать кубіками невеличкими,а сало брусочками. І сало щоб з м'яском було, обов'язково. Кинуть сальце на сковорідку і хай там шипить і підсмажується собі. Ага, цибульку порізать міленько ще треба. Коли піде жирок, то картопельку можна вже сміливо викладати на пательню і перемішати. Коли підсмажеться до золотистого, додаємо цибульку, перчиком присипаємо за смаком. Пахне! О, так! Тепер, витримавши паузу, вкидаємо на сковорідку консервовану квасольку. Не забуваємо мішати! Трохи томатного соку ще нам треба для повноти картини... Уффф, як гарно! Перед самим фіналом посолити і присипати порізаною зеленню. Хто любить, то і часничку можна, не завадить. Хоппа! Кришкою закрили на хвилинку і готово. Не знаю, повинно бути смачно, як на Бодю))) Хто ризикне і приготує, мм?

Докладніше

Фінал

bg

#чтивонаніч


Чорний, важкий револьвер став ще важчим. Френк тримав його в руці і йому здавалося, що той важить кілька кілограмів, не менше. Гарний пістолет, надійний... Френк вже тричі приставляв холодне дуло до скроні, але так і не наважувався натиснути на гачок. Він зарядив лише один набій в барабан і вирішив зіграти в російську рулетку. Нехай сліпий випадок вирішить його долю. Холодний піт неприємно стікав по спині. Сорочка стала зовсім мокрою. Спітніли і долоні, та Френк все одно не випускав револьвер з рук. Ще одна спроба... Але не в голову. Френк заплющив очі і уявив, як його мізки і кров розлетяться по всій кімнаті, заляпають стіни і підлогу, а можливо і стелю. А голова? Вона ж перетвориться на гарбуз з двома дірками. Одна маленька, вхідний отвір, а інша, звідки вилетить куля разом з частинками черепу і мізками, буде величезною і потворною. Сорок п'ятий калібр, все ж таки, то серйозна річ. Ні, це неестетично, краще стріляти в серце.

А серце калатало в грудях, наче скажене. Кров пульсувала в скронях, у вухах стояв гуркіт, як від ударів пневматичного молота... Френк глянув на повну пляшку, що стояла на столі поряд. До віскі він так і не доторкнувся. Якщо помирати, то краще на тверезу голову. Револьвер став ще важчим. Френк уважно подивився на нього, а потім узяв ще чотири набої і вставив їх у барабан. Навіщо гратися? Коли вже надумав, то треба зробити діло, та й по всьому! Френк звів курок. Сухе клацання здалося аж занадто гучним. Френк аж стріпонувся від цього звука. Раптом від відчув, що йому не вистачає повітря. Він кинувся до вікна і розпахнув його навстіж. Свіже, холодне повітря начебто аж обпікало обличчя Френка. Він хапав його ротом, як та рибина, що викинулася на берег. Так минуло кілька хвилин. Напад паніки закінчився і Френк, надихавшись досхочу, зачинив вікно. З-за хмари визирнув місяць. Його блідо-жовте світло залило кімнату. Френк посміхнувся. Але то була посмішка приреченості. Оце й все. Жити далі немає сенсу, та і бажання теж немає. Все, що Френк мав, він втратив, разом зі своєю гідністю. Ще раз зваживши пістолет у руці, він глибоко вдихнув і приставив холодне, чорне дуло до грудей. Дев'ять, вісім, сім, п'ять, чотири, три, два, один...

Менеджер придорожного мотелю почув гучний звук, схожий на постріл. Він здригнувся. Що це було? Невже стріляли? Чи почулося? Він вимкнув телевізор і вийшов зі свого офісу надвір. Прислухався. Тихо. Тільки холодний, пронизливий вітер безжально знущався з голих і беззахисних гілок кількох дерев, що росли поряд з мотелем. Менеджер махнув рукою. Таки здалося. Він постояв ще кілька секунд і повернувся в теплий офіс дивитися якесь дурнувате шоу.

Докладніше

Нічні размишлізми на кухні.

bg

Ось і знову ніч ... Сиджу на кухні, п'ю смачну каву. Зварив сам, не кавоварка варила. Як завжди майже, кава збігла, тепер плиту мити. Що ж мені з цією кавою так не везе!? Чорт, ладно, вранці помию, зараз лінь. Дістав сигарету, закурив. Мої улюблені, Лакі страйк. Пора кидати палити, а я ніяк не зберуся з силами для цього вчинку. Ех, ладно, поки не буду думати про це. Дим від цигарки змішався з ароматом кави. Смачно
пахне ця суміш. Ну, мені подобається, наприклад, а більше нікого і немає в кухні. У кімнаті тихо бурмоче телевізор. Дурниці знову якісь крутять, але нехай собі створює масовку, не так нудно з ним. Глянув у вікно. Темрява. Та й не дивно, вже друга година ночі. Тільки самотній ліхтар світить жовтим світлом над дитячим майданчиком. Кожного разу, коли дивлюся на нього вночі, то задаюся питанням: "Навіщо ліхтар над дитячим майданчиком горить серед ночі? Там діти гратися будуть, чи що? Або це спеціально придумали, щоб молодь напідпитку збиралася там і дурними від алкоголю голосами підлітки волали пісні до ранку, дратуючи жителів будинку? "
Вікно моєї кухні виходило якраз на цей дитячий майданчик. Сьогодні там було тихо. Я знову затягнувся сигаретним димом і ковтнув кави. Завтра на роботу, а я не сплю. Набридла ця робота. Ніякого задоволення, крім зарплати. Та й зарплата мене не особливо влаштовує. Ось кину курити і кину роботу, до чортової матері! Давно хотів відпочити кілька місяців, всіх грошей не заробиш, а здоров'я не повернеш. Все, вирішено, місяць допрацюю і почну нове життя! Зрештою, мені вже 37 років, а чого я досяг у житті?
Ну, купив квартиру в кредит, однокімнатну, і виплачую вже шостий рік цей ненависний кредит... Сім'ї немає і не планується в найближчому майбутньому. Є кілька друзів, з якими їздимо на риболовлю і іноді збираємося попити пивка. Ах, так, в баню ще ходимо раз на місяць і в футбол побігати. Що ще? Подруга Настя. Ну, як, подруга. Подобається вона мені, а я їй. Вже багато років дружимо, спимо з нею періодично, але ні я, ні вона про ближчі стосунки не говорили жодного разу. А може і треба? Ось, кину роботу, кину курити і я буду говорити з Настюхою, точно!
Каву допив, цигарку загасив, пора в душ, почистити зуби і спати. А о 7.00 підйом і на роботу. Знову ця клята робота! Ні, однозначно, треба її кидати! І палити кидати!
Коли вже ліг на свій улюблений диван, то посміхнувся. Вкотре я будую собі плани, сидячи серед ночі на кухні з кавою і сигаретами, але ніколи ще не втілив в життя жоден з пунктів. Ні, ні, ні! От цього разу все буде по моєму! Мужик я, в решті решт, чи ганчірка безвольна!? І на цій позитивній ноті мій мозок відключився, а я провалився в сон, в міцний сон без сновидінь...

Докладніше

Доглядач цвинтаря

bg

Продовжую перекладати стареньке))

Кінець жовтня видався напрочуд сухим і відносно теплим. Дерева стояли практично голі, хитаючи своїми гілками під поривами вітру. Для кінця жовтня така погода була нехарактерна, але Романа Степановича, або просто Степановича, як його всі називали, це тішило.

Роман Степанович ось уже сорок три роки, зі своїх сімдесяти, працював наглядачем цього старого міського кладовища. Для когось осінь - пора віршів і натхнення, наповнена різнобарвними фарбами листя, а для доглядача цвинтаря - час змітати це опале листя в великі купи і спалювати їх, наповнюючи чисте, прохолодне, осіннє повітря їдким і неприємним запахом диму.
На цьому кладовищі вже років десять нікого не ховали. З усіх робочих залишили лише одного - доглядача, Романа Степановича, а саме кладовище закрили. Воно було старе і не дуже велике, але вважалося досить престижним місцем останнього спочинку серед місцевої еліти. Тут росло багато різних видів дерев, що надавало солідності цьому похмурому місцю. Степанович знав їх усіх окремо і навіть полюбляв з ними розмовляти.
Але більше з усіх доглядачу подобалося спілкуватися зі старим дубом, який ріс на цьому місці ще до того, як тут почали ховати людей. Степанович часто приходив до цього могутнього дерева і міг годинами розмовляти з ним, притулившись своєю спиною до потужного стовбура. Від цього дерева йшла якась незрозуміла енергія, заспокійлива і тепла одночасно. Степанович вважав цей дуб своїм другом і сприймав його, як живу істоту, наділену розумом.
Зараз величезне дерево вже скинуло все листя і повільно, день за днем, поринало в довгий, затишний і спокійний сон, який триватиме аж до настання весни...
Взявши інструменти, старенькі граблі і мітлу, доглядач попрямував до дуба. Опале листя приємно шаруділо під ногами і Степанович навіть посміхнувся чомусь. Дуб ріс в самому центрі кладовища. Навколо нього в радіусі декількох десятків метрів не було ні могил, ані інших дерев. Могутній велетень гордо височів над своїми володіннями. Степанович підійшов до нього, чемно привітався і взявся до роботи. Крім човгання мітли, цвинтарну тишу порушував лише шум вітру в оголених гілках дерев та крик ворон. У багатьох людей від такого поєднання звуків мурахи б побігли по спині, а Роман Степанович навіть не звертав на це уваги. Години через дві він закінчив. Дві великі купи листя готові були смиренно прийняти свою подальшу долю.
Степанович дістав з кишені своєї бувалої, сильно потертої шкіряної куртки стару бензинову запальничку і по черзі підпалив обидві купи. Сизий дим підіймався в небо і розходився густим туманом серед могил. Степанович втомлено присів під дубом і закурив цигарку.

- Ну, друже мій, тепер у тебе чистота і порядок, - сказав доглядач, звертаючись до дерева, - Скоро вже і сніг випаде, сховаєшся, закутаєшся, буде тобі тепло й затишно.

Степанрвич смачно затягнувся димом. Неподалік неприємно каркнула ворона.

- Розкаркалась. Погоду хочеш зіпсувати? - сказав старий, викидаючи в думлячу у купу недопалок.

І правда, вітер ставав все холодніше й холодніше, а блакитне небо затягло сірими, важкими хмарами. Запахло дощем. Десь вдалині спалахнула блискавка і глухий гуркіт грому сполохав ворон, що сиділи на сусідньому клені.

- Ех, не встигне згоріти, - понуро пробурчав доглядач.

Ще одна блискавка вдарила зовсім поруч, освітивши хрести, пам'ятники і склепи яскравим, синім світлом. Різкр гаркнув грім і Степановича на мить оглушило.
Старий мимоволі притиснувся до дуба. І в цей момент сталося щось незрозуміле. Людину, немов гігантським магнітом, притягнуло до стовбура дуба. Степанович не міг поворухнутися і від страху зовсім втратив мову. А блискавки частіше і частіше розрізали повітря, наче відточені ножі, наближаючись до велетенського дерева. Грім переріс в безперервний гуркіт. Вітер піднімав в повітря листя і кружляв їх у шаленому танці. Чергова блискавка, засліпивши очманілого старого, вдарила прямо в дуб! Тієї ж миті Степанович втратив свідомість...
Коли він прийшов до тями, вже стемніло. Небо було чистим, без жодної хмарини, і гарно переливалося міріадами далеких зірок. Висвітлюючи все навколо блакитним, зловісним світлом, в небі висів величезний диск Місяця. Повний місяць ...
Степанович відійшов від дерева. У всьому тілі він відчував надзвичайну енергію, легкість і силу.
"Нічого не розумію?!" - подумав Степанович і подивився на свої руки.

У світлі повного Місяця було видно майже так, як удень. Доглядач цвинтаря не повірив своїм очам! Він дивився не на зморшкуваті, вузлуваті руки старого, на красиві, силні руки молодого чоловіка!

- О, та це ж просто диво! Спасибі тобі, друже мій! - Вигукнув доглядач і кинувся до величезного дерева з розпростертими обіймами.
- Ти справжній товариш!

Минуло три тижні після цієї дивовижної події. Романа Степановича з тих пір більше ніхто і ніколи не бачив. Але кладовище не може довго залишатися без нагляду і на його посаду взяли нову людину.
До центральних воріт старовинного кладовища бадьорою ходою підійшов молодий хлопець, років двадцяти семи, середнього зросту і спортивної статури. Одягнений він був у стару, потерту шкірянку. Дзвінко лязнувши ключами, чоловік відімкнув старий замок на кованій хвіртці і швидко пішов по центральній алеї кладовища, яка вела до величезного дуба. Підійшовши до дерева, молодий чоловік зупинився і дістав цигарку. У руці блиснула металева, бензинова запальничка. Він стояв і мовчки дивився на дерево. Минуло хвилин п'ять. Недопалок боляче обпік пальці. Молода хлопець кинув його під ноги і загасив.

- Привіт, друже... - тихо прошепотів хлопець. - Я повернувся...
- Прииииивіііііііт... - загомоніли у відповідь голі, чорні гілки величного і могутнього дерева.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info