Новорічна історія

bg

Ця новорічна історія відбулася в одному маленькому містечку і назавжди увійшла в його історію. Що в ній особливого, спитаєте ви? Та нічого, якщо не брати до уваги деякі деталі.

Продавець хот-догів на Роуз-стріт, якого звали Олівер Чейз, вже почав потихеньку збиратись. Через кілька годин Новий рік, людей на вулиці майже немає, а мерзнути на холоді йому вже набридло. Під ліхтарним стовпом жалібно нявкав чорно-білий кіт.

- Що, знову прийшов? І не соромно тобі, Максе? - сказав Олівер і похитав головою. - Ти вже чотири сосиски з'їв, ненажера!

Кіт підняв хвіст трубою і підбіг ближче, мабуть, почувши своє ім'я.

- Добре, терорист, тримай! - Олівер витяг з пакета останню сосиску і кинув коту. - Все одно вона одна залишилась в пакеті, бери, смачного тобі.

Кіт хижо замуркотів, схопив ковбаску в зуби і хутко зник в темному провулку.

- Хоч би подякував, котяра... - продавець хот-догів махнув рукою. - Отак і роби добро...

Олівер нахилився, щоб вимкнути вилку з подовжувача, а коли піднявся, то біля його ятки на колесах стояв якийсь чолов'яга в темному пальто і в чорній шляпі з широкими полями.

Докладніше

Зустрічала Еллі Новий Рік.

bg

Продовжує Бодя перекладати стареньке)))

Зустрічала Еллі Новий Рік.

Елізабет Фарінгтон подобалось свято Новий Рік. Вона його любила навіть більше, ніж Різдво і всі інші свята. Чому, вона і сама не могла пояснити, але так вже склалося. Раніше дівчина зустрічала його з батьками, а зараз, коли їх вже не було серед живих, вважала за краще відзначати на самоті. Намагалася декілька раз святкувати з друзями, але задоволення не отримала ніякого і вирішила, що більше не буде експериментувати. Своєю сім'єю Елізабет, або Еллі, як її всі називали, ще не обзавелася, домашніх тварин у неї теж не було, тому і цей Новий Рік Еллі планувала зустріти у своїй маленькій, затишній квартирці, перед телевізором, з шампанським і шоколадними цукерками. Ах, так, і з ялинкою, звичайно ж!
Однією з слабкостей Еллі, ще з самого раннього дитинства, були ялинкові іграшки. Спочатку вона просто полюбляла їх розглядати, грати з ними, могла годинами займатися цим. А вже пізніше, років з шістнадцяти, Еллі почала їх збирати. Не всі підряд, звісно, а тільки такі, які їй дуже подобалися. Не обов'язково, щоб іграшка була якась коштовна або стара, головне, щоб хотілося на неї дивитися, доторкатися до неї і отримувати від цього задоволення. Елізабет восени виповнилося тридцять два роки і за цей час у неї зібралася пристойна колекція ялинкових прикрас. Вона працювала в солідній юридичній фірмі, робота непогана, доволі пристойна зарплата, але вільного часу залишалося дуже мало. Кілька разів на рік Еллі влаштовувала набіги на блошині ринки, де шукала свої улюблені іграшки. Ось і сьогодні, за кілька днів до Нового Року, вона дуже вдало прогулялася і поповнила свою колекцію маленьким набором іграшок, який купила аж за три сотні доларів у одного дивно одягненого неприємного дідугана. Можливо, ці ялинкові іграшки і не коштували стільки, але аж надто вони сподобалися дівчині і вона, абсолютно без сумнівів, і навіть не торгуючись, виклала потрібну суму, чим потішила підозрілого діда, який їх продавав. Старий, крім цих іграшок, просто подарував ще одну. То був маленький кришталевий дзвіночок, дуже витончений і гарний, сказав, що це на удачу. Еллі дзвіночок шалено сподобався і вона його взяла.
Набір складався з п'яти іграшок, кожна з яких була в вигляді фігурки дівчини. Всі різні, всі в різних позах і в різному одязі, причому самі іграшки, як здавалося на перший погляд, були виготовлені з порцеляни, а ось одяг зшитий з тканини. Коли Еллі на них дивилася, то їй здавалося, що це маленькі люди, не інакше, так уміло їх зробив майстер. Ці іграшки, без сумніву, займуть своє почесне місце на новорічній ялинці серед інших, не менш красивих, ялинкових прикрас з колекції Елізабет.

Докладніше

Будинок в лісі

bg

Джошуа пиячив уже майже другий тиждень поспіль, чи навіть і більше, бо лік часу для нього практично зупинився. Останні кілька днів взагалі пройшли непомітно, в якомусь липкому і темному забутті. Він прокидався, пив і знову засипав... Джошуа було абсолютно байдуже, котра зараз година, який час доби, який день тижня, місяць чи рік. Його такі питання взагалі вже не турбували. Є віскі, а значить є, що пити. Все. А віскі у нього було ще вдосталь. Ящиків п'ять чи шість стояли у кухні і ще два біля вхідних дверей. Три ящики валялися у кімнаті порожні, їх Джошуа уже спустошив. Про їжу чоловік взагалі майже забув, хоча в холодильнику лежали і сир, і ковбаса, якісь консерви і кілька пакетів апельсинового соку. Та сир вже покрився цвіллю, а ковбаса почала негарно пахнути, сік, мабуть теж був вже негодний. Джошуа не міг їсти. Він і пити вже не міг, зате дорогу до унітазу легко долав в будь-якому стані і з заплющеними очима, але пив. Пив безбожно, не зважаючи на страшенні болі у шлунку та жахливий головний біль. Декілька разів Джошуа спробував розірвати це замкнене коло, але невдало і знову з головою занурювався у темну, липучу, алкогольну безодню...

Цей Новий Рік Джошуа Мартінс вирішив зустріти з друзями у лісі. Ну, не просто так, серед кущів і дерев, звісно ж ні, а у гарному, затишному мисливському будиночку, який належав його давній подрузі Діані Грейс. Раніше то був будинок її батька. Старий вважався непоганим мисливцем і колись придбав собі хатинку посеред лісу. Батько Діани давно помер, а сама вона не дуже полюбляла сюди приїжджати, а от з друзями, то завжди будь ласка. І на цей Новий Рік Діана запросила до себе в гості найближчих друзів, щоб разом провести кілька святкових днів у лісовій хатинці. Хоча слово "хатинка" було не дуже доречне в даному випадку, бо будинок був чималенький, з двома спальнями, просторою кухнею, великою вітальнею і найбільшою з усіх приміщень, кімнатою з каміном, яку Діана дуже полюбляла. Колись в цій кімнаті, у кутку, стояло опудало дикого кабана, такого собі здоровенного сікача з смертоносними іклами, які стирчали з хижої пащі, але його Діана давно прибрала у сарай. Спочатку взагалі хотіла викинути, бо вона такого не любила, та потім передумала, пам'ять про батька, як не як.
Будинок був з усіма зручностями, а напередодні Діана купила ще й величезнний плазмовий телевізор, щоб зовсім наблизитися до цивілізації, так би мовити.
Єдине, що завжди нервувало дівчину, то це відсутність мобільного зв'язку і інтернету в цій глухій місцині, наче на дні Маріанської западини. Та і електричний струм вироблявся бензиновим генератором. Щоб подзвонити, то треба було пройти десь із півмилі по лісовій дорозі, бо ближче це зробити було просто неможливо. Телевізор же легко підключався до програвача, або просто можна вставити в нього флешку, та насолоджуватися улюбленими фільмами під тихеньке потріскування дров у каміні.

Докладніше

Жив-був Водяник.

bg

Знову архівне)))
#чтивонаніч
#казкивідБоді

Жив-був Водяник.

Може правда, а може й вигадка, але старі люди розказували, що живе в тих краях сила нечистая. Ну, як нечистая, бояться її дуже, це так, та хто там насправді живе, того ніхто не знав і не знає...
А жив там самий звичайний Водяник. Його домівкою було невеличке, затишне лісове озерце, сховане в самісінькому серці дрімучого лісу і оточене з усіх боків непрохідними хащами. Жив він там так давно, що і сам не пам'ятав, коли перебрався сюди з Мертвих боліт, що знаходяться там, аж за Чорним лісом. А туди колись прийшов з-за Скляних гір, де кілька століть просидів у затхлій трясовині між двома річками, назв яких Водяник навіть вже і не пам'ятав...
Цього літнього ранку Водяник прокинувся від незвичних звуків. Таких незвичних, що навіть жаби перестали кумкати і теж уважно прислухалися до них, намагаючись зрозуміти, звідки вони тут взялися і хто це посмів порушити цю озерну ідилію. Але Водяник знав, що то за дивні звуки. То був сміх! Так, самий звичайнісінький сміх, якого тут зроду ніхто і ніколи не чув, та Водяник колись чув і впізнав його. 
Створіння, схоже на порослу мохом і водоростями дровиняку з гілками, безшумно виринуло серед щільного частоколу з очерету і заклякло від подиву. Посеред його улюбленого озера плавала русалка! Вона пірнала, вистрибувала з води, здіймаючи в повітрі феєрверки з діамантових бризок, кружляла по плесу і дзвінко сміялася. Водяник не вірив своїм очам, але то була дійсно русалка, молода, гарна, з довгим волоссям, кольору зрілої пшениці і з величезними очима, один з яких був смарагдового кольору, а інший темно-синього. Але ця вада навіть додавала якоїсь пікантності до її образу і зовсім не відлякувала. Водяник колись бачив русалок, але то було дуже й дуже давно, та таку красуню йому довелося побачити вперше за своє довге життя. Що йому зараз робити Водяник не знав. Він і гадки не мав, як треба поводитися з русалками, а тим більше, з такими гарними, як оця.

Докладніше

Казка про русалку

bg

З архіву, може хто не читав)))

Казка про русалку.

Частина 1.

У володаря морських глибин Нептуна було багато доньок. Вони всі мали гарну вроду і дуже любили свого батька. Нептун дуже пишався доньками і теж обожнював своїх любих русалоньок. Морські принцеси полюбляли плавати по морю, цілими днями гратися з морськими жителями і взагалі безтурботно проводити час. Усі русалки мали довге, дуже гарне волосся, в основному світле, та тільки у однієї з них, наймолодшої, волосся мало інший колір, а саме темно-рудий, насичений, який так неповторно відливав міддю при світлі сонця.
Наймолодшу, темноволосу доньку морського царя звали Маджестіна. Вона одна серед своїх сестер не любила веселощі. Не те, щоб Маджестіна такою була від народження, просто десь з рік тому щось трапилося і русалка засумувала з якоїсь причини...

А ту причину звали Семом Трентоном. Молодий рибалка, в якого закохалася Маджестіна, жив одинаком на узбережжі у своїй хижі і майже кожного ранку виходив на своєму старенькому човні в море. Маджестіна вже цілий рік припливала до скелі, де ловив рибу Сем, і тихенько спостерігала за ним, аж поки він не збирав сітки з уловом, а потім зі сльозами на очах пірнала в море...

Так тривало впродовж цілого року. І от одного разу русалка не витримала, стрімко підпливла до човна і схопила Сема за руку, коли той витягав сітку. Рибалка, який не чекав такого, звісно ж злякався і голосно закричав! Маджестіна міцно тримала свого коханого і розгублено дивилася на нього, не знаючи, що тепер далі робити. Але нарешті вона наважилася доторкнутися до свого Сема! І тут русалка наче оскаженіла! Вона з усієї сили шарпонула хлопця і той, не втримавшись за борт, впав з човна у воду. Та Маджестіна на цьому не зупинилась і пірнула в морську безодню разом з Семом, руку якого вона не збиралася відпускати...

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info