Легенда про чарівницю

bg

Ходять легенди, що колись, ще за прадавніх часів, на місці Чорного озера було бездонне провалля. Правду кажуть чи ні, але в тому проваллі жило якесь чудовисько. Воно виповзало зі свого сховку лише у найтемніші ночі, щоб його ніхто не бачив і не чув. Що робило те жахливе створіння, коли було на поверхні, куди воно ходило і навіщо, цього теж ніхто достеменно не знав. Але, як це не дивно, одна людина таки змогла роздивитися ту потвору зблизька, більше того, навіть спромоглася доторкнутися до неї і не один раз! 

Тією людиною була одна молода дівчина. В різних легендах її називали по-різному. В одних вона була відьмою, в інших віщункою і цілителькою, а в деяких, взагалі, чаклункою. А ще старі люди згадували, що та чарівниця могла обертатися на різних тварин і птахів. І легенди таки ж казали правду, вірніше напівправду. Вона і насправді це могла, але оберталася тільки на сову і все. В оману вводив величезний чорний пес, який жив у чаклунки і був їй за охоронця. Вона іноді відпускала погуляти того величезного собацюру, от і думали, що то відьма-перевертень, але то був просто її пес.
А от кота чаклунка не мала, хоча і прийнято вважати, що у відьом і чародійок обов'язково повинен жити кіт, зазвичай чорний. Звідки пішло це повір'я, хто таке придумав про котів, це невідомо, але у цієї чародійки кота не було.

Вона колись просто з'явилася в цих краях, гарна, молода, статна і одягнена не так, як місцеві. Оселилася гостя серед лісу. Спочатку жила у звичайному шалаші але згодом місцеві люди збудували їй невеликий дерев'яний будиночок. Не просто так, звичайно, а за те, що дівчина врятувала не один десяток життів, бо мала неабиякий лікарський хист. Вона збирала трави, різноманітні корінці, ягоди, гриби, тощо. А потім робила з них цілющі настоянки, порошки, чаї і цим лікувала людей. А люди, в свою чергу, зверталися до юної знахарки і коли боліла голова, і коли народжувалася дитина, і коли якась невідома хвороба висмоктувала з когось останні краплі життя. В більшості випадків вона допомагала. 
Дивним було те, що ніхто не знав імені травниці. Якось так вийшло, що не питали... А можливо і питали, та чомусь не пам'ятали потім. Але у дівчини ім'я було і звали її... Хоча, не має різниці, як її звали.

Докладніше

Камін

bg

Цьому старому, сірому, кам'яному будинку з червоним черепичним дахом, було, напевно, років сто, не менше. Скільки точно, важко сказати. Цього, мабуть не знали і самі власники, хоча їм, скоріше за все, не було діла до таких питань. Будинок стояв пусткою вже років десять, а то й більше. Забиті дошками вікна і двері, порослі зеленим мохом кам'яні стіни... Похмура і сумна картина.

Серцем цього кам'яного будинку сміливо можна було назвати кімнату з каміном, де раніше, зазвичай у свята, збиралося багато люду. Вірніше кажучи, не кімнату, а сам камін, який і створював ту неповторну атмосферу і затишок.
Але про цей камін ходили різні чутки. Говорили, навіть, що у ньому когось живцем спалили і тому будинок тепер ніхто не хоче купувати. Правда це, чи ні, але люди дуже болісно реагують на такого роду речі і, зазвичай, бояться їх.
Насправді, історія цього дивного каміна почалася дуже давно. Його склали з каменю, коли будували перший будинок, який спочатку був дерев'яним. З якихось причин той дім незабаром згорів ущент, а от камін залишився цілим і неушкодженим. Пізніше, на цьому самому місці знову побудували новий будинок, але вже цегляний. Через деякий час і його було зруйновано сильним ураганом, а камін, як не дивно, але практично не постраждав, тільки димохід пошкодило трохи. Третя спроба виявилася найвдалішою, адже будинок, як і сам камін, побудували з каменю. Як то кажуть, надійно і на віки.

Листопад в тому році видався холодним, дощовим і якимось особливо мерзенним. Втім, цей осінній місяць ніколи не відрізнявся гарною погодою. Марина і Пітер лежали на товстому, вовняному покривалі перед величезним каміном і мовчки милувалися видовищем. Пляшка вина, два кришталевих келихи і двоє закоханих - що може бути романтичніше в цей дощовий вечір листопада. Дощ монотонно тарабанив по даху, стукав по вікнах, за товстими стінами будинку тоскно завивав вітер, а в каміні тихесенько потріскували сухі дрова, приємно пахло хвоєю, розмірено відбивав такт старовинний годинник, що висів на стіні, а яскраві язики полум'я танцювали свій магічний танок, зачаровуючи молоду пару, яка дивилися на це загадкове і сповнене чарів дійство. В кімнаті було тепло, на відміну від вулиці, де хазяйнував пронизливий, льодяний вітер і лив, як з відра, такий же холодний дощ. Напівтемрява і тіні від вогню, що витанцьовували на стінах і стелі, створювали чарівний, інтимний затишок.

Докладніше

Райдужний ліс

bg

Посадковий модуль М-236 плавно приземлився на невеличкій галявині серед незвичайного, казкового лісу. Вся рослинність, що оточувала літаючий апарат з усіх боків, була настільки химерна, що описати це в двох-трьох словах було просто неможливо. Модуль видав останні звуки, схожі на видих величезного пилососа, і затих. Бічний люк плавно і безшумно відійшов в сторону і звідти з'явилася людина. Вона була середнього зросту, одягнена в легкий скафандр, а в руках тримала невелику валізку, якою зазвичай користуються експерти-біологи. Шолом скафандра приховував обличчя, але фігура видавала в цій людині жінку або дівчину. І дійсно, легкий скафандр щільно облягав струнку жіночу фігурку, немов підкреслюючи всі принади і практично ідеальні пропорції незнайомки. Дівчина озирнулася на всі боки, подивилася на якийсь датчик, що знаходився на зап'ястку правої руки, а потім легенько доторкнулася до шолома з лівого боку. Захисне скло сховалося і тепер можна було з легкістю роздивитися дуже і дуже привабливе личко юної особи жіночої статі.

Молодого і перспективного біолога звали Елеонор Мітчелл. Вона прилетіла на цю загадкову планету за біологічними зразками і за пробами води, якої тут було вдосталь. Сьогодні першим об'єктом її досліджень став Райдужний ліс, як його назвали космічні розвідники, що першими і побували на цій дивовижній планеті.

Докладніше

#чтивонаніч Дивний вечір.

bg

Продовжую перекладати стареньке))) оцінюємо, камрадос!

Інга йшла додому з роботи, втомлена і зовсім без настрою. Вечір тридцятого грудня, а у неї і ялинки ще немає, і холодильник порожній... Після добової зміни сил не залишилося взагалі, хотілося просто прийняти гарячий душ і завалитися спати, що, власне кажучи, Інга і збиралася зробити. Від зупинки до будинку йти було не дуже далеко, хвилин десять, не більше, а якщо швидким кроком, то і за сім можливо добігти. Дівчина прискорила крок, щоб швидше опинитися в своїй затишній, теплій квартирці. Тротуар, як не дивно, був акуратно почищений від снігу, який випав напередодні, тому йти було легко. Невеликий морозець злегка щипав щоки, які вже встигли стати рожевими. Ось і будинок, перший під'їзд, восьмий поверх, тридцята квартира...

Інга відчинила двері і увімкнула світло в передпокої. Величезний рудий кіт кулею вилетів з темряви кімнати і ледь не збив господарку з ніг.

- Скучив, муркотику... - Інга погладила котяру по спині і злегка почухала за вухами.
- Зараз, зараз, Томас, почекай хвилинку і дам тобі смачненького, тільки не штовхайся, порося...

Кіт замуркотів, голосно так, як маленький трактор, і знову потерся об ногу дівчини, заважаючи їй зняти чобітки.

- Який же ти нетерплячий! - Посміхнулася Інга і відсунула ногою кота в сторону. - Не заважай, кому кажу! Дай діійти хоча б до кухні!

Інга скинула куртку, повісила її на вішалку, перевзулася в домашні капці і пішла на кухню. Томас, як прив'язаний до ноги господині, тупотів за нею, продовжуючи при цьому голосно муркотіти. Дівчина поставила на плиту чайник і заглянула в холодильник. Томас, проскочивши повз дверцята, першим вліз в нього по самий хвіст, але Інга встигла зупинити нахабу і з силою відтягнула його від баночки з кормом.

- Геть, паразит! Зараз дам! - Жартома гримнула Інга на нахабне, пухнасте створіння і взяла банку з котячими консервами. - Ось, ненажера, ось їжа твоя, не бійся, я її їсти не буду. Смачного! - Інга висипала вміст в миску.

Докладніше

Дивне вбивство

bg

Алексіс мовчки стояла і дивилася на повний місяць. Все б нічого, якби дівчина не була абсолютно голою, вся в крові, а на календарі зараз не було 14 листопада. Як вона опинилася в десяти кілометрах від будинку, за містом, біля старого, занедбаного сараю? Що вона тут робила?

Ці питання ставив собі і Алексіс молодий помічник шерифа, який випадково проїжджав у той час неподалік.
Дін Ворг працював в департаменті шерифа вже третій рік. Сьогодні була його черга патрулювати околиці. Проїжджаючи повз напіврозваленої будівлі, Дін зауважив жіночий силует на пагорбі. Коли він під'їхав ближче, то трохи здивувався, адже на вулиці було дуже холодно, а дівчина стояла зовсім роздягнена і вся вимазана чимось дуже схожим на кров. Єдине, дівчина мала при собі, так це ланцюжок з невеликим кулоном. Криваво-червоний рубін горів і пульсувало на її грудях, немов маленьке серце. Він накинув на неї свою куртку, посадив у машину і повідомив про те, що трапилося диспетчеру. Через годину Алексіс вже лежала у лікарняній палаті, де їй провели медичне обстеження і накачали заспокійливим. По дорозі в лікарню Дін намагався розговорити дівчину, але єдине, що йому вдалося з'ясувати, так це її ім'я - Алексіс.

Розслідувати цю дивну пригода шериф Метьюс вирішив особисто. У маленькому Канзаському містечку, з населенням десять тисяч чоловік, таке трапляється не часто. По правді сказати, Метьюс такого не пам'ятав за все своє життя, яке він тут прожив. Дочекавшись ранку, шериф приїхав в лікарню і, не втрачаючи часу, попрямував в палату до Алексіс. Дівчина вже прокинулася і трохи прийшла до тями. Метьюс купив в автоматі дві чашки кави, собі і Алексіс, і, постукавши, увійшов в палату, освітлену ранковими променями сонця.

- Доброго ранку, Алексіс. Можна увійти? - Шериф відчинив двері і пройшов до ліжка не чекаючи відповіді. - Ви відпочили? Виспалися?
- Дякую, все добре. - Відповіла дівчина і поправила ковдру.
- Ви пам'ятаєте, що з вами сталося, Алексіс? - Запитав Метьюс і подав каву дівчині. - Пригощайтеся. Мене звуть Френк, Френк Метьюс, я шериф цього округу.
- Ні, шериф, не пам'ятаю нічого ... Я йшла з роботи, а потім ... Потім я ніби провалилася кудись і прокинулася лише у лікарні.
- А де і ким ти працюєш? Можна на ти?

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info