Дохтур Лівсі

Дохтур Лівсі

Про кохання... Навіяне публічним записом Тетяни Джеріпи

dl

Ось, прочитав зворушливу сповідь кохання жінки до чоловіка. Раптом вибухнуло - не вірю! Бо такого не може бути - і свідомість одразу кинулася шукати підтекст, пропонуючи на вибір декілька варіантів...

В таку мить розумієш ясно: цинізм приходить з роками, жорстокість - з розчавленими ілюзіями. Коли остаточно формується розуміння, що більше не можеш так...

Але про кохання.

Хімічна реакція, наркотична речовина, госта хвороба нервів, що, бува, приводить до суїциду. Робить тебе слабким і таким вразливим...

Ніхто не здатен вдарити найсильніше, аніж людина, яку ризикнув кохати.

Ніхто не зневажатиме тебе більше, аніж багаторічний напарник, що вивчив усі твої вади і темні сторони, та досконало знає твій примітив...

Ти ж бо людина, а люди всі примітивні - доведено застінками КДБ.

Яка субстанція клеїть людей докупи? Довіра, дружба, залежність? Вимушена самотність навчила, як дешево насправді коштує їжа, прання, прасування чи прибирання. Значно дешевше, ніж утримувати сім'ю. Вже промовчу, що якість часто буває вищою. Тож, коли хтось по-справжньому вірить, що зможе втримати чоловіка кулінарними здібностями - що ж, дівчата, маю для вас сумну новину...

Питання "кого хочеться мати поруч" з роками трансформується у "з ким би хотілось разом зустріти старість". Наскільки можна покластися на людину, коли "накриє" інсульт чи якийсь інфаркт? Чи співпадають уявлення про пост-пенсійне майбутнє? І якщо ні, то чи готовий жити у тому, що від тебе вимагається забезпечити?

Докладніше

По "Санітарам полів" - хочу трохи виговоритись...

dl

Зазвичай не пишу нотатки про свої тексти - там, мотиви, іншу нудоту, яка насправді важлива тільки мені :) Але тут випадок особливий...

Один мій давній, хороший друг, що проживає в Канаді, отримав ускладнення діабету - почали відмовляти нирки.

Цього року йому виповниться 65.

Завдяки багаторічному життю, присвяченому служінню людям, він має аж 7 добровільних донорів.

Вартість операції з трансплантації покривається державою. Але після неї потрібно приймати ліки, щоб не допустити відторгнення органу. Пожиттєво. Вартість місячної дози цих ліків - 4000 доларів.

Інший варіант - діаліз. Він теж повністю покривається державою, і теж є декілька варіантів. Та головне в них - держава купує пацієнту додому апарат для діалізу, оплачує 6-тижневі навчальні курси, покриває вартість реагентів. Держава. Пацієнту 64.

А з 65 років держава буде покривати йому 4000-ну вартість ліків, що запобігають відторгненню. Бо закон такий - держава платить за життя своїх громадян після 65.

От думає він, чи брати діаліз на кілька місяців, поки не "стукне" потрібний вік, чи одразу йти на трансплантацію.

І знову ж, завдяки багаторічному служінню людям має достатньо волонтерів, готових покрити йому щомісячну вартість медикаментів допоки цим не займеться держава...

65. Пацієнту. Трансплантація. За рахунок держави. Все за рахунок держави...

У мене вмерла бабуся, відмовили нирки. Лікар приїхав, глянув, кинув "готовьтєсь" і укатив назад. Бо нащо псувати статистику? Нащо пробувати?..

"Готовілісь" більше 24 годин. Це була, скажем так, страшна смерть...

65 років. Канада. Багатотисячна вартість операції, ліків, апаратів для діалізу...

Життя - то найвища цінність. А життя, присвячене служінню людям, - найбільше досягнення. Бо кому окрім себе в результаті потрібен той, хто роки присвятив собі?

Все, що хотів сказати...

Докладніше

САНІТАРИ ПОЛІВ

dl

- Подивіться налєво.

Слухняно, мов по команді, туристи вивернули голови.
- Там встановлена шибениця. Он, бачите?
Туристи кивнули.
- Найпопулярніша принада нашого міста, - вів далі екскурсовод. - Не склалось у когось, скажім, життя, - голову у петлю, натиснути на червону кнопку. Навіть автоматична утилізація інстальована, щоб не лякати перехожих покійниками.
- Але ж це не гуманно? - обурилися туристи.
- Тоді, вибачте, гуманно що? - здивувалась екскурсовод. - Хай собі далі мучаться, хай живуть і отруюють душі іншим? Я, наприклад, горжуся тим, що завдяки такій інсталяції наше місто отримало горду назву: "Санітари полів"...

- Пане мер, пане мер!
Високий мужчина важно чимчикував провладними коридорами.
- Це неймовірний успіх, пане мер! Про нас пише майже уся світова преса. По радіо, на телебаченні розгортаються палкі дискусії...
- Мене не цікавлять люди, тільки цифри, - роздратовано відмахнувся мужчина. - Що у нас з надходженнями в казну?
- Туристичні потоки зросли. Але нарікань багато, що жодного разу не бачили інсталяцію в дії, - заклопотано гортала папери підстаркувата анорексичка з бляклим волоссям, скрученим гулею на голові. - Отже, у перспективі ризикуємо втратити...
- Інсталяція не працює? - перебив мер.
- Тобто... Працює, двічі перевіряли, - запевнила анорексичка, знову зашарудівши паперами. - Просто нема бажаючих...
- Як немає? - здвинув суворо брови чоловік. - Ну то займіться вирішенням проблеми. Влаштуйте PR-кампанію, проведіть соціальну рекламу. Чому я маю думати замість вас?..

"ЖИТТЯ НЕ ВАРТЕ ТВОЇХ ПРОБЛЕМ!" - нагадувала велика розтяжка у центрі міста.
- Червона кнопка - відповідь на питання, - голосили підлітки, роздаючи безкоштовні буклети.

Докладніше

Іноді уявляю собі діалог: я і Путін

dl

Я вмовляю його, намагаюся розібратися, де він сплутав мету і засіб. Прагну визначити, яка його справжня мета - та вигода, яку бажає отримати. І чи можна мати її, не знищуючи людей...

Та людина, що звела себе майже до статуса бога, не бажає слухати слів. Намагається сміятися, жартувати своїм найчорнішим гумором, постійно вказувати на місце...

Нарешті я не витримую й промовляю:

- Ти - усього лиш звичайний смертий...

Й тішуся, помічаючи, як прямо на очах сохне шкіра. Чорніє, розсипається на золу. Голий кістяк, що раніше помахом пальця випускав смертоносну зброю на дітей, жінок, чоловіків - розпадається на частини, падає на підлогу, розлітається вдрузки - виснажений, вихолощений, пустий...

Гримаса подиву - останнє, що залишається, - деякий час висить у повітрі ядучим димом.

Дмухаю...

І вона розчиняється назавжди...

Я ніколи, за жодних обставин не матиму змоги говорити з Путіним. Але кожному, хто проходить мимо, вражений тою ж самою корозією величі заради вбивста і смерті заради величі, нічого вже не пояснюю.

Просто нагадую зайвий раз:

- Ти - усього лиш звичайний смертий...

Докладніше

МАРІ

dl

Ніколи не питайтеся жінки щодо віку. Навіть якщо дізналися - то мовчіть.

- Ну Ма-а-ашка, - канючив розгублений мужчина, розпачливо ляскаючи себе по лисій потилиці.
- Марі, - холодно поправила жінка, роблячи наголос на останньому складі. - То скільки, кажеш, мені там років?
- Ну Ма-а-ашка, я не хотів. Хочеш, зараз же на коліна стану? - благав мужчина, задираючи довгі шорти. - Можу на гречку.
Жінка втомлено заплющила очі, уявляючи таргана, що крутився десь під ногами й жалібно скиглив:
- Чу-уєш, кохана? Ну-у-у...

Уява - дієвий, перевірений спосіб не з'їхати з глузду...

Тоненькі губки скривила таємна посмішка, що завше передувала умисній шкоді.
- Ось так тобі, - винесла вирок уява, розчавивши таргана капцем.
- Ну що-о-о, за що-о-о? - продовжував дзищати той, смішно дригаючи тоненькими вусами.
- Коха-а-на...
Гірко зітхнувши, Марі розплющила очі. Мужчина вже стояв на колінах і намагався цілувати ноги. Сонячні зайчики рикошетили від блискучої лисини, засліплюючи яскравим полуденним сонцем. Приємна мрія співчутливо помахала долонею на прощання і рушила у холодну чорну безодню, прибравши розчавленого таргана.
- Тож скільки маю років, нагадай?
- Та я ж не думав...

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info