Дохтур Лівсі

Дохтур Лівсі

Одначе, ділитися думкою...

dl

Одначе, ділитися думкою або враженням - справа не дуже вдячна Одне тільки хочу сказати. Я писав, що сиджу в "берлозі", із якої дертися некомфортно. Але не тому, що боюся інших людей.

Боюся того, що можу з ними зробити.

Поранити, поламати, зіпсувати хороший вечір, навалити купу важких, непотрібних слів - і піти.

Проблема завжди всередині... Й це змушує пірнати глибше і глибше у власне "я", аби знайти причину. Змушує бути чесним перед собою - і пізнавати факти неприємні настільки, що сам собі стаєш прокурором, судом та розстрільною бригадою...

Я зараз пишу книжку. Такий, розлогий вирок собі самому. Щоб розібратися до кінця і поставити жирну крапку.

Маски зірвано, в тому числі й маску Лівсі. І зненацька все утратило значення - політичний вихор, прогнози та передбачення. Навіть "авторитетна" думка відносно "хайпових" тем.

Мої малюнки мабутнього говорять, що усе це невдовзі стане геть неважливим. От і вигадав собі місію - написати про них...

Та, мабуть, поки все пишеться, то дуже важко і нудно читати мене таким. 

Докладніше

Круги на воде (2012 р.)

dl

1. В один из многих дождливых дней, которыми была особенно щедра нынешняя осень, некий карапуз шутки ради бросал камни в большую лужу на тротуаре. Это занятие изрядно развлекало его, и малыш весело хохотал, совершенно не замечая строгих взглядов прохожих.
Его мама стояла рядом и что-то нервно рассказывала по мобильному телефону, не обращая на чадо совершенно никакого внимания.
- Следите за своим ребенком, - сердито попросил случайный прохожий.
Она набросилась на него словно пантера, энергично размахивая руками и не подбирая выражений. Смущенный, он поспешил затеряться в толпе, и молодая мама продолжила что-то надрывно доказывать в трубку. “Видимо, день у нее не заладился”, - подумал Натан, с интересом наблюдая это мимолетное происшествие.
Докладніше

Владімір Владімірович дивився...

dl

Владімір Владімірович дивився по тєлєвізору форум в Давосі і прєзірав учасників.
- Раби, подстілки, грязь Москви, - розфиркався, ледь побачивши українську делегацію. - Їздять по Європам в поісках дєнєг... Чим моє бабло не понравилось?
- Так ви же не прєдлагали, Владімір Владімірович, - напомнив Пєсков. - Сразу хєрачить сунулись, мол, нахрєна платить, когда можно поімєть. Лучше погляньте, шо у газєтах пишуть: "по сравнєнію з Сталіним, нинішній черезчур мягкотєл". Ілі вот: "Крим без єдіного вистрєла - це не прєдмєт для гордості, а позор сюсюканія й слюнтяйства російськой армії".
- Ідіоти, - обіженно пробурчав Путін. - Шо оні понімають в многоходовочках?
- Вопрос не в многоходовочках, а в том, шо люди давно не кушали крові, поетому ізголодались, - напомнив Пєсков. - Вторая Чеченская вон аж коли була.
- А как же Алєппо? - сердито уточнив Путін. - Зря я його бомбив, чи шо?
- Гдє то Алєппо, - махнув рукою Пєсков. - Кров оттуда приходила несвіжа і спорчена от жари. Нужно хєрачить когось побліже. Вот, посмотрітє рейтінг Владіміра Вольфовіча - он всіх наситить кров'ю пообіщав.
- Вискочка й популіст...
Путін розстроєнно уставився в тєлєвізор.
- Шо робити з українською коррупцією? - воспрошали з екрана якогось робота.
- Ми не можемо запустити отвєт в ефір, в ньом слішком много мата, - шопотом пожалувався оператор машини ведущему.
- Ну тогда просто молчі, - цикнув на нього тот.
- Но голод, Владімір Владімірович, пустими словами не вилічиш, - вздохнув Пєсков. - Нужно буде таки шото рішать...
- Пойми, не могу сєйчас укропов хєрачить, - взорвався Путін. - Трамп, скотіна, держить за жабри санкціями...
- Тут такоє... - знизав плечима Пєсков. - Лібо ми непонятно як заллємо Росію свєжей і вкусной кров'ю, лібо нашої вип'ють, злетівши з катушек з голоду. Трєтьєго не дано...

Докладніше

Нарешті вибрався у кіно...

dl

Нарешті вибрався у кіно, на "Темні часи". Лізти із відлюдькуватої берлоги в люди було ліниво і некомфортно, через запізнення автобусу довелося брати таксі...

Власне, для мене завжди було загадкою, як звичайна людина може стати титаном в буремний час. Це те щось, чого я не бачив на власні очі - тільки в кінохроніці, на фотографіях та у скупих цитатах.

Проблема - і найбільша трагедія - в тому, що в буремні часи людина залишається людиною. Нема ніяких титанів, тільки злісна посмішка часу й відсутність вибору. І у цій відсутності вибору крокуєш вперед наосліп, розраховуючи хіба що на милосердя долі...

Саме те, що ми маємо в час сьогоднішньої війни. Балансуємо від страху до впевненості, що "на горі" десь є вже договорняки і принаймні далі не сунуться... Чорт, хотілося би бодай краєчком ока зазирнути за завісу часу і побачити, чим закінчиться... Щоб робити правильний вибір сьогодні, аби не захлинутися в спекуляціях, пропаганді та відвертій брехні...

Але такого привілею не існує. І усі довготривалі плани, надбання, надії на майбутнє дітей... Усе це може бути знищено в одну мить...

Черчіль в фільмі - сама звичайна людина. Ексцентрична, нестримана, та надміру вразлива... Людина з вибором між смертю або смертю, з різницею цифр. Людина, яку не хочеться мати поруч - та без якої не обійтися у скрутний час...

Але звичайна людина.

Така самісінька, як і усі ми.

Мабуть, я не там шукаю титанів... То є люди із металевим серцем й гранітним мозком, здатним тільки до нищення, - не любові чи співчуття... Люди, такі як Сталін, Путін чи Гітлер. Яких відригує час від часу природа, як девіації. Чия вроджена здатність викликати до себе повагу через тваринний страх дозволяє їм володіти народами, легким порухом пальця посилаючи їх на смерть.

Докладніше

Розказував сьогодні колезі...

dl

Розказував сьогодні колезі, як воно - належати до української меншини в Україні. Ну це коли на прохання звертатися українською чуєш "какая разніца", що плавно переходить у "мовай бидла общаться не буду з принципа". А за нормальною україномовною книжкою треба їхати аж у Київ в "Книгарню Є", бо місцеві "дома кніг" закидані оккультизмом, Донцовою і культом вєлікой пабєди. Не знаю, як воно зараз, бо було трохи не до книжок після початку війни... Але колега у відповідь розповідав, що в Польщі теж був період, коли окупанти (чи то німці, чи то австрійці) забороняли вивчати польську мову. І єдина різниця, яку ми змогли знайти у подіях минулого - це сталінський голокост.

Нині Росія булькає з приводу якогось фільма про смерть Йосифа. Обов'язково відшукаю час його подивитися, кращої рекомендації не знайти  Відкотилися хутко від засудження сталінізму до страху перед тираном - живим та мертвим. Десь на рівні генетики після Магнітского, Нємцова і Політковської вимальовується знак тотожності між старим й молодим мурлом.

І вже образа Сталіна "обробляється", наче образа Путіна. А кримнаш посів місце поруч із побєдой дєдов...

Й питання уже не в тому, наскільки глибока прірва, куди потенційно може відкинутись хомо сапієнс з важким отруєнням мозку від несвіжих чужих побєд.

Питання в тому, який відсоток населення планети людина з накопиченими шарами етики, релігії та моралі готова в принципі принести в жертву заради комфорту власних уявних страхів.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info