Дохтур Лівсі

Дохтур Лівсі

Для тих, кого (не)налякав мій попередній запис...

dl

Для тих, кого (не)налякав мій попередній запис - потребую, мабуть, пояснитися :)

Я завжди радий поговорити - відкрито або в приваті. На безліч тем окрім, мабуть, політики - бо тут позиції непримиренні, а мої уявлення обмежені.

Але будь-які перемовини, на щастя або на жаль, залишають "залишок", післясмак... І тут я маю наполягти, що залишаю за собою право вільного вибору - чи бажаю відчути той "післясмак" у майбутньому, або більше ні.

Незалежно від того, яка озвучується мета й наскільки я можу не розуміти інших... Та не можу собі дозволити витрачати години, дні, "пережовуючи" непотрібне або просто ніяке...

Мої рецептори (точно)можливо втратили гостроту, і я (точно)здатен плутати терміни або визначення - але не можу примушувати себе називате солоне - солодким, кисле - гірким, якщо відчуваю смак саме ось так.

І не належу нікому, аби мати перед кимось повинність.

Дні останнім часом стали дуже короткими, а години пробігають, немов хвилини... Мушу тому обережно витрачати слова і час.

Докладніше

ТРОФЕЙ

dl

- Ой, дєвочки... Зараз покажу, що в мене є!

Давній трофей чудово вмостився на стіл між пакетом недорогого вина та сирно-ковбасною нарізкою.
- Ну і як?
Гордо потерла шкрябану позолоту.
- Ай! - скрикнув трофей і пожалівся:
- Боляче.
Подруги неквапливо сьорбали кисле вино, поглядаючи без особливого інтересу на пошарпану цяцьку.
- Нє, ну таке вже бачили... - нагадала білявка і затнулася, отримавши від сусідки непомітного штурхана.
- То подивіться ще, - наполягла хазяйка. - А заразом розказуйте, як там ваші - колишні?
- Що про них говорити? - коротковолоса шатенка знизала плечима. - У когось собі стоять, припадають пилом.
- От не пойму їх, - зненацька порушив тишу трофей. - Чого дурним не хватало? З такими женщинами лічно я би жив припєваючи.
Подруги здивовано перезирнулися.
- Може йому наллєм? - обережно запропонувала шатенка. - Трохи, для настроєнія.
- Можна, - кивнув трофей, роздивляючись видовжені кружальця сирокопченої ковбаси.
- А мій як пішов по руках - так і пропав, - засумувала білявка. - Постояв у одної - викинула, потрапив до іншої - тоже не повезло...
- Додому не проситься? - поцікавився трофей.
- Гордість не дозволяє, - фиркнула білявка. - Та і, можна подумати, нужен мені тепер.
- З ним, мєжду прочим, зразу було понятно, - презирливо махнула рукою хазяйка і обхопила трофей за тоненьку шию:
- Ти ж нікуди від мене не дінешся? Не втечеш?
- Нащо весь час задавати такі питання? - невдоволено буркнув трофей. - Дайте спокійно випити.
На жіночих обличчях заграли неприховані посмішки.
- Дійсно, давайте вип'ємо, - здійняла келих білявка. - За настоящих мужчин.
- Ліпше вже за любов, - зашарівся трофей..
- Правильно, будем пити за нас з тобою, - строго виправила хазяйка.
- Отже, зараз п'ємо за вас. Обох, - резюмувала шатенка.

Келихи злетіли в повітря і дзвінко дзенькнули...

Докладніше

Люди, неначе привиди...

dl

Кличуть, стукаються, торкаються... Кожному конче треба узяти щось. Впевнитися у собі, впевнитися в зневазі, впевнитися, що іншому теж болить... Впевнитися у власності, впевнитися в байдужості, впевнитися у власному інтелекті, впевнитися у виборі...

Рвуть майже на шматки, роздирають на сувеніри...

Знову Всесвіт усе зрозумів неправильно... Бо коли кажуть "роздавати себе для інших" - то не шукають тих, хто бажає наповнити власну скриню фантиків та дрібничок або вивісити на стіну в дешевій рамці, котру зазвичай лишають при переїзді, як зайву річ.

Маю вже так багато голодних і спраглих привидів... І так мало людей.

Докладніше

Для тих, кого (не)налякав мій попередній запис...

dl

Для тих, кого (не)налякав мій попередній запис - потребую, мабуть, пояснитися :)

Я завжди радий поговорити - відкрито або в приваті. На безліч тем окрім, мабуть, політики - бо тут позиції непримиренні, а мої уявлення обмежені.

Але будь-які перемовини, на щастя або на жаль, залишають "залишок", післясмак... І тут я маю наполягти, що залишаю за собою право вільного вибору - чи бажаю відчути той "післясмак" у майбутньому, або більше ні.

Незалежно від того, яка озвучується мета й наскільки я можу не розуміти інших... Та не можу собі дозволити витрачати години, дні, "пережовуючи" непотрібне або просто ніяке...

Мої рецептори (точно)можливо втратили гостроту, і я (точно)здатен плутати терміни або визначення - але не можу примушувати себе називате солоне - солодким, кисле - гірким, якщо відчуваю смак саме ось так.

І не належу нікому, аби мати перед кимось повинність.

Дні останнім часом стали дуже короткими, а години пробігають, немов хвилини... Мушу тому обережно витрачати слова і час.

Докладніше

Забута кальянна у вогкому, старому підвалі...

dl

Повітря, просякнуте солодким димом, душило й шкрябало горло. В густому тумані постийно спливали бліді хворобливі лиця.
- Не бачиш, що зайнято?
- Ви замовляли столик?
- Може, вже досить штурхатись?..
Сердиті погляди з-під насуплених брів, бурі кола під виблискуючими очима...
- Перепрошую, - розгублено намагаюся посміхатися. - Але нічого не бачу в цій чортовій напівтемряві.
- Можна подумати, хтось тебе кликав сюды...
Скільки їх тут - десятки, чи навіть сотні? Загублених серед смогу, що зіштовхуються між собою, дратуючи одне одного, і блукають весь час у пошуку вільних місць.
- Не можна ось так огульно судити тих, хто невиліковно хворий життям.
Бородань прискіпливо роздивлявся мене крізь напівпримружені очі, напевно ховаючи напівпосмішку в напівгустій щетині.
- А вам, перепрошую, уже вдалося одужати? - кидаю сердиту репліку.
- Мені взагалі пощастило не захворіти, - одказав бородань, випускаючи з рота густий і кудлатий дим. - Незграбне тіло перетворює душу на егоїста, вимагаючи їжі, води, привертаючи зайву увагу, змушуючи витрачати усе життя на обслуговування себе... А егоїсти ніколи не будуть праведниками.
- То ви - праведник? - в'їдливо шкірюся.
- Далекий від ідеалу, проте маю більше шансів, ніж будь-хто інший, - підморгнув бородань. - Аби ще ото не вкурвлювало на вас дивитися... Якого, скажімо, біса тинятися у пітьмі? Чого вишукувати?
- Людина ж не може прожити без інших людей, - філософствую.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info