Дохтур Лівсі

Дохтур Лівсі

Просто зробити із будь-якої цитати істину...

dl

Найкращий приклад - "рукописи не горять". І де там Гоголь з його продовженням "Мертвих душ" або хранителі Александрійської бібліотеки? Вони би лиш усміхнулися цьому тверженню...

Або "тільки щасливі та влаштовані люди здатні любити й допомагати іншим"... Я знаю, що таке велика і справжня допомога - коли відриваєш від серця, приносиш себе у жертву заради когось... Вона іде із самотності.

Людина намагається купити собі любов, чи вдячність, чи бодай будь-яке визнання. І швидко зникне, якщо відчує нещирість цих почуттів...

Як діти, кожен з нас шукає чуда. Перевіряє дію забобонів, заглиблюється в різноманітні теорії "зроби добра"... Усе заради гармонії - щоб затишно було в маленькому світі, щоб спокій ніжно гладив побиті нерви.

Все врешті змінюється після точки неповернення - коли стає зрозуміло, що доля сама по собі нічого не дасть у руки. І треба виправляти усе самому, власноруч роблячи чудеса.

Але невдячна то справа - будувати для себе рай... Дуже вже мулятиме він очі тим, хто по інший бік точки неповернення.

Недосяжністю...

Щастя повинно бути тихим. Коли його цінуєш - не можна зізнаватися, що щасливий. Тому щасливі люди мовчать здебільшого...

Докладніше

Сьогодні, в день пам'яті жертв Голодомору...

dl

Сьогодні, в день пам'яті жертв Голодомору, найліпший час, щоб говорити про прощення.

Наші діди та прадіди з неймовірною легкістю пробачили росіян, не чекаючи каяття. Вони вчили нас дружбі, братерству. Виховали кілька поколінь, для котрих думка про можливу війну з Росією була настільки неприйнятною, що ми мовчки спокійно дивилися, як знищується армія. Толерували громадян Росії на чолі наших спецслужб. Пускали повз вуха шипіння з приводу "ісконной русскості" Криму, і навіть попри відкриті претензії на територію не вносили Росію у список потенційних агресорів.

Бо не вбачали загрози. Тому що пробачили.

Тому що навіть тепер пробачаємо, коли хтось пише "памфлєти" про "зажраних селюков, котриє жралі самі, только би нє отдать совєтской власті". Тому що пробуємо переконати себе, що можна знаходитись "внє політікі", "внє войни". Запющити очі, не бачити. Їздити до Росії на заробітки, провадити спільний бізнес...

Діди не навчили онуків, що росіянин - це холоднокровна змія, котра лиш чекає влучного часу на вбивство. Сьогоднішні діти - воїни, 18-20 літ, - втрачають життя через те, що Голодомор - пробачено.

Репресії, розстріли всіх незгідних з імперською величчю... У всьому ж бо виннен сталін, а не народ. Як і у війні нині є винуватець - Путін.

Але не Путін десятками тисяч їде вбивати нас. Не Путін цілить "Градом" по мирним людям... Якщо дозволимо знову пробачити без каяття - тим самим вириємо могилу онукам.

Як хочемо бути сильними й жити в мирі - не маємо права пробачити без каяття.

Докладніше

Новини із України все більше нагадують "записки шизофреника"...

dl

На Донбасі загинули українські військові - в Одесі в цей час офіційним проросійським(!) активістам(!!) не сподобався "пам'ятник революціонеру". Вони гидливо покрутили носом і розійшлись по домівках.

Учасника ДТП, якому просто виголосили підозру, беруть під варту без права застави, аби не втік і не тиснув на свідків. У той же час лідера харківського антимайдану суддя, що лишився після люстрації(!!), випускають одразу після оголошення вироку - 8 років - по амністії. А корупціонерам на кшталт Насирова чи молодшого Авакова призначають копієчні платежі і домашній арешт.

І я розумію, що це не проблема окремо взятих міністра чи депутата, прем'єра чи президента. Проблема в тому, що люди у нас такі.

Що суд за бажанням може собі дозволити не помічати війни. Що хтось із ваших сусідів - я в цьому певен! - доводить себе до оргазму на фото путіна й бажає, аби Україна щезла з лиця землі.

Суспільство - не моноліт. Роздвоєна особистість з яскраво вираженими суїциідальними нахилами... І от не знаю - ви точно впевнені, що після цього найбільшою проблемою є неправильні посадовці?

Що роблять люди для того, щоб об'єднати суспільство? Окрім, звичайно, відфрендів, банів та небажання вступати в будь-який діалог - потреба зачищати приватний простір... Але цей простір рано чи пізно втоне у середовищі, що майже наполовину сформоване тими самими "неправильними людьми".

Саме тому після кожної революції все дуже швидко "вертається взад". Бо хтось піймає злочинця - а хтось відпустить, хтось віддаватиме життя за країну - а хтось стрілятиме в спину.

І я не знаю, як можна усе це вирішити й чи можна вирішити взагалі... :(

Докладніше

Хочу відповісти Богдан Грубич...

dl

Хочу відповісти Богдан Грубич на його, на жаль, закритий пост відносно того, що ситуація знову стала складною, і люди потребують гумор, а "Рєпка" мовчить.

За всіх казати не буду, скажу за себе...

У 2013-2014 все було очевидно і чорно-біло. Загальний внутрішній ворог - Янукович, загальний зовнішній ворог - Путін. І користь від памфлєтів про них відчувалася "шкірою".

Сьогодні все набагато сумніше, неоднозначніше. Ворогів стало так багато, що українці подробилися на частини, кидаючись на будь-яку альтернативну думку з агресією - наче від того залежить їхнє життя. Царат засів в голові, і кожному треба "лідер" чи "ім'я лідера", якого тільки внеси у владу - і "сдєлаєт нам красіво".

Одна половина аудиторії кривиться від згадки про "Рошен", інша - жаліється, що їм десь "дають по морді" за те, що не кривиться. Хтось печеться про сина Авакова, хтось біжить на майдан Саакашвілі, хтось складає легенди про безсмертного борця з олігархами Юлію Тимошенко... І вчепитися одне одному у горлянку - то національний спорт.

Докладніше

У мене складна історія з оптимізмом :)

dl

Колись давно я вірив, що все буде добре. Сидів, вірив і чекав, коли вже нарешті буде. Гриз сємки, питався в Бога, ставив будильник навмання... Життя тим часом проходило далі, мимо. Міняючи все навколо, руйнуючи те, що здавалося стабільним та довговічним. І врешті-решт дійшло до того моменту, коли чекати більше було несила...

Нічого не буде добре саме по собі.

Світом рухають причини і наслідки, дія і реакція на неї. Можна вірити, що ракова пухлина розсмокчеться сама по собі, відмовлятись від лікування - і померти. Можна діяти за обставин, які сильніші - і програти. А можна діяти на упередження цих обставин - і принаймні триматися на плаву...

То кого вважатимемо оптимістом? Того, хто, підкорившись фобіям, чекатиме безпідставно, коли обставини зміняться і "все буде неодмінно добре?" Чи людину, що не складатиме руки у складних ситуаціях, бо віритиме, що вихід існує завжди?

У запальних "усе буде добре, хунто!" я читаю банальний страх безвиході. Бо тому, хто насправді вірить, що все буде добре, не треба переконувати себе та інших.

А треба діяти і спонукати до дії.

І будь-який волонтер, що виснажився за три роки війни, але невтомно везе допомогу на передову, є значно більшим оптимістом, аніж тисячі позитивних блогерів та читачів, які відрізають себе від найменших натяків на свій страх, стараючись самозануритися в солодкий сон...

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info