Дохтур Лівсі

Дохтур Лівсі

Уважаємий Владімір Владімірович...

dl

"Мы выполняли программу Путина по рождению детей, детей мы нарожали, теперь нам их надо кормить. Мы просто хотим работать, зарабатывать деньги и жить.”
* * *

“Уважаємий Владімір Владімірович. Сім спєшу доложить анонімно, шо Проня наотрєз отказується мені давать. Чим подло і по-предатєльскі саботіруєт виполнєніє Вашей программи по дєторождєнію”.
Дворнік Вася поставив крапку і громко висморкався.
- Значить, нєт? - напослєдок грозно уточнив він.
- Іди в пєнь, алкаш. І вообще, я замужем, - гидливо скривилася сімпатічна блондінка з отдєла кадров.
- Нічєго, хто слєдуєт - розберуться, - угрожающе прєдупрєдив Вася, вимахуючи бумажкою. - Одолжи дєсяточку до зарплати, нужно пісьмо послать.
- Хрєн тобі, - намєкнула блондінка, скрутивши дулю.
- Мнє-то может і хрєн, а тобі уж точно піздєц, - побєдно проворчав Вася і побрів на участок.

- Слушай, а який адрєс у Путіна?
Дворнік Пєтя наморщив лоба і задумався.
- Москва, Красная площадь, Крємль? - прєдположив він. - А зачем?
- Донос йому написав, - гордо похвастався дворнік Вася. - А то, понімаєш, страна в нуждє, а коє-кому насрать. Кстаті, дєсяточку не позичиш до зарплати?

Докладніше

Трохи з запізненням...

dl

У 2015 я почав роботу над текстом про "безіменного майданівця", який був учасником подій на Інститутській. І розстріли побратимів настільки "врізалися" в його свідомість, що він буквально занурився у минуле, страждаючи від частих галюцинацій та, задаючи собі постійно одне і те ж питання - "невже вони усі померли дарма?" - вперто продовжував свій власний Майдан, не зважаючи, що Майдан уже закінчився.

Це історія про боротьбу маленької пересічної людини з великою пост-майданною системою, де в основі лежить конфлікт з місцевим чиновником, що має "потрібні зв'язки" у Києві. Там є і "продажні ЗМІ" (а я з досвіду знаю, що більшість місцевих ЗМІ є так чи інакше або продажними, або належать комусь з місцевих "політиків"). І кілька порядних чиновників. І жах безпомічі перед катком, що здатен розчавити будь-яку непублічну людину в лічені дні...

Я швидко заморозив роботу над текстом. Тому що у 2015, коли у людей лишався великий запас віри у те, що будуть реформи, буде деолігархізація, що держава щодня наближує перемогу, - цей текст був просто приречений на забуття і цькування.

Сьогодні, читаючи думки та висловлювання політиків та чиновників про блокаду, я розумію, що збулися мої найгірші передбачення.

Що втрати олігархів від Майдану компенсуватимуть за рахунок простих громадян;

Що система в черговий раз мімікрує і, незважаючи на війну, почне опікуватися виключно власними прибутками, надіючись "усе парєшать, як бізнесмен з бізнесменом";

Що людей у владі, зацікавлених у справжніх реформах, буде настільким мало, що система їх зламає / розчавить / видавить;

І тут би я хотів зупинитися і не продовжувати до логічного фіналу. Тому що він у будь-якому випадку виходить сумним. І замість озвучувати подальший розвиток подій, морально легше надіятися на чудо у вигляді непередбачуваного "людського фактору", який змінить запланований хід історії.

Але, гадаю, настав час повністю розморозити роботу над текстом. Не тільки тому, що ми сьогоднішні вже готові сприймати описаний розвиток подій - бо спостерігаємо їх щодня і на власні очі. Але й тому, що за смертями війни якось забулось питання - "хіба Небесна сотня загинула задарма?"

Вони мають снитися кожному, хто отримує хоч краплинку влади. Щоночі нагадувати: "ми віддали життя за Україну, а що, потворо, робиш для неї ти?"

Докладніше

Хєрачить, хєрачить...

dl

- Хєрачить, хєрачить, - бормотав Владімір Владімірович, тупо уставившись в розряжений йоптафон.
- Бєдний, бєдний... - сочувственно сокрушався Пєсков, викапуючи флакончик імпортозамєщонної валер'янки в імпортозамєщонний стакан "Jack Daniel's".
- Подумаєш, ну кинув какой-то Трамп... Хотітє, ми вам памятніка закажем? Говорят, в Якутії єсть очень ізвєстний скульптор, - робко прєдложив Мєдвєдєв.
- Ти хоть знаєш, дурашка, сколько стабфонда ушло на Трампа? - строго уточнив Пєсков. - Сколько нєрвов, бессонних ночей...
- Помнітся, ви такоє про Януковича говорили, - замітив Мєдвєдєв. - Потом про Цитруса...
- Ципраса, - ше строже поправив Пєсков.
- Одін хрєн, всьо равно до нас прібєгут за бабками чи убєжищем, - рєзюмірував Мєдвєдєв. - Кстаті, я вам уже показував свій айфон з автографом Стіва Джобса?
Путін устало витащив імєнной маузер.
- Шо ви, Владімір Владімірович? - іспугався Пєсков. - Нєльзя його вот так вот тут расстрєлять.
- Жаль, - констатірував Путін і отрєшонно продовжив:

Докладніше

І про мистецтво...

dl

"Свадьба бурятского чабана Батыра заканчивается кошмарной трагедией — невесте отрубили голову. Батыра арестовывает сельский милиционер Жададык. В тюрьме Батыр знакомится со шведским порно-королем Свеном, который отсиживает срок за развратные действия во время проведения Олимпийских игр в Москве. Швед открывает Батыру страшную тайну о пришельцах-роботах. Отсидев срок Батыр возвращается и становится миллиционером. Его мучает вопрос кто же убил его невесту и он не останавливается перед убийствами подозреваемых. И тут наносят удар пришельцы-терминаторы, но Батыр ничего не страшится."

https://www.kinopoisk.ru/film/432571/

(дякую гарному другу за посилання :) )

Докладніше

Одразу на упередження...

dl

В.Портніков:
"Історія із Надією Савченко - ще один доказ того, як важливо бути чесним із самим собою. Адже я розумів те, що відбувається, з першого дня, однак не хотів висловлюватись, щоб не демотивувати співгромадян ну й не ставати чергового разу об'єктом цькування. Висловлювався хіба що у приватних розмовах - але це не виправдання. 
Буде мені уроком."
* * *

Одразу на упередження: "Де пан Віталій - а де я, і хто я такий, щоб його тексти оце тут коментувати". З цим розібралися...

Мабуть, найбільша глупість, яку можна вчудити сьогодні - це бути публічно чесним. Не тільки тому, що чесність викликає стійку відразу заангажованих читачів - а інформаційні атаки на нашу свідомість давно перетворили нас на заангажованих.

Чесність не здатна геть нічого змінити.

Зате чудово уміє робити людину самотньою.

Наша "зона комфорту" знаходиться у брехні. Війна значно підвищила необхідність позитивних ілюзій. Свого часу Надія Савченко сприймалася символом, здатним прискорити перемогу. Символом нескореної України. Я дуже добре пам'ятаю лозунги тих часів:

"Надія - це Україна!"

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info