Дохтур Лівсі

Дохтур Лівсі

На зупинці

dl

Завше людна зупинка майже повністю спорожніла після низки маршруток, що минули одна за одною. Чоловік у дорогому костюмі щось розказував у мобільний, відійшовши убік. Літня жінка у в'язаному чепчику примостила клунок на лаву і уважно вдивлялася на дорогу. Поруч з клунком усівся срібноволосий дід в картузі. Дівчина в окулярах знервовано тупцювала та гризла ніготь, повністю занурившись в телефон.
- Мамо, а мені знову наснився янгол!
- Розкажи-но.
Струнка виснажена жінка зупинила інвалідний візок, у якому сидів маленький хлопчик, і присіла навколішки, з непідробною цікавістю зазираючи малому у очі.
"Ти гля', як любить його", - відмітила літня жінка і стиснула губи.
- Ти адвокат чи хто? Не можеш примітивну проблему вирішити, - спересердя прокричав чоловік у мобільний. Дівчина в окулярах тихо зітхнула. Срібноволосий дід, здавалося, задрімав.
- У нього й справді були отакенні крила! - хлопчина розвів руками у різні боки. - А очі сяяли світлом, неначе лампочки.
"Не може гримнути на малого, аби говорив тихіше", - невдоволено подумала літня жінка. Дівчина в окулярах насупила брови і озирнулася, за мить повернувшись у телефон.
- Ти злякався? - співчутливо спитала мати.
- Та це ж янгол! - засміявся у відповідь хлопчик. - Сказав мені, що не треба боятись Раю. Боятись треба лишатися на землі.
- І що йому відповів?
- Що не боюся нічого, бо ти мене захистиш.
- Ну звісно!
Докладніше

Гади! Какіє всьо-такі сволочі...

dl

“В страну где идет борьба со своим народом, меня украинца по матери, не пускают(((“ – Садальскій
* * *

- Гади! Какіє всьо-такі сволочі, - возмущався Садальській, з насолодою листаючи стрічку новин про російські «Гради», хєрачащі по Авдієвці.
- Так їм, ухлам, і надо! Хєрачить, хєрачить... - побєдно пробулькав він. – Ето ж подумать, только вот вознамєрілся принести їм доброє, вєчноє, рассказать о прощєнії, о любві… Ублюдки.
- Пра-а-авільно, - буркнув голосом Карлсона прєстарєлий актьор. – Рот тепер только, главне, открой пошірє, шоби очєрєдну роздачу не пропустить. Совєтую, як чєловєк умудрьонний, опитний.
- Да прі чому тут роздача, Метр? – театрально вскинув руки Садальській. – Тєм болєє, шо так удачно лизнуть, як ви, навєрноє уже ні в кого не вийде… Мєня, українца по матєрі, не пускають на малую Родіну!
- Вот ето ти зря сказав, - замітив Карлсон. – Скоро закончаться українці по матєрі і по батюшкє, і почнуть хапати мєлочь вродє тєбя, шоб вимінювать на чечен, бурятов і прочих ісконних шахтьоров.
- Бурят і чєчєн мнє бліже, а націков – нєнавіжу! – продекламірував Садальський і набожно перехрестився. – Хоть і грєшно, навєрноє, так говорить…
- Глаза боятся – а рукі дєлают, - нагадав Карлсон. – Кромє того, кому ти тут нахрєн нужен чи інтєрєсєн, пока на твою персону не обратить вніманіє укропскоє СБУ? Зато потом – ефіри, куча поклонніков, мєдаль “За взятіє Кієва” ілі “Крима”. І правітєльствєнний сухпайок, содєржащий в собі дефіцит без імпортозамєщєнія.
Карлсон мєчтатєльно облизнувся.
- Кстаті о сухпайках, їх коли дають? – уточнив Садальській.
- Ну, поході немного на тєлєефіри, дай развьорнуте інтерв’ю… Как только в Крємлє помітять і пригласять – считай, шо вкусно накрмят, - роз’яснив Карлсон. - Только матушкой з України особо не козиряй, бо врємя січас таке – понмать нужно…

Докладніше

Автобус рейсовый маршрута «Донбасс – груз 200»...

dl

Автобус рейсовый маршрута «Донбасс – груз 200» доставил свежий груз добровольцев в штатском.
- Херачить, херачить, - противно булькали короткие рыжые мужички с заметной плешью, .
- Кто тут главный мировой лидер? – выкрикнул запевала.
- Я тут главный мировой лидер! – хором проорали мужички.
- Владимиры Владимировичи, как хорошо, что вас наконец привезли, - подбежал к новобранцам расплывшийся в ботоксной улыбке рыжий карлик и протянул руку:
- Я - Владимир Владимирович.
- Мы в курсе, - гаркнули добровольцы. – Трампу уже звонил?
- Да сволочь этот ваш Трамп, - расстроился карлик.
- Предатель и русофоб, - согласились новобранцы. – Нас тоже почти послал…
Уважаемые(?) господа либералы-интеллигенты и прочие «друзья» Украины с российскими корнями. Если вышеописанная картинка тоже кажется вам полнейшим идиотизмом – значит, возможно, не следует утверждать, будто бы с Украиной воюет путин и он чуть ли не единственный хочет войны.

Докладніше

Для тих, кого (не)налякав мій попередній запис...

dl

Для тих, кого (не)налякав мій попередній запис - потребую, мабуть, пояснитися :)

Я завжди радий поговорити - відкрито або в приваті. На безліч тем окрім, мабуть, політики - бо тут позиції непримиренні, а мої уявлення обмежені.

Але будь-які перемовини, на щастя або на жаль, залишають "залишок", післясмак... І тут я маю наполягти, що залишаю за собою право вільного вибору - чи бажаю відчути той "післясмак" у майбутньому, або більше ні.

Незалежно від того, яка озвучується мета й наскільки я можу не розуміти інших... Та не можу собі дозволити витрачати години, дні, "пережовуючи" непотрібне або просто ніяке...

Мої рецептори (точно)можливо втратили гостроту, і я (точно)здатен плутати терміни або визначення - але не можу примушувати себе називате солоне - солодким, кисле - гірким, якщо відчуваю смак саме ось так.

І не належу нікому, аби мати перед кимось повинність.

Дні останнім часом стали дуже короткими, а години пробігають, немов хвилини... Мушу тому обережно витрачати слова і час.

Докладніше

ТРОФЕЙ

dl

- Ой, дєвочки... Зараз покажу, що в мене є!

Давній трофей чудово вмостився на стіл між пакетом недорогого вина та сирно-ковбасною нарізкою.
- Ну і як?
Гордо потерла шкрябану позолоту.
- Ай! - скрикнув трофей і пожалівся:
- Боляче.
Подруги неквапливо сьорбали кисле вино, поглядаючи без особливого інтересу на пошарпану цяцьку.
- Нє, ну таке вже бачили... - нагадала білявка і затнулася, отримавши від сусідки непомітного штурхана.
- То подивіться ще, - наполягла хазяйка. - А заразом розказуйте, як там ваші - колишні?
- Що про них говорити? - коротковолоса шатенка знизала плечима. - У когось собі стоять, припадають пилом.
- От не пойму їх, - зненацька порушив тишу трофей. - Чого дурним не хватало? З такими женщинами лічно я би жив припєваючи.
Подруги здивовано перезирнулися.
- Може йому наллєм? - обережно запропонувала шатенка. - Трохи, для настроєнія.
- Можна, - кивнув трофей, роздивляючись видовжені кружальця сирокопченої ковбаси.
- А мій як пішов по руках - так і пропав, - засумувала білявка. - Постояв у одної - викинула, потрапив до іншої - тоже не повезло...
- Додому не проситься? - поцікавився трофей.
- Гордість не дозволяє, - фиркнула білявка. - Та і, можна подумати, нужен мені тепер.
- З ним, мєжду прочим, зразу було понятно, - презирливо махнула рукою хазяйка і обхопила трофей за тоненьку шию:
- Ти ж нікуди від мене не дінешся? Не втечеш?
- Нащо весь час задавати такі питання? - невдоволено буркнув трофей. - Дайте спокійно випити.
На жіночих обличчях заграли неприховані посмішки.
- Дійсно, давайте вип'ємо, - здійняла келих білявка. - За настоящих мужчин.
- Ліпше вже за любов, - зашарівся трофей..
- Правильно, будем пити за нас з тобою, - строго виправила хазяйка.
- Отже, зараз п'ємо за вас. Обох, - резюмувала шатенка.

Келихи злетіли в повітря і дзвінко дзенькнули...

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info