Вовк

Вовк

Вася Грич був Зіркою...

vovk

Вася Грич був Зіркою і запалював стадіони другої обласної. історія - невдячна сука, і величні постаті швидко відходять в небуття і тьмяніють мов фарба на шедеврах маестра Бондоне. Але пам'ять про Васю житиме, доки не спорожніє останній фан-сектор.

Це його сольний прохід вирвав нічию у безнадійній битві з Фк Красноїлля. Це його штрафні заставляли плакати титулованих яблунівських та городенківських голкіперів. Це від одного його прізвища здригався залізний чорноославський захист. Це його ім'я писали на своїх персах фанатки з Чернелиці та Перегінська. Це його щотижня переслідували футбольні скаути з Пробою, Хутровика і самого малинського Папірника. Але Вася лишався. Тому що любив Оксану. А оксана любила тата, Андрія Степановича.

Докладніше

В квартирі по вулиці Тролейбусній...

vovk

В квартирі по вулиці Тролейбусній часто пропадали люди. Бува прочита якийсь гіпсокартонщик чи офіс-менеджер оголошення про квартиру дешеву - та й зніме. А за тиждень пропаде, тільки й пам'яті шо лівий носок і кредит на ланос. Десять раз поліція ту квартиру обшукувала. І в баняки заглядали, і фарш з м'ясорубки на аналіз брали, і зіскоби в ванній робили - ніяких слідів. Тільки Васінька, котик хазяйський, під ноги лізе і нявчить жалібно.

Доручили це діло Дмитру Синичці, таланту криміналістичному. Зарився лейтенант в документи та й дізнавсь, шо всі квартири в домі на Явдоху Петрівну, хазяйку квартири проклятої, записані. А син у баби Явдоні, Борис Іванич, депутат народний. І всіх статків у нього - форд фокус 2003 року і однушка на Борщаговці.

Переодівся тоді лейтенант в костюм абібасівський, фіксу золоту приладив та й квартиру знімать пішов. Плиточником представився. А бабка йому і каже:

- Грошей з тебе, золотий мій, брать не буду. Тільки комунальні плати і котика мого, Васіньку, кормить не забувай. Я б його на село забрала, так він до квартири привик. Затужить.

Поселився лейтенант та й став до дому того приглядатися. А дім дивний був, усі квартири закриті і вроді як нежилі. А вухо до дверей приложиш - скавуління чути, так ніби дитина плаче. І кроки легкі, так ніби котик чи Пітер Дінклейдж з ногами небритими ходе.

Докладніше

У діда Славка було чотири неба...

vovk

Перше - літнє. Густе, бадьоре, бездонне. Дідові було шість. Він підстрибом біг через поле, несучи мамі обід. Мама відбувала трудодні в новостворенему колгоспі. Старша сестра варила їсти. В сім'ї їх було дев'ятеро і Славко був наймолодшим. Зазвичай їжу носив він. Вертаючись він часто сідав під самотню придорожню липу і дивися на небо. Десь далеко за обрієм кипіли фронти, будувались залізниці, запускалися домни і жив брат Жора. Жора поїхав в область, в Могильов, на рабфак. Вчився він добре, готувався стати інженером, беріг єдині черевики і часом писав листи, просячи прислати сала.

Літнє небо ходило за дідом як Гром. Гром був старий батьків собака. Любив він тільки батька Василя і діда Славка. Коли Славко покинув село, а батько помер, Гром затужив, ліг біля татової могили і лишився там до кінця. А дідо ходив з літнім небом на плечах - молодий, сильний і невтомний. Дід хотів вчитися, але з колгоспу його не пускали. Славко утік, брів золотими від кульбаб полями і за два місяці виринув у одному з училищ середньої полоси. Освоював хитрі імпортні верстати, писав у стінгазету і до ночі засиджувався у бібліотеці. В 19 років з дідом сталося перше кохання, у 20 завод, а в 21 - війна. А за війною прийшло зимове небо.

Зимове небо трапилося у грудні сорок другого. В день коли від морозу зводило зуби, а розжарений кулемет уже не пік потомлені руки. Небо накотилося раптово - темне, тяжке і чорне як шмат гімнастерки у занедбаній рані. Єдине шо відчув Славко - поштовх, так ніби по животу вдарило батогом. А далі був вихід Барса.

Докладніше

Школа номер 51 на районі вважалась проклятою...

vovk

Все там було не так, а найбільше не везло з персоналом. То фізрук Юра на зборах християнської молоді на столі станцює, то хімічка за Діму з десятого Бе по зальоту замуж вийде. Директор попередній от в Туреччину поїхав, так в аквапарку в трубі ногу зламав і обісрався, навіть в телевізорі показали.

Але найгірше в проклятій школі велося сторожам. А все тому, шо пару раз на тиждень близько опівночі починала там творитись всячєска містика і чортовщина.

Ото бува сяде сторож кросворд рішати чи телевізора переносного подивитись - аж тут кроки чуються. Легкі, шаркающі, так ніби дитина чи клоун у туфлях войлочних за стіною ходе. А вийдеш в коридор бува, засвітиш всю ілюмінацію - і не видно нікого. А все одно шаркає. І голоси чути, чоловічі, а то й жіночі. Балакають всяке, кричать, бува матюкаються, а то й сміяцця почнуть - хором так, глупим таким сміхом знущальним, аж серце через сраку втіка.

Сторожі там довше місяця не заживались. Хто розрахунок брав, а хто і в запой заходив. Найдовше Богдан Ілліч протримався, пенсіонер. Бо був глухий як звук п і мав у дупі всю містику з езотерикою. Йобне бува на ніч грам 50 і спати ляга. Рік одслужив, а далі дочка його, Нінка, з Канади приїхала і забрала тата на ясні зорі і тихі води Саскачеванщини. А на його місце Колю взяли, журналіста безробітного.

Коля просторожив три ночі, а на четверту прийшов після дня народження і п'яненький. І тільки спать налагодився, як голоси порвали тишу шо мавпа газету і в'їбали попуррі з Блек Сабат. Коля побіг до виходу, по дорозі загубив ключі, гупав у двері, плакав і кликав маму. А за півгодини вибив вікно в кабінеті фізики і загубився на передмісті, міліція зі швидкою два дні ловили.

А після Колі прийшов Женя. Женя служив в армії, лежав на дурці і сидів в тюрмі, тому боявся тільки павуків і окремих статей кримінального кодексу. І ото сів він у першу ніч, та й ну в героїв третіх грати. Аж тут кроки почулись, голоси зашепотіли та ше й шмаллю потянуло.

Женя був чувак опитний, читав Совєршено сєкрєтно, дивився ікс-файли і знав шо мерці шмаль не курять. Тому спустився в підвал, найшов залізні двері з під яких било світло і відкрив. а там директор, завгосп і воєнрук план курять і Машу-практикантку за цицьки мацають. ну вони у всьому й признались шо це мовляв бомбосховище недостроєне, а вони тут після трудових буднів часом оддихають.

То Женя так і лишивсь сторожувать. а як за рік Едуард Іванович, завгосп шкільний, на пенсію вийшов то його посаду зайняв. І всі труби, шо з підвали йшли на нові поміняв, щоб звук не проводили. Так містика в школі і кінчилась і сторожі всяку нечисть чуть перестали.

Фото Вовчика Сірего.
 
 
Докладніше

Отець Микола люто ненавидів диявола

vovk

- Всі біди від того гаспида - повчав він семінаристів. - От Микола Ящуків, той шо хоругву учора носив. Рік у Польщі на заробітках гинув, грошенят заробив і машину купив. І шо? Підібрав на окружній курву придорожню. За три кілометри од хати. І ні грошей, ні машини, ні зубів передніх. Один трипер жінці привіз. Бо чоловік слабкий, а диявол пильнує і скушає.

Отця Миколу в місті не любили і врешті відрядили у далеку гірську парафію. Отець приїхав, проінспектував церкву, оглянув нову хату і в поли вдарився:

- Рани господні та що ж це робиться. Завело ж провидіння на край світу. Інтернету нема. Тільки спутниковий, та й той повзе як збитий мересьєв. За що караєш, Ісусе? Воно то діди і по ямах з молитовником спасались, але ж як в 21 віці на ста кілобітах сидіть. Гаспиди і анциболоти тут, а не провайдери.

Отець щодня читав проповіді, ходив по хатах і шпетив горян за злодійство і блядство. І щонеділі їздив в район читати тамтешнім провайдерам лекції на тему інформаційного християнства. За три місяці провайдери протягли до села кабель і у всіх домівках об'явились торенти, онлайн-серіали і редтюб. Підлітки і молодиці возлюбили отця всім серцем. Старі ж отці сімейств священика не любили - він їх часто лаяв на проповідях.

А за рік до села прибула церковна інспекція. Інспекція прибула негласно, за скаргою сусідського ксьондза Дмитра. Отець Дмитро змовився з міцевими хлопами і хотів відхопити заможну парафію у городянина.

Архімандрит Іван зустрівся з селянами в придорожньому кафе:

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info