Вовк

Вовк

Діма, Анджела і Спартак Петрович

vovk

В перестройку це діло случилось. І винувата була Анджела, Анджела була руда, голубоглаза і поїла нарід отим самим вкусним молочним коктейлем з крану. А ше в неї був значок ГТО, пудель Бронька і вітчим з Середньої Азії. Мама в виду бурної молодості справжнього батька не пам'ятала, тому записала в батьки нового мужа. Тому найгарнішу продавщицю на районі звали Анжела Махмудівна Січко.

За Анжелою Махмудівною упадали спортсмени, комсомольці і навіть доцент Горєлов. Доцента вона спасла з холодної калабані, де він, як і належить радянському науковцю лежав у день зарплати. Добра продавщиця пожаліла п'яненького мущину в костюмі, вийняла його з баюри і одвела додому. Доцент після цього случая проникся, закохавсь і став волочитися за красунею. Щоранку він забігав в гастроном в хвилину відкриття, брав коктейль і звав даму свого серця заміж. За тиждень Анджелі надоїла ця історія і вона пожалілась жінці Горєлова, а та написала скаргу в партком. В парткомі Горєлову влаштували вагон безплатного сєксу і назавжди одбили охоту переслідувати молоденьких продавщиць.

Докладніше

Автобус номер 4

vovk

Уляна пропала в серпні. Зникла, як у воду впала. Ще вчора дзвонила з Карпат, щебетала, сміялася і хвалилась обновками. А далі - тиша. Задушлива, тягуча, як згущонка первомайського розливу. Гуцули казали, що пішла в гори. А гори не казали нічого. І тоді Коля запив.

Коля був інженер і мріяв полетіти на Марс. Уляна входила в його плани і мала бути штурманом. Мене він бачив другим пілотом. Тільки я не любив літати. Зірки далеких світів краще спостерігати з вікон. Особливо коли вікна вибиті, а навколо безлюдь і тиша. Для таких спостережень найбільше пасують покинуті заводи.

На третій тиждень запою я піймав Колю під наливайкою і загітував піти на завод. Наш улюблений, шкірний. На глухій покинутій вулиці зі зрійнованою автобусною зупинкою. Автобус рвав сіре осіннє небо гнилими іклами цехів, потопав у всепереможній вже в'янучій зелені і відкривав чудовий вигляд на небо. Труби не диміли, багатоверхівок в ближньому радіусі не було. Десь по території бігали собаки - пантрували якесь приватне виробництво в останньому живому корпусі. Собаки любили нас - ми їх завжди підгодовували. А ми довго чалапали порепаними коридорами, під поглядами Іллічів, Дзєржинських і мертвих ударників. Запах шкіри давно вивітрився. Лишилися тільки вибиті вікна і холодні срібні зорі над дачним господарством. Колись давно Коля лазив аж на дах гуртожитку. Це був його капітанський мостик. Іноді з ним була штурман Уляна. Я не ходив - на мостику замало місця для трьох.

Докладніше

Дідо мій тіточний...

vovk

Дідо мій тіточний, Микола Петрович, путєвим обходчиком в метро був. Всякого надивився, часи ж бо лихі були. Бувало що виїде ремонтна бригада, а назад і не вернеться. То йшли тоді з залізничною спецгрупою і дивились, шо на місці робиться. Якшо стіни пощерблені і патронів купа - значить Чорні Чекісти всіх постріляли, якшо дрезина покручена і кровавий слід в бічні коридори веде - значить Шайтан-Бабая розбудили, а якшо бутилка столичної і банка од бичків валяється то до Єгорича на Комсомольську бухать поїхали.

А раз ішов дід од Житомирської до Святошина, який тоді кінцевою був, аж чує - потяг ззаду йде. Пересрав дід та й з усіх ніг на станцію. Вибіг, одсапується, аж тут і поїзд в'їхав. Порожній, блискучий і весь зсередини плакатами дивними заліплений - ні тобі Ілліча, ні Гагаріна, ні Стаханова-ударніка, а сплошні курси англійської і адреса суші-барів. І назви у вулиць незнайомі. А в останньому вагоні пасажир спить. В очках, джинсах і кєпці. Зразу видно - інтурист.

Докладніше

Кадилак рекордз

vovk

Сусід мій, Микита Петрович, був по освіті філолог, а по життю – раціоналізатор. Вдень він втовкмачував ази англійської в бетонні голови заочників, а вечорами експериментував у гаражі. Зробе бува нейтронну бомбу з обривка солдатського ремня та двох цибулин і дєдушці Опанасовичу через кватирку закине, шоб перфоратором кожен божий день не дзижчав. Так Опанасовича за півроку сатаністи місцеві здуру відкопали, а він їх за то в старому польському склепі замурував та ше й плиткою обложив. Ходе ото зараз попри цвинтар з перфоратором, людей лякає.

А раз зробив Петрович машину часу із дверної рами, ровера Турист і радіоли Дзінтарс. Педалями покрутив, ручку на радіо посмикав і в Чикаго часів сухого закону опинивсь. Йде собі вулицею, глипає, а в руці півбутилки Закарпацького коньяку тримає. А тут перейняли його пиятики місцеві і бутлю на жменю срібла і годинник майже новий виміняли. Здогадавсь тоді Петрович, шо ось його зоряний час, вернувсь, з заначки гроші витяг і ящик Тиси купив. А на принтері саморобному красивих етикеток понабивав, з написом Мексиканське бренді. І давай в стражденну Гамерику іздити, бухлом торгувати. І нічо йому за то не було, бо машина була з дефектом – завжди в той самий день виносила, так шо ні бандити, ні поліцаї нічо за нього не знали. А Петрович на виручені гроші віллу, студію звукозапису і десяток кадилаків купив. А як хотів гроші до України завести то скуповував старі марки і поштівки і через Єбей їх колекціонерам тут продавав. Забагатів Петрович вже й тут, дачу купив, Фокуса майже нового, зуби жінці, бабці і Тузіку вставив. Аж тут бандюки наші на нього око положили. А іменно Богдан Ілліч Непийко, смотрящий по обох базарах і депутат від компартії. Викликав він Микиту до себе та й велів до завтрашнього ранку все віддати, а то сира земля йому чокулядою запахне. Попробував Микита з пгт на машині втекти – а на околиці депутатські держиморди на байках дижурять, рипнувся на вокзал – і там не пройти. Купив тоді Микита на гуртові два грузовика коньяку і в минуле перевіз. А далі й сам з сім’єю одправився, тільки сторожу, дяді Вові, велів настройки на машині збити після його уходу. Збив дядя Вова настройки, гаража закрив, рюкзака з грішми Микитою подареними на плечі вдів та й в Одесу поїхав.

А під ранок прийшов Богдан Ілліч з бойовиками своїми до гаража, замок збив, світло включив – а під стіною там чемодан доларів старих, десяток автоматів Томпсона в маслі і ящик з документами американськими, на всі случаї жизні. Догадавсь Ілліч про все, гроші забрав, а автомати з документами посіпакам роздав, шоб в толпі не виділялися. Включили вони машину часу і провалилися в той самий рік, але в Совєцький Союз. Тут їх усіх НКВД і піймало. Сіпак порозстрілювали, а Іллічу зуби вибили, ребра поламали, 20 літ як калмицькому адміралу дали і Біломорканал будувати відправили.

 

Докладніше

Кобзарська сотня

vovk

...це трапляється щороку. 9 березня. Рівно за годину до опівночі. Ви маєте звичку дивитись у вікно? не дивіться. Вас може побачити Кобзарська Сотня.

У всьому власне винен покійний археолог Опанас Дмитрович Чучка. Саме він розкопав знаменитий Чорний Кобзар Петлюри. І відшукав на полях дивні знаки нанесені трипільським тайнописом. Опанас Дмитрович десять років сушив голову над шифром, а далі розгадав його і відшукав Таємний Вірш Шевченка. Вірш був розділений на окремі слова і розкиданий по всім віршам збірки. А коли професор склав його докупи то одразу запостив на Учан і помер. І перші 99 юзерів, що його прочитали також померли. Так з'явилася Кобзарська Сотня.

Щороку, незадовго до опівночі Сотня вирушає шукати Чорний Кобзар.

Куди саме запропала містична книга не знає ніхто. Ходять чутки, що внуки професора розпродали всю професорську бібліотеку, а самі емігрували до Америки. Усі букіністи, що торгували професорські книги також давно мертві. Але книга досі не знайдена.

Тому щороку Сотня вирушає шукати книгу. І в першу чергу вона шукає її у блогерів.

Вони читають вас, шановні. Читають цілий рік, уважно і прискіпливо. Часу у них багато.

А 9 березня вони чекають ваших постів про Шевченка. І якщо ви не запостите про Кобзаря - вони подумають, що книга у вас.

Чуєте кроки за дверима? Вони йдуть по книгу.

Ще є час запостити.

Втім, може ви хочете в Кобзарську Сотню? В холодній землі завжди є вакансії. Ви ж хочете, зайчики?

Постіть поки не пізно.

Піду почитаю Кобзар.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info