Вовк

Вовк

Загублений поїзд

vovk

У діда мого тіточного, Миколи Петровича, один секрет був. Не любив він фільмів за війну дивитися. А всьо через загублений есесівський поїзд.

Поїзд той німці у другу світову спорядили, аби скарби наші вкраїнські до Берліна вивезти. Але не встигли, бо Красна Армія Київ захопила. То поїзд той есесівці в підземне сховище загнали, а далі всі потруїлися ціанідом, аби в полон не попасти.

А як куренівську лінію метро в Києві копать почали то впритул до таємного бункера її провели. А через рік хтось із обходчіків про Красну Армію на тому перегоні заспівав і почалась тоді люта бісівщина. Став той паскудний поїзд щотижня з бункера виїжджати та народ допікать. Бува йдуть обходчіки тунелем, а він як засвистить-заскрипить - і давай горопах по всій лінії ганяти. Ті біжать, соплять, із сил вибиваються, а той бовван залізний ззаду катить і понукає арійським баском: "Шнелє, русіше швайне, шнелє. Дас іст фантастіш". А як бігли вони недостатньо прудко то починав поїзд випльовувати мертвих нацистів, аби ті нещасних багнетами підганяли.

Докладніше

Діма, Анджела і Спартак Петрович

vovk

В перестройку це діло случилось. І винувата була Анджела, Анджела була руда, голубоглаза і поїла нарід отим самим вкусним молочним коктейлем з крану. А ше в неї був значок ГТО, пудель Бронька і вітчим з Середньої Азії. Мама в виду бурної молодості справжнього батька не пам'ятала, тому записала в батьки нового мужа. Тому найгарнішу продавщицю на районі звали Анжела Махмудівна Січко.

За Анжелою Махмудівною упадали спортсмени, комсомольці і навіть доцент Горєлов. Доцента вона спасла з холодної калабані, де він, як і належить радянському науковцю лежав у день зарплати. Добра продавщиця пожаліла п'яненького мущину в костюмі, вийняла його з баюри і одвела додому. Доцент після цього случая проникся, закохавсь і став волочитися за красунею. Щоранку він забігав в гастроном в хвилину відкриття, брав коктейль і звав даму свого серця заміж. За тиждень Анджелі надоїла ця історія і вона пожалілась жінці Горєлова, а та написала скаргу в партком. В парткомі Горєлову влаштували вагон безплатного сєксу і назавжди одбили охоту переслідувати молоденьких продавщиць.

Докладніше

Автобус номер 4

vovk

Уляна пропала в серпні. Зникла, як у воду впала. Ще вчора дзвонила з Карпат, щебетала, сміялася і хвалилась обновками. А далі - тиша. Задушлива, тягуча, як згущонка первомайського розливу. Гуцули казали, що пішла в гори. А гори не казали нічого. І тоді Коля запив.

Коля був інженер і мріяв полетіти на Марс. Уляна входила в його плани і мала бути штурманом. Мене він бачив другим пілотом. Тільки я не любив літати. Зірки далеких світів краще спостерігати з вікон. Особливо коли вікна вибиті, а навколо безлюдь і тиша. Для таких спостережень найбільше пасують покинуті заводи.

На третій тиждень запою я піймав Колю під наливайкою і загітував піти на завод. Наш улюблений, шкірний. На глухій покинутій вулиці зі зрійнованою автобусною зупинкою. Автобус рвав сіре осіннє небо гнилими іклами цехів, потопав у всепереможній вже в'янучій зелені і відкривав чудовий вигляд на небо. Труби не диміли, багатоверхівок в ближньому радіусі не було. Десь по території бігали собаки - пантрували якесь приватне виробництво в останньому живому корпусі. Собаки любили нас - ми їх завжди підгодовували. А ми довго чалапали порепаними коридорами, під поглядами Іллічів, Дзєржинських і мертвих ударників. Запах шкіри давно вивітрився. Лишилися тільки вибиті вікна і холодні срібні зорі над дачним господарством. Колись давно Коля лазив аж на дах гуртожитку. Це був його капітанський мостик. Іноді з ним була штурман Уляна. Я не ходив - на мостику замало місця для трьох.

Докладніше

Дідо мій тіточний...

vovk

Дідо мій тіточний, Микола Петрович, путєвим обходчиком в метро був. Всякого надивився, часи ж бо лихі були. Бувало що виїде ремонтна бригада, а назад і не вернеться. То йшли тоді з залізничною спецгрупою і дивились, шо на місці робиться. Якшо стіни пощерблені і патронів купа - значить Чорні Чекісти всіх постріляли, якшо дрезина покручена і кровавий слід в бічні коридори веде - значить Шайтан-Бабая розбудили, а якшо бутилка столичної і банка од бичків валяється то до Єгорича на Комсомольську бухать поїхали.

А раз ішов дід од Житомирської до Святошина, який тоді кінцевою був, аж чує - потяг ззаду йде. Пересрав дід та й з усіх ніг на станцію. Вибіг, одсапується, аж тут і поїзд в'їхав. Порожній, блискучий і весь зсередини плакатами дивними заліплений - ні тобі Ілліча, ні Гагаріна, ні Стаханова-ударніка, а сплошні курси англійської і адреса суші-барів. І назви у вулиць незнайомі. А в останньому вагоні пасажир спить. В очках, джинсах і кєпці. Зразу видно - інтурист.

Докладніше

Кадилак рекордз

vovk

Сусід мій, Микита Петрович, був по освіті філолог, а по життю – раціоналізатор. Вдень він втовкмачував ази англійської в бетонні голови заочників, а вечорами експериментував у гаражі. Зробе бува нейтронну бомбу з обривка солдатського ремня та двох цибулин і дєдушці Опанасовичу через кватирку закине, шоб перфоратором кожен божий день не дзижчав. Так Опанасовича за півроку сатаністи місцеві здуру відкопали, а він їх за то в старому польському склепі замурував та ше й плиткою обложив. Ходе ото зараз попри цвинтар з перфоратором, людей лякає.

А раз зробив Петрович машину часу із дверної рами, ровера Турист і радіоли Дзінтарс. Педалями покрутив, ручку на радіо посмикав і в Чикаго часів сухого закону опинивсь. Йде собі вулицею, глипає, а в руці півбутилки Закарпацького коньяку тримає. А тут перейняли його пиятики місцеві і бутлю на жменю срібла і годинник майже новий виміняли. Здогадавсь тоді Петрович, шо ось його зоряний час, вернувсь, з заначки гроші витяг і ящик Тиси купив. А на принтері саморобному красивих етикеток понабивав, з написом Мексиканське бренді. І давай в стражденну Гамерику іздити, бухлом торгувати. І нічо йому за то не було, бо машина була з дефектом – завжди в той самий день виносила, так шо ні бандити, ні поліцаї нічо за нього не знали. А Петрович на виручені гроші віллу, студію звукозапису і десяток кадилаків купив. А як хотів гроші до України завести то скуповував старі марки і поштівки і через Єбей їх колекціонерам тут продавав. Забагатів Петрович вже й тут, дачу купив, Фокуса майже нового, зуби жінці, бабці і Тузіку вставив. Аж тут бандюки наші на нього око положили. А іменно Богдан Ілліч Непийко, смотрящий по обох базарах і депутат від компартії. Викликав він Микиту до себе та й велів до завтрашнього ранку все віддати, а то сира земля йому чокулядою запахне. Попробував Микита з пгт на машині втекти – а на околиці депутатські держиморди на байках дижурять, рипнувся на вокзал – і там не пройти. Купив тоді Микита на гуртові два грузовика коньяку і в минуле перевіз. А далі й сам з сім’єю одправився, тільки сторожу, дяді Вові, велів настройки на машині збити після його уходу. Збив дядя Вова настройки, гаража закрив, рюкзака з грішми Микитою подареними на плечі вдів та й в Одесу поїхав.

А під ранок прийшов Богдан Ілліч з бойовиками своїми до гаража, замок збив, світло включив – а під стіною там чемодан доларів старих, десяток автоматів Томпсона в маслі і ящик з документами американськими, на всі случаї жизні. Догадавсь Ілліч про все, гроші забрав, а автомати з документами посіпакам роздав, шоб в толпі не виділялися. Включили вони машину часу і провалилися в той самий рік, але в Совєцький Союз. Тут їх усіх НКВД і піймало. Сіпак порозстрілювали, а Іллічу зуби вибили, ребра поламали, 20 літ як калмицькому адміралу дали і Біломорканал будувати відправили.

 

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info