Вовк

Вовк

Пам`ятаю в дев`яності...

vovk

Пам`ятаю в дев`яності у нас в пгт козаки-язичники завелись. Реєстровий Дажбожий полк імені Петра Сагайдачного. Генерал там у них був колоритний, Гиренко Антін Владлєнович. Форму носив білу, з хрестами і кашкет з околишем малиновим, під колір мармизи. Бува як кашляне пан генерал, як вусом дьорне та булавою багатою махне - то так молодиці і лягають штабелями. Через жіночок власне секту і зібрав - чоловіків своїх та синів понаприводили. То хлопи всі голови побрили, оселедців навідпускали та й до лісу молитися предкам бігали, поки пан генерал їх жінок по саунам та ресторанам возив, діло житєйське.

А під все це діло найшов Антін Владлєнович спонсорів. Одразу і в Америці і на московитах. Бува поїде на місяць на Ілінойщину якусь, лекцію в Гарварді про купальські ритуали в микитинецькій січі прочита, з ветеранами визвольних змагань по радіо побесідує і через океан летить на Первому каналі про Переяславську раду дискутувать. А раз на півроку спонсорів до себе кликав. Приїдуть собі влітку діаспоритянські мільйонери Богдан і Маркіян, на вишкіл почудуються, по дешять тисяч долярів на україншьку шправу зафундують і домів, до рідних старбаксів пензлюють. А пан генерал їм на прощання якусь дурничку приємну дарує - нефритовий жезл Івана Гонти чи золоту фану Азатотського куреня наприклад.

А взимі куратор од кремля приїзжав, професор Леопольд Октябринович. То дарма шо науковець, а простий чоловік був. Закатяться часом з паном генералом десь під Ворохту, самогонки вжарять і голі по лісу бігають, чугайстрів небритими хоботами лякають. А раз поночі спиздили у панотця Андрія півкабанчика з комори, то все село їх ловило. Піймали, пизди дали і під конвоєм вели, як фашистів у кіно. Полковника сбу за дурні гроші мусіли з самого Франківська кликати, бо був би гаплик і купання в Черемоші.

Докладніше

#михась1

vovk

За Михася таки розкажу. Михась раньше вченим був, Михайлом Івановичем. Біолог і бойовий генетик з міровим іменем, шоб ви понімали. Сам гітлєр кликав до роботи і інститута особистого жалував. З білявими асистентками, генеральським мундиром і опель капітаном. Але пан Михайло одказавсь і у підпілля втік, тому шо лікті мав хворі і зігувати не міг.

А як совіти прийшли - лаборантом в медінститут встроївся. І при науці,і пайок, і спирт можна було для опитів виносити. Над тваринами він, значить, експерименти ставив, шоб усю фауну очєловечіти.

А взимі раз вертався з інстітута і ногу на голольоді підвернув. Завезли його в лікарню, вивих вправили, а домів то поночі і не пустили. А звірі в хаті виголодніли, двері столовим ножом зсередини одкрили і по місту розбіглися.

А сусід Михайлів, Калина Петрович, чекіст і прапороносець, якраз з дня рождєнья вертався п`яненький. То став він під парканом посцяти, ширінку розщепив, а тут кіт Васінька йому з фонаря голосом Ільїча і каже єхидно:

- шо ж ти, гражданін, народне добро без спросу псуєш? Га? а єслі усі так будуть? страна не для того тайгу рубить аби ти її своєю мочою портив. Ану руки ввєрх і стій. 10 год гулага тобі за такі художества.

Докладніше

#михась2

vovk

... був у пана Михайла і в людському виді характер паскудний, а в рептилоїдному вопше берега пустився. На людей чатувати почав. Ідуть бува комсомольці чи дружинники народні, а він, почвара луската, купу наложе і давай гімном кидацця. Всі як обісрані д хаті приходили.Вже й прикмета виробилася, шо як не закидав кого ящер паскудний то явно з тою людиною шось не то. Бандеровець там, хвостіст чи аліменти не платить. То два комсомольця, Тарас і Улугбек, одне одного своїм калом намазали, аби в партію попасти. Але парторг по запаху обман оприділив і з комсомола в армію вигнав

А ше любив Михась кагебістів допікати. Вернеться бува слєдоватєль домів, полумисок вареників вгате і на бокову. А птеродактиль рило в форточку засуне і протоколи допросів йому вночі читає. Чи ізбрані епізоди з Барки і Багряного. То люде сивіли, в відставку йшли, а троє навіть стрілялося. Страшні діла творились тоді.

А раз партійне начальство аж з самого Києва прилетіло і давай в обкомі ювілей Дзєржинського одмічать. Аж тут хтось "Слава Україні" як крикне коло самого вікна. Вибігли всі на вулицю - а нема нікого. Тільки за стіл сіли - опять за самим вікном хтось кричить. А вікно то на третьому поверсі і охрана по периметру на мотоциклах. А то Михась студента з Нігерії піймав і в пащі вокруг обкома носив. Підлетить раптово до вікна, смикне Мохамеда за яйця, шоб той крикнути не забув і за хрущовки околишні ховається. Він чорний, студент чорний і хуя шось побачиш. Півночі отак еліту республіканську допікав.

Докладніше

Я часом перечитую той лист...

vovk

Я часом перечитую той лист. Тексту там небагацько, Одна сторінка зошита . Баба Ганя раз на десять років переписувала його готичним шрифтом. Це була її особиста пам`ять. Сторінка імені дядька Отто.

Бабу Ганю замели в липні сорок другого, але вона втекла. Буяло літо, тисячолітній Райх продовжував наступати, заліза на танки не бракувало, а нафта все ще прудко текла жилами вермахту. Німці були благодушні, розніжені, пригощали дітей чокулядою і не сильно пильнували за майбутніми рабами.

Вдруге по неї прийшли взимку і втекти не получилось. Конвой був злий, наляканий і шкірився собачими мордами. Усіх пійманих спакували до вагона і справили в напрямку Майданека. Скотовоз імені вуйка Адольфа помалу котився перегруженими коліями 43 року, ядушно бухикав і помалу перетворювався на морг. У вагонах було зимно як у могилі, а холодна пайка виморожувала до серця. Половина людей доїхала в гарячці. Вони кашляли, стогнали і не могли йти. На пероні їх усіх відділили. Нікого з них баба більше не бачила.

Гарячка розібрала її на другий день по приїзду. Тяжко боліла голова, підкошувалися ноги і плило перед очима. Ганя з останніх сил крутила машинку - цех обшивав поліцію і треба було давати норму. Бабу спасла пані Ванда, колись знана краківська кравчиня. Очі в неї були зелені, губи тонкі, а руки - вправні і холодні. Пані Ванда зауважила неладне майже одразу, поклала суху маленьку долоню бабі на чоло, прошепотіла " Згінєш, дзєцко, згінєш" і відтягнула в дальній кут цеху, де зберігався матеріал. Баба закопалася в купу різнобарвного шмаття і лежала весь день. В обід навідався доктор Мендель з попередньої партії і напоїв якоюсь гіркою мерзою. До вечора баба змогла ходити. Норму за неї доробила пані Ванда з дівчатами. Доктора Менделя за місяць добили пострілом в потилицю на будівництві дороги.

Докладніше

Костюм у дяді Колі був чорний...

vovk

Костюм у дяді Колі був чорний, напрасований і виглядав як новий.

- раз на місяць підновлюю - пояснював він. - чищу, глажу через марлю і назад до скрині. У монастирі позволяють.

Дяді Колі було за сімдесять і він вічно бомжував. Блукання його почалось ще за небіжчика союзу і помалу перетворились на філософію вічної дороги. Коля постійно мандрував, але ніколи не покидав міста.

- усі міста однакові - роз'ясняв він дослідникам руїн. - Львів, Гданськ, Торонто - тільки шлях. І оживити його можна коли ходиш по ньому, дихаєш його димом, злизуєш іржу з клямок. А тепер налийте і гайда. Покажу дещо.

Показати було що. Микола Петрович мешкав на мертвому шкірзаводі. Він водив юних туристів лункими порожніми цехами, виводив астрономів-любителів на дах покинутого гуртожитку, плутав нескінченим двором до Труби і говорив з деревами. Дерева він знав по іменах.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info