Вовк

Вовк

Або як бува. Сидиш собі зранку на кухні...

vovk

Або як бува. Сидиш собі зранку на кухні, законний стакан чаю п'єш. А тобі на телефон есемеска приходе. Пр то шо ощадбанк заблокував твою карту і треба дзвонити, бо біда.

І ти дивуєшся, чухаєш голову і довго-довго дивишся на екран. Перечитуєш. Переосмислюєш. А далі кидаєш то гибле діло, виходиш на балкон, вдихаєш солодке прикарпатське повітря і поринаєш в спогади. І мелькають перед твоїм внутрішнім зором друга і третя робота, інстітут, школа, піонерія, ясельна група. До теплих маминих рук і пологових стаждань доходиш. І все нічого. Пустота.

І сотаєш нитки своєї слабкої пам'яті і видобуваєш всякі ганебні речі - як школу прогулював, як з горла за гаражами прикладавсь, по доступним женщінам волочивсь і мікрокредит оформлять думав. І все одно - нічого. Мовчить пам'ять. Переконує, що не було у тебе ніколи карти ощадбанку.

А ти все ж дзвониш. В неясному пориві, в припливі цікавості, в очікуванні безплатного чуда. І баришня на другому кінці провода глибоким грудним голосом, саме таким яким балакають вогнисті брюнетки з серіалу про Ізауру, каже що так, є у тебе карта. Заблокована помилково, усе як у людей. І щоб розблокувать - три цифри зі зворотньої сторони карточки сказати треба.

І ти без всякої задньої думки кажеш: "Один Два Нуль. Записали, панянко? Сто два. Як номер поліції".

І вона чомусь кидає трубку. І не відповідає на дзвінки. І зникає за зламом реальності, у вічному Поза Зоною. І ти розумієш, що номер твій у чорному списку, і більше тобі не подзвонять ніколи.

І тільки осіннє галицьке небо плаче брудними сірими сльозами , над твоїм непозбувним горем.

Фото Вовчика Сірего.
 
Докладніше

Вуйко Іван був добряга, сантехнік і єбанько...

vovk

З нерухомого майна була в нього квартира на поверсі і деу ланос. З рухомого - дворняга Шарік. Шарік був волоцюга, посмітюх і ше більший єбанько ніж хазяїн.

А ше у вуйка Йвана була жона. Жону звали Сніжана Вікторівна. Сніжана Вікторівна трудилася в бухгалтерії, відпочивала на городі і любила серйозних мужчин. тому на третьому році подружнього життя переїхала до Миколи Баняка. Микола був мордатий, лисий і тримав кантор на міському ринку. По собі Сніжана лишила вазонок з бегонією, целофан від парника і змішані спогади.

А рік назад у Шаріка завелись блохи.

Блохи марширували колонами, строїли високовчені цивілізації в районі псячого хвоста і жерли собаку шо виголоджені корейці. Шарік терся об одвірки, качався підлгогою і скакав по дивану як поц на резинці. Дітні сусіди лютували, пенсіонер Макарич стукав шваброю в підлогу, а бабці на лавці пліткували про підпільну порностудію. На третій день Йван не витримав, поїхав у ветаптеку і купив мазь. Мазь була дорога, тягуча і пахла дустом.

Докладніше

Ніхто не знав, як баба Марта...

vovk

Ніхто не знав, як баба Марта стала бабою. Здавалося вона народилася з сивиною, чорною хусткою та цигаркою між тонкими губами. Подейкували, що винен в її передчасній старості був Михась Кружило. Михася ніхто не пам'ятав. Одні казали що він загинув в одній з м'ясорубок першої світової. Інші - що емігрував до Америки. Баба Марта за Михася не згадувала. Їй було ніколи. І причиною був Влодко.

Влодко був син бабиного брата Яна. Ян був гультяй і пустий чоловік, не міг довго всидіти на одному місці, тому врешті поїхав до вуйка в Краків і там оженився. Перша його жона вмерла ше шість літ тому, тому сина він лишив з бабою. Час від часу він писав і кликав сина до себе. Баба не пускала Влодка, той не рвався, а тато Ян не наполягав.

Баба була висока, біла на лиці і гарна. Її сватали офіцери, крамарі і кондитер Шмулевич. Але баба не потребувала нової родини. У неї були Влодко і одноока кішка Катерина, а на прожиття вона заробляла з машинки. Машинка Зінгера лишилася по бабиній мамі. Головним предметом бабиного рукоділля були кальсони. У місті стояв драгунський полк і всі драгуни відходили до сну в бабиних шатах - недорогих, міцних і теплих. Баба курила як паровоз, тому фірмовим знаком її кальсонів був легкий запах тютюну.

Докладніше

Видатний педагог Антон Макаренко...

vovk

Видатний педагог Антон Макаренко любив дітей і радянську владу. Діти його натомість не любили, а радянська влада ненавиділа. Тому в 1927 році і поставила завідувати колонією імені Горького. В колонії не було води, житла і харчів, зато були беспризорники, педагоги і завгосп Калина Іванович.

Беспризорники усі були злодії і безбожно крали. Крали у Макаренка, Калини Івановича, околишніх селян і одне в одного. Антон Сємьонич не схвалював крадіжок в колонії і нещадно пиздив паскудних неслухів. Неслухи прониклись і з того часу крали тільки в селян.

Селян ніхто не жалів, бо всі вони були граки і куркулі. Граки були заможні, товсті і тупі. Куркулі були ще й багаті, бо мали більше однієї коняки. і ті й інші ходили в чистому і жили в білих ошатних хатах, що не могло не збудити класової ненависті у населення колонії.

Докладніше

В квартирі Петровича завжди пахло рибою

vovk

Запах темної глибокої води та болотяного очерету снувався між балконом і коридором, перебивався кухонними ароматами ухи та диханням вулиці - п'ятиетажка в котрій жив Петрович примикала до міського парку з його липами, модринами і квітниками. З балкону Петровича відкривався вид на Життя. Вдень тут гуляли мамочки і пенсіонери. Вночі парувалися студенти і полювали гопники. Петровичу не було діла до людей. Його цікавила риба.

Петрович ніколи не ловив рибу на хліб. Використовувати комбінатівський продукт для вловів на його думку могли лишень моральні відщепенці та майбутні апологети електровудки.

- Жученка бачив? - поминав він свого сусіда. - на хлібокомбінаті працює, а на мармизі три класи і дві судимості написані. І він цими руками хліб робе. Людині то нічо, людина - вона та ж свиня, тільки партійна. А риба - сущіство ніжне, його травить рука не підніметься.

Петрович копав хробаків в ценжівському лісі. Хробаки були товсті, рожеві і пахли серцями мертвих солдатів.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info