Вовк

Вовк

Крокодил Ганді

vovk

- Крокодил значить? - перепитав дядя Жора. - Два метри ростом? На двох ногах?

- Не п'ю я, Міхалич - одказав Петя і скривив голодне веснянкувате лице. - Сесія у мене. Сопромат здавать. Стипендія маленька. Яке ж тут пити. Я підробить хотів.

- Співав хоть шо? Він співати любить.

- Любе. Про коня в полі. А шо, вже не перший раз?

- Хуя там перший - дядя Жора з насолодою захрумав огірком. - Щомісяця вилазе, паразіт. Як північ вдаре, так він і об'явиться. Пісні співає, двері царапає, товар по мєлочі краде. Шоколад любе. А то сторожував перед тобою Борис Іванич, сусід мій. Сів ото на толчок і кросворд розв'язує. А ця курва гафриканська рило в кабінку запхнула і закурити просить. До ранку з того стульчака не злазив, все під себе срав.

- Мушу продержатись - зітхнув Петя. - Тиждень іспитового сроку лишивсь, хоть якісь гроші получу. Дядь Жора, сходіть до начальника, бо він мені не вірить. Хай попа якогось закличе чи екстрасенса. жизні ж нема.

- Не покличе. Бувший комсорг він. Каже шо то всьо забобони, а ми п'єм як не в себе. Можеш не старатись.

- А взялось то воно звідки?

Докладніше

Куди зникають Капітани

vovk

Мало хто знає, що кожного Першотравня блогери збираються на Таємну Вечерю.

Вечеря трапляється в привокзальній харчевні якогось степового райцентру. Клишоногі столики та позичені в сусідній восьмилітці парти гнуться під горами польського сиру, іжачаться частоколами акційної ковбаси та парують казанами Блогірської Фронтової Каші ( рецепт - 1 частина перловки, 1 тушонки, заправити згущонкою та кетчупом Чумак, солити до смаку). У млявому сорокаватному світлі діловито сновигають Вони - Адмірали Вконтакта, Комендори Твіттера, Капітани Фейсбуку та Мічмани Ютубу. Ім'я їм - Легіон, а єдина світла пляма в цьому місці - барна стійка з продукцією місцевого лікьоро-водочного.

Ось пара бородатих чуваків жує одного снікерса на двох і клацає вусібіч смартфонами - це фудблогери, любіть їх. Ось навіжений очкарик з планшетом пристає до людей - це стрімер, бийте його в гризло. Ось вдітий з секонд-хенду дядечко з пузцем - це копіпастер. Заговоріть з ним і почуєте тридцять одеських анекдотів, два бояни з лепри і рекламу нового тарифу Київстар. А ось солідні мужчини в галстуках, з лупами і колориметрами. Не ходіть при них в сральню, бо це Експерти. Ті самі, що по кольору, смаку та запаху вашого стільця визначать цьогорічний врожай ріпаку в Малаві і пояснять як його сприятлива кон'юнктура на Тегеранській біржі повалить кривавий режим. І не чіпайте дівуль схожих на повій - насправді це інсайдери. І не шукайте тут політологів - їх на ніч не відпускають. А головне - пильнуйте за столами, хто найпожадливіше їсть. Голодних беруть на ставку і вам потім буде соромно, що ви віталися за руку.

Докладніше

Загублений поїзд

vovk

У діда мого тіточного, Миколи Петровича, один секрет був. Не любив він фільмів за війну дивитися. А всьо через загублений есесівський поїзд.

Поїзд той німці у другу світову спорядили, аби скарби наші вкраїнські до Берліна вивезти. Але не встигли, бо Красна Армія Київ захопила. То поїзд той есесівці в підземне сховище загнали, а далі всі потруїлися ціанідом, аби в полон не попасти.

А як куренівську лінію метро в Києві копать почали то впритул до таємного бункера її провели. А через рік хтось із обходчіків про Красну Армію на тому перегоні заспівав і почалась тоді люта бісівщина. Став той паскудний поїзд щотижня з бункера виїжджати та народ допікать. Бува йдуть обходчіки тунелем, а він як засвистить-заскрипить - і давай горопах по всій лінії ганяти. Ті біжать, соплять, із сил вибиваються, а той бовван залізний ззаду катить і понукає арійським баском: "Шнелє, русіше швайне, шнелє. Дас іст фантастіш". А як бігли вони недостатньо прудко то починав поїзд випльовувати мертвих нацистів, аби ті нещасних багнетами підганяли.

Докладніше

Діма, Анджела і Спартак Петрович

vovk

В перестройку це діло случилось. І винувата була Анджела, Анджела була руда, голубоглаза і поїла нарід отим самим вкусним молочним коктейлем з крану. А ше в неї був значок ГТО, пудель Бронька і вітчим з Середньої Азії. Мама в виду бурної молодості справжнього батька не пам'ятала, тому записала в батьки нового мужа. Тому найгарнішу продавщицю на районі звали Анжела Махмудівна Січко.

За Анжелою Махмудівною упадали спортсмени, комсомольці і навіть доцент Горєлов. Доцента вона спасла з холодної калабані, де він, як і належить радянському науковцю лежав у день зарплати. Добра продавщиця пожаліла п'яненького мущину в костюмі, вийняла його з баюри і одвела додому. Доцент після цього случая проникся, закохавсь і став волочитися за красунею. Щоранку він забігав в гастроном в хвилину відкриття, брав коктейль і звав даму свого серця заміж. За тиждень Анджелі надоїла ця історія і вона пожалілась жінці Горєлова, а та написала скаргу в партком. В парткомі Горєлову влаштували вагон безплатного сєксу і назавжди одбили охоту переслідувати молоденьких продавщиць.

Докладніше

Автобус номер 4

vovk

Уляна пропала в серпні. Зникла, як у воду впала. Ще вчора дзвонила з Карпат, щебетала, сміялася і хвалилась обновками. А далі - тиша. Задушлива, тягуча, як згущонка первомайського розливу. Гуцули казали, що пішла в гори. А гори не казали нічого. І тоді Коля запив.

Коля був інженер і мріяв полетіти на Марс. Уляна входила в його плани і мала бути штурманом. Мене він бачив другим пілотом. Тільки я не любив літати. Зірки далеких світів краще спостерігати з вікон. Особливо коли вікна вибиті, а навколо безлюдь і тиша. Для таких спостережень найбільше пасують покинуті заводи.

На третій тиждень запою я піймав Колю під наливайкою і загітував піти на завод. Наш улюблений, шкірний. На глухій покинутій вулиці зі зрійнованою автобусною зупинкою. Автобус рвав сіре осіннє небо гнилими іклами цехів, потопав у всепереможній вже в'янучій зелені і відкривав чудовий вигляд на небо. Труби не диміли, багатоверхівок в ближньому радіусі не було. Десь по території бігали собаки - пантрували якесь приватне виробництво в останньому живому корпусі. Собаки любили нас - ми їх завжди підгодовували. А ми довго чалапали порепаними коридорами, під поглядами Іллічів, Дзєржинських і мертвих ударників. Запах шкіри давно вивітрився. Лишилися тільки вибиті вікна і холодні срібні зорі над дачним господарством. Колись давно Коля лазив аж на дах гуртожитку. Це був його капітанський мостик. Іноді з ним була штурман Уляна. Я не ходив - на мостику замало місця для трьох.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info