Вовк

Вовк

Сусіди у мене були, Оля і Толя

vovk

Толя художник був, а Оля з дому копірайтила. І вот трапився у Толі день народження минулого року, на 22 апрєля. І рішила йому Оля подарка в інтернеті найти - мольберта вуличного чи абонемента в барбершоп. Аж тут нажала випадково на рекламку випадаючу і на сайті Безсмертний Полк опинилась. Пару слів прочитала та й попугаєм перекинулась.

Вернувсь толя додому - а Олі ніде нема, тільки плаття і більйо на землі лежать, а на моніторі папуга сидить і Оліним голосом "Гітлєрр" і "Сахаррок" кричить.

Засмутивсь нещасний та й давай по ворожкам всяким та мольфарам бігати. А ніхто йому помогти й не може. Аж тут взнав він шо за містом відьма потомствєнна живе, Ельвіра Іванівна, учасниця битви екстрасенсів. Приїхав він до старухи, а та йому й каже:

- Іди, болєзний, на майські свята, настоящого ветерана Великої Отєчєствєнної шукать. А як найдеш - обніми і поцілуй крепко, то й вилічиться твоя Оля. Тільки пильнуй шоб без георгіївської лєнточки був, бо з нею самі аферисти ходять.

Ну і пішов Толя ветерана шукать. Йде, у всі очі дивиться, а найти не може. Всі бодрі, моложаві, з ювілейними медалями - нема путі. Аж в кінці дня побачив - іде дідок без лєнточки. Обняв його на радостях Толя, розцілував і пита:

- А шо, отєц? Де служили?

- Так у вермахті ж - каже дідок. - Берлін защіщав. А сюда їжжу простітуток знімати, отих самих шо ветеранів вдають. Ви, кстаті, не художник? Больно у вас борода пушиста і фарбою пахне. Бо я іскуствовєд, можу вам виставку зробити.

За місяць Толя получив грант і виїхав до Берліна. А Оля улетіла в Африку і найшла собі молодого хазяйновитого попугая.

А в їх квартиру заселилися програмісти Боря і Зоряна. Вчора Боря шукав Зорі подарок, попав на сайт Безсмертного полка і перетворився на пітуха. Сидить зараз, журиться, боїться в борщ попасти. А Зоряна бігає вулицями і шукає справжнього ветерана ВОВ.

Побажайте їй удачі в цьому нездійсненному ділі, зайчики.

Докладніше

Снилось мені, зайчики...

vovk

Снилось мені, зайчики, шо почав наш уряд ліцензії видавати. Та не прості ліцензії, а самі шо не є героїчні і ветеранські.

Бо осьо зараз воно як є? Хоче людина професором наприклад стати, а з освіти чотири класа і дєтска кімната міліції. І як жить? То лі на заочний йти, толі у якоїсь народної академії лоховодства диплом куплять. Красівий такий, з печатями, можна на стіну повісить. І китайцям заробіток. А в казну ж ні копійки.

Чи в дворяни хто захоче. От сусід мій, Микола Петрович, ринок держить овощний і наливайки по всьому району. Хлібороб потомствєнний, дід ше по складам читав. А графом себе чуствує. Сяде бува, накате, кулаком по столу вдаре і всім кричить шо граф він потомствєнний, в роддомі його попутали бач. Уроки етікету бере, в гольф і теніс ігра і банду гісториків підкормлює. А ті по архівах потіють, герба йому малюють і родословну вигадують. Вже і баронів японських в сьомому коліні найшли, і принцесу німецьку привозили, страшну і горбату. Мол женись, барін, і титул тобі перейде. А не хоче він. В графи пнеться і всьо плачеться шо дорого.

А то й ветерани опять же. Всі ті бодрі дідусики шістдесятих годів народження. Напнуть ото батьківських медалей за взятіє Берліна і ходять вулицями. Душа у них требує, подвига просить. Хотя той Берлін вони хіба в ігрі якійсь піонерській брали. В Артеку, при Брежнєві, в прісутствії товаріща Бокасси. А на них всіх чомусь дивляться як на гівно. Не поділяє в нас народ того пориву, злий він став і черствий.

А добре було б, якби держава на то всьо ліцензії видавала. Хочеш дворянство - плати. За сто тищ будеш бароном Вапнярським, за 500 - графом Яготинським, а за мільйон зразу князя Уманського і гетьмана Базалійського получиш. Диплом од держави з печатями красівими, пустиря десять соток під садибу родову і п'яток аніматорів в жупанах і з оселедцями. Шоб всі бачили шо гетьман їде, а не плєсєнь яка підзалупна. А титул короля і главного гетьмана на аукціоні розігрувать. І клуб якийсь з другої ліги переможцю на баланс видавать. Чи бібліотеку районну. Чи галерею художну із провінції. А гроші - в казну, лишніми не будуть.

Звання вчені продавать можна буде. Тільки шоб непорядку не було від одного вузу. Построїть десь в Тлумачі чи Гайсині якомусь Український Гарвард і дипломи продавать. Офіційно. З любих наук. Професор астрології, академік блоггінга, кандідат петтінга. Побачиш ото спеціаліста з таким дипломом і розумієш - має людина гроші і науку любить. Порядок тоді буде і процвітання обапільне.

І усіх хто у ветерани прагне проліцензувати. Окремий воєнгородок для них построїти. З рейхстагом фанерним, танками ризиновими, столовкою фронтовою з кашою на маслі машинному. Тарифи проставити справедливі. Шоб по мінімальному йшов як ветеран придністровя з медалью почесного свиновода, а по максимуму шоб любе кіно було. Хоть генеарал-єсаул трубопроводних войск Івана Грозного з орденом Імперського штурмовика. І паради для них в тому ж городку щодень проводити. І по кабельному ті паради показувати. І шоб регулярно акції і знижки були, шоб всіх бажаючих охопити. А тих хто без ліцензії на вулицю сунеться штрафувать і сажать на три роки, аби державу на грошу не найобували.

А шо сниться вам, православні?

Докладніше

Крокодил Ганді

vovk

- Крокодил значить? - перепитав дядя Жора. - Два метри ростом? На двох ногах?

- Не п'ю я, Міхалич - одказав Петя і скривив голодне веснянкувате лице. - Сесія у мене. Сопромат здавать. Стипендія маленька. Яке ж тут пити. Я підробить хотів.

- Співав хоть шо? Він співати любить.

- Любе. Про коня в полі. А шо, вже не перший раз?

- Хуя там перший - дядя Жора з насолодою захрумав огірком. - Щомісяця вилазе, паразіт. Як північ вдаре, так він і об'явиться. Пісні співає, двері царапає, товар по мєлочі краде. Шоколад любе. А то сторожував перед тобою Борис Іванич, сусід мій. Сів ото на толчок і кросворд розв'язує. А ця курва гафриканська рило в кабінку запхнула і закурити просить. До ранку з того стульчака не злазив, все під себе срав.

- Мушу продержатись - зітхнув Петя. - Тиждень іспитового сроку лишивсь, хоть якісь гроші получу. Дядь Жора, сходіть до начальника, бо він мені не вірить. Хай попа якогось закличе чи екстрасенса. жизні ж нема.

- Не покличе. Бувший комсорг він. Каже шо то всьо забобони, а ми п'єм як не в себе. Можеш не старатись.

- А взялось то воно звідки?

Докладніше

Куди зникають Капітани

vovk

Мало хто знає, що кожного Першотравня блогери збираються на Таємну Вечерю.

Вечеря трапляється в привокзальній харчевні якогось степового райцентру. Клишоногі столики та позичені в сусідній восьмилітці парти гнуться під горами польського сиру, іжачаться частоколами акційної ковбаси та парують казанами Блогірської Фронтової Каші ( рецепт - 1 частина перловки, 1 тушонки, заправити згущонкою та кетчупом Чумак, солити до смаку). У млявому сорокаватному світлі діловито сновигають Вони - Адмірали Вконтакта, Комендори Твіттера, Капітани Фейсбуку та Мічмани Ютубу. Ім'я їм - Легіон, а єдина світла пляма в цьому місці - барна стійка з продукцією місцевого лікьоро-водочного.

Ось пара бородатих чуваків жує одного снікерса на двох і клацає вусібіч смартфонами - це фудблогери, любіть їх. Ось навіжений очкарик з планшетом пристає до людей - це стрімер, бийте його в гризло. Ось вдітий з секонд-хенду дядечко з пузцем - це копіпастер. Заговоріть з ним і почуєте тридцять одеських анекдотів, два бояни з лепри і рекламу нового тарифу Київстар. А ось солідні мужчини в галстуках, з лупами і колориметрами. Не ходіть при них в сральню, бо це Експерти. Ті самі, що по кольору, смаку та запаху вашого стільця визначать цьогорічний врожай ріпаку в Малаві і пояснять як його сприятлива кон'юнктура на Тегеранській біржі повалить кривавий режим. І не чіпайте дівуль схожих на повій - насправді це інсайдери. І не шукайте тут політологів - їх на ніч не відпускають. А головне - пильнуйте за столами, хто найпожадливіше їсть. Голодних беруть на ставку і вам потім буде соромно, що ви віталися за руку.

Докладніше

Загублений поїзд

vovk

У діда мого тіточного, Миколи Петровича, один секрет був. Не любив він фільмів за війну дивитися. А всьо через загублений есесівський поїзд.

Поїзд той німці у другу світову спорядили, аби скарби наші вкраїнські до Берліна вивезти. Але не встигли, бо Красна Армія Київ захопила. То поїзд той есесівці в підземне сховище загнали, а далі всі потруїлися ціанідом, аби в полон не попасти.

А як куренівську лінію метро в Києві копать почали то впритул до таємного бункера її провели. А через рік хтось із обходчіків про Красну Армію на тому перегоні заспівав і почалась тоді люта бісівщина. Став той паскудний поїзд щотижня з бункера виїжджати та народ допікать. Бува йдуть обходчіки тунелем, а він як засвистить-заскрипить - і давай горопах по всій лінії ганяти. Ті біжать, соплять, із сил вибиваються, а той бовван залізний ззаду катить і понукає арійським баском: "Шнелє, русіше швайне, шнелє. Дас іст фантастіш". А як бігли вони недостатньо прудко то починав поїзд випльовувати мертвих нацистів, аби ті нещасних багнетами підганяли.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info