Вовк

Вовк

Французький письменник Бальзак...

vovk

Французький письменник Бальзак часто гостював на Україні. І дуже любив полювати на зайців.

Вийде бува зранечку, люльку самосадом натопче, ремінгтон провіре і в ліс. Чагарями крадеться, на любий шорох стрейфиться і в чотири ока пантрує. А наб'є стосик вуханів так весь вечір графині хвалиться і всім придворним живописцям гроші роздає, аби малювали його в позах геройських.

А письменник Гоголь був перевертень і часто їздив з Петербурху до України відпочить. Вийде з хати, шинелю скине, носа припасує, через голову плигне і на кроля-переростка перекидається. Бігає ото по зайчихам, а всі панійки потім думають чого Ніколай Васильович живе самотньо і жинитись не хоче.

А раз приїхав Гоголь, а в окрузі жодної зайчихи нема. Бо турист паскудний усіх перебив. Зажурився тоді класик і став думу думати.

А наступного ранку вийшов Бальзак на зайця, аж баче - Кріль біжить, здоровий як кабан. Стрелив він в нього раз, другий, а кріль собі далі біжить. Погнавсь за ним Бальзак, йде і йде, аж баче - галявина. А на ній Гоголь сидить і коробочку в руках трима. Підійшов він до Гоголя та й пита:

- А чи не бачили ви тут раптом Кроля, Ніколай?

- До Петербурху кріль поїхав - одвіча Гоголь. - Ше вчора повозку заложив, не догоните. А ось цю штукенцію велів вам передати. Як буде вам погано, Оноре, нажміть на сесю красну кнопку і більше вас ніц не потурбує.

Взяв Бальзак коробочку і в Париж незабаром поїхав. А через рік обступили його хату кредитори і давай судом і колекторами грозити. Засмутивсь Бальзак, нажав кнопку і включив радіо Шансон. І од почутого одразу страшно заплакав і вмер.

А Гоголь продовжувив ходить по зайчихам і так ніколи й не женивсь.

Отака історія, парафіяни.

Докладніше

Самостійна дівчинка Леся дуже любила збідованих мущин

vovk

Вийшла вона якось зранку, йде Хрещатиком, аж глип - стоїть юноша Ігорь літ сорока. Грязний, небритий і з транспарантом проти траснаціональних корпорацій. А з кармана правого пузирь Тройного завернутий у Вєсті торчить. І очі на лиці світяться, добрі і голубі, як небо над Цейлоном.

Пожаліла дівчинка Леся нещасного, додому забрала, накормила, напоїла і спать з собою поклала. Аж вечором встав Ігорь і давай додому, на помойку проситись.

- Не могу я - каже - між людьми. Зразу шось вкрасти тягне. З хати всьо виніс, мать з торбами пустив, не хочу тобі такого. Одпусти мене, добра дівчинка Леся.

- Не одпущу - каже та. - Я тебе перевоспитаю. На англійську і курси PHP віддам. А красти тута нічого, я всьо під замок закрила, а ключ кодовий.

Одправила Леся юношу спать, а сама залізла в інтернета і костюма та нового годинника йому заказала. І тоже спать пішла.

Аж тут прокинулась серед ночі, а юнака то рядом і нема. Заходе вона на кухню - а той перед ноутбуком сидить і танчики її всі підряд продає. Взлостилась тоді Леся, вхопила ножиці манікюрні і голову злодюжці одчикрижила. А далі полізла в інтернет дивитися, як трупа позбутися. Але так і не найшла, бо Кіберполіція напередодні Ex.ua закрила.

Докладніше

Іван Семенович Нечуй-Левицький дуже любив гуляти Хрещатиком

vovk

Вийде, бува, увечері, парасольку під пахву візьме, цигарку од Fresh запале і чимчикує собі. А як даму яку гарненьку перестріне то обов'язково комплімента зробе і в профіль повернеться, аби бачила як йому бороду в новому барбершопі зробили. А як молодих письменників спіткає, так зразу їм адреси диктувать береться - де кімнати дешеві знять можна, який часопис зараз за тисячу знаків більше плате і хто з Терещенків більшого гранта на пропій душі дає. А то в нового коворкінга на Прорізній зайде і джигунів тамтешніх Леонтовича співать юними смішними голосами заставе.

А раз вертавсь пізно ввечері, аж тут з підворотні молоді письменники Микитенко та Панч вибігають. Та й ну приставати:

- А здоров, діду. Рукопис на почитать єсть?

- так нема ж - одвіча Семенович. - всьо в друк оддав. Всі сюжетні лінії і метафори в Кайдашеву сім'ю вкинув. Читали, хлопці? Хочете підпишу?

- Не мороч нам голови, діду. - кажуть молоді письменники. - Давай шо єсть, бо щаз такі Бієвці тобі зробим, шо на голові цілі Семигори виростуть.

Докладніше

Політінформація

Кабінет історії був на другому поверсі. До кабінету прилагались гіпсове погруддя Ілліча, патрети піонерів-героїв і картонна ракета Союз. А ще вчителька Оксана Михайлівна. Оксана Михайлівна була комсомолка, байдарочниця і вчорашня випускниця педтехнікуму. На додаток вона вчила нас любити Совєтську родіну і була запрєдєльно тупа.

Політінформації траплялися щопонеділка. Перші десять хвилин товаріщ вчителька читала нам передовицю Правди, а далі слухала докладчіків. Ботан Мітя розповідав про рекордні врожаї узбецької бавовни, хуліган Петя - про тисячні жертви поліцейського проізволу на вчорашній мирній демонстрації в Токіо, а відмінниця Таня, ковтаючи сльози, віщала про масовий голод в США і 500 дітей, котрі щодня помирали від недоїдання в одному лиш Нью-Йорку. Десь поруч, за стінами, люди носили джинси, слухали Пінк Флойда і втроє переплачували за жувальну гумку. Нам було не до них. Ми боролися з світовим імперіалізмом. Боротьба була нудотна і огидна, як матч Уралмаш-Кайрат. І ми з Колькою рішили її розворушити.

Колька сидів рядом зі мною, жив з бабцею і грав на баяні. Грати Коля не любив, натомість обожнював читати. Бабця ж хотіла виростить з Колі нового Вана Кліберна від бояна. Аби не огорчать бабцю Коля читав за закритими дверима, поставивши на пюпітра нового Майн Ріда і граючи полонез Огінського. За вечір він прочитував до двохсот сторінок і раз сорок повторював шедевр пана гетьмана. Бабця раділа, вмлівала і кликала Колю грати для гостей.

Похмурий кал совпропаганди ми з Кольою розбавляли ружними веселими вигадками. Плодом нашої колективної творчости став мексиканський революціонер Мазафака Гомез. Спочатку Товаріщ Гомез підірвав вашингтонський кондитерський завод, утопивши спецназ ФБР у гарячому зефірі. Далі він зібрав батальйон червоних байкерів і пограбував чейз манхеттен банк. Байкери їхали бідними кварталами і розкидали пачки доларів з присланого челябінськими робочими броньованого самосвала. Приблизно за рік товаріщ Гомез красиво загинув в поєдинку зі зведеними силами поліції - джерелом натхнення цієї чудесної історії став перший кінофільм про Рембо.

Докладніше

Дідо мій тіточний...

Дідо мій тіточний, Микола Петрович, як з залізниці пішов то рішив до київського метро на роботу податься, в обходчики путьові. Взяли його зразу, оклад добрий положили ще й кімнату в гуртожитку дали. Тут дід і пойняв, що неспроста воно. Бо в метро тому щодень дивні речі коїлися.

Ото йдуть вони бува з напарником Стєпаничем, а тут світло мигать починає. То Стєпанич як крикне "в жопу собі помигай, їбун косорилий" - і всьо. Перестало мигати. Стєпанич потім розказував, шо то майор НКВД відставний американцям позавидував і рішив стула електричного зробити. Зібрав з вторсир'я, а посадить нікого, бо на пенсії давно, так сам сів. Тільки орден остався і світло на всьому Хрещатику на годину пропало. Тепер в метро бавиться.

А бува на станціях після півночі криваві відбитки ніг появлялись. Так мужики розказували шо то літкритик Одінцов, який на всіх процесах проти вкраїнських писателів свідчив. Так один раз на платформі не втримавсь і під состав потрапив, тіло по всій лінії розмело. А ноги остались і всьо шукають, до кого придатися.

Взагалі участок у діда спокійний був, а от на периферії люта бісівщина творилася. Над Гідропарком після опівночі мертві червоноармійці бувало з Дніпра вилазили. Обліплять состав, у вікна глипають і "тьомную ноч" тужливо співають. Машиністам там молоко щодень і квартиру без черги давали, а пасажирам нічним командували у вікна не зазирати. Казали якийсь бухгалтер не втримавсь, то на другий день бігав по під'їзду голий і калом свастики на дверях малював. А на Героїв Дніпра Жетонщик жив. Грязний, заросший, в спортівках і майці-алкоголічці. Бува піймає пізнього пасажира і пита "жетони єсть?". То опитні люди радили зразу повну жменю жетонів на платформу кинуть шоб розлетілися. І поки збира втікати. А хто жетонів не мав чи копійки кидав, того Жетонщик хапав і в тунелі тащив. Ті чуваки потім верталися - перелякані, сиві і на дупі татуїровка - чорти уголь кидають. А звідки той Жетонщик взявся - ніхто не знав, тільки чутка така була, що він об'явився, як тільки лінію на Троєщину копать почали.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info