Вовк

Вовк

Любив кошовий Сірко рибу...

vovk

Любив кошовий Сірко рибу зимою ловити. Бува прибіжить зранку до ополонки, динаміт кине, карасиків повні шаровари напхає і назад в курінь біжить ноги гріти і роли з васабі готовити. А раз прийшов зранечку, а в прорубі мавка плаває - гладка і красіва як Руслана Писанка, а з одежі тільки чоботи червоні та стрічкі кулеметні. Задививсь отаман на ту чудасію та й під літ з динамітом запаленим проваливсь. І тут бахнуло щось і потемніло всьо. І очуняв він уже в Небесній Україні.

Стоїть собі серед проспекту широкого і чудується. Все не так як було, все красіво. Хіпстери накачані калиновий смузі з полумисків петриківських сьорбають. Майнери бойові на сегвеях каурих розсікають. Екран вуличний десятиповерховий язичницьке реаліті-шоу " Хата на рунтата" від Силенко-тб крутить. Кобзарі вуличні батли на мотив Аріосто і Гійома Кабестанського староукраїнською влаштовують. Юнка начитана подружкам на космольот маршрутний скаржиться шо там тільки Майборода і Гулак-Артемовський по радіо крутяться. Андроїд з ликом єпископа Кунцевича путівки горящі продає - в підводну Москву на субмарині Гетьман Сагайдачний чи на рів'єру марсіанську з квитком на Динамо-Антарес в комплекті. А на заході - стіна кілометрова, жилізна, з патрулями кіберкозацькими. Шоб значить контрабанду перепинити, а то за вкраїнській мудрофон Дзвенислав в тій вашій Америці нирку продають, а десятилітній Ланос на литвинських номерах як ролс-ройс фантом вартує. І туристи валом валять, а од гастарбайтерів одбою нема. Сидять тижнями в чергах кілометрових, місця перекупляють, дипломами гарвардів та сорбонн трясуть, Семенка та Йогансена юними смішними голосами декламують, а по словниковому запасу з СУмом тягаться можуть, навіть шо таке морелі і припутні знають. І всі в Неньку рвуться, на Южмаш наш, на Нафтогаз і прочі корпорації рівня світового. та не кожного підступний еміграційний чиновник пропусте. Гляне бува, що вишивка на ковнірі мадярська чи заповіді українського націоналіста з 25 по 94 задом наперед перерахувати попросе і то тільки ті що на 3 діляться і літеру ґ містять. І все, пропав чоловік. Відказ і 
наступні 10 літ тільки туристом. Плачуть люде, руки заламують, квилять страшно од того, шо десять літ наступних в Торонті жить і в Самсунгу робить доведеться. А ніц не поробиш, рабів до раю не пускають.

Докладніше

Пам'ять - лишень тонкий стосик паперу...

vovk

Пам'ять - лишень тонкий стосик паперу. Пожовклі фотографії, вицвілі поштівки, поспішно написані телеграми. Часом це все, що лишається. Якщо не рахувати космосу і акордеона.

Дід Влодко любив космос, акордеон і руду Петронелю з Майзлів. Він рано лишився сам. Мама вмерла, а тато подався в поляки. Лишилась тільки баба Марта - висока, кощава, з вічною папіросою між губами. Баба щодень крутила машинку, обшиваючи військо і ближніх сусідів. Влодко ходив до школи, підробляв на залізничному двірці, читав Фламаріона і мріяв про космос.

Влада мінялась частіше за моду. Дідо починав вчитися в польскій школі, продовжив у німецькій, а атестат отримав уже при совітах. По школах лишилися різномовні табелі, спільна фотографія з під ратуші і пристрасть до філателії.

Марки мінялися з владою. Червлених орлів і Пілсудського міняв батько народів і дирижаблі з московської виставки, а пізніше листи замайоріли профілем Гітлера і окупаційними серіями з Коперніком. Влодко вивчився грати на акордеоні і виступав на весіллях. Космос був далеко, перші ракети тільки кувалися в уяві доктора фон Брауна. А марки були поруч. І у кожної була таємниця. Колір, історія, зубцівка, надпечатки, літографія і металографія, помилки і обмежені серії. Влодко балакав з старими філателістами, звіряв ціни і серії по каталогам, а невдовзі по школі пішов робити на залізниці і купив перший кабівський клясер.

Докладніше

Чорні - казав дідо Янек...

vovk

- Чорні - казав дідо Янек. - Тоді вони були чорні. Як душа єфрейтора Топлера, як кіт Мацько, як таргани у кривого Йойни. Ті самі таргани, з чорної бразильської чокуляди. Відкусиш голову, а там крем. Білий і солодкий, ми з братом бувало цілий день газети розносили, щоб їх наїстися.

А перші мої черевики були чорні і блискучі. Нє, я не ходив до того босий. Доношував за братом. Але Дануся. Дануся то було щось неземне. Вона продавала капелюхи і вся була як живе золото. Ніби святий Йосиф зіткав її з усмішок, поцілунків і м'ятних пастилок. За нею плакали десятки хлопів, від графа Загорського до м'ясника Антона. Фабрикант Боммель щодня купував нового капелюха, але був жонатий. а ще був поручник Новак. Все у нього було - і мундир, і титул, і екіпаж і чорний форд, певно перший у місті. А в мене тільки черевики. Старий Шульц, той що жив за мостом, шив їх три дні. Двічі міряв, щось підбивав, доточував і правив. Цей бородатий гаспид наклепав мені подвійну підошву і набив залізні підкови. Черевики вартували як мешти до танцю і висли на ногах мов кайдани. Я кляв старого, його жінку, маму, усіх шевців і всі племена Ізраїлеві. Я не збирався йти в похід чи подаватися в паломництво. Це мали бути вихідні черевики - для церкви, для чардашу, для кіно, для Данусі. Але старий анциболот і бровою не вів.

Докладніше

Запитання до залу напрімєр....

vovk

От ішов у нас на початку дев'яностих серіал. Про українців і сухий закон. Америка певно знімала. Там сім'я була, Нагірняки допустим, емігранти. На фермі в Манітобі пшеницю ростили.

І тут по сюжету бабахає сухий закон, нарід в Америці сумнішає і готовий пить хоть балтику дев'ять за дурні гроші. І тоді голова сім'ї, старий Олекса, рішає почати гнать самогон. Напочатку бізнес малий, продукції мало і її продають через дресирувальника бродячого американського цирку. Щовечора дресіровщик одправля старого мидведя Чарлі через кордон в Канаду, де хитрі Нагірняки обв'язують бурмила патронташами флящаків і посилають назад. За три місяці канал прослідковує місцевий шериф Боббі і пробує піймати ведмедя, але хитрий звір постійно його наябує. Тоді шериф йде на хитрість і прив'язує на звичному ведмежому маршруті канат. Побачивши прив'язану поміж дерев линву ведмідь звично вилізає на неї і ходить на задніх лапах. Шериф зманює волохатого паразіта кавалком цукру, видає м'ячик, відв'язує все бухло і запиха за ошийник записку з вимогою здатись. На другий день ведмідь приносить шерифу любовного листа од Олексиної внучки Василини. Шериф кидає поліцію, жениться на Василині і відкрива фабрику ялинкових іграшок. Іграшки проізводяться в Канаді, а перевозить через кордон їх сам шериф на чорному студебеккері. Усі кульки по вінця заповнені одмінним пшеничним віскі.

Докладніше

Справдешній перформанс...

vovk

Справдешній перформанс - це завжди несподівано. Як любов, як смерть, як перемога збірної Греції. Короткий сплеск народного духу у сірому морі буденності зафільмувати важко. Навіть зараз коли камера висить в кожному утюзі. Але справжня Пригода не фільмується від слова зовсім.

Вона стається з тобою у дев'яності, коли тобі 14, ти вернувся з горів і ранок лише займається. Коли ти чимчикуєш ще сонним вокзалом, а залишений жінкою напризволяще турист не витримує зову природи, надіває наплечника, хапає клітку з вухатим кімнатним песиком і, зажавши 2 гривні на туалєт, біжить перед тобою до привокзального скверика. Але по скверику блукає похнюплений з похмілля участковий, тому турист звертає до найближчої хрущовки, встає під ринву і почина з насолодою сцяти.

В той самий момент на балкон другого поверха виходе сантехнік дядя Коля. Якусь мить він сердито дивиться на це неподобство, далі розстіба ширінку, вийма натрудженого робочо-крістьянського хуя і почина прицільно поливати туриста. Турист перелякано матюкається, крутиться по осі, обсикає плащ артистці Зої Іванівні, мочиться на песика і попада у відкриту банку зі сметаною, яку перекупка Анжела Петровна вже продала і зараз шукає кришку. Зоя Іванівна пиздить хулігана елегантною сумочкою набитою банками її любимої кока-коли, зляканий песик верещить голосом Робертіно Лоретті, Анжела Питровна кида у гаспида спаскудженим слоїком і вибива вікно пожарнику Віктор Борисовичу, пожарник за якусь мить висувається з вікна і окатує всю цю комедію дель арте відром води, а вилізші на балкон третього поверху два брата-довбойоба Бодьо і Ігорко знімають штани і починають сцяти на дядю Колю, який з переляку збиває з перил жінчин вазонок, який падає прямо під ного пані Ліді, яка згідно вранішнього ритуалу годує безпритульних котиків. І всі ті перелякані котиська з воєм бризкають врозтіч, збивають з ніг участкового Мирона Петровича і заставляють обісратися бомжа Вітю, який якраз порпається в смітнику і побачивши розлютовану зграю помойників лякається лютої еволюційної помсти.

А ти собі стоїш, дивишся на цей рейвах і з гіркотою жалкуєш за останніми кадрами плівки змарнованими на вічний Яремчанський водоспад. І за тим шо до винаходу народних фотосмартфонів лишилося більше десяти років.

Фото Вовчика Сірего.
Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info