Вовк

Вовк

У діда Славка було чотири неба...

vovk

Перше - літнє. Густе, бадьоре, бездонне. Дідові було шість. Він підстрибом біг через поле, несучи мамі обід. Мама відбувала трудодні в новостворенему колгоспі. Старша сестра варила їсти. В сім'ї їх було дев'ятеро і Славко був наймолодшим. Зазвичай їжу носив він. Вертаючись він часто сідав під самотню придорожню липу і дивися на небо. Десь далеко за обрієм кипіли фронти, будувались залізниці, запускалися домни і жив брат Жора. Жора поїхав в область, в Могильов, на рабфак. Вчився він добре, готувався стати інженером, беріг єдині черевики і часом писав листи, просячи прислати сала.

Літнє небо ходило за дідом як Гром. Гром був старий батьків собака. Любив він тільки батька Василя і діда Славка. Коли Славко покинув село, а батько помер, Гром затужив, ліг біля татової могили і лишився там до кінця. А дідо ходив з літнім небом на плечах - молодий, сильний і невтомний. Дід хотів вчитися, але з колгоспу його не пускали. Славко утік, брів золотими від кульбаб полями і за два місяці виринув у одному з училищ середньої полоси. Освоював хитрі імпортні верстати, писав у стінгазету і до ночі засиджувався у бібліотеці. В 19 років з дідом сталося перше кохання, у 20 завод, а в 21 - війна. А за війною прийшло зимове небо.

Зимове небо трапилося у грудні сорок другого. В день коли від морозу зводило зуби, а розжарений кулемет уже не пік потомлені руки. Небо накотилося раптово - темне, тяжке і чорне як шмат гімнастерки у занедбаній рані. Єдине шо відчув Славко - поштовх, так ніби по животу вдарило батогом. А далі був вихід Барса.

Докладніше

Школа номер 51 на районі вважалась проклятою...

vovk

Все там було не так, а найбільше не везло з персоналом. То фізрук Юра на зборах християнської молоді на столі станцює, то хімічка за Діму з десятого Бе по зальоту замуж вийде. Директор попередній от в Туреччину поїхав, так в аквапарку в трубі ногу зламав і обісрався, навіть в телевізорі показали.

Але найгірше в проклятій школі велося сторожам. А все тому, шо пару раз на тиждень близько опівночі починала там творитись всячєска містика і чортовщина.

Ото бува сяде сторож кросворд рішати чи телевізора переносного подивитись - аж тут кроки чуються. Легкі, шаркающі, так ніби дитина чи клоун у туфлях войлочних за стіною ходе. А вийдеш в коридор бува, засвітиш всю ілюмінацію - і не видно нікого. А все одно шаркає. І голоси чути, чоловічі, а то й жіночі. Балакають всяке, кричать, бува матюкаються, а то й сміяцця почнуть - хором так, глупим таким сміхом знущальним, аж серце через сраку втіка.

Сторожі там довше місяця не заживались. Хто розрахунок брав, а хто і в запой заходив. Найдовше Богдан Ілліч протримався, пенсіонер. Бо був глухий як звук п і мав у дупі всю містику з езотерикою. Йобне бува на ніч грам 50 і спати ляга. Рік одслужив, а далі дочка його, Нінка, з Канади приїхала і забрала тата на ясні зорі і тихі води Саскачеванщини. А на його місце Колю взяли, журналіста безробітного.

Коля просторожив три ночі, а на четверту прийшов після дня народження і п'яненький. І тільки спать налагодився, як голоси порвали тишу шо мавпа газету і в'їбали попуррі з Блек Сабат. Коля побіг до виходу, по дорозі загубив ключі, гупав у двері, плакав і кликав маму. А за півгодини вибив вікно в кабінеті фізики і загубився на передмісті, міліція зі швидкою два дні ловили.

А після Колі прийшов Женя. Женя служив в армії, лежав на дурці і сидів в тюрмі, тому боявся тільки павуків і окремих статей кримінального кодексу. І ото сів він у першу ніч, та й ну в героїв третіх грати. Аж тут кроки почулись, голоси зашепотіли та ше й шмаллю потянуло.

Женя був чувак опитний, читав Совєршено сєкрєтно, дивився ікс-файли і знав шо мерці шмаль не курять. Тому спустився в підвал, найшов залізні двері з під яких било світло і відкрив. а там директор, завгосп і воєнрук план курять і Машу-практикантку за цицьки мацають. ну вони у всьому й признались шо це мовляв бомбосховище недостроєне, а вони тут після трудових буднів часом оддихають.

То Женя так і лишивсь сторожувать. а як за рік Едуард Іванович, завгосп шкільний, на пенсію вийшов то його посаду зайняв. І всі труби, шо з підвали йшли на нові поміняв, щоб звук не проводили. Так містика в школі і кінчилась і сторожі всяку нечисть чуть перестали.

Фото Вовчика Сірего.
 
 
Докладніше

Отець Микола люто ненавидів диявола

vovk

- Всі біди від того гаспида - повчав він семінаристів. - От Микола Ящуків, той шо хоругву учора носив. Рік у Польщі на заробітках гинув, грошенят заробив і машину купив. І шо? Підібрав на окружній курву придорожню. За три кілометри од хати. І ні грошей, ні машини, ні зубів передніх. Один трипер жінці привіз. Бо чоловік слабкий, а диявол пильнує і скушає.

Отця Миколу в місті не любили і врешті відрядили у далеку гірську парафію. Отець приїхав, проінспектував церкву, оглянув нову хату і в поли вдарився:

- Рани господні та що ж це робиться. Завело ж провидіння на край світу. Інтернету нема. Тільки спутниковий, та й той повзе як збитий мересьєв. За що караєш, Ісусе? Воно то діди і по ямах з молитовником спасались, але ж як в 21 віці на ста кілобітах сидіть. Гаспиди і анциболоти тут, а не провайдери.

Отець щодня читав проповіді, ходив по хатах і шпетив горян за злодійство і блядство. І щонеділі їздив в район читати тамтешнім провайдерам лекції на тему інформаційного християнства. За три місяці провайдери протягли до села кабель і у всіх домівках об'явились торенти, онлайн-серіали і редтюб. Підлітки і молодиці возлюбили отця всім серцем. Старі ж отці сімейств священика не любили - він їх часто лаяв на проповідях.

А за рік до села прибула церковна інспекція. Інспекція прибула негласно, за скаргою сусідського ксьондза Дмитра. Отець Дмитро змовився з міцевими хлопами і хотів відхопити заможну парафію у городянина.

Архімандрит Іван зустрівся з селянами в придорожньому кафе:

Докладніше

Або як бува. Сидиш собі зранку на кухні...

vovk

Або як бува. Сидиш собі зранку на кухні, законний стакан чаю п'єш. А тобі на телефон есемеска приходе. Пр то шо ощадбанк заблокував твою карту і треба дзвонити, бо біда.

І ти дивуєшся, чухаєш голову і довго-довго дивишся на екран. Перечитуєш. Переосмислюєш. А далі кидаєш то гибле діло, виходиш на балкон, вдихаєш солодке прикарпатське повітря і поринаєш в спогади. І мелькають перед твоїм внутрішнім зором друга і третя робота, інстітут, школа, піонерія, ясельна група. До теплих маминих рук і пологових стаждань доходиш. І все нічого. Пустота.

І сотаєш нитки своєї слабкої пам'яті і видобуваєш всякі ганебні речі - як школу прогулював, як з горла за гаражами прикладавсь, по доступним женщінам волочивсь і мікрокредит оформлять думав. І все одно - нічого. Мовчить пам'ять. Переконує, що не було у тебе ніколи карти ощадбанку.

А ти все ж дзвониш. В неясному пориві, в припливі цікавості, в очікуванні безплатного чуда. І баришня на другому кінці провода глибоким грудним голосом, саме таким яким балакають вогнисті брюнетки з серіалу про Ізауру, каже що так, є у тебе карта. Заблокована помилково, усе як у людей. І щоб розблокувать - три цифри зі зворотньої сторони карточки сказати треба.

І ти без всякої задньої думки кажеш: "Один Два Нуль. Записали, панянко? Сто два. Як номер поліції".

І вона чомусь кидає трубку. І не відповідає на дзвінки. І зникає за зламом реальності, у вічному Поза Зоною. І ти розумієш, що номер твій у чорному списку, і більше тобі не подзвонять ніколи.

І тільки осіннє галицьке небо плаче брудними сірими сльозами , над твоїм непозбувним горем.

Фото Вовчика Сірего.
 
Докладніше

Вуйко Іван був добряга, сантехнік і єбанько...

vovk

З нерухомого майна була в нього квартира на поверсі і деу ланос. З рухомого - дворняга Шарік. Шарік був волоцюга, посмітюх і ше більший єбанько ніж хазяїн.

А ше у вуйка Йвана була жона. Жону звали Сніжана Вікторівна. Сніжана Вікторівна трудилася в бухгалтерії, відпочивала на городі і любила серйозних мужчин. тому на третьому році подружнього життя переїхала до Миколи Баняка. Микола був мордатий, лисий і тримав кантор на міському ринку. По собі Сніжана лишила вазонок з бегонією, целофан від парника і змішані спогади.

А рік назад у Шаріка завелись блохи.

Блохи марширували колонами, строїли високовчені цивілізації в районі псячого хвоста і жерли собаку шо виголоджені корейці. Шарік терся об одвірки, качався підлгогою і скакав по дивану як поц на резинці. Дітні сусіди лютували, пенсіонер Макарич стукав шваброю в підлогу, а бабці на лавці пліткували про підпільну порностудію. На третій день Йван не витримав, поїхав у ветаптеку і купив мазь. Мазь була дорога, тягуча і пахла дустом.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info