Іздили з батьком на базар...
- Опубліковано в Всяке разне
- Коментуйте першим
За давньою звичкою на вєліках.
Ледве пробились серед Лексусів, Тойот і других внєдорожніков до самого базару.
- У нас всєгда було багате село, - багатозначно мовив батько, ведучи за руль стару "Україну".
Ударились в покупки.
- Беріть, у мене, мужчина, розсаду, - каже активна сива тьотка, обкладена з усіх сторін ящиками з зеленими паростками, синами-помічниками і покупцями.
- А родить? - питає батько.
- Мужчина! - гримить на весь базар тьотка - Я тут сто год продавала і ше, дай Бог, сто год продаватиму (хреститься). Так якшо у Вас не вродить, прийдете і плюнете мені межи очі. А якшо у Вас руки із сраки виросли, то не зпихуйте на мою розсаду!
Тітчин залізний аргумент трансформувався у помідори, перець, капусту і базилік.
- Дєвушка, - кричить мені жвавий продавець. - Купіть в мене шото, бо вже похмелиться хочеться!
- Я б купила, - дивлюсь на його квіткову розсаду, - тіки у Вас здачі не буде.
- Дєвушка, я для Вас і найкращі квіти виберу і всі гроші розміняю! Тіки купіть!
- Я тебе похмелюсь, Ірод! - відштовхує плечком балакучого продавця жінка в яскравий жовтій хустці з люрексом. - Я Вам зара розкажу, які у Вас квіти ростимуть. Бо квіти вони такі, садіть іх хоч сто раз, но якшо Ви їм не понаравились, ніколи не виростуть.
Пару днів тому ходили ми з Євою в Сільпо
- Опубліковано в Всяке разне
- Коментуйте першим
Сільпо як Сільпо, нічого особливого.
А навпроти Сільпо - клумба, що ділить дорогу на дві частини і служить кордоном між Сільпо і нашим шикарним базаром.
Ту клумбу, мабуть, закладали ше в Мезозойську еру, як і всі наші місцеві пустирі.
А витоптали іі ше мамонти, які якраз з Сільпо на базар і назад ходили, бо нічого крім вічного бур'яну там не росло. Та й той бур'ян ріс трохи злякано - місцями.
А тепер - нє. Нема бур'яну. Чи то планети зрушили з місця чи інша космічна катастрофа трапилась, але цього року засадив Київзеленбуд нашу клумбу трояндами.
Я ще в той день зустріла свою сестру Лєну, яка ці троянди садила і розповідала мені про сорти, про кольори, про догляд і і про те, скільки квітів в той самий день виривають і крадуть. І ше вони враховують, де люди звикли ходить і лишили їм доріжку (!).
І от виходимо ми з Євою ввечері з Сільпо з пакетами продуктів, спускаємось по східцях і втуплюємось очима в двох юних дівуль, які повільно і розважливо йдуть по клумбі.
Читала на лавочці сусідам власні вірші
- Опубліковано в Всяке разне
- Коментуйте першим
Баба Марія сьорбала носом і казала "Я ж тебе ше ось такою помню".
Тьоть Клава з бабою Галькою перестали насіння лускать.
Дядько Толік питав на всю вулицю чого по тєліку всяких долб@бів показують, а мене ні.
Батько мовчки курив.
А потім запитав:
- А чого любила-обрізали крила? Можна - любила-дулю скрутила!
Зарізали поезію, корочє.
Ех, не дарма до нас в село Тарас Григорович приїжджав.
Люди в слові толк знають...
Оце чомусь озирнулася на своє життя...
- Опубліковано в Поетічеські досліди
- Коментуйте першим
Оце чомусь озирнулася на своє життя,
Вжахнулась - таке буває - усе дарма!
Не встигаєш нічого в мільйонах справ - а все марно.
А може через то, шо не будувала плани?
Тому вирішую не відкладати надовго важливе -
Пишу план дій, приміром років на сто, а мо й більше.
Значить, вирішую щодня писати вірші.
Лише не якусь фігню, а те, що торкає вічність.
І шоб коли то читатимуть люди,
У них терпли руки і щось німіло у грудях.
Баба Галька наша здає
- Опубліковано в Всяке разне
- Коментуйте першим
Ше літом бігала як спринтер, коли за нею сусідська корова Кармеліта гналась.
А з зими вже всьо. Дзвонить то сусідці Клаві, то невістці, хрипить в трубку "Кончаюсь" і требує всяких таблєток.
Вона їх в жизні ніколи не пила. Настойками домашніми лічилась. Особенно на праздникИ. А тепер не помагають, каже. Серце, забивається, каже, і в голові "круженіє".
А як потепліло, виходить баба Галька на лавочку, хекає, стогне і просить води. Сусідський онук Павло несе воду і апарат, шоб мірять давлєніє. Но баба Галька знає, що той апарат вже давно спортивсь, показує одне й те саме - 110 на 70.
- У мене, Галько, останній раз таке давлєніє було 50 год назад, коли я служить ішов, - заявляє їй сусід Віктор і примружує очі.
- Ти, Галько, не мороч мені голову! - говорить зпересердя Віктор. - Собралась кончаться - так кончайся! Місце найдеться! - і киває головою у бік старого кладбіща, біля якого вони живуть. - Бо мені ще города садить. А твого люцеркою засію.
Невідомо, що приводить бабу Гальку в чувство, - чи похилені хрести, чи чужа люцерка на її городі.
Баба Галька встає з лавочки, крутить Віктору гарну дулю - під самого носа! - і чимчикує додому.
Завтра города садить буде.
Так що кладбіще поки відкладається.
Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт
Мурзік Васильовичrepka.club
Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно
Свирид Опанасовичrepka.club