Леся Полищук

Леся Полищук

Сама велика проблема людини...

lp2

Сама велика проблема людини - небажання визнавати свої помилки. Ви думаєте, звідки такі істерики у порохоботів, коли хтось тикає носом в невідповідність обіцяного і зробленого гарантом? Я вкотре скажу, для новоприбувших мене відстежувати, що до ПАПа мені плоскопаралельно, як до людини. Він мені гарант конституції на цьому конкретному проміжку часу. І він на відсотків вісімдесят не справляється з цими обов'язками. За інші двадцять я казала голосно - маладєц, візьміть "шоколапку", сідайте - п'ять. 
Я не кричатиму "скинуть з переворотом!" але і не мовчатиму, коли вважаю, що [email protected] і показушник. 
А от порохоботи навіть на фоні того, що відбувається на фронті (він головнокомандувач, не забувайте про це) верещатимуть "не всьо так однозначно!" Та однозначно [email protected] - хлопці гинуть! І я не знаю, що з цим можна було б зробить, але я ж і не балотувалась в президенти з обіцянкою закінчити АТО за пару місяців....

Докладніше

Нічна Біла Церква - це вам не столиця...

lp2

Але і не провінція. Є центральні бульвари на яких кипить життя. Особливо якщо поруч якась цілодобова крамниця. В Києві якщо знаєш, що питимеш пиво - бери літра три. Ніколи не відомо чи подужаєш, але ліпше потім вилити, ніж сумно вдивлятися в об'явки, що цитують Клічка дослівно тільки без помилок. А в Білій сама сувора заборона - пити пиво і все таке, на алейках і в інших місцях, що звуться публічними. Заборона правильна. А враховуючи, щоу нас в місті зараз неначе день перший з Книги Буття, там де "Нехай буде світло!" дуже дошкульна. Лампочок начіпляли і там де їх зроду не було. А отже раптом стали публічними різні пішоходні зони, та і просто тихі вулички, на яких можна присісти на лавку. Я помітила, що у місцевих вуличних тусовщиків трапився легких когнітивний диссонанс. Алей наробили, асфальта наклали, лавок наставили. Здається сиди і насолоджуйся пивком чи чимсь і міцнішим, вдихаючи нічне прохолодне повітря. Так тре було ще й світла напроводити. Тепер навіть з поліцейськими не домовишся, бо люду прорва, і всім все блін видно) До шикарної американської ідеї ховати пиво в паперові пакети ще не дійшли)) Навіть в тих прекрасних нетрях, де я полюбляю жити, раптом стало світло. На бордюрах біля новобудови сьогодні намагались розположитись трійко тусовщиків. Стають спиною до ліхтаря - не видно куди лити. Стають обличчям - можна на телефон фотать, так гарно видно, хоч і поночі. 
- Нє ну от не [email protected] це білоцерківсвітло? Нема де нормальному чєловєку розлабиться! Ти таке помниш Славік за нашу жизнь? Хоч посеред города сідай і пий, а це тре ховатися, наче крадене п'єм. Пашлі навєрно на набережну. Тре було зразу туда йти. Слєдущий раз прям туда. Пашлі.
Ржу тихенько. Бо вже за тиждень на набережній ліхтарі ставитимуть. Пічаль - біда для хлопців після роботи))

Докладніше

В селі життя насичене роботою...

lp2

В селі життя насичене роботою, тому роздумувати над філософією буття там ніколи. Але люблять, особливо мужики від 50. Вони розбираються в політиці, економіці, екологіі і самогоноварінні. На ці теми зазвичай і говорять, коли збираються на лавках під воротами ввечері. Жінки в компанію не те що не допускаються, самі не йдуть, бо то для них високі матерії, які не мають прикладного і конструктивного значення. Вони мають свої основні поняття як ото "путін - [email protected]", "руські - сволота, ледача" "політики - злодії" і цього їм досить для того щоб в селі про них інші баби казали "Секлета жінка розумна і що главне не ледача" 
Дуліцьке - село не бідне і з роботою, тому побутове п'янство не захопило в свої тенета трудову частину мужчин, тим більше, що жінки в Дуліцькому за прадавньою традицією важкі на руку. Не розгуляєшся. По піісят щоб випити хлопцям тре пройти складний квест по знаходженню надійно закопаної на гектарі городу банки і не менш складну спробу встигнути випити ті піісят з кумом в обмеженому проміжку часу: між тим як жінка побачила вириту яму на городі і знайшла їх з кумом за копицею, чи в березі, чи в кумовому садку. Знову ж тре встигнути втікти при цьому не отримавши тяжких тілесних і чітко вирахувати час, коли жінка вже вспокоїлась.
Дядько Йван наприклад пересиджував нєрви цьоці Марусі на груші. В них в дворі груша була величезна і розлога. То він взявся на неї вилазити, коли його ловили на знищенні трьох літрів що "це ж на іменини, скотино, що я людям на стіл післязавтра поставлю?"
Зрозумівши що криївка на груші взагалі недосяжна для Марусі з її артритом, він знаглів настільки, що підговорив кума прямо там і пити по піісят під гучний акомпанимент прокльонів цьоці Марусі.
Коротше через тиждень щоденних нєрвів і знищення Іваном всіх мислимих запасів самогону цьоця Маруся ту грушу ... спиляла. Сама. Вона завалилася на сарай і проломила там стріху. Весь наступний тиждень, слухняний і запопадливий, дядько Йван розпилював грушу на дрова і ремонтував стріху під пильним наглядом цьоці Марусі з бензопилою і макогоном в руках. А ввечері у мужиків на лавці з'явилась ще одна тема "Як вижити в суворих умовах дулічанського матріархату - безжального і безкомпромісного?"

Докладніше

Баба Єля полаялась з бабою Олюнею

lp2

Єльці вісімдесят три, Олюні сімдесят вісім. Вони сестри. Обидвоє вже поховали чоловіків. Діти живуть в Києві, приїздять раз на місяць, то баби з'їхалися в одну хату "шоб не скучно". Тримають курей, качок і козу. Город не великий (по дулічанським міркам) соток десять. Бо "вже года не ті, не набігаєшся". Як і у всіх старих людей, ставлення до смерті філософське. Вже готові хусточки, щоб людям в'язати і наряди щоб в труну класти. Заготовлені місця на цвинтарі. Сперечаються котра перша помре. Обидвоє не проти, бо тій що лишиться "на одні руки багато роботи, козу прийдеться продати, а вона ж таке гарне молоко дає наша Жульєтта" І от тре було, щоб питання можливих похорон однієї з них стало каменем спотикання в мирному досі житті.
Посперечалися за спідницю. Знайшла Олюня в скрині спідницю. Гарна, рясна, довга ще й темно-синя в блакитні дрібні квіточки. Сама шонінаєсть підходяща для подорожі на тей світ. А Єлька побачила і підняла гвалт, бо ніби-то ту спідницю їй покійний Сєнька (чоловік) на срібне весілля подарував. То ж право надіти її в останню путь належить саме Єльці. 
- Ти Олюню молодша, то перекинешся пізніше. А спідниця моя. Я тебе знаю. Ти ж на мене її не надінеш.
- Чого ти Єлько щитаєш що раніше дуба дасиш? Ти всігда крепшою була, ти після моєї смерті ще діда собі найдеш.
- Ти дурне Олюню ще, хоч і старе, я тобі кажу зразу, як не надінеш на мене цю спідницю на похорон, то я тобі вночі ходити після смерті буду. Не доводь до гріха.
- Ти всю жизнь Єлько, тіки про себе думаєш. От скажи, нахороби тобі ТАМ спідниця.
- А тобі нахороби? Це вже Олюню принципіяльно. Ти мене знаєш! Я не отступлюсі.
- А я тобі шо дєвочка, шоби ти мені вказувала, шо робити?
Баби лаялися тиждень. В хаті, на городі, біля кози. На лавці, в магазині, у сільраді. Наробили колотнечі, що мусіла головиха до них йти з візитом. Коли вони навипередки жалілися головисі на черствість одна одної, цьоця Ганька експроприірувала ту спідницю, сказавши, що сама рішить що з нею робити. А за місяць у Єльки народився правнук і було вирішено відправити її в Київ в тій спідниці. На родинах Єлька сиділа важно в спідниці на чільному місці, а Олюня лаяла онука в кухні.
- От вже рік живете з Оксаною і всьо в пусту. Нахороби ночами любитися, щоб дитятко не народити за рік. Порадували би правнуком... І спідницю би я вділа...

Докладніше

Мама, як справжній агроельф...

lp2

Мама, як справжній агроельф сьомого покоління хліборобів з непереборною тягою до землі, кинула після пенсії Білу Церкву, яка лиш на половину горОд а на іншу гОрод. Поїхала з батьком на батьківщину в Дуліцьке, де завела собі хазяйство, обробила з татовим потом, кров'ю і матюками гектаровий город і воскресила давно забуту "добавку". Буяння садів, дало матері ще один головний біль, такий як нехватка трилітрових банок на компоти. І на десятому році життя в селі в матері раптом з підсвідомості виліз, ретельно до цього прихований, ген торгашества. До того як повернутись в обійми сапок, лопат, вил і мотоблоку, мать сорок років пропрацювала в торговлі. Тому прикинувши, що повз хату йде траса на дуже популярні у столичного білокомірцевого бомонду Буки, мать вирішила вбити декількох зайців. Здихатись надлишку плодово-ягідних культур і заробити трохи грошенят на пару десятків чергових бройлерів. 
Плодово-ягідні культури щодня дбайливо збираються, розкладуються по баночкам і пакетикам і виставляються під воротами, для приманювання потенційної клієнтури, яка відвідавши Буківські красоти прямує додому в Київ. Мать кайфує торгуючись і згадуючи щасливу молодість без дефіциту, з якою в неї безпосередньо пов'язані спогади про трудовий шлях працівника торгівлі. Вторговує до двухсот гривень і неймовірно радіє хазяйновитості. Якось їй тре було відійти на годинку до телички в беріг і вона попросила тата постоять. Тато далекий від торгівлі, як Меркурій від Плутона і навіть на базарі бере речі не торгуючись. Через півгодини мать повернулася, а біля воріт ні стільчика ні баночок ні тата. Готова розірвати продавця ледаря на шматки вона влетіла в хату з криком "Вася, йобтваюмать, тебе нічо не можна попросити, ледащо, мені качок тре купляти, а ти торговлю прекратив в саме шонінаєсть грошовите время!" На шо батько тикнув їй тисячу. Мать спантеличена спромоглась видавить з себе тільки "Як?" Батько пояснив:

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info