Леся Полищук

Леся Полищук

Тапки приготували? Готуйте. Не втримаюсь. Напишу.

lp2

В свій час, я була випадково вхожа в "вище суспільство" якщо можна так назвати столичних бандюків і бувших номенклатурників при кориті, які переформатувались в бізнесменів. Я промовчу про те, що вони творили маючи необмежені ресурси і безкарність. Але не так страшні були вони, бо все таки в них були ті міфічні "панятія", які вони впітали разом з зоновською баландою і до яких їх примушували "пахани". Або до яких схиляла звичка бути камсамольцем - прімєром з натяком на "бєлую кость"
А от їхні нащадки - жесть.
Не маючи ніяких авторитетів крім захцянки власної вони пробували і робили все. І пофігу їм було на мораль, безпеку, відповідальність. На моїх очах приймали найнеймовірніші наркотики і робили найнепередбачуваніші речі. Під гаслом "Я можу і роблю все, що хочу" алкоголь, наркота, перегони, розпуста, зброя.
Одного разу на закритій вечірці, один обдовбаний мажор, дістав зброю, похвалитися. Подарунок татка. Коли його підкололи, що він не вміє нею користуватись, він вистрелив в вазу в кінці коридору. А біля дверей стояв офіціант. Попав той дебіл офіціанту в плече. Так перше що зробив мажор, тицьнув хлопцеві пачку долярів і позвонив татусеві, щоб організував лікаря. Офіціант гроші взяв і обслуга завела його в іншу кімнату. Що з ним було далі, на жаль не знаю. Хтось з присутніх дівчат почав до мажора виступати, що він дебіл. Він розвернувся і вистрелив в ту дівчину. Не попав. Тут як раз приїхав татусь, відібрав пістолет. І сказав сину аяйяй. І все... Вечірка продовжилась. Мажору було п'ятнадцять.
Так от, якби він вистрелив у себе навмисно чи випадково, я би не шкодувала за ним. Не говорила би про те, що всі роблять хєрню. Є і між хєрнею різниця. Інколи ціною в невинне життя. Є чудовий український вислів - з жиру біситися. Так от коли хтось з жиру біситься - то наслідки того бісіння, що обтяжуються впевненістю у вседозволеності і безкарності, проблеми біснуватого і його підтримуючих у цій впевненості. 
Заслужили дівчата з Харкову чи ні того що з ними трапилось, питання не до мене. Але жаліти і шкодувати - ні. Це теж не до мене. Променів любові вистачає лише на тих, кому вони потрібні, а покійним були потрібні інші речі за життя.

 
Докладніше

Найбільший злочин...

lp2

Найбільший злочин - злочин над особистістю. Боротися з ним важко тому, що зазвичай сам об'єкт вважає то нормою. Дивишся на сотні людей, які живуть згідно стереотипів сильнішого і розумієш - ось перше, що заважає побудувати майбутнє. Всі жінки, які піднімають чоловічу брутальність до рангу необхідності, всі ті чоловіки, які вважають жіночу істеричність нормою, кожен роботодавець, який закриває очі на непрофесіоналізм і кожен працівник, що дозволяє об себе витирати ноги. Кожен хто вважає, що можна і необхідно бити дітей і кожен хто жертвує собою заради них. Кожен хто йде за обіцянками політиків і кожен хто ігнорує можливості демократії.
Це люди - чию особистість згвалтували. ЗМІ, виховання, стереотипи. Я би суворо карала тих, хто винен у плюндруванні особистостей, бо через них і створюється стадо, яке вважає чиюсь потворну думку власною і необхідною. І через них одиниці дійсно вільних і об'єктивних людей вважаються або нонсенсом, або пророками. 
Розберіться в собі. Промені свободи вам. Люблю вас всіх. Цьом!

Фото Леси Поліщук.
 
Докладніше

Вчора ввечері кажу Котові

lp2

- Завтра омріяний вихідний, сьогодні будемо до пізна фільми дивитись, чудова нагода і спати можна скільки хочеш.
Я, щоб ви розуміли, кіно дивлюся по темам. То про зомбі мені замандьориться - дивлюся три-чотири фільми. То комедії пародійні. Вчора моєю темою були альтернативна реальність і альтернативне майбутнє. До другої встигли два фільми глянути "Гаттака" бомбезне кіно, тримало в напрузі, гарно зняте, режисер молодчага. "Хмарний атлас" - актори вау і сюжет захопливий. Спокійно заснула з впевненістю, що на завтра спатиму до десятої мінімум.
Сьома тридцять - дзвінок, Дмитрик.
- Мама, я завтра вже приїду!
Вичавила з себе спросоння "круто, чекаю, цьом" і виключилась з телефоном в руці. Сьома сорок п'ять, дзвінок, мама.
- А ти що ще спиш, в тебе вихідний чи шо? Ну то спи.
Роздратовано рохнувши в слухавку "угум" закрила очі, ще не втрачаючи надії заснути знову. Восьма нуль нуль. Дзвінок. Братік. Бодрий.
- Мала привіт! З Днем конституції! Альо, чуєш? Зі святом, кажу.
- Зі святом блін!
- Ти що ще спиш?
- Ні, блін, не сплю вже давно!
- То спи!
- Можна, так?
- Чо ти псіхуєш? Тю, я її зі святом вітаю, а вона псіхує! Пока.
Хотіла одна кобіта виспатись, точно знала що може, бо завтра вихідний. Зараз осьо! Ласкаво просимо до альтернативного майбутнього!
 
Докладніше

Я страшенно не люблю ділити світ на чорне і біле...

lp2

За свої майже сорок років я впевнилася в тому, що нюансів занадто багато. За ці роки, мої шляхи розійшлися з багатьма людьми. Мене питають "Чому? Навіщо? Мета ж одна!" Як би пояснити.. Я йду своєю дорогою до певної мети. Є люди, які йдуть до тієї ж мети, але іншим шляхом. Я зможу потиснути їм руку, коли ми зустрінемось на фініші, бо буде зрозумілим, що вони йшли туди ж куди і я. А поки що я йду і тримаю за руки тих, хто обрав мій шлях. Це нормально, бо вони поруч.. Я не дозволяю собі поливати брудом тих хто йде туди ж, тільки паралельно. Я до самого фінішу сподіватимусь їх там зустріти. Але так часто вони розвертаються і йдуть іншим напрямком, що в мене все менше і менше надії на зустріч. Тому мене і тішать люди, які поруч. Їх багато, вони думають, як я. Ми по різному долаємо перешкоди, але на одній дорозі. Ми по різному реагуємо на круті повороти, але на одній дорозі. Ми по різному прокладаємо шлях крізь чагарники, але на одній дорозі, а тому ми можемо розраховувати на підтримку одне одного. А тим хто на іншому шляху, я можу дати підтримку лише якщо лишу своїх. А своїх я не кидаю, ви ж знаєте))) Тому ось якось так про шлях до незалежної України.
 
Докладніше

Поки не виб'ємо з голови совок

lp2

ніц не вийде. А як же його виб'єш? От у Європі як? Закон виживання видів- сильніший (розумніший, активніший) живе краще. Але додані людські цінності - слабшого захищають, інакшого толерують, неймущого утримують. 
А у нас ще совок. 
Звикли що за те щоб мовчали і невимахулась давали мінімальні блага. І от всі їм досі должні. Похєру на закон, на необхідність тєжко гарувати, щоб мати більше. Должні!!! 
Закон має бути один для всіх, але для них можна похєрити. Хотять керувати але так як вони собі то уявили. Похєру що хтось роки віддав, розумні книги читав, вчився на то щоб розуміти як керувати, куди гроші платити, які папірчики підписувати. Вивчав, що треба зробити щоб ось звідси взяти і ось сюди покласти за ось таким алгоритмом. Бо то є добре, правильно і по закону. Похєру що тисячі розумних людей з усього світу роками досліджували книжки писали, експерементували. 
От як таким довести, що людина сідаючи в крісло начальника, мала план, як зробити щоб всім було добре. І що власне за те що вона мала той план їі туди і посадили. А тут приходить вася пупкін, поважна людина, пєнсіонер і слєсарь сантєхнік четвертого розряду і каже, що його лічно не встраює положеніє і тре робити як він сказав. Бо блін йому муляє. Бо він тридцять год гарував на совєти за копійки, а тепер в нього нема субсідії. Або він не хоче страхової мєдицини. Або не хоче щоб ось тут ліфта купляли, бо то буржуї того ліфта продають, а вася на минуточку не то шо ліфта не потребує, а вопше в часному домі живе. Канєшно васі похєру чи поремонтують ті ліфти чи ні бо йому не тре буде на дев'ятий свою дупу тягти. Но вася трєбує. Бо совок, бо його должні слухать, бо він уважаємий пєнсіонєр.
Бідна Уляна коротше кажучи.
 
Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info