Леся Полищук

Леся Полищук

Вони пили по п'ятдесят...

lp2

Вони пили по п'ятдесят. Одягнені як базарні продавчині одягаються у нас на Вокзальній. Як раз мабуть роботу закінчили, коли я чалапала з напухшою мордасьою після чергової екзекуції у дантиста (ага, я така одна на мільйон, в кого після подвійного наркозу лишається чутливість саме в тому зубі, який потрібно зробити). Вони сиділи за кущами на бетонній плиті, закушували горілку салом з огірками (а мені блін не можна їсти поки не одійду, бо під подвійним наркозом можна і щоку собізжувать) - Я вже й не знала, що робити. Ну от що? Конфідору хотіла наколотить, тоді думаю нє, зараза, наколочений не візьме. Тре щоб точно. Щоб зараза мені нерви то все більше не сотало. Пашеш, пашеш - а тобі осьо таке! То вопшем ненаколоченим я і справилась.
Мене такі розмови не дивують, бо нашестя колорадського жука, проблема багатьох поколінь білоцерківців і навколишніх сіл. Я вже пройшла повз них, коли друга жіночка видала фразу
- А я тобі казала, не виходь за нього заміж, ти не слухала..
Четверту годину оце думаю, чи я не дослухала щось, що логічно б то все склеїло, чи мова таки не про жуків була.

Докладніше

Ви справді думаєте, що всесвіту не байдуже?

lp2

Він - досконалий. А значить його не обходить ваша нав'язлива пиха чи жертовність. Йому однаково до ваших трагедій чи феєричного кохання. Йому все одно до ваших амбіцій чи комплексів. В нього єдина задача - зберегти свою досконалість. А це означає - рівновагу. Він беземоційно даватиме вам те, чим ви ділитесь. Добро, ненависть, любов чи заздрість. Тому що рівновага понад усе. Ніщо не береться нізвідки і не щезає бесслідно. 
І якщо ви щедрі на сарказм - не дивуйтесь що всесвіт підколює вас ядуче. Якщо ви байдужі до оточуючих, нехай вас не ображає байдужість до вас. 
Ті хто щедрі на любов - ніколи не почуваються самотніми. Не кивайте головою на всесвіт щоб виправдовувати свій паскудний характер. Всесвіт - це рівновага і досконалість у кожному кварку. А інше то діло наших рук, мізків, язиків. Та і все...

Докладніше

За добу в мене розблокують основний аккаунт

lp2

Це тей, де мікрореприза збирає пару сотень лайків за пару хвилин. І знаєте, я не впевнена, що хочу туди повертатись. Там звичайно легше допомагати. А тут... Тут почуваєшся звичайною. Ну такою як є. Мало хто розуміє цей стан... Дивуються, коли я несамовиту ржу, з найменнування мене блогером)))) Бо я... Ну який з мене блогер? Ось аккаунт, який чітко показує мою аудиторію. Ось тут ті кому цікаво, а не ті хто ведеться на популярність. Сімсот людей, частина з яких мігранти з вконтакту))) 
Я сьогодні Коту жалілася. Казала, що багато хто вважає мене стервом. І хай би, це зручно. Але треба ще ним і бути. Бо я, якщо об'єктивно, дитя. Яке можна легко обвести навкруг пальця, зробивши мені будь яку послугу. Правда я дитя розумне, навіть мудре. І тому з усією своєю мудрістю - я обираю любити людей, обираю допомагати тому, хто просить, обираю бути світлою щодо світлих. Я обрала шлях доброти, коли мала можливість обирати і не змінила його, коли мала причини і можливість змінити. Це тільки спочатку важко, а потім це дуже легко. А бути стервом.. То лише спочатку надзвичайно легко, потім це неймовірний тягар. Я його не хочу.

Докладніше

Мене вже тричі сьогодні привітали)))

lp2

Дарма звичайно, але приємно.
Якимось дивним чином, я стала опосередковано брати участь в перфоменсах, які так чи інак пов'язані з журналістикою. Але від цього не стала журналістом. Нехай зйомки, чи статті, чи огляди, чи прес-конференції є сьогодні невід'ємною частиною мого життя - я не стала від цього журналістом. Мало того, я вважаю, що українська журналістика сьогодні списана з "Любого друга" Гі де Мопассана. Але дуже сподіваюсь що все зміниться.

І я вітаю тих, хто прагне справжньої журналістики, зі святом. А іншим, що називають себе журналістами, не маючи жодних моральних принципів, знайте - ви просто ще одне слово на літеру "Ж".

Докладніше

Сотні років українці обпікаються...

lp2

Сотні років українці обпікаються на своїй улюбленій забаві "сотворення кумира". Чи то мазохізм чи то вільне трактування заповіді? Таке враження, що пересічна спільнота просинається зранку, окидує поглядом навколишнє і навмання тикаючи пальцем в першу ліпшу людину каже "ось цього сьогодні любимо" потім, не питаючи згоди, а інколи навіть насильно, витягує на п'єдестал бідаку і дружно співа діфірамби. До обіду навіть виправдовує відверті трабли, перфектно пояснюючи все якоюсь базовою необхідністю або прихованими продуманими мотивами. Після обіду це все набридає, людям і вони перестають виправдовувати трабли, потім починають тролити кожен крок, а ввечері дружно зі свистом та несхвальними вигуками, стягують вранішнього кумира, луплячи палицями і кидаючи в нього гнилими помідорами. Мов "звільняй курво місце, нам зранку на нього нового кумира тре ставити, а ти тут розсівся наче вдома"
А зранку по новому колу.
Якби цю всю енергію та правильно.. Заставити б тих хто є робити роботу і не тре їх любити, навіщо любити скажімо мітлу чи пательню? Тре щоб мітла мела, а пательня смажила - то їх фунція. Але ж ні... Нам тре любити, а потім ненавидіти, що не виправдали наших очікувань. Ось так і живемо - витягуючи на п'єдестали пательні а потім псіхуючи, що вони ніц мести не вміють, а ми ж так розраховували...
Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info