Леся Полищук

Леся Полищук

Мудрість поколінь...

lp2

Підтримка за будь яких обставин..Гумор, навіть тоді, коли все котиться бозна куди.. Стійкість, якщо щось намагається тебе збити з ніг.. Вміння сказати "пробач" і вміння сказати "допоможи". Розуміння, що всі мають право на помилку.. Чарівний світ навколо, який можна побачити серцем.. Простота, що притаманна звичайній людині.. Глибина, яка властива лиш обраним... І теплі обійми щоразу, коли цього дуже треба... Це все мій тато. Він народився, страшно сказати скільки років тому в селі на печі. Страшно сказати не тому, що він такий старий, а тому що душа хоче, щоб він ще довго був поруч. Довго - довго, до самої моєї старості. 
- Татуню, з Днем народження!!! Всього тобі. Я так хочу до тебе поїхати, дуже-дуже, але робота, дорога страшна і малим завтра в школу!
- Ой, я тебе прошу, головне що ти зателефонувала! А інше.. Тільки не нервуй! Не нервуй я сказав! О! Я сам ввечері до тебе приїду! Вспокоїлась? Ну і добре))
В цьому весь він! Якщо мені погано хоча б від якоїсь думки, він зробить так, щоб ця думка зникла... Люблю його. З Днем народження його. Хай він буде поруч якомога довше...
Докладніше

А ніяк воно не виходить, окрім, як так....

lp2

Чесно. Я по різному пробувала. Тільки йти вперед, попри все. Інколи давати собі перепочинок, але ні кроку назад. Вперед. Крізь негоду, крізь пожбурене каміння, крізь злостиві слова і осуджуючі погляди. Нехай хтось там щось говорить, з осудом чи радячи, а ти слухаєш, приймаєш до уваги але йдеш. Вперед. Не звертаєш. Лиш час від часу зупиняєшся, перевести подих і знову вперед. Чим більше вигинаєшся, тим швидше зіб'єшся. Тому - ніяких вихилясів. Просиш допомоги, це нормально, коли важко. І йдеш. Падаєш інколи, тоді вигрібаєш залишки сили і повзеш, але вперед. І кажеш "дякую" коли знайдеться хтось сильний, хто підніме на руки і пронесе якийсь проміжок шляху. Але уважно дивишся щоб ніс, туди куди ти й ішла - вперед. Якщо несе не туди, куди ти прямувала, зістрибуєш і тікаєш, бо це ніяка не допомога, коли несуть не в той бік, це шкода! Тому намагаєшся сама. І уважно дивишся, чи немає поруч когось, хто йде у той же бік. Разом іти справді легше. І дивишся чи не потрібна комусь по дорозі допомога. Якщо потрібна - допомагаєш. На місці, або йдучи поруч, але ні в якому разі, не повертаючись і не звертаючи вбік. Бо там не твій шлях. Там є інші, хто допоможе. А ти вперед!
Докладніше

Саме інтірєсне...

lp2

Саме інтірєсне, коли до мене в друзі красіві хлопці просяться. Я беру, мені не жалко. Тєм болєє шо бонусом обично до цього йдуть фоточки з спортзалу з всякими біцепсами тріцепсами і дельтовідними мишцами. Не пишуть практично нічого, кромі назв протеінових коктелів, ну і харашо, а то б прийшлось відфреджувать за яке небуть мерево в пості. А так од них двойна польза. По перше глазу приємно дивитись, а по друге коли Кіт умнічать начинає можна фоточку на весь екран открить, подивитись на неї, потом на Кота многозначітєльно помовчать і видать на видохє "Ну нічо, зато ти в мене умний"
Докладніше

Не нагулявся я просто......

lp2

"Не нагулявся я просто..." Так одказував сам собі Петро щоразу вертаючись з гречки до жінки додому. "Ну що ти з тими гормонами зробиш, як вони в мене скаженіють як бачать гарне личко, довгі ніжки чи зграбну дупцю? " Він махав рукою розпачливо, намагаючись заспокоїти совість "Проти природи не попреш", підбивав підсумок.
Природа чи гени чи гормони дійсно нагородили Петра чималим темпераментом. Він би любився з будь якою жінкою, аби лиш дозволила. Добре було, що та сама природа нагородила Петра, такою собі невиразною мармизою, то й радощі тілесні йому перепадали не часто. А тому, пострибавши в якійсь черговій гречці, він бадьоро тулив додому до Свєти, що якимсь незрозумілим чином колись покохала його, вийшла за нього заміж і народила доньку. А ще Петро був везучий, а Свєта не сильно прискіплива. Тому сходило йому те гуляння з рук довго, аж поки він не знахабнів так, що поки Свєта ходила з малою в зоопарк, привів до хати Ганьку, продавчиню з сусіднього маркету. Ганька була жіночка нівроку, самостійна, бита життям і відчайдушно прагнувша заміж. Тому такі дрібниці, як наявність законної дружини у кавалера її не стримували. "Жінка не стінка, мона посунути, а мона й нову поставити" казала вона зазвичай, якщо подружки їй дорікали, що тягається з жонатими. "Скіки тої жизні?", - бувало задавала вона риторичне питання в люстерко. На Петра вона кинула оком давно, бо зрозуміла, що прибрати його до своїх загребущих рук зможе легесенько. Головне не ламатися як красна дівиця. От і прибрала. Спочатку вона не ламалася у підсобці, потім у подружки на квартирі, а потім прийшов час до кавалера в гості зайти. Чи то вперше Петрові не повезло, чи то Ганька нарошне затрималася, але сталося непоправне. Свєта застала гречкосія прямо в полі за роботою. Вона не скандалила, зачинила кімнату, зібрала речі і малу і поїхала до матері. 
Петро зметикував швидко, що вгруз глибоко, тому виставив розчаровану Ганьку з хати і з життя. І навіть в маркет той перестав ходити, і на дівчат дивитися, але мучився страшенно. Особливо сумував за дочкою. Так чи інак, а за декілька місяців, познайомившись з сусідкою, бабою Марусею, що порадила покаятись перед Свєтою, він вирішив дружину повернути. Телефонував щодня, обіцяв виправитись. Крапля камінь точить, а Свєта таки ж його любила. Повернулася. Місяці три Петро ходив шовковий, а потім знову почала прокидатися "природа" То ту оком проведе, то на іншу задивиться. 
- Ой-ой-ой, - поцокала язиком Григорівна, спостерігаючи з вікна як вибритий Петро проводжав поглядом зграйку молодиць, що йшли гуртом на закупи, - тре щось швиденько робити, бо знову начудить. 
Вона кинула поглядом по кімнаті, підійшла до карнізу і рвонула важку портьєру донизу. Одягла капці і пішла до квартири поверхом вище, де жили Петро з Свєтою. Свєта відчинила відразу. 
- Добридень. Свєто, а Петро вдома? 
Докладніше

Відступати немає куди...

lp2

За мною цегляна стіна, а переді мною... Переді мною купа шмаття, що випала з шафи, коли я її випадково відкрила. Я трохи псіханула, бо так дбайливо заштовхувала туди все, що на свята валялося по кріслам, щоб не псувало вигляд типу прибраної хати.. Так псіханула, що з словами "Горіла хата, гори й сарай!" витягла з шафи взагалі все
Де мої ретузи з начосом? Бо холодно. Як не знайду ретузи, доведеться назад в ліжко лізти. З ліжка не видно ототе... Брррр, ну не дурна, нащо все витягла? Тепер точно складати тре, бо якщо пихати, не влізе.. Ух ти! Светрик! А я про нього і забула геть. Так, головне тепер не почати міряти, бо день в дупу пропаде...
Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info