Леся Полищук

Леся Полищук

Не знаю.. 18 лютого...

lp2

Не знаю.. 18 лютого я завжди вітаю себе з тим що три роки тому я зрозуміла, що я достойна людина. Що я особистість. Що я вільна. Що я сильна. Що я маю боронити свою особисту свободу. Що я можу розраховувати на дружнє плече, руку підтримки і допомогу зовсім здавалося б чужих людей. Чужих, незнайомих, але рідних духом. І що вони можуть розраховувати на мене. Бо наші родинні стосунки від цієї дати стали скріпленими кров'ю. І кров небесної сотні почала линути крізь невидимі вени і капіляри, які об'єднали нас в єдиний організм. 
І ковтаючи сльози, я вкотре вітаю себе і нагадую собі - ми єдині! Ми пам'ятаємо за що стояли в ті страшні дні. Ми не зрадимо цього. Принаймні ті з нас, хто відчув в своїх венах ту першу кров, яка витекла з перших жертв і якимось незбагненним чином стала нашою спільною і досі лине до наших сердець, змушуючи їх тремтіти і згадувати... Я не забула!

Докладніше

Тому хто має наснагу і терпіння...

lp2

Тому хто має наснагу і терпіння витримати Дмитровий підйом. Нагодувати його зранку. Відправити до школи. Не псіханути під безперервні скарги на погоду, на Данила, важку шкільну програму, тепле молоко, жорстке м'ясо, важкий портфель, несмачні булочки в шкільному буфеті, Лізу, яка не дає списать. Так от, тому хто витримує отето всьо - йому реально чхати на чиє б то не було "всьопрапало". Дрібниці. В порівнянні з оцією дитиною, яку сьогодні наприклад, на півгодинні скарги надихнув гудзик на штанях, який чомусь не застібнувся з першого разу. Але треба віддати йому належне, він серед скарг надав сорок п'ять пропозицій як боротися з гудзиком. Починаючи від "можна ж відрізати було гудзик і пришити удобний" до "унічтожить ці штани щоб вони мені не діяли на нєрви". Так що мені оці всі ваші "насслівают" реально нічого не значуще ниття. Дмитра я наприклад можу відволікти тридцятьма відносно чесними способами. Так що не витрачайте сил. Я загартована)))

Докладніше

Що відбувається?

lp2

Чи то страх, чи то депресія, чи то втома, чи то розчарування?
Все рідше є приводи для душевного підйому і все частіше виникають думки, махнути рукою і кинути все.
Відверта брехня, в якій нас переконують з таким виглядом, ніби ми дурні. 
Ніби ось на цьому чорному листі ми просто не здатні побачити неймовірну кількість відтінків які, переплітаючись, складаються в райдужний візерунок.
Нас переконують так, що з часом ми починаємо сумніватись у власній адекватності.
Все рідше у нас вистачає сили сказати "Досить брехати! Це чорне, радикально чорне, без варіантів!"
Ми стаємо схожі на мордорців, яким не лишень промили мізки, а і залякали можливістю стати парією.
Ми такі? Ні. Ми інакші. Але розчарування руйнує нас. Воно виїдає все зсередини, лишаючи безсилими.
Тому голівоньки підняли, плечики розправили, груди (в кого є) вперед, дупу назад, по столу "хрясь" "Це чорне і мені з цим жити і вигрібатися!" І гей щось змінювати. Потім, на пенсії, будете рефлексувати, якщо схочете. Але навряд чи схочете і тоді. Бо досвід життя у такий час, як сьогодні буде гнати ваші старі дупи за новими звершеннями. Так і тільки так, бо це (як би це не звучало насмішливо) і є справжнє життя!!!

Докладніше

Я хочу казки... Ніжної, з прекрасним кінцем...

lp2

А навколо щось холодно-сіро-незатишне.
Стоп. Я ж хочу казки, значить сяду і напишу її. Чому всесвіт має відгрібати за мої особисті бажання. 
Закінчу історію про відьму.
Це буде хепі енд. 
Бо все має закінчуватись хепі ендом.
І якщо в моїх силах його написати, то значить я сяду і напишу. І зроблю ще два добрих діла.. Або три... І посміхнуся першому ліпшому перехожому. І поцілую Кота. І обійму дітей. І попліткую з подругою, по доброму, без злостивості.. І... Ну не знаю... І, йдучи з роботи, скажу охоронцеві, що він з-біса гарно виглядає як на свій вік))) Ні мабуть не казатиму, просто підморгну змовницьки))) Бо навіть найкращий хепі енд має бути приправлений інтригою)))

Докладніше

Коли мала, збираючись народити...

lp2

Коли мала, збираючись народити, влаштовувала перманентні допити "Це було боляче??" А я, абсолютно щиро, в сотий раз раз казала "Ні". То в день народження її Арсенія на третю годину її пологів я отримала дзвінок з вереском "Ти ж казала що не буде болячееее!!! Ти мене обманула!!!" Я звичайно розуміла, що без толку пояснювати їй в цей момент те, що я казала, що мені не було боляче і абсолютно не обіцяла, що не буде боляче їй. Але вона сприйняла своїм наляканим сердечком все саме так. Тому не дивуйтеся, коли хтось наляканий почне вам закидувати претензії про трабли, яких по вашим словам не мало би бути. Він просто боїться, а ви ні. Підтримайте, заспокойте і прийміть як даність... 
Погано те, що до вас не справедливі. Добре те, що ви реально міцніші. 
Ловіть промені душевної сили. Люблю вас. Цьом.

Фото Леси Поліщук.
Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info