Леся Полищук

Леся Полищук

Альо, Альонушка?

Вчора сижу ввечері, хєрньой страдаю. Робота зроблена, діти нагодовані, уроки в порядкє, посуда помита, котенят помучила, в носики поцьомала (і дітей і котенят) а душа шото просить. В голові надриваєцця Вітя Цой "пєрємєеееен, трєбуют наши сєрцааа" Беру тєлєфончик "Альо, Альонушка? А приїжджай до мене"

Докладніше

Я в ахує

Я в ахує, рєбята. Просто в ахує. Ми ДОЛЖНІ помагать, ми ОБЯЗЯНІ купить йому сігарєти. Мо ще водочки отправить? Скільки їх ще? Тих хто щитає шо йому обязані всі. Государство, волонтьори, друзі, сім'я... Блять... Наступний крок який? Проведуть рєфєрєндум?

Докладніше

Сьодні

Сьодні якто так сложилось, шо не вспіла накрасицця на роботу. Потомушо "мама ой я забувся шо нада було щоденник заповнить" "мама а ми ж віршик в садік не вивчили" "Леся в тебе пять минут іначє пішки підете, бо мені сьодні раньше на роботу треба" плюс Васіліса плюс сніданок плюс шнурки, які ми принципіально не помагаєм завязувать. Карочє вийшла без нічєго. Гола практічєскі. По крайнєй мєрє так себе ощущала. Очки правда наділа. Трохи полєгчало, но не надовго. На роботі ж не будеш як дура сидіть в чорних очках. Мене аж саму покоробила моя рєакція. Та шо ж такоє? В мене ж нікакіх комплєксов? Та я ж всяку себе люблю, нісмотря ні на что. Карочє я рішила- нікакого мейкапу. Ага, щас. Рішить то я рішила но вот моє подсознаніє чхать хотіло на моє рішеніє. Воно кричало з своїх нєдр. "Леся імєй совість, я нє магу без стрєлок, нє ма гу!" Я откровєнно нагло нічо не слухала. Тоді подсознаніє начало дівєрсантську роботу. Мені стало грусно. Шото захотілось плєду, чаю, і Тані Булановой фоном для спліну.

Докладніше

Хіба ні?

Я була високо над Землею...Мені було дуже страшно, не зважаючи на красу, що відкривалася моєму погляду. Квітучі сади, зелені поля і луки, жваві річки і струмочки і море, величезне безкрає море. Я зависла і завмерла, скута своїм страхом висоти і нерозумінням, як я тут опинилась. Я знала що маю йти чи летіти, але боялася поворхнутися, через страх впасти в красу, що розкинулась піді мною, з шаленної висоти. Мені було страшно залишатися на місці і страшно рухатись. Але принаймі коли я не рухалась, я не падала. І я вирішила нічого не робити, чекати. Я відчула шо піднімаюсь вище...Побачила, що річки підо мною перетворюються на тоненькі иточки, а біло-рожеві сади, на розмиті плями.

Докладніше

Буває я псіхую.

Буває я псіхую. По різним причинам. Грузчики стопіісятий раз наплужили. Зарплату затримали. Діма рішив, шо мона розмахувать стаканом з кока-колою. Даня не щитає нужним робити читання. Та кінець кінцем всілєнна показала отлічне од мойого поняття справєдлівості. Всі псіхують. Часто чи ні але всі. Я напрімєр даже матюкнуцця можу. Вслух. В адрєс всєлєнной. А потом понімаю шо всілєнній похуй мої псіхи. Просто похуй.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info