Леся Полищук

Леся Полищук

Це ще вродитися таким потрібно...

lp2

Це ще вродитися таким потрібно, щоб в понеділок зранку прокидатися вже в поганому настрої. Ну ниє, тільки очі відкриває. Це дитя, притуляночка і лагідне телятко, з приказки, ніби в противагу своїй неймовірній ніжності і емпатії, має здатність, яка мене, кінчену оптимістку, бісить неймовірно. Він ниє. Все не так. Вода холодна, штани драпучі, молоко гаряче, пластівці не солодкі. І я ще по інерції намагаюсь всьо виправити: воду роблю теплою, штани розпарюю праскою, молоко стужу, а в пластівці докидую меду, но... Професійний нитік тут же розбиває мої спроби: воду перегарячила, штани стали занадто мнякенькими, молоко вже дуже холодне, а пластівці такі солодкі, що не можна в рота взяти. І в мене лишається два варіанти - або сказитися прямо тут і зараз і спаскудити собі тиждень, або використати його зброю. "Ти мене не любиш!" в моєму виконанні діє на всіх чоловіків в цій хаті. Дмитрик починає обіймати, заглядувати в очі, чи я бува не плачу і годувати мене своїми пластівцями "На мам, солодке піднімає настрій! Всьо нормально вже? Я тебе люблю, йди обніму. Я пішов в школу, а ти не думай такої чепухи!" Потім ще двічи передзвонить по дорозі до школи. 
А Данило, дивлячись на цей концерт зі спокоєм боа-констриктора, як тільки за Дмитром зачиняються двері, видає. "Мам, от розбалували Діму бабуськи, а тобі тепер вигрібати." "Та да сину, але нічо справимся!" кажу я, розуміючи що залучаючи Данила до цієї "змови проти нитіків" я нівелюю можливий Даниловий перфоменс "А чого Дмитрові все з рук сходить, я не просився старшим народжуватись, це несправедливо!" 
Д - домашня дипломатія в дії)))

Докладніше

Щас татуньо дзвонив...

lp2

Ну я ж йому розказала історію з гаманцем. Поржав, тоді каже:
- Нє доню, ти точно в мене вдалася а не в маму. Маму разів з п'ять грабували на вулиці. Удачно. Гроші, шапку, золото, плаща кожаного. В дев'яності мать була магнітом для грабіжників. А от мене два рази грабували. Перший раз пролетіли і шапку зняли, кролячу. Я їм вслєд закричав "То не та шапка!!! То крілик!" То вони біля першого ліхтаря роздивились і викинули. А другий раз підійшли двоє, а я вгашений трохи був, без грошей. Вони "Закурить дайте, дядьку!" а я "Та нівапрос хлопці!" і даю свою пріму без фільтра. Один спереду бере, дивиться на неї, а другий ззаду так акуратно по кишеням шманає. Я їм кажу "Хлопці, нема там ніхєра, шоб було, то я б ше соточку накатіл" Другий ззаду каже першому "Голий вопше" а перший (мабуть главний) каже "Так дай мужику 10 грівен (дєло в дев'яності, це то саме що щас сотню) хай стрес сніме." І вони мені тикають десятку в руки і уходять. Я канєшно до вокзала завернув і чесно зняв стрес ше на троячку. А на сім гривень матері букета у тітки купив. 
Так шо ти точно в мене вдалася. Гени ж пальцем не роздавиш. Вони в воздухі і їх чуствують даже отброси общества...

Докладніше

Зомбі апокаліпсис...

lp2

Коли трапляється який-то треш, в житті, особистому чи суспільному, він не приходить сам. Ви помітили?
От якщо у вас, скажімо, раптом гаманець з зарплатою вкрали, то тут же, звідки не чекали прийде родич, якому ви винні сотню і якому дуже тре прям щас гроші, і прям на страшенно необхідну річ. Або якщо ви вирішили, що сьогодні ну його нафіг голову мити і фарбуватись, то гарантія, що зустрінете бувшого, якого сто років не бачили і ще би сто не побачили, но воно зараза вибрало саме цей день, щоб на базар в іншому кінці міста зайти. Або от ви раз за рік таки загуляли з кумою до третьої ранку і тихесенько повертаєтесь додому, а сусідка чорнорота вирішила, що саме о третій їй тре сміття одтарабанити до смітника і єхідно так "Здрастііі" вам, подумки вже складаючи історію вашого падєнія для інших сусідів.
Я їх називаю зомбі. І коли все складається хєровато, завжди чекаю "зомбі апокаліпсиса". Вони ж відчувають сракою, чи який там у них чуствітєльний орган, коли ви слабнете. Коли ви сильні, здорові і накрашені "зомбі" перебувають в летаргічному сні, але варт лишень трішечки дати слабину - лізуть з усих щілин. "Зомбі" харчуються мозком. Виїдають його брутально, нахабно і чхаючи на правила поведінки за столом. Чавкають, облизуючи пальці і лізуть за новою порцією в черепушку. 
Окрема тема - зомбі-общєствєнніки. Ви можете рік, як лицар на білому коні, створювати, працювати, пропонувати і втілювати пречудові ідєї і перфоменси, але варто раз десь в чомусь помилитись.... І вони виповзають з усіх дірок і з сраки всесвіту з скляними очима, виставленими вперед руками зі скрюченими пальцями, зі слиною що капає з кутиків відкритого чорного рота і бесмислєнно но беспощадно йдуть в ваш бік з утробним риком "ааааааааа, ху@ня...я знав...я казав...дайте мені його мозгиии..він міііій...смееееерть йомууу...унічтожаааать...срать...анафємаааа...позооооор"
І настає розуміння - тре було тобі їх впи@дити, ще коли вони в стадії летаргічного сну були, але ти бл@дь, благородний і слабших не обіжаєш. Це був про@об дєтка!
Ну що ж, тоді один варіант залишається - встряхнувся, забувся про тотальний пі@дєц в житті і ху@риш їх - самозабвєнно і вдохновльонно. Практика показує, що коли ти заставляєш себе знову стати сильним - зомбі пачємуто вцикаються і зникають. Примітивний мозг і нізмєнні інстинкти не розраховані на боротьбу. Тільки на подле шакаляче добивання ослабнувших. Знач тре показати їм що не для них всесвіт цей мозок з АйКью в 136 створював. Вдавляться.
Пи Си Бажано не повторювати помилок і добивати "зомбі", бо ти ж вже знаєш - варто буде знову ослабнути - повиповзають знову.

Докладніше

Оці короткі дні, так дивно впливають на мене...

lp2

Четверта вечора - темніє. Мені хочеться спати і нічого не хочеться робити. Саме цікаве, влітку, коли темніє о десятій, мені абсолютно не хочеться спати. Правда робити все одно нічого не хочеться. Мені ніколи нічого робити не хочеться. Я ледащо вопшем... Ні неправда, буває в мене страшне завзяття, коли я починаю робити все, за всіх, весь час, без перестанку декілька годин поспіль. Але рідні, дивлячись на то всьо тихенько мріють, щоб це швидше пройшло. Бо мій трудовий запал бессмислєний і беспощадний. Я вимиваю раковини і унітази так, що з них можна брати санітарні мазки для палати мір і вагів, як зразок ідеальної чистоти. Старі речі вилітають з хати мішками. Пилосмоком витягується пил звідусюди, навіть зі стелі. І так далі, до мого розуміння ідеальності, а значить до ідеальної ідеальності. І неідеальна родина розуміє, що порушивши, хоч якось отето все сотворене мною, вона ризикує лишитися без голів. Літати вони не вміють ще, тому тихенько перечікують приступ. Мене попускає, я валюся без сил на ліжко, акуратно, щоб не розстелити і лише тоді вони виповзають потихеньку зі своїх сховищ. А так я ледащо. "І слава Богу!" *тихенько шепочуть домашні*

Докладніше

Данило а що це за 6?...

lp2

- Данило а що це за 6? Не те щоб я лаялась, але зарубіжна література?
- Напам'ять вірша розказав погано..
- Напам'ять погано??? Де ділась пам'ять?
- Запинався, бо ж незвично російською.
- ??????????
- Ну Пушкіна, "у лукамор'я дуб зєльоний"
- Якби мені сказав, я би дала тобі переклад і розказав би нормально.
- Ну нам не сказала вчителька, що переклад можна. Але і не забороняла. 
- А ну ка розкажи..
- *** **** *** ...
- Чо запнувся? 
- А як в'язниця російською..
- Тємніца блін, передай вчительці, що я завтра зайду
- Завтра нема зарубіжної.
- Знач післязавтра... А ти сідай вчи український переклад, раз так тре ознайомитись згідно програми з творчістю отетого поета. Перездасиш блін.
- Не лайся!
- Це я ще не лаюсь... Післязавтра буду. 
Пи. Си. Ну не йоханий бабай???

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info