Ruslan Gorovyi

Ruslan Gorovyi

Жила колись в Конотопі на семи вітрах...

gorovyi

Жила колись в Конотопі на семи вітрах Лєнка принцеса. Принцеса бо дуже красіва. Вся така блондінка висока, ноги точнені, фігурка яка гітарка чернігівська, личко як лялькове. Тільки одна біда була шо тупа та Лєнка була як дерево. Її даже ще в школі як снігурочкою брали то слів ніяких не давали бо все одно забуде чи переплутає. 
Лєнка мріяла вийти заміж за бандіта, все життя пить шампанське і курить ментолові цигарки. Но конотопські бандіти знаючи її ваду з головою обходили цей геморой десятою дорогою. 
І от раз пішла Лєнка на Водолєй потанцювать, а там саме з Ніжина приїхав бандіт якийсь з братвою і з ним його молодший брат. Брат не рідний, його малим знайшли біля воріт, хтось підкинув бо була заяча губа. Но батьки бандитові добрі були, а мама в ресторані на вокзалі працювала і харчі додому носила, то вони його лишили. Так вони й виросли вдвох, бандіт і цей, другий. Назвали Едуардом. Невеличкий, чорненький, губу конєшно зашили но красоти йому це не добавило. Зато конєшно ім'я красіве і брат бандіт, не жизнь - мічта. 
Вопщім Едуард як побачив Лєнку так в нього чуть губа опять не лопнула. Вопщім він цілий вечір від неї не відходив, танцював, в пуп їй дихав, потім показав свій Мерседес і даже пістолєт в бардачку. І Лєнка попливла.
Як Едуарда брат бандіт не відмовляв, як не казав, шо вона тупа, той і слухать нічого не хотів.
Вопщім як свадьба була то і її і його батькі плакали. А в загсі в Лунаті як розписували то довго ще згадували отих красавіцу і чудовіщє. Но поїхали до нього в Нєжин жить, мо й живуть, а чьо ні?

Докладніше

Жив у Конотопі на Посьолку Льоня...

gorovyi

Жив у Конотопі на Посьолку Льоня. Рибак завзятий. Любив він це діло і з рибалки даже жив в дев'яності. Приїде мотоциклом на базар на путєпровод, а в колясці і карасі, і копопи, і білий амур і шо хочеш. Ну понятно шо люди інтєрєсувалися як то йому вдається так рибу вправно полювать но Льоня тільки сміявся і казав шо йому русалка помагає. І то вже традиція стала шо як приїжджяє торгувать то всі кажуть тіпа о, Льоня русалкин приїхав. 
А тут раз він саме торгував, а до нього міліція. Причому не один міліціонер, а троє зразу з різних боків. Хотіли задєржать, но він кинув мотоцикл з рибою і втік. А потім одну бабу понятою брали як рибу описували й мотоцикл то вона розказала, шо Льоня оказуєцця з одним сторожем налагодили на рибхозі схему і крали рибу. Сторожа прижучили і він здав напарника. Но Льоню так і не впіймали тоді, він хамиль-хамиль і з міста. Вопщім виїхав кажуть в Іспанію і щас робить морські екскурсії. І катер у нього називається Русалка і спереду на носу вирізана риба шо ніби язика всім показує.

Докладніше

Колись в Конотопі на Жиомасіві...

gorovyi

Колись в Конотопі на Жиомасіві біля гаражів була баня. Хароша така баня туди всі бандіти дівчат возили паритися. Ну і понятно шо ноччю. І ото під'їдуть поночі а ума ж в голові шоб вийти, позвать сторожа шоб відчинив ворота нема, стоять і сигналять. А рядом в пятіетажці жив Толік спортсмен. Хоч і спортсмен там, мєтатєль молота но з бандитами якось не водився. І його балкон прям на заїзд в баню виходив. Він вже й розмовляти ходив до хазяїна, і ругатися, мол спать мішаєте, а той на словах обіцяє а сам шо бандітам скаже? 
І от раз приїхав она Мерседесі дин якийсь крутелик з Сум вроді чи мо з Прилук і тоже вночі давай сигналить. А сторож як на біду чи заснув чи в туалєті де був, Вопщім довго не відкривав. І тут звідкілясь згори цеглина сілікаьна на лобове скло гуп. І друга згори в кришу, аж углом пробила і наполовину в салон влізла. Мерса рвонув задом на виїзд. З нього бодігард вискочив ттик-мик все тихо ніде не світиться даже, глупа ніч. Хазяїн зранку намагався до Толіка ломитися ео мати сказала шо Толік в Києві десь на змаганнях. Так нічого й не добився хазяїн, а бандіти йомутаку обструкцію устроїли шо закрилась баня. Мєсні ж ще довго як бачили Толіка то дякували хоч він і казав шо не при чому.

Докладніше

Сьогодні бачив чувака

gorovyi

Хороший чувак, годний. Поранений був, видно не просто було себе до купи зібрать. Воювать вже не може, шось там займається чимсь при кимсь у справах АТО. Розказував, що розробив орден. Називав яку назву придумав. Давав потримати в руках. Бідкався, шо ходив в Міноборони теж показував, обосновував, однак каже нікому то нахуй не треба. І говорив про це з душею, з біллью. 
І я розумію, шо який нафіг орден розроблений чуваком? Яка нагорода? Чому саме ця, таких он мужиків рукастих і придумкуватих повернулося хоч греблю гати. А він же хоче бути причетним? Він воювати не може, а бути причетним хоче. Бо ж і прранений по-справжньому, і від життя по-справжньому відсунутий на узбіччя. І ходить з тими орденами, один в коробочці прототип, а другий вже собі начепив... І не чує нікого й нічого, чуть шо не так одразу "я воював, а ти не понімаєш. Значіт враг...." І от шо йому скажеш? Іди волонтерствуй? Так він ніби й допомагає ж десь... Но й орден теж сам без нього не придумається... 
Отаке.

 
Докладніше

Зазвичай ближче до дев'ятого в совку...

gorovyi

Зазвичай ближче до дев'ятого в совку на вулицях з'являлися ветерани. Вони були дуже різні, як і зараз. Одні зі скромною планочкою на цивільному піджаку, інші з цілими іконостасами на мундирі. Недовіра до тих, у кого на грудях було все це вєліколєпіє з'явилося в мене ще змалечку.

Ми сиділи татовою мамою, бабусею Любою, і я роздивлявся червону з чорною каймою подушечкою на яких були приколоті дідові нагороди. Діда танкіста я не застав. Цю подушку несли на його похороні. 
Орден червоної зірки, за відвагу, за Будапешт ніби, великої вітчизняної, якась з профілем сталіна і одна ювілейна, скількись років перемоги чи шось, брехать не буду.
- А шо у діда так мало медалей, - спитав я бабу.
- Як це мало? Ого скільки! Оце він танк вивів з котла, оце його під Краковом поранило...
- А в нас в школу ветеран приходив так в нього більше. В нього взагалі весь мундир.
- Ну... - бабуся задумалася, - зато твій дід чесний. 
Я тоді не сильно зреагував на це слово. Та бабуся й не акцентувала.
- А ще кілька медалей сусід брав фотографуватися, - згадала раптом бабуся, - ще як Вася живий був. І так і не віддав. 
Я тоді так ростроївся, шо ходив даже ругатися до сусіда, шо жив через дорогу біля колодязя. Но старий, який розводив канарейок просто прогнав мене в сказав шо я все видумав.

Вже немає і баби Люби, і де дідові медалі я не знаю, а от недовіра до тих, в кого все в алмазах збереглася... і до тих, і до сьогоднішніх. Бо ж зрозуміло, шо за 2-3 роки заробити 10-20 нагород або, блядь самотужки Берлін з Донецьком треба взять, або в штабі буть, або замість воювати бігать і подаватися на нагороди...

 
 
Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info