Ruslan Gorovyi

Ruslan Gorovyi

Колись в Конотопі, ще як льотчики були, служив в Порту...

gorovyi

Колись в Конотопі, ще як льотчики були, служив в Порту в роті охорони аеродрому прапорщик Сірьожа. І от якось вночі на діжурстві він обходив пости і захотілося в туалєт а туалєт був далеченько. Ну шо побіг він в посадочку біля РЛС а вже припікло то на ходу штани розстібнув бігом сів і так тільки ото мав процес піти, як хтось його прямо в сраку лизь. Сірьожа біг і кричав так шо сікрєтчтки на іншому кутку аеродрому чули. А то було цуценя яке до солдатів прибилося а тієї ночі пішло за Сірьожою а він не помітив. Після того з солдатами провели роботу і заборонили цуценят підгодовувать а Сірьожа поїхав в Сакі нєдєржаніє лікувать.

#КонотопЗемляЛегенд

Докладніше

Скажи мені щось...

gorovyi

Скажи мені щось.
Будь-що.
Або просто торкнись раптом.
І я знатиму про сьогодні.
І відчуватиму завтра.

Скажи мені щось
Тихо.
Просто поворуши губами
І я відчую диво
Що відбувається з нами.

Скажи мені щось
Подумки
Щоб ніхто ніколи крім мене
Я теж відповім потайки. 
Знаючи: так тільки й треба.

 

Докладніше

На тему мови

gorovyi

Оскільки я виріс в російськомовному середовищі, то в мене є кілька історій де я чи то бився з неприйняттям чи то постраждав за українську мову. А якби їх навіть і не було то я б міг їх вигадать, все одно хєр хто спростує.

Однак я цього не роблю з однієї єдиної причини - вважаю, що абсолютно всі мовні конфлікти грають на руку ворогові який тільки й чекає коли ми тут всі пересремося.

За останні пару днів я був і ватою і запроданцем і жадюгою шо шкодує мідяком кинути в нєвєрного. Надалі ніяких коментарів на цю тему від мене ні в кого в стрічках не буде. Буду тихо відфренджувати тих з ким не по дорозі і проводити українізацію як сам знаю і тихенько.

Докладніше

1000 і 1 ніч війни

gorovyi

Стемніло якось вже дуже швидкою Толік спинив джипа біля воріт, прочинив їх і швиденько почимчикував до високого ганку. 

- Вечір добрий. Колядувать можна?
- Ой, здрастує, - сплеснула в долоні товстенька санітарка і кинулася відчиняти внутрішні двері.
- Пізно я? пробачте. Вже спить може?
- Проходьте, - санітарка причинила за ним двері, - та хто там спить? Ви шо свою полуночницю не знаєте?
- Ну я на хвилинку, добре? - посміхнувся санітарці Толік.
- Та конєшно йдіть, шо ж я не понімаю.
Толік пройшов коридором і тихенько відчинив одну з кімнат. Було темно, все освітлював лише телевізор, перед яким у візочку напівлежала Маша. Вона спала. Світло телевізора відбивалося на її обличчі, на худеньких довгих ручках і ніжках. Толік мимоволі зітхнув і навшпиньки підійшов.
- Зайчику, - він обережно погладив дівчинку по щоці тильним боком долоні, - ти спиш?
Маша зойкнула уві сні і прокинулася. Якусь мить вона дивилася на Толіка широко відкритими від страху очима, аж раптом впізнала.
- Тату, татусю!
Тонкі ручки міцно вхопили Толіка за шию. Він підняв доньку на руки і поцілував.
- Як ти?
- Тебе чекала, - засміялася мала.
- Таке чекала, що аж заснула?
- А ти знаєш як довго час іде коли чекаєш?
- Знаю, - Толік ще раз поцілував доньку і пройшовши до ліжка сів всадовивши її на коліна, - ну як ти тут?
- Та нічого, лікарі кажуть, що вже краще. Прогнозів правда ще бояться давати. Но сказали що може й ходитиму ще. Вік такий саме, підлітковий. Дванадцять років це тобі не десять даже. Організм швидко росте і можливо подолає травму. Ну це так вони кажуть.
- То дуже добрі новини, сонечко, - Толік відчув, що на очі навертаються сльози, - ти маєш допомагати лікарям і власному тілу. Хребет же ж цілий. Все буде добре.
Маша обхватила батька за шию руками і увіткнулася йому в груди.
- Там може, пахне не дуже… - прошепотів Толік.
- Там пахне навпаки дуже. Дуже! Тобою. Моїм татусем. 
- Ну то добре.
Деякий час обидва мовчали, Толік трохи хитався з боку в бік, так, ніби намагався приспати доньку.
- А коли ти мене забереш?
- Коли? – Толік замовк, - я не знаю точно, Машунь. Куди ж я тебе заберу? На фронт?
- Ну да, куди ж з калікою?
- Не кажи так, чуєш? Ніколи не кажи, - Толік відірвав доньку від грудей і зазирнув їй в очі, - на фронті дитині точно не місце, а хоч травмованій хоч ні. Виб’ємо орків з нашого села, то одразу і заберу.
Маша знову притулилася до батька і мовчала. Мовчав і він лише гладив неслухняні дівочі пасма.
- А ти бачиш нашу хату?
- Майже щодня. З однієї позиції дуже добре видно.
- І шо, хтось живе?
- Ні, не живе. Тоді ще як прилетіло, коли ми були, то ж кут рознесло. Так і стоїть. Село тепер під орками, но вони там не живуть. За селом одразу стоять, а тільки позиції в селі.
- А мама?
- Ох, доню. Як відчував, що треба було ховать не в селі. Тепер і на могилку не зайдеш. Но кладовище ніби ціле, тож колись підемо. Головне ти на ноги вставай.
- Тату…
- Що?
- А ти сам віриш, що я колись піду?
- Підеш, обов’язково підеш. Виб’ємо тих чортів з села, я тебе з цього центру заберу і будем хату відбудовувать. А потім нареченого тобі знайду.
- Ой не сміши, я шо сама не знайду?
- Ну або так. Давай я тебе вкладу, пізно вже.
Толік розстелив ліжко, вклав доньку , підіткнув ковдру і сів у ногах.
- Засинай, сонечко. Я побуду поки дозволили.
- А ти мені пісеньку заспіваєш?
- А ти не доросла вже для пісеньок.
- От мама б заспівала…
- Ладно, маніпулятор, слухай - - посміхнвся Толік, 
- А впав кіт із воріт,
Забив плечі і живіт.
Ото тобі, котку,
Не лізь на колодку,
Бо заб'єш головку.
Та буде боліти -
Нічим загоїти.
За вікнами пішов сніжок. Німий телевізор блимав відкидаючи тьмяне світло на ліжко, малу, та чоловіка в формі. Чоловік тихенько співав і гладив малу по голівці…

#1000і1НічВійни

 
Докладніше

Робив у Конотопі на КЕМЗі дядя Льоня

gorovyi

Робив у Конотопі на КЕМЗі дядя Льоня. І щодня як зі зміни то він в столовку що вгорі на перехресті біля прохідної ходив на п'ятдесят грамів. І всігда грошей копійками впритик на сто грамів відраховував. І там Ліда працювала молода така сердешна і їй було жалько дядю Льоню шо він ото так всігда по-скромному. І ото він раз стоїть копійки рахує а вона тіпа каже мо б хоч закусить взяли? Він мовчить сопе й рахує мєлоч. Ну заплатив вона йому налила і канхветку дає іриску мовляв закусіть. А дядя Льоня випив, крякнув рукавом занюхав і каже тіпа дай тобі боже доця здоровля за канхветку, онучці віднесу.

#КонотопЗемляЛегенд

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info