Ruslan Gorovyi

Ruslan Gorovyi

1000 і 1 ніч війни

gorovyi

- Хто?

Іван сидів на ліжку не рухаючись неначе кам’яний. Поруч на ковдрі лежав телефон освітлюючи фігуру власника. Люда відкинула ковдру, потягнулася до чоловіка і торкнулася його руки. Плечі і шия Івана були, неначе були закам'янілі і лише на скроні пульсувала жилка.
- Хто?
- Роман, - прошептав Іван не ворухнувшись.
- Ні.. ні.. не правда, - на якусь мить вона завмерла, а потім тихо завила.
В колисці заворушився Вадік. Люда затулила собі рота обома руками, скрутилася у ліжку в позі ембріона і вила.
- Ні, ні..
Іван нарешті вийшов зі ступора, нахилився і обійняв дружину. Вона відчула на своїй шиї великі солоні краплі його сліз. Він мовчав і лише міцно стискав її в обіймах. Кілька хвилин тіла обох здригалися від беззвучного плачу. Зрештою вони затихли і лише час від часу схлипувала Люда.
- За що? – прошепотіла вона, - любий, ну за що?
- За нас. За нас, за малого.
Іван піднявся, підійшов до колиски, глянув, поправив ковдрочку, і, махнувши рукою дружині, мовляв, пішли за мною, вийшов на кухню. Коли вона накинула халат і вийшла слідом, він вже поставив на плиту чайник, а сам курив у кватирку. Люда підійшла і обійняла чоловіка ззаду.
- Ти відчуваєш провину за те, що зараз не з хлопцями?
Іван повернувся і тримаючи цигарку в кватирці однією рукою, другою рукою обійняв і пригорнув дружину.
- Ну що ти, звісно ні. Я зробив свій вибір. Я міг не йти на дембель, міг підписати контракт. 
- Але ж..
- І я думав про це. За той рік, що воював був час подумати, - Іван притиснув Люду до себе, - і мій вибір абсолютно свідомий. Я дуже хотів побачити як росте наш пряничок. Хотів бути поруч з тобою.
- Але…
- Але мені зле. Я все розумію. Розумію що війна, що на війні солдати гинуть. Я розумію шо Ромка теж зробив світомий вибір коли лишився. Однак мені зле. 
Іван докурив, загасив недопалка в попільничку і, зняв чайник і дістав за полички заварку.
- Вань, - Люда підійшла і накрила його долоню своєю.
- Що?
- Пом’янемо?
- Да, ти права. тут чаєм не обійдешся, не заснеш.
Люда витягла з шафки почату пляшку коняку, налила три чарочки. Одну Іван поставив на вікно.
- Спочивай, братику, спочивай. Шоб ті тварюки не казали, як би до нас не лізли, ніколи по-їхньому не буде. Бо на нашому боці правда. Спочивай з миром, Ромчику.
Випили. Люда мовчки помила посуд і сіла на коліна до Івана, який гортав фотки в телефоні… Звідти на них дивися усміхнений Роман. Люда увіткнулася в чоловікове плече і знову заплакала.

Докладніше

Був у Конотопі на вокзалі один валютчик...

gorovyi

Був у Конотопі на вокзалі один валютчик якого інші валютчики не любили бо він був жадний і відбивав клієнтів. І от пішов він один раз в московський потяг валюту мінять і захотів в туалєт. Вони його там закрили чимсь підперли і провіднику грошей дали шоб не відкривав до Брянська. Так коли поїзд рушив він плакав бо в вікно в туалєта не міг вилізти, а валютчики на пероні ржали. він потім викинув кульок з грошима і благав віддать дружині а самого потяг без паспорта завіз у Брянск. Там його оштрафували за спробу переїхать кордон без паспорта. Він повернувся забрав дружину і переїхав в Бахмач. А кульок з грошима загубився.

#КонотопЗемляЛегенд

Докладніше

Колись у юності завелись...

gorovyi

Колись у юності завелись у мене Pediculosis pubis. Ну тоді їх так красіво ніхто не називав.
- Мандавошки кляті, - тихо промовляли дивлячись в підлогу. 
- Мандики кончені, - напівшепотом розповідали одне одному чухаючи між ніг.
Так от. Прийшла ця біда й до мене. З бриттям тєлєсов, сірчано-ртутною маззю. І шо особо обідно, шо впіймав я їх тупо в потязі на Гомель.

Був такий період на початку дев'яностих, коли в сусідів Литвинів, які, шоправда тоді себе більше ідентифікували як Бульбаши, ціна на спиртне стала майже вдвічі більше ніж у нас. І звісно, все прогресивне панство, шо жило на кордоні з Білоруссю, почало на цьому заробляти. 
Вирішив спробувать і я. Ну а шо? бабло треба. А мене саме в чергове депортували з Німеччини і я бабло на поїздку назад шукав.

Карочє. Пішов я до хрещеного, шо був головним інженером на спиртзаводі, і на правах похресника наколядував собі шістдесят літрів спирту. Порозливав його в дволітрові пляшки, до речі дуже дефіцитні. Попакував пляшки в ящики з-під бананів, погрузив на арендовану у місцевого валютчика кравчучку і поїхав. Маршрут був такий. З Конотопа до Бахмача пердюхаєш на електричці. Ну там менше пів години, довше коробки з перону в електричку піднімать і потім назад викидать. Далі в потяг шо на Гомєль. Однак на ньому лише до крайньої нашої станції. Там спиртовозів на зразок мене чекали спеціальні діди на підводах, які за двохлітровий пляхан спирту перевозили через кордон. Продефілювавши повз прикордонників і митників, які їли тебе очима, однак нічого не могли сказати, адже ти номінально ти ще нічого не порушив, ти завантажував свої «банани» на возика і відсторонено пихкаючи цигаркою від’їжджав з вокзалу.
Красіва маю сказать подорож на підводі через болота, ліс та невеличку річку. Ще й вночі, коли від найменшого шороху в лісі не витримує і починає розмовляти сфінктер. 
Їдеш і здається шо за кожним деревом на тебе вовк че медвідь чекає. Серце гупа як скажене. 
Потім кілька годин спання в селі з красівенною назвою "Рагі і Лєцкі", тобто "Яри і Лісочки" і далі ранковий автобус на Гомель де водій окрім білета бере літру за «поніманіє». 
- Сядай, сябар. Усаджувайся, дарога дальняя. Спадзяюся спірт ня развєдзьони?

Докладніше

Колись один носатий чувак...

gorovyi

Колись один носатий чувак закопав золоті монети шоб заробити багато золотих монет. Шо вийшло з того не мені вам розказувать. Я певен, шо молодому видавництву #ТаТиШо! не треба нічого закопувати, треба вже готувати наступну книжку. А для цього треба нарощувати м'язи і капітал.

Карочє ми підніли ціну на книжку аж на страшну суму в 10 гривень. Понятно, шо ви тепер можете розоритися на купівлі, но всьо ж... одним словом 60 грн тепер. Тільки для справжніх фанатів укрсучліту. замовляти тут: 40 або чому чуваки не святкують.

Якшо вагаєтеся чи може краще пляшку зайву пива випить чи книжку купить, то не вагайтеся... і пиво пийте і книжку купуйте.
І кстаті, розкажіть про прочитане друзям. не жміть інфу) хай люди знають. Ваш Буратіно-Горовий

Фото Ruslan Gorovyi.
Докладніше

1000 і 1 ніч війни

gorovyi

Вечоріло. Старенький пікап повільно продирався крізь багнюку. Марина й Артем, замучені багатогодинним вояжем, час від часу сонно кліпали очима. Якби не кава, яку на останній позиції зварив один з хлопців, то точно б позасинали. Все, що цього разу везли, вже розвантажено. Хотілося додому і спати. Здавалося навіть порожній Міцик хотів того самого. Аби ж не дощ та багнюка.

- Ніколи б не подумала, що ти пацифіст.
Марина перейшла на знижену передачу і Міцик почав повільно видиратися з колії. Грунтівка, яка літом курявіла пилюкою, тепер, через дощі та військову техніку, перетворилася на суцільне місиво. Міцик пихтів, плювався, та все ж, хоч і повільно, долав перешкоду.
- Я колись сам про себе таке не міг би подумать. Та знаю точно, що не зможу вбити людину, - Артем почухав лоба.
- Навіть захищаючись? – Марина знову і знову крутила кермо з боку в бік, намагаючись втримати джип рівно, - навіть якби вбивали тебе?
- Є підозра що і в цьому разі, саме тому я їжджу з допомогою, а не воюю.
- Я думала що все простіше. Шо через інвалідність.
- Та, то таке. Скільки зараз з різними вадами на передку? Аби бажання було - закрили б очі у військоматі. Тут глибше все набагато. І глибше і серйозніше.
В цей момент Міцик поплив по багнюці. Його розвернуло поперек колії. Двигун натужно завив і раптом заглох.
- А, щоб тебе, - лайнулася Марина.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info