Ruslan Gorovyi

Ruslan Gorovyi

Здрастє, допомогти?...

gorovyi


- Здрастє, допомогти?
- Та Боже збав.
- З города?
- Ага.
- Здалеку?
- Да. Аж за баришевкою.
- Ого. І шо, є сенс?
- Є. Ми вдвох. Вона лежить. Воно вам нада?
- Сорі
- Та нічого.
- Просто може легше купить?
- Легше. Було б за шо.
- Но здоров'я ж...
- Здоров'я штука відносна. Живу ж? Сімдесять перший...
- Ну да. Візок точно не треба піднести?
- Боже збав, біжи, синку.
Фото Ruslan Gorovyi.
 
Докладніше

Жив колись в Конотопі на міру Сергій...

gorovyi

Жив колись в Конотопі на міру Сергій. З самої юності любив мандрувати. Ото наплічник, спальник і гайда. Всю Україну обкатав, а потім і за кордон почав. Зразу де ближче, ну Польща там, Німеччина, а потім і далі, Іспанія, Португалія, Англія і за океан перебрався.
І от була в нього фішка. Сімейні труси які він колись ще на початку нульових купив в Конотопі на базарі. Саме кудись збирався їхать на тиждень і не вистачало однієї пари шоб вже не думать в мандрівці про спіднє. Ну і там бабця на вході торгувала самошитими парашутами то він і купив якісь ситцеві в квіточки дрібні. І ото раз він ті труси взяв в поїздку, другий, а потім вже постійно брав і фоткався в них. То біля Ніагари, то на горі Монсерат. Даже в Парижі біля Лувра сфоткався. Вопщім з кожної поїздки була фотка з цими трусами. І от раз повертався він з Аргентини. Причому якимись кругалями з двома пересадками. І як вже в Бориспіль прилетів то виявилося, шо десь загубили його багаж. Ох як же ж він розперживався за свій рюкзак. Аж з лиця зійшов. Дєвочка шо в аеропорту заяву про втрату багажу приймала давай його заспокоювать, а він прям ні в какую. Вона його питає шо там цінного шоб зрозуміти яку суму написать на оцінку шоб єслі не найдуть так відшкодувать, а він чуть не в плач, каже шо труси там цінні в нього, як талісман. Вона спочатку думала шо він жартує, но бачить ні, прямо істерика в нього. Ну зрештою написав він заяву вона взяла телефон і пообіцяла шо особисто подзвонить як знайдуть рюкзак. І шо ви думаєте? Найшли таки через три дні. Та дєвочка подзвонила і Сергій рвонув в Бориспіль, забирать. Вона його зустріла хоч і не її зміна була, пішли разом забирать і попросила показать ті труси шо він так розстроївся. Вопщім слово за слово і в них закрутилося. Зараз десь в Борисполі живуть. Бачив недавно фотку з Індії. Вдвох на пляжі і він в тих трусах ситцевих.

Докладніше

Жив у дев'яностих у Конотопі...

gorovyi

Жив у дев'яностих у Конотопі на путєпроводі в дєвятіні Толік. Но всі його звали Анатоль бо він був продюсер, чи як тоді казали імпресаріо, мав связі в Москві і з ним даже Малєжек як приїжджяв за руку здоровався.
І от приїхала раз до нього з Дептовкі одна жінка, шо чолноком була, на Польшу на продаж праски з фотоапаратами возила. Прийшла з чоловіком і дочку привела, мол дуже харашо співає, хоче стать звіздою, гроші на всьо єсть. 
Ну Анатоль прослухав дівчину, сказав шо не безталанна, но працювать є над чим. Взяв пять тисяч доларів і тищу марок у матері з батьком і поїхав з нею в Лєнінград пісню записувать і кліп знімать. Ну поїхав і нема й нема. А потім приїхала вона сама. Касету з піснею привезла і вагітна. Розказала шо бачила зблизька всіх звьозд і шо Анатоль і правда хотів її звєздой зробить, но тих грошей для Ленінграда дуже мало бо всім там мафія рулить в шоу-бізнесі і даже Пугачьова платить. І шо там все через постєль, а вона так не може, а дитина то або від Влада Сташевського, або від Андрія Губіна, точно не понятно.
Батько з мамкою похитали головами та дитину ж не кинеш. Як вже народився хлопчик то чорнявий і його Владом назвали. Як підріс ставив касету де мама співає і підспівував. Дід довго ще ходив і дивлячись на малого приказував, тіпа ох і дорогий ти Владік, хоч і співаєш красіво. А Анатоль так в Конотоп і не повернувся. Хтось вроді бачив його десь по спутніку в Москві в якомусь шоу, шо точно непонятно він чи ні.

Докладніше

Коли мені було сім...

gorovyi

Коли мені було сім, я дуже хотів грати як Висоцький. Мама Тоня відмахувалася, який ще Висоцький? Йди табличку вчи, а не грать! Тато ж Володя почухавши макітру кудись пішов. Виявилося він поїхав на мір, де біля кінотеатру був музичний магазин і зайшовши сказав «дівчата дайте гітару шоб як у Висоцького»

Десь за годину він вручив мені семиструнку чернігівського заводу. 
- Татко, так вона семиструнна, а в мене акорди на шестиструнну записані, - трохи розстроївся я.
- Тю, ну не трогай одну струну і буде тобі шестиструнна, - резюмував татко, який завжди знав як вийти зі складної життєвої ситуації.

Ввечері ми з другом Ромкою пихтіли над гітарою яка ніяк не хотіла настроюватися. Ми зняли одну струну, прорізали нові жолобки в поріжку, підклали карандаша під гріф чим прибрали цілих пів сантиметри між грифом і струнами, підточили деякі лади надфілем шоб не дзеленчали. Вопщім довели чернігівчанку до ладу.

Далі я вчився, стирав пучки в кров, однак не випускав гітару з рук ні вдень ні вночі. Навіть вчитися почав краще шоб не мішали грати. Мене навіть записали в музичну школу, однак вчителю не подобалася моя тяга до Висоцького і повне ігнорування гам і сольфєджио, тож мене здихалися під формулюванням «хай пальці окріпнуть, а з третього класу прийде».

Понятно шо більше я туди ніколи не повернувся. Грати вчила вулиця і друзі. Я і не став професійним музикантом , хоча спроби були. Я грав в групі від восьмої бурси, однак швидко зрозумів, шо я зі своїм «нервом» не зможу зігратися в колективі. Тож валив сам. Писав пісні і сам їх виконував, шоб ніхто ні з ким не порівнював і не зайобував «а чого ти не правильно граєш» . У мене було кілька гітар, зокрема і досить цікавих інструментів, однак ту, першу семиструнку, яку я лагідно називав «дрова», я не забуду ніколи. Зрештою час її переміг - гриф покрутило, а карадаш таки продавив верхню деку аж до резонатора. Вона лежала під моїм ліжком аж доку я назавжди не пішов з батьківського дому.

Сьогодні ж випадково дізнався про те, що Чернігівська фабрика музичних інструментів яка випускала купу всього, зокрема піаніно і бандури, фактично перестала існувати. Цитую вікіпелію: «У період економічних змін кількість робітників на фабриці зменшилося з 1600 на 68. Фабрика перестала виробляти фортепіано: зараз виробляє із дерев’яних запасів для італійського замовника — труни…»

Труни, блядь. Труни! І хоч я називав свою гітарку «дрова», і розумію, шо наразі купа доступних якісніших інструментів і перемогло абсолютно правильне ринкове «ціна/якість», та все ж дуже сумний фінал фабрики, яка ще тридцять років тому виробляла на рік 26 300 піаніно, 75 900 гітар, 16 500 балалайок і 1 500 бандур. Труни, бляль… даже не шафи.

Докладніше

Жила колись в Конотопі на семи вітрах...

gorovyi

Жила колись в Конотопі на семи вітрах Лєнка принцеса. Принцеса бо дуже красіва. Вся така блондінка висока, ноги точнені, фігурка яка гітарка чернігівська, личко як лялькове. Тільки одна біда була шо тупа та Лєнка була як дерево. Її даже ще в школі як снігурочкою брали то слів ніяких не давали бо все одно забуде чи переплутає. 
Лєнка мріяла вийти заміж за бандіта, все життя пить шампанське і курить ментолові цигарки. Но конотопські бандіти знаючи її ваду з головою обходили цей геморой десятою дорогою. 
І от раз пішла Лєнка на Водолєй потанцювать, а там саме з Ніжина приїхав бандіт якийсь з братвою і з ним його молодший брат. Брат не рідний, його малим знайшли біля воріт, хтось підкинув бо була заяча губа. Но батьки бандитові добрі були, а мама в ресторані на вокзалі працювала і харчі додому носила, то вони його лишили. Так вони й виросли вдвох, бандіт і цей, другий. Назвали Едуардом. Невеличкий, чорненький, губу конєшно зашили но красоти йому це не добавило. Зато конєшно ім'я красіве і брат бандіт, не жизнь - мічта. 
Вопщім Едуард як побачив Лєнку так в нього чуть губа опять не лопнула. Вопщім він цілий вечір від неї не відходив, танцював, в пуп їй дихав, потім показав свій Мерседес і даже пістолєт в бардачку. І Лєнка попливла.
Як Едуарда брат бандіт не відмовляв, як не казав, шо вона тупа, той і слухать нічого не хотів.
Вопщім як свадьба була то і її і його батькі плакали. А в загсі в Лунаті як розписували то довго ще згадували отих красавіцу і чудовіщє. Но поїхали до нього в Нєжин жить, мо й живуть, а чьо ні?

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info