Уляна Галич

Уляна Галич

прособакікотів

Фото Уляны Галич.

#прособакікотів

Сьогодні, коли я йшла дощовим, вже майже безлистим парком, до мене прив'язався собака.
Рудий, невеселий собака з тих, на морді яких написано "я ніколи не дрімав біля розпаленого каміну, поклавши голову на коліна господаря".
Собака був середньої величини, вже не такий і молодий.
Він просто біг поряд, то трохи відстаючи, то забігаючи наперед. Потім він зупинявся і озирався, причікуючи на мене. Двічі посьорбав води з калюж.
І просто біг. Біг собі поряд.
Збоку - подумалося мені, - виглядає так, що ми гуляємо разом. Адже я завжди хотіла собаку. Щоб було кого вигулювати і з ким розмовляти в безлюдному парку.
А потім я подумала - а що, коли собака теж уявляє собі, що ми гуляємо разом. Можливо, йому завжди хотілося людину. Щоб було кого вигулювати.
А потім він просто зупинився посеред стежки. І довго-довго отак стояв, ніби проводжав мене поглядом.
Стояв, аж доки я не зникла за поворотом.
А потім.. хтозна, куди він подався потім.
Ще один собака - нічийний мокрий собака у мокрому осінньому парку.
І чомусь мені здалося, він знає про це життя набагато більше за мене.
P.S.
А про котів... ні, про котів цього разу не буде. Вони надто розумні, щоб тинятися абиде під дощем.
 

 
Докладніше

ГОЛОСОК

Фото Уляны Галич.

#межиріччя

ГОЛОСОК

коли є вода – і ріка тече
і береги не розходяться стрімголов 
межи усіх світів 
межи усіх речей 
найголовнішою річчю стає любов

найважливішою поміж і над 
пам’ятай про це
пам’ятай
коли голі дерева шикуються 
на осінній парад 
і качині зграї відлітають у рай

коли світло падає навскоси 
і з північного боку іде зима
нічого кращого за це не проси
нічого більшого за це ти не мав

і по суті усе довкола – таке живе 
поміж пальцями час неначе пісок 
не бійся прислухатися і почути як позове 
когось нетутешнього 
з-за обрію тонкий голосок

Докладніше

XVIII

Фото Уляны Галич.

#міфологіяриб

XVIII

коли я візьму свої весла й ласти,
і піду по уявній воді – за край,
милосердний рибалко, не дай упасти.
а якщо впаду – не карай.
бо вода в глибині – така причинна,
проникає під шкіру вибіленим іклом.
дивиться в мене безколірними очима,
ріже побитим склом.

в цій воді живуть фантомні рибини,
отруйні медузи і кашалоти.
скажи мені – щоб ми робили,
якби зуміли себе побороти?
якби ця вода потекла венами,
і в чарках наших плюскалася вода – 
чи вірила б я у твоє повернення?
чи пам’ятала б, як тане твоя хода?

чи ти говорив би зі мною крізь сни і відстані?
ось твої береги, ось невиплачені борги.
все що зостанеться, коли ми підемо звідси – 
недопалок моєї цигарки і відбиток твоєї ноги

 
 
 
 
Докладніше

ПУСТЕЛЯ

Фото Уляны Галич.

#межиріччя

коли все погано – іди і читай Шопенгауера 

цей жовтень оговтався і переріс в листопад 
ця ніжна пустеля з її полинами й агавами 
потроху прямує в тобі на спад

це дикий рельєф де живуть таргани і лисиці 
і декілька грифів у небі тривожно ячать 
це безум який найбезумнішим з нас не присниться 
тонкий кругообіг небесних свічад

напруга і музика відчай і чай із сиропом 
в тотальному мороці гасне малий каганець 
ти був на горі ти збирався послухати проповідь
і вірив що це не кінець

а річка тече – безіменна така й безбережна 
знайди в собі човен – сідай і щодуху пливи 
любов – це антонім до спокою та обережності 
це те що належить живим

Докладніше

ЖОВТЕНЬ

Фото Уляны Галич.

#межиріччя

так прощаються в тиші раптовій у жовтні,

чиє серце ніколи не буде належати ластівці жодній,
чиє сіре обличчя над нами щодня нависає.
так не пишуться вірші – оті, що приходять навзаєм.

так згасають слова поміж небом і листям опалим, 
і темніють пророчі зірки, ніби чорні опали.
а за третім селом в очереті на хижім болоті 
палить вогнище той, що не сіє, не жне й не молотить.

той, чиї імена називають украй неохоче.
так відходять у вчора в обійми осінньої ночі.
так по ложці туману вичерпують із продірявлених су́ден. 
це сумне божевілля непрошене і неосудне.

ця межа пролягає у звуках, у літерах, в текстах.
як жовтнева хода – проминальна, прощальна, протестна.
як відлуння застільного співу чи злого камлання.
так прощаються тільки по-справжньому.
тільки востаннє. 

 
Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info