Уляна Галич

Уляна Галич

МІФОЛОГІЯ РИБ (VIII)

Фото Уляны Галич.

#межиріччя

МІФОЛОГІЯ РИБ (VIII)

єдвабна вода забирає і спогади, й морок,
коли я іду навпрошки по коліна у ній. 
шукаючи тишу, пантруючи подих чи порух, 
чи голос колишній, відбитий у срібній луні.

це чиста ілюзія – третіх отут не буває.
це линва семантик – слова, наче тлусті лини. 
і ти їх тримаєш. о, як же ти міцно тримаєш! 
немає нічого, немає жалю і вини.

а є тільки вина – гіркі перестиглі нектари. 
є жовтого безміру кимось зурочена яв. 
є небо і хмари, неначе кошлаті отари, 
та їх до кошари зганяю сьогодні не я.

і, звісно ж, не я із тобою танцюю на схилі 
скелястої кручі, що пнеться кудись у бистрінь. 
це вітер співає на ідиші чи суахілі, 
й, зірвавши загату, довкіл розливається Стрий.

 
 
 
Докладніше

МІФОЛОГІЯ РИБ (VII)

Фото Уляны Галич.

#межиріччя

МІФОЛОГІЯ РИБ (VII)

прямісінько під моїм вікном росте горобина.
і можливо саме тому, наперекір усім,
коли у найглибшу ніч я запливаю рибиною -
зло нізащо не може впіймати мене у сіть.

бо ж не дурно, згідно з кельтськими мітами,
горобина - потужний символ і талісман.
дослухаючись до голосів, я пробую зрозуміти,
про що вони гомонять крізь темряву і туман.

ці голоси особливо чутні в звуках прибою,
коли на берег викидає остови затонулих човнів.
і я розумію, що завше тужитиму за тобою.
однаково - чи ти пам'ятаєш мене, чи ні.

я буду пірнати вглиб і ловити відблиски на поверхні,
неначе мала рибина у горобину ніч.
без віри у силу любові й у можливість повернень
не вижити поміж полярних течій і протиріч.

тому нехай достигають скоріше червоні грона.
нехай дзвенять голоси і відьми оголошують зліт.
ось пливе володарка риб, на її голові - корона.
вона дозволяє моєму добру розчинитися 
у твоєму злі.

 
 
 
Докладніше

МІФОЛОГІЯ РИБ (VI)

Фото Уляны Галич.

#межиріччя

МІФОЛОГІЯ РИБ (VI)

на дні Маріанського жолоба, де не бував ніхто із живих, 
глибоководні риби плавають із саморобними ліхтарями.
коли здається, що останній звук на планеті затих – 
сила звукових коливань міцнішає і вдаряє

прямісінько в голову – точніше, в мозковий центр.
у який-небудь гіпофіз чи гіпоталамус.
з рибами – набагато простіше. 
вони дозволяють уникнути драматичних сцен,
полюбити вбогих і безталанних.

наблизитись до ватерлінії, осягнути гештальт.
це – наче пишеш в нотатнику, і за тим – стираєш.
це відкрити в собі Америку 
і додати до неї п’ятдесят перший штат,
змирившись з усіма її божевільними і з тиранами.

це якась така гранична, межова простота.
декілька римованих слів на серветці з італійського ресторану. 
літературна алюзія. гіпнотичний стан.
або навіть ілюзія цього стану.

тільки з музикою – усе інакше, вона – вимогливий комісар.
в неї чіткі критерії й категоричні імперативи. 
її чули Шевченко й Моцарт, Пліній і Сартр.
за великим рахунком, вони були побратимами.

тож усі ці таємні риби, усі ці віщі слова – 
певні спроби наближення, інтеграція у взаємну осінь. 
у мене був друг, що десяток разів тонув, 
та кожного разу – випливав. 
а от на одинадцятий це йому не вдалося.

Докладніше

МІФОЛОГІЯ РИБ (V)

#межиріччя

МІФОЛОГІЯ РИБ (V)

гострим краєм крила краяти горизонт.
губити пір'я, пробувати себе в польоті.
ніби нема на світі ніяких бід і гризот,
окрім нашого літа, відкладеного на потім.

крім невикопаної картоплі чи пустого гнізда.
глянь – тужавіють китиці винограду.
коли сонце заходить – сходить вечірня звізда.
ми про неї читали, пригадуєш?

на сторінках книги – з якої хтось говорив.
там було про любов і про погану спадковість,
про ячмінну хлібину й декілька риб,
і про те, що початок всього – у слові.

ми ловили це слово у срібну верш – 
слово-рибу в лагуні, у вигаданій нами водоймі.
тож, коли ти летітимеш поверх мостів і веж,
нехай воно світиться у твоєму домі.

як священна лампада чи старий ліхтар.
ми – столітні кити. ми – досвідчені пелікани. 
краєм крила можна доторкнутись до хмар.
дотягнутись до неба – хвостом або плавниками.

 
Докладніше

МІФОЛОГІЯ РИБ (IV)

Фото Уляны Галич.

#межиріччя

МІФОЛОГІЯ РИБ (IV)

…а зараз буде не про запахи й кольори
не про хвилі ріки не про її сталеве осердя
ті що йшли отут і вірили у безсмертя 
стали згортками берестяної кори

стали просто тінями відгомоном сюжету
невідомі їхні докириличні письмена 
навіть осінь про них забула давно – вона 
у новому сезоні носить амарант і мадженту

її вина такі солодкі а провини - такі гіркі
опадає листя з каштанів зріють горіхи
а рибини що визирають з-під небесної стріхи
в цьому часі робляться добрі та говіркі

тож усе що лишається - гріти худі ключиці
мандрувати чужими містами крізь дощ і дим
усвідомивши раптом - ніхто не помре молодим
крім кількох поетів і судочинців

у лісочку збирати опеньки та маслюки
виривати сторінки з календаря й рахувати днини
це велика історія однієї малої людини
як стрімка течія однієї старої ріки

 
 
 
Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info