Уляна Галич

Уляна Галич

ЛІЛІТ

#урбамістика

ЛІЛІТ

бувають такі жінки – тонкі й співучі, ніби струна.
ось ви сидите у тісній компанії, випиваєте – і тут заходить вона.
така уся на підборах, у довгій сукні з відкритою спиною.
її не злякаєш нічим, її просто так не спиниш.

її прихід припиняє брудні плітки й масні анекдоти,
і кожен думає – от би її… а доти 
варто слухати голос, варто іти на ці оманливі звуки.
шия. родимка на плечі. руки.

Докладніше

УЗБІЧЧЯ

Фото Уляны Галич.

#урбамістика

свіжоспеченим хлібом запахла Тролейбусна вулиця.

дві сороки на в'язі скрекочуть знайомий мотив.
це весна розтривожила приспане місто як вулик.
це дорога, якою ніхто, окрім нас, не ходив.

провінційне сум'яття апокрифів сенсу та сексу.
нас не знають, бо ми – не присутні по-справжньому тут.
я вступаю у цю потойбічну весну, наче в секту.
я не вірю в її безкорисливо щиру мету.

у садах розквітають підсніжники перші та крокуси.
навіть мох зеленішає – древній карбоновий мох.
це не відстань між нами – лише не озвучені кроки 
того, хто з висоти роздивляється пильно обох.

ось коріння історії. паростки альфи і зети.
це новини весни – це новий оприявнений час.
ми ще з’явимось завтра в таблоїдах і у газетах.
або навіть не ми – хтось віддалено схожий на нас.

ось блакитніє небо вгорі над старою смерекою.
це таке впізнавання потрібних облич та імен.
це умовна дорога між нами. з варягів у греки.
я стою на узбіччі, чекаючи твій мінівен.

 
 
Докладніше

КОЛИСЬ

відчини. 
я втомилась чекати весни.
над полями розносяться звуки лихої луни.
поясни.

ось земля. ось трава. 
ось під тином росте жалива.
я жива?

помовчи.
не зарадиш нікому нічим.
це немовби сирітку щоночі ґвалтує вітчим.
не кричи.

білий світ,
наче білий породистий кіт,
що приліг біля ніг і чекає на ситий обід – 
тільки й бід.

посміхнись. 
все минає, небого, колись.
перелякані діти за руки міцніш узялись.
сонце – блись.

 

 
Докладніше

БЕРЕГ

Фото Уляны Галич.

#некромантика

отак сидиш на березі річки – спостерігаєш, як пропливають трупи,

і жодного тобі ворога – самі лиш якісь чужинці.
а потім приходить той, хто бере тебе попід руки
і ніжно веде за обрій – чого ще хотіти жінці?

там у вас буде хатка посеред соснового бору.
така невеличка, на дві кімнати – але з можливістю прибудови.
разом із вами житимуть вуж і столітній ворон,
а на горищі між кроквами – сови.

там повітря буде таким солодким, що й не сказати.
там в криниці плавають зорі – викупані до блиску.
можна слухати разом тишу, а іноді – Френка Заппу.
кип’ятити в каструлі воду, настояну на любистку.

готувати чарівне зілля, забуваючи про належне.
про живих і мерців, про цілий світ за межами вашого лісу.
хай це не зовсім правильно, але єдине що тебе може збентежити -
це виявлені над річкою сліди чобіт і коліс.

тож, коли він спокійно спатиме – вийдеш у надвечір’я.
небо буде таким прозорим і ти побачиш обов’язково,
як над вашим подвір’ям янголи гублять барвисте пір’я.
а на ранок знайдеш у траві золоту підкову.

 
 
Докладніше

ТОММІ

#некромантика

мій брат приходить опівночі.

у нього широкі крила і легка косоокість. 
він зі мною до третіх півнів.
наші взаємини витончені й глибокі
як бувають глибокими морські припливи
як бувають сипучими піщані пляжі.
ми вчимося бути щасливими,
але нікому про це не кажемо.

наша магія проста і могутня.
коли ступаєш м'яко і дихаєш уже не киснем.
ця дихотомія у нас постійно присутня,
як світле й темне, як солодке й кисле.
він говорить мені про вічне.
я оповідаю йому усячину.
це так само невідворотно як смерть і опричина.
це про те, чого ніхто не бачив.

ось вода і повітря, ось хліб і тіло.
ось космічні маршрути планет і янголів.
він говорить – ми ті, хто є. і ми – ті.
а без цього – де б я була?
і отак протікають наші нічні години.
а днів для нас не існує. вони – фантомні.
я не люблю свого брата. 
але чого не зробиш задля родини.
він називає мене малою. я його – Томмі.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info