Уляна Галич

Уляна Галич

ХИЖАКИ

хижаки виживають у світі, де травоїдні – скрізь.
вони повертаються майже зломлені зі снігового полону.
дістають зі схованок маузери й дідівські кріси,
фарбують багряним білі полотна.

очікують темних видив, смакують м’ясом корів.
спробуй-но, засуди їх. звинувать у вбивстві.
ти не знаєш нічого про тих, хто смертю перехворів.
душі їх безнадійно вистигли.

серця їх пульсують в один-однісінький такт.
кров їхня – придивись – на твоїх долонях.
ти думаєш, що можеш змінитись, але це не так,
доню.

хижаки – не поганці. така їх внутрішня суть – 
їх кличуть звуки побоїща і запах мертвої плоті.
не заплющуй очей. дивись уважно – чи не твого несуть, 
одного із отих заколотників?

прислухайся – то земля співає жалобний гімн,
мимохіть піднімає чарку за своїх покійних героїв.
ти була зі мною. а я – залишалась в нім.
тепер нас троє.

але втім, це весна довкола. це скреслий лід на ставку.
це довготривала бесіда на вичахлому попелищі.
ти знала – він любить мене – таку погану,божевільну таку.
ніч поступово минає. небо ближчає.

Докладніше

ВАХТА

флагман зими виводить флотилію в чисте море.
ніби старечі кості, остови його скриплять.
боцман зі штурманом однаково посірілі, зморені.
нервово кусають губи й шепочуть одне зі своїх моряцьких заклять.

здавалося б, їм не вперше проходити цими галсами.
трюми наповнено всяким добром, вітрила напнув зюйд-вест.
старі кораблі відчалюють, уникаючи зайвого галасу.
щогли впираються у вицвілу повсть небес.

ось вони вже дісталися самісінького горизонту.
наймолодший з усіх – безвусий юнга – проспіває псалом.
це команда мерців, і кожен із них має власну гризоту.
це пришельці з минулого зібралися за спільним столом.

це летючий голландець часу – якби такий існував би.
під важкими кроками поскрипує капітанський місток. 
це зимовий параліч простору – всесвіт, холодом зваблений.
доведеться лише зачекати трохи – років зі сто.

склянка проб’є на кормі й відзначить початок вахти.
все, що залишилося позаду – насправді не забуто ніким.
мокрий причал, село – будиночки в стилі фахверк,
і невідома жінка, що вдивляється в туман з-під витягнутої руки.

 

 

Докладніше

#мовчиуляномовчи #мертвіраки

про перепости добра, спаплюжене сало, привиди мертвих раків, які тиняються хрещатиком, російський літературний бісер, і те, що фейсбук називає "наслідки of the ukrainians". 

якби я була резонансним критиком, то написала б розгромну статтю, й підписалася під нею власною кров'ю.
але я - не він.
тому - мля, де мої бойові слони?
P.S.
єдиного. єдиного я не розумію. коли тобі плюють в обличчя - що змушує думати, що то був дощ?

Докладніше

КОЖЕН СВІТ

Кожен рік зазвичай починається із зими.
Кожен рік традиційно закінчується зимою.
Хочеш вивчитися літати - тоді візьми
і зроби це разом зі мною.

Темна-темна безодня ночі стукає у вікно.
Сніп хиткого проміння - автомобільні фари.
Небо десь забарилося. Небу усе одно.
В нього є дванадцять апостолів, а ще - хмари.

І дванадцятий місяць як перший у черзі на
безкінечне повторення вічного алгоритму.
Світ навколо - такий безмежний. У цьому його вина.
Світ не може з нами не говорити.

Вся його прадавня потуга - в календарі.
Поміж часом і простором. У тривожному вирі.
Ось ліхтар ще горить. І ось він уже догорів.
Снігові замети. Комети летять у вирій.

Довгі-довгі історії коло вогнища. При кінці
все повинно скластися добре. Інакше не може бути.
Ти стискаєш мою долоню в своїй руці
і не можеш наважитися стрибнути.

Докладніше

БРАТ

І всі їли й наїлися. 

Мр. 6:32-45
.

триста років селянства – ключі генетичного коду.
не шукай в мене милості. правди в мені не шукай.
я не вірю у тебе. я вірю у землю і воду.
не писали про це ні марко, ні матвій, ні лука.

вишиванки мої – чорним чорне по чорному полі.
при дорозі ростуть лобода і отруйні гриби.
ти хороший, я знаю.
відсип мені щіпочку солі,
і нікому нічого за це не роби.
не роби.

не врятує нікого спізніла на подих відплата.
ні зими ні весни – талий сніг і холодні яри.
я втрачаю тебе, ніби спухлого меншого брата,
але ти говори, попри все. говори. говори.

бо так зимно і страшно буває дивитись на зорі,
хоч вони не ясніші за відблиск голодних очей.
ти не бог.
їхній бог оселився в порожній коморі.
він мої імена на відсутність імен прирече.

я – дитина степів, переораних під яровицю.
мої руки іще пам’ятають загривки волів.
де ти був?
де ж ти був зі своїми ячмінними хлібцями,
коли кожен з п’ятьох за п’ять тисяч в мені відболів?

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info