Уляна Галич

Уляна Галич

БО ЛІТО

тонкі силуети мереживні комірці
літо тримає нас як пташенят у руці
роздивляється присвистує: які ж вони пухнасті мацьопі...
а коли вечорами в повітрі розливається липневий опій
тіні глибшають наповнюються таємним змістом
це життя що починається за умовним містом
це коли нас приймає до себе пташина зграя
і ніхто в цьому світі більше не помирає
ми потроху дужчаємо вбираємося у пір'я
тільки нічому зі сказаного не вірю я

бо літо - таке яскраве таке нестерпне
воно жнивує а потім самотньо блукає стернями
тиняється болотяними заплавами ярами бо літо
уривками снів і спогадів ще довго болітиме
воно згадує музику народжену з крові й плоті
згорілих живцем танкістів і збитих пілотів
чиїсь тривожні дзвінки поштівки і найгірше - мовчання
коли тиша - така загрозлива і незвичайна
переповнена всілякими страхами і небезпеками
в пообідні години літо перечікує спеку

а вночі гуляє садами крадькома куштує зелепухи
прислухається до нашого пташиного лепету
та про себе нічого нам не розказує і - тим паче
воно ніколи не молиться і не плаче
то всього лиш роса на травах і ноги мокрі
то крізь тишу зачаєну ледве вловимий покрик
і дорога якою іти насправді зовсім не важко
літо стиха шепоче: віднині я буду вашим
але ця обіцянка - така химерна і половинна
літо нам не належить і воно у цьому не винне

Докладніше

#прохурму

Фото Уляны Галич.

#прохурму

Коли я була маленькою, в мене була книжечка. Власне, в мене була ціла купа книжечок - і саме це, можливо, й знищило мене як потенційно корисного члена соціуму.
Але ТА книжечка була особливою. Вона була розмальовкою - це раз. А розмальовки я просто обожнювала.
І там йшлося про різні фрукти й овочі, назви яких треба було вгадувати, й підбирати для них відповідні кольори.
З простими штуками - типу яблук чи кавунів - жодних проблем не виникало. Врешті, першою книжкою, яку попросила ця дитина в сільській бібліотеці, був "Робінзон Крузо", а не якісь там "Пригоди сніговичка"...
Але у тій книжечці були задачі й більш складні. 80-й левел, еге ж. Зокрема, мене загнали у ступор такі екзотичні назви, як хурма і фенхель.
Я просто ані найменшого уявлення не мала, що це за таке, і якої барви воно може бути.
Згодом я дізналась, що хурма - помаранчева, а фенхель - зелений. Але так до кінця й не повірила в їх існування.
І ось що мене цікавить - невже, Карле, укладачі тієї книжечки справді думали, що радянські діти 1985 року випуску добре уявляють собі, які не вигляд хурма чи фенхель? Це в той час, коли й банальні мандарини бували на полицях - і столах! - лише по великих святах.
P.S.
З того часу я не раз куштувала хурму. І не те, щоб її смак мене вразив. Але завжди вона мені пахне отією дитячою загадкою.
Хоча з кожним разом цей запах потрошку вивітрюється.
P.P.S.
А от фенхелю спробувати поки що так і не довелось...

Докладніше

ЛІТО

Фото Уляны Галич.

#урбамістика

липень до пальців липне, наче солодкий інжир.
дівчинка в жовтій сукенці вулицею біжить.
мамо, цей світ навколо не може бути чужим!
мамо, я бачу янголів поміж хмарами!
та не питай про їхній вигляд чи імена.
цих абсолютних істот не втримує твердь земна.
наша сусідка вчора вилетіла з вікна –
теж, безумовно, чимось небесним марила.

ніби можливо раптом злетіти ввись.
річко моя, вгамуйся. рибко моя, ловись.
все що минає зараз – повторюється колись.
так і стається, так і повинно статися.
час у долоні бога – чайка з одним крилом.
бути добром – напевно, не значить не бути злом.
це перелом історії, вічності перелом.
це лабіринт суворої псевдо-статики.

отже, цей липень, вулиця, це дівча.
дзенькіт розбитих шибок – невдалий політ м'яча.
і уже неважливо, хто усе це почав.
так чи інакше, у підсумку маємо літо.
дещиця божевілля, крапля сердечних мук
шум автотраси, дзижчання сердитих мух
липи цвітуть духм'яні-духм'яні – тому
кожне порожнє слово приречене тут зітліти.

кожної другої літери падає хибна тінь,
і залишається тільки вірити тій,
що не злякалась неба, зосталася на висоті.
гра без відомих правил, команда без капітана.
ритми вриваються в тишу нічних оаз.
це не пустеля – просто усе на раз
стало таким прозорим. тисни мерщій на газ.
дівчинка в жовтому посеред вулиці тихо тане.

Докладніше

НЕ МОВЧИ

#урбамістика

якомога частіше називай її на ім'я.
сила промовленого – магія особливого штибу.
серед її тотемів – сова й черепаха, горлиця і змія.
говори із нею ніжно, але поштиво.

розповідай про те, що літо – навкіл.
про сонце, яке сідає над пшеничною нивою.
про масонську змову, про дім і стіл.
про те, що вважаєш її красивою.

про добрих людей і злих сусідів, про цілий світ.
про лободу на городі й геополітику.
розкажи їй, що іноді читаєш її твітти,
і що відтепер вона тобі не болітиме.

розкажи їй правду – неодмінно гірку.
критикуй її музику, її примхливу вдачу.
пожалійся, що трохи самотній, що не заходить кум.
а на вихідні повези її на дідівську дачу.

Докладніше

НАВЗДОГІН

Фото Уляны Галич.

#урбамістика

навздогін за тобою ітимуть дощі,

затираючи слід, що уже відболів.
ці осінні шляхи – на Чортків чи Борщів,
як асфальтова стрічка у косах землі.

як на золоті часу туманний покров.
яблуневі сади пахнуть сидром і сном.
це святиться вода, обернувшись на кров.
це твоє воскресіння з моїх хромосом.

це жорстокі реалії вічної гри.
діти знають про смерть, але вперто мовчать.
я пишу на сувоях старої кори,
на прозорих листках, на поверхні свічад.

я пишу про любові гіркий післясмак,
про одне із імен твого втілення тут.
доки сіється з неба римований мак 
і вростає корінням у цю пустоту.

доки пізньої музики ритми і звук,
прорізаючи простір, вивершують час.
у куточку кімнати маленький павук,
ніби древній господар, чатує на нас.

і уже не важливо, кому і коли 
обіцяли, трималися, вірили у…
ця химерна вода має колір смоли.
ця ріка ще не знає, що я допливу.

доки небо тривожить сакральна глибінь,
їжу братимуть з рук вересневі коти.
я прийду наче дощ – навздогін у тобі,
щоб нікуди із тебе уже не піти.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info