Уляна Галич

Уляна Галич

ХТО

#урбамістика

цей лінгвістичний безум цей рваний ритм

це електричка прямує з києва в бровари
я не спиняюсь залучаю тебе до гри 
а потім про це ніколи не будемо говорити
сливи цвітуть черешні цвітуть жасмин
починає цвісти коли зостаєшся цілком один
а на світанку після найважчих нічних годин
повня бере і плюхається в срібне своє корито

до червоної шкіри пуцує шию змиває порох із ніг
а з вербового гаю за греблею чутно дівочий сміх
ні не лякайся – наш герой порятує всіх
в нього прудкий жеребець і важкі револьвери
він ухопить красуню за тонкий аж прозорий стан
уві сні він бачив дороги чужі й міста
та молитися їм напевно б таки не став
бо молитися варто тільки своїм померлим

про яких погане не кажуть і добре – теж
бо можливо і сам ти колись помреш
а прадавньому місту пасує багрянець і теплий беж
тож нелегко буває прийняти кінцеве рішення 
все мине як минає весна як найменше з лих 
як минають торішні люди – з отих малих 
місто знову підводиться з куп золи 
а кам’яні вали прикрашають трупи повішених

і потворні голови зрадників настромлені на кілки
безумовно ти знаєш декількох із таких
хай триває війна а течія ріки
поступово відносить вдалеч криваві плями
і ніколи раніше місто не ставало таким чітким
в об’єктиві твоєї камери – хто за ким
ось зелений берег кидаймо рюкзаки 
хто іде попереду любий а хто – за нами?

 

 
Докладніше

САРУМАН

#урбамістика

коли дізнає́шся що саруман помер два роки тому
а світло ще й досі продовжує гратися у пітьму
і вся система координат зміщена градусів на мільйон
а ти – всього-на-всього виходець із радіаційних зон
і твоїми руками не раз загортали жар
але у кожного безміру є де-небудь межа
у кожного космосу є декілька чорних дір
тому не люби цієї країни і нікому не вір

на цих просторах здавна шанували сильних і злих
але світло ще й досі пробивається крізь серпанок імли 
але музика й досі звучить – чорнотою на білому оксамиті 
на вулицях занедбаних сіл танцюють діти невмиті 
комусь достатньо видовищ а комусь – хочеться хліба
та бажання вижити – найсуттєвіша їхня хиба 
он бачиш – польовою стежиною біжить кирпате дівча 
так і спливає цей час

так і минає оця реальність ця повсякденна муть 
але попри те люди живуть
якось живуть
їхня історія нагадує проростання зерна 
щось лебедіє під сподом щось виринає на
щось проривається крізь кордони стоншує береги
це не сила любові це пруть на танках твої вороги 
під їхніми гусеницями двигтить поверхня землі
саруман не помер
RIP Крістофер Лі

Фото Уляны Галич.
 
 
Докладніше

#неробітьтак #невірюочамсвоїм

Подибуючи в стрічці дедалі частіші згадки про перехід на латиницю як важливий крок у націотворенні й відмежуванні від, кожного разу відчуваю дикий жах і паніку.

Перехід на латиницю для людей технічних спеціальностей чи взагалі далеких від інтелектуальної праці - можливо й не виглядає катастрофічно.
Однак для гуманітарія, робота котрого постійно пов'язана із текстом... Не кажучи вже про художню літературу, котра навряд чи готова до такого виклику. Тим паче, поезія. LOL, люди, схаменіться!)) 
Яка не є, кирилиця фонетично, сенсово й навіть візуально на сьогоднішній день оптимально співвідноситься з культуротворчим текстовим сегментом.
Відмежування від, безумовно, потрібне - але навряд чи підміна автентичного гібридним цьому аж надто сприятиме.
ПиСи.
Не кажучи вже про те, що тексти української фонетки, зображені за допомогою латинських символів - це дещо на кшталт криптограми, трохи гротескне й до певної міри абсурдне.
І так - завжди ненавиділа СМС-ки, написані латиницею - читаючи їх, так і відчуваєш, як пухне мозок і починають сльозитися очі))).

Докладніше

#кінопост

Фото Уляны Галич.

Давно збиралася переглянути цю стрічку - насамперед, із цікавості - та все чомусь не могла до неї дістатись. І ось, нарешті, дісталась.

"Іван Сила" - фільм, заснований на реальних подіях. Тобто протитипи героїв - принаймні, якоїсь частини із них, жили, діяли й впливали на формування майбутнього, котре врешті стало нашим теперішнім.
Декілька слів про стрічку. Стосовно жанру, її можна назвати спортивною драмою. Я не велика прихильниця цього напрямку - але окремі витвори кінематографу гідні уваги поза жанровою приналежністю.
Що я можу сказати про "Івана Силу"? Попри певну медитативність і лінійність сюжету, цей фільм дивитись НЕ СОРОМНО. І рекомендувати його друзям - не соромно. Це те кіно, яке можна назвати українським, не ховаючи голову в пісок, і не посипаючи її попелом.
На відміну від деяких інших проектв, котрі й називати фільмами якось не хочеться. Думаю, всі, хто цікавиться сучасним кіномистецтвом, без зусиль зрозуміють, про що я.
ПиСи.
"Іван Сила" - українське кіно, а тому так дивно... Так дивно бачити усіх цих акторів, українських акторів, ролі которих озвучені українською - а подеколи французькою та англійською мовами - й усвідомлювати, що це класні, хороші актори, якзі за збігом трагічних обставин кращі роки своїх мистецьких кар'єр змушені були віддати російським серіалам.
І так - деякі з них просто не заслуговують на прощення і розуміння. Як от, наприклад, заслужена роксоляна Сумська, яку я органічно терпіти не можу. Гламур і русифікація поглинули талант цієї жінки. 
Але не сумніваюсь, що ця панянка зловить новий вітер і обере правильний фаватер.
А загалом - хороший, міцний фільм. Трохи нагадав мені "Нокдаун" з Рассселом Кроу.
Тільки герою Рассела не доводилось щодня робити цивілізаційний вибір, і відстоювати його в бою.
Хоча... він боровся за добробут своєї родини, й власну гідність і свободу. А хіба це не одне і те ж?

 
 
 
Докладніше

КУДИСЬ

Фото Уляны Галич.

#урбамістика

КУДИСЬ

з поетами важко.
вони крадуть одне у одного рими й ритми.
ворогують поміж собою, неначе англи і брити.
зачинають баталії, влаштовують слеми.
якщо немає про що писати, – пишуть на вічні теми.

поети – безумці особливого типу.
мліють за класикою, але не цураються речитативу.
ховають слова в кишенях, ніби каміння за пазухою.
і нікому – до пори – їх не показують.

поети – це вам не якісь там прозаїки.
це ніби світло, що поміж пальцями прослизає.
трохи метафор, трохи наративних малюнків.
це коли галявиною біжить малюк і
регоче, збиває капчиками росу із трави й кульбаби.
поети – це ті, кого світ до кінця не звабив.

а може, все це ілюзії і поети – прості як дерева.
а їхня історія така ж прекрасна, як і даремна.
вони ховаються, емігрують, а іноді – помирають.
і потрапляють кудись – можливо, до раю.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info