Уляна Галич

Уляна Галич

ПСИХОСОМАТИКА

Незакриті гештальти волають про помсту до неба.

Сірий сніг. Сірий світ. Сіре світло крізь пальці тече.
Я не знаю, чи справді любов - це найвища потреба
В піраміді таких необхідних для мене речей.

Я маленька і тиха. Моя павутина прозора.
Я живу в епіцентрі сплетіння лискучих ниток.
А розкошлана тінь, що ввижається внутрішнім зором,
Це ніщо і ніхто. Я повторюю, зовсім ніхто.

Докладніше

ОСТАННЯ ДОЧКА МОНТЕСУМИ

коли остання дочка підстаркуватого Монтесуми
покине спустошені вулиці Теночтітлану 
чи буде їй гірко від того, чи буде сумно,
чи відчуватиме вона себе самотньою і зламаною?
чи говоритиме у ній кров її пращурів 
чи досить сильно ненавидітиме вона іспанських солдатів?
коли збираєш каміння і вкладаєш його до пращі, 
пригадуєш усі борги, які маєш віддати.

пригадуєш хороші часи і золоті піраміди, 
зведені на честь жорстокого бога Кетцалькоатля.
смерть – це мистецтво, її також потрібно уміти,
задля того, щоб вижити, або задля
народження свого довгоочікуваного спадкоємця.
через тисячу років і тисячу пекельних боїв
вона бачить його – чи може, то лише їй здається, 
а він, у свою чергу, добре бачить її.

з вікна похмурої багатоквартирної поверхівки, 
збудованої на місці найвеличнішої з пірамід. 
імовірно, цей хлопець знає більше, аніж хотів би 
про те, як безмісячними ночами оживає кривавий міт. 
як нізвідки з’являються вершники, закуті в блискучі лати,
як стугонить земля під копитами їхніх коней. 
це не зовсім те, що йому б хотілося пам’ятати, 
але він пам’ятатиме – до самого скону.

і за цю первородну пам’ять, за ці неймовірні видива
нею самою уже заплачено найбільшу ціну. 
це її таємниця, її потойбічне придане, 
яке вона забере із собою за міську стіну.
а коли їй відкриються широкі простори мезоамерики
і у безмірі часу вона опиниться зовсім сама – 
не залишиться жодних причин, для того, аби померти 
останній дочці Монтесуми, якої він ніколи не мав.

Докладніше

Мама засвітила сьогодні ввечері

На Галичині Голодомор 1932-1933 не відчувся безпосередньо такою чорною смертельною чумою, але чутки про нього проривались.
Як і окремі його живі свідки, яким вдавалось вирватись "на западну" в пошуках шматка хліба в обмін на якийсь крам.
Що й казати, люди завжди різні, як і різні в них обставини. Бувало, що в обмін на гарні господарські чи особисті речі скупо вділювалася жменя вареної картоплі. А бувало й навпаки, коли ділились останнім.
Пам'ятаємо. Не пробачимо.

 

Докладніше

П’ЯТНАДЦЯТЬ ПІРАТІВ

йо-хо-хо і пляшка рому! на скриню мерця

припадає зазвичай п’ятнадцять-двадцять піратів.
усі вони – гарні хлопці, але історія ця – 
не те, із чого варто почати.

варто почати зі світу, що невпинно снує
свою онтологію на космічному веретені.
варто почати з Бога, котрий, безумовно, є.
попри те, що його апостоли – неписьменні.

а ті, які оволоділи письмом, піддалися звабі.
така природа людини – і право вибору ні при чім.
якби Господь про це знав раніше – то й не звав би
їх за собою у Гетсиманію уночі.

але годі про це балакати. давай – про осінь,
або про зиму, чи іншу кліматичну біду.
про класику жіночих романів – Бронте й Остін,
про те, що я не прийду.

давай поговоримо про взаємність, якої не буває багато.
про все, що було між нами, і про те, чого не було.
а доки ми говоритимемо, згадувані мною пірати
зійдуть на дальній берег і пограбують чиєсь село.

Докладніше

АССОЛЬ

Ассоль собирает соль на берегу океана,
время от времени поглядывая на горизонт.
Ее глаза – бирюза,
ее душа – открытая рана.
Она уже знает, что ожидание Грея – плохой резон.

Ассоль – хрупкая девочка в ботинках из птичьей кожи.
Корзина соли наполнена почти под верх.
Ее небольшой мирок на самом деле не уничтожен.
Ее голодного бога до сих пор никто не низверг.

Она не любит грустить и вспоминать былое.
Ей даже слегка разонравился алый цвет.
Ассоль хорошо известно, что раны залечивает листик алое.
Ассоль перестала верить в большую часть примет.

И все, что ей остается – чужие мудрые строки.
Ассоль читает философов, а вечерами изучает Псалтырь.
Вот только ее собака – Флинт, одноглазый кокер – 
тревожно нюхает воздух и воет на вересковый пустырь.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info