Уляна Галич

Уляна Галич

КАТЕРИНА

на розі Бандери і Бережанської є шинок,

а в ньому працює офіціанткою Катерина 
коли я дивлюся на неї, то згадую японських жінок
можливо, то все її грація – вроджена, майже тваринна

можливо, то її погляд із-під повік
і те, як вона легко обходить столики зі своєю тацею
Катерині трохи за двадцять – але до чого тут вік,
коли найпростіші рухи видаються танцями

хоч отак відразу й не скажеш, у чому її краса
і не те, щоб вона подобалася мені – у прямому сенсі,
але кажуть, що ці японські жінки настільки хороші в сексі,
що, мовляв, без черги потрапляєш на небеса

Докладніше

КІЛЬЦЕ

вона йому каже: не треба боятися, просто йди
наша дорога – кільцева, і цілий наш світ – кільце
тож, куди б ти не вирушив – усе одно вертаєш сюди 
пам’ятай про це
думай про це, коли вибиратимешся зі снігової імли,
а безкрайня зима вимагатиме своє відступне 
і коли зрозумієш, що ми з тобою вже тут були 
молися за мене
згадуй мене

говори зі мною, коли на небі зійде перша зоря,
а з гущавини блиснуть вогники голодних вовчих очиць
думай про щось хороше – про все підряд 
а коли тебе запитають, чий ти, скажи – нічий,
окрім Господа, котрий підпрацьовував теслею на землі 
або може, то був його однокровний син
розпали багаття – нехай до нього приходять оці малі 
слухай їхні тамовані голоси

і якоїсь миті зимова ніч оприявнить своє таємне тепло
тож вовки тебе не зачеплять, стерегтимуть сон 
а над ранком, роздмухуючи вкрите льодяними рунами скло
я пошлю до тебе білих полярних сов 
адже сови не ті, ким здаються – а часом все-таки ті
йди за ними, і дійдеш до початку кінця
покорися їм – як глупої ночі підкоряєшся самоті
посеред зачарованого кільця

бо у цьому дивному всесвіті, сповненому слів і сліз
понад смогом і смородом, понад прірвою, у якої немає дна
тихо-тихо котиться битим шляхом Великий Віз 
але все ще без нас

Докладніше

НАША МОВА

наша мова – жива і трепетна
наша мова – свята і грішна
вона добре надається до репу
адже за своєю суттю є віршами

ти прислухайся, як звучить вона, 
яка в ній містика й текстологія
наші вулиці та базари – читанка
значно глибша за мережеві блоги

може здатись, занадто канонізована,
непридатна для сучасної лексики
та дивись, як росте ворогам на зло вона
а разом із нею – всі зміючки й усі телесики

наша мова проривається крізь урбанізацію
проростає крізь асфальтову шкіру
так, вона часто подорожує зайцем
але, попри все, зберігає віру

навіть у ті непрості хвилини
коли від неї відмовляються рідні й близькі
вона говорить до нас через сміх дитини 
через шум ріки і шепіт яблуневого листя

і знаєш, я далеко не є адептом
солов’їної та калинової
я живу на зарплату і ґуґлю, де б то
подешевше купити смартфон «Lenovo»

але є щось у всьому цьому
що окреслює внутрішні координати
наша мова – це коли вертаєш додому
це – усе, що ти маєш 
і можеш мати

 

 

 

Докладніше

ГІБСОН

…бо усі найкращі історії починаються восени,

коли Бог у своєму Гібсоні не дораховується однієї струни
але каже собі: зіграю що-небудь простеньке, якийсь дим на воді…
і стає зрозуміло, що музика, як і світло, виникає тоді,
коли в цьому існує потреба – на звороті хаосу і пітьми
Він рятується музикою, коли розчаровується людьми
і його магічна гітара повертає Господа до життя,
аж дивуються янголи: оце-то старий утяв!

а на споді безмежного космосу, де цієї музики ніхто й не чув,
жовте листя каштанів падає під звуки дощу
мокрий асфальт віддзеркалює вогники автомобільних фар
навіть час уповільнюється – ощадливий, неначе лихвар
простягає змерзлі долоні, випрошуючи трохи тепла
йому добре відомо про те, що осінь завжди була
і, якщо говорити відверто, вона ніколи насправді і не мине
осінь міцно тримає тебе, а ще міцніше – мене 
і у цьому немає нічого поганого для нас обох,
доки десь у небесних сферах свою гітару налаштовує Бог

 
Фото Уляны Галич.
 
Докладніше

КОЛИ

коли у весни виростають крила і вона долітає до наших країв

коли розливаються води семи архетипних рік 
єдине, що мене втримує на плаву – це слова твої 
про те, що з того боку планети є такий чоловік
якому не байдуже до моїх опівнічних мовчань, до моїх думок
до моїх божевільних осяянь і чорно-білих смуг 
чи ти бачиш, як понад землею струмує синюватий димок?
то вона мимоволі починає спалювати себе саму 
на священному вівтарі найвищої з можливих офір
і стає іще одним елементом у зачарованому колі буття…
коли я кажу, що мені немає чого сказати – просто не вір 
насправді я дуже хочу поговорити з тим чоловіком, затям

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info