Уляна Галич

Уляна Галич

ГІБСОН

…бо усі найкращі історії починаються восени,

коли Бог у своєму Гібсоні не дораховується однієї струни
але каже собі: зіграю що-небудь простеньке, якийсь дим на воді…
і стає зрозуміло, що музика, як і світло, виникає тоді,
коли в цьому існує потреба – на звороті хаосу і пітьми
Він рятується музикою, коли розчаровується людьми
і його магічна гітара повертає Господа до життя,
аж дивуються янголи: оце-то старий утяв!

а на споді безмежного космосу, де цієї музики ніхто й не чув,
жовте листя каштанів падає під звуки дощу
мокрий асфальт віддзеркалює вогники автомобільних фар
навіть час уповільнюється – ощадливий, неначе лихвар
простягає змерзлі долоні, випрошуючи трохи тепла
йому добре відомо про те, що осінь завжди була
і, якщо говорити відверто, вона ніколи насправді і не мине
осінь міцно тримає тебе, а ще міцніше – мене 
і у цьому немає нічого поганого для нас обох,
доки десь у небесних сферах свою гітару налаштовує Бог

 
Фото Уляны Галич.
 
Докладніше

КОЛИ

коли у весни виростають крила і вона долітає до наших країв

коли розливаються води семи архетипних рік 
єдине, що мене втримує на плаву – це слова твої 
про те, що з того боку планети є такий чоловік
якому не байдуже до моїх опівнічних мовчань, до моїх думок
до моїх божевільних осяянь і чорно-білих смуг 
чи ти бачиш, як понад землею струмує синюватий димок?
то вона мимоволі починає спалювати себе саму 
на священному вівтарі найвищої з можливих офір
і стає іще одним елементом у зачарованому колі буття…
коли я кажу, що мені немає чого сказати – просто не вір 
насправді я дуже хочу поговорити з тим чоловіком, затям

Докладніше

САД

… а із рук ростиме трава – чи то сон, чи може, полин

ці твої останні жнива навіть першими не були

ця твоя живуча душа розривала всі ятері
хто її тобі залишав – посміхався тихо вгорі

хто усе на світі прощав і, пізнавши суть до основ,
не бажав печальних прощань – той собою втілив любов

той не звав нікого вперед – віщувало серце біду 
хочеш, він тебе забере – тільки помолися в саду

Докладніше

‪#‎за_геїв_пост‬

Про геїв я знаю, що вони є. 
Чи цей факт якось заважає мені жити? Навряд.
Але я зараз про інше.
Всі ці бурхливі обговорення у ФБ-стрічці викликали у мене один дитячий спогад, певною мірою пов'язаний із темою гомосексуальності.
Було це в приснопам'ятних 90-х.
Грошей в ті часи було мало, розваг ще менше - а по телевізору транслювали епічний серіал "Династія", в якому розповідалось про перепитії сімейного та особистого життя нафтового олігарха Блейка Керінгтона.
Власне кажучи, вірними апологетами цієї сімейної саги були і ми з бабусею, звичайною сільською жінкою похилого віку.
У Блейка було декілька дорослих дітей, і склалося так, що всі вони були якимись неблагополучними.
Найбільш симпатичним із них всіх видавався син Стівен - який якраз і був отієї нетрадиційної орієнтації.
І ось настав у його житті такий момент, коли на сімейних зборах в тісному колі родини Стівен встав на стільчик (закреслено) посеред кімнати і гордо заявив:
- Я гомосексуаліст!

- А видиш, тато-мільйонер, а він - соціаліст... - задумливо резюмувала моя бабуся.
Ось і все, що я можу сказати про проблему гомофобії в українському суспільстві.

Докладніше

ХОРОМИ ПЕЧАЛІ

ХОРОМИ ПЕЧАЛІ

Їй було сорок чотири, коли вона вмерла.
Така молода – говорили сусіди,
і крадькома оглядали квартиру – простору,
старомодного облаштування.
Хто ж тепер житиме в цих великих кімнатах,
варитиме каву на кухні,
вмикатиме світло в передпокої?
Така молода…
ЇЇ проковтнула внутрішня порожнеча.
І крилаті яблуні на шпалерах,
вкриті ясно-рожевим цвітом, що ніколи не в’яне, 
окрім як пізньої пори перед світанком,
тужили за нею недовго.
Вони знали – в хоромах печалі не буває безлюдно,
там завжди блукає відлуння і тиняються привиди.

А якщо говорити відверто…
Ця порожнеча простувала за нею з народження.
Слід у слід, не дозволяла спочити.
Не давала можливості дихати.
Це, безумовно, було прокляття.
Мертва вода, через котру їй довелося переступити.
Краєчок мотузки на лезі ножиць.
Темрява у глибинах.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info