Уляна Галич

Уляна Галич

ХІІ

Фото Уляны Галич.

#міфологіяриб

ХІІ

коли їдеш настільки далеко, що починаєш тужити за вітчизною,
коли ріка озивається – а мальки виростають у древніх коропів, 
усе що лишається – це любов, присутність якої важко визнати.
про неї – коротко.

вона – усвідомлення того, що чужих навколо немає,
і у кожному злі живе твоя маленька частина.
любов – це те, що усіх виправдовує і тримає.
нескінченна і невмістима.

це – віршувати біля вогню довгими осінніми вечорами,
взаємно заглиблюватись, пірнати, відрощувати зябра.
це – сила таврійського вітру й краса карпатської панорами,
помножені на усі наші вчора і завтра.

це кров, генетика, вроджена ідентичність.
коли ти українець, і це в тобі – непоборне і невитравне.
проста географія: Кременчук, Білобожниця, Летичів.
слова, що пахнуть польовими травами.

і не варто шукати в цьому особливої моралі чи етики.
коропи стенаються під водою, б'ють міцними хвостами.
любов – це те, що залишиться після нас – все-таки.
навіть, коли останній льодовик на планеті розтане.

це – ніби стверджувати, що світ гойдається на волосині.
скоріше білявій, – та, цілком ймовірно, рудій.
небо внутрішньої ріки таке нездоланно синє.
ми у ньому – закохані й молоді.

 
 
 
Докладніше

ЛІАНИ

Фото Уляны Галич.

#межиріччя

ЛІАНИ

переплетіння гнучких ліан – перепливти шир 
воду вдихнути на повноту звичайних людських грудей 
в тебе не так багато часу на це – а тому пиши 
не зупиняйся навіть коли ніч перетікає у день

просто пиши – бо можеш оце робити бо ти 
вибраний з тисячі проклятий просвіт у далину 
так безумовно завжди є ще хтось – той що тебе розбудив 
той що не дав твоїй конкордії сісти на мілину

та у присутності завжди простіше вірити у дива
так ми маленькі так ми смішні буваємо а проте 
ось тобі серп (немає молоту) – виходь на мої жнива 
доки над нами той що ласкаву руку свою простер

він умліває дивлячись – думає ну авжеж 
я сотворив із глини граційні оці тіла 
я надихнув їх бунтарським духом вогню лісових пожеж 
щоб панував вселенський мир у світі і лад

так він можливо думає – чи цілковито не так
чого тільки не надумаєш за світлові роки…
доки є небо у ньому завжди знайдеться маленький літак
доки є річка – є береги в цієї ріки

доки це літо сотає пряжу з бабиних павутин 
доки маєш таємну воду – вмивайся нею і розкошуй 
і пам’ятай що ти ніколи не зостаєшся один 
адже навіть якщо не пишеш – я за тебе пишу

 
 
 
Докладніше

POP-ART

#межиріччя

POP-ART

його мама сиділа на транквілізаторах. 
його батько сидів у якомусь не досить віддаленому місці.
тож цьому хлопцю не було кому розказати,
що інший бік є у всього – навіть у місяця;
що осінь – це добре, вона пахне димом і бурштином;
що кеди – не єдина у світі взувачка.
малим він молився Бетмену перед сном. 
про презики йому пояснила дівчина, а про СНІД – завучка.

вже потім він пробував речі, про існування яких
не здогадуються найзапекліші буддисти з мікрорайонів.
хоча насправді ніколи не міг забути запах «Вінстон» – м’яких,
і смак маминих макаронів.
але що б не робив цей хлопець, куди б не йшов,
внутрішні тигри зоставались голодними, роззявляли пащі.
іноді він різав себе, і коли йому накладали сто п’ятдесятий шов,
Бетмен приходив і обіцяв, що все це – на краще.

хоча, як і слід було сподіватись, до кращого тут не йшлось.
коли завагітніла дівчина, він пробував влаштуватися на роботу.
а втім, якщо зважити на загальне суспільне тло,
то навчитися плавати можна, лише, коли опиняєшся за бортом.
цей хлопець – або можливо, той, ким він був – 
віриш чи ні, так само мешканець нашого межиріччя.
у його плеєрі – старенький шлягер «Афіни–Київ–Стамбул».
його улюблений фільм – «Багатенький Річчі».

 
Докладніше

МІФОЛОГІЯ РИБ (ХІ)

#межиріччя

МІФОЛОГІЯ РИБ (ХІ)

риби ріки́,
плавучі гадюки і павуки,
якісь химерні рослини, кучеряві лелітки.
все, що на дні – усе, що прагнуло дна… 
тільки я на оцьому березі стою одна, 
розхитуючи пруття невидимої клітки.

і не так важливо – стою я зовні, чи у – 
чи усе це відбувається наяву. 
срібноголосо виспівують небесні хорали: 
– не тривожся, дитино. не поспішай.
є вода і є її водяна душа. 
це єдине, чого в тебе не забрали.

тож ступай на воду, дихай нею, пливи. 
черепахи та їхні черепашачі острови, 
крокодили і якісь невідомі науці молюски, 
– все живе, що водиться в цій ріці, 
як і хвилі ріки, чекає тебе в кінці. 
коли довго ламати клітку, 
можна почути плюскіт.

 
Докладніше

МІФОЛОГІЯ РИБ (X)

#межиріччя

МІФОЛОГІЯ РИБ (X)

міра води суперечить неміряному вогню
ти не один і я тебе через це не виню
тиша нічна річкового плеса гладінь
наче в сповільненій зйомці довго падає тінь
цикли моєї поезії якось довшають теж
ти обіцяв мені що не скоро іще помреш

музика тягнеться вгору проростає углиб
ми багато чого зробити могли б 
народити трійнят написати декілька книг 
полюбити людей і чогось навчитись у них 
прорости на узбіччі із макового зерна 
як проростають душі та імена

протверезіти врешті – бо цей непоборний хміль
тільки посилює внутрішній абсолютний біль 
тільки руйнує стінки кровоносних судин
я не виню тебе за те що ти не один
тільки триматись боляче за гарячі краї
вітер у полі – кочовий караїм

постіль-пустеля жовто-блакитна мла
хмари важкого попелу зі сторони спаленого села
ось у повітрі благі знамення чи ознаки біди
ти обіцяв мені що не скоро вернешся сюди
ось наша річка – а в ній – табунці вересневих риб
музика тягнеться вгору проростає углиб

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info