Уляна Галич

Уляна Галич

XVIII

Фото Уляны Галич.

#міфологіяриб

XVIII

коли я візьму свої весла й ласти,
і піду по уявній воді – за край,
милосердний рибалко, не дай упасти.
а якщо впаду – не карай.
бо вода в глибині – така причинна,
проникає під шкіру вибіленим іклом.
дивиться в мене безколірними очима,
ріже побитим склом.

в цій воді живуть фантомні рибини,
отруйні медузи і кашалоти.
скажи мені – щоб ми робили,
якби зуміли себе побороти?
якби ця вода потекла венами,
і в чарках наших плюскалася вода – 
чи вірила б я у твоє повернення?
чи пам’ятала б, як тане твоя хода?

чи ти говорив би зі мною крізь сни і відстані?
ось твої береги, ось невиплачені борги.
все що зостанеться, коли ми підемо звідси – 
недопалок моєї цигарки і відбиток твоєї ноги

 
 
 
 
Докладніше

ПУСТЕЛЯ

Фото Уляны Галич.

#межиріччя

коли все погано – іди і читай Шопенгауера 

цей жовтень оговтався і переріс в листопад 
ця ніжна пустеля з її полинами й агавами 
потроху прямує в тобі на спад

це дикий рельєф де живуть таргани і лисиці 
і декілька грифів у небі тривожно ячать 
це безум який найбезумнішим з нас не присниться 
тонкий кругообіг небесних свічад

напруга і музика відчай і чай із сиропом 
в тотальному мороці гасне малий каганець 
ти був на горі ти збирався послухати проповідь
і вірив що це не кінець

а річка тече – безіменна така й безбережна 
знайди в собі човен – сідай і щодуху пливи 
любов – це антонім до спокою та обережності 
це те що належить живим

Докладніше

ЖОВТЕНЬ

Фото Уляны Галич.

#межиріччя

так прощаються в тиші раптовій у жовтні,

чиє серце ніколи не буде належати ластівці жодній,
чиє сіре обличчя над нами щодня нависає.
так не пишуться вірші – оті, що приходять навзаєм.

так згасають слова поміж небом і листям опалим, 
і темніють пророчі зірки, ніби чорні опали.
а за третім селом в очереті на хижім болоті 
палить вогнище той, що не сіє, не жне й не молотить.

той, чиї імена називають украй неохоче.
так відходять у вчора в обійми осінньої ночі.
так по ложці туману вичерпують із продірявлених су́ден. 
це сумне божевілля непрошене і неосудне.

ця межа пролягає у звуках, у літерах, в текстах.
як жовтнева хода – проминальна, прощальна, протестна.
як відлуння застільного співу чи злого камлання.
так прощаються тільки по-справжньому.
тільки востаннє. 

 
Докладніше

XVI

Фото Уляны Галич.

#міфологіяриб

XVI

мій бог живе в ріці – він приручає риб
говорить до води і живиться водою 
звикай що я завжди ітиму за тобою 
що мій тривожний дух зринає догори

що цей самотній світ – такий усе-осінній 
це жінка і вона з тобою до кінця 
не відпускай руки не відвертай лиця 
почуй її жагу в посмертнім голосінні

прости її любов – болючу і крихку
і голод і якусь безсилу недовіру 
ти мав її таку – беззбройну і покірну 
безумну і слабку – ти мав її таку

а все що поза тим – порожні абсолюти 
і рвані прапори й покинуті міста 
і доки не вона тобою не пуста 
ви не слова уже і звісно вже не люди

вас двоє і у цім щось трохи більше ніж 
химерна боротьба ворожих екзистенцій 
відчуй її у снах у квітах у мистецтві 
прийми її отак – тримай її міцніш

пройди її шляхи – знайди її у тиші 
вона це майже я а може навпаки 
не відвертай лиця не відпускай руки 
вона тобі про тебе ще й досі – досі пише

 
 
Докладніше

ДОРОГА

#межиріччя

ДОРОГА

а дороги назад – нема…
як нема у ріки зворотної течії.
як нема старого фотографа, котрий знімав
безпритульних дітей і собак нічиїх.

а ще він любив жовтневі ранки – вологі, глевкі,
сповнені безумних туманів і ритуальних вогнів.
коли у тотальній тиші проносяться тіні стривожених їжаків,
а всі невпокорені душі зостаються одні.

та що він любив – неважливо, як і те, 
про кого були його останні думки.
дорога назад – це дерево, яке ніколи до себе не доросте. 
це початися із нікого і закінчитися ніким.

зумисно порушити всі кордони, перейти рубіж,
скуштувати пороху і безліч заморських страв.
їж-молися-люби. їж. їж. 
забери своє, доки хтось інший його не забрав.

а старого фотографа більше не згадуй. 
про нього – мовчи.
в інстаграмі постять фоточки домашніх крекерів і борщу.
осінь знову прийшла і знову не закінчується нічим.
ти кажеш мені мовчати,
і я мовчу.

 
Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info