Уляна Галич

Уляна Галич

ПОШТІВКИ

Фото Уляны Галич.

#вододіл

ПОШТІВКИ

яскраві поштівки цієї зими.
а що на звороті? ‒ розмерзлі калюжі. 
дими і тумани. тумани й дими.
і ми, з листопаду ще трохи застуджені.

і світло, що б’ється, як пташка в руці.
і день, що згасає уже пополудні.
померлі з’являються наприкінці,
коли усі площі й провулки безлюдніють.

коли з українських містечок і сіл,
сполоханий чимось, втікає Святвечір.
і тільки чумацька йодована сіль
відсутність агонії нам забезпечує.

і тільки сніги чи уява про них,
чи трохи води на хмільнім підвіконні…
це місяць краплини серпанку зронив.
це мчать довкіл обрію зоряні коні.

копитами їхніми кришиться брук 
і рветься осердя мого середмістя. 
це потиском теплих і бажаних рук
усе розпочнеться.
все зрушиться, зміститься.

і врешті завмре у чеканні весни
на диких полях непростого полюддя.
дими і серпанки. серпанки і сни.
померлі з’являються ближче до лютого.

це вічна, як вічність, жага забуття.
чи прагнення тиші в любовній бентезі.
зима – це маленьке безжурне дитя,
зігріте овечками в яслах поезії.

 
 
Докладніше

XXV

Фото Уляны Галич.

#міфологіяриб

XXV

криптографія цієї води
темні розтривожені письмена 
з північного боку йдуть холоди
не зупинить їх найвища стіна

з північного боку крайнеба – ртуть
навіть хмари тонуть у ній
тут такі як ми давно не живуть
тут зимі затісно одній

в неї – тіні давніх імен 
в неї коси сиві як сон
а була земля ‒ молоко і мед 
ледве втримував її слон

а тепер навкіл – пусті береги 
і відлуння можливих тиш
бродить замком із криги й нуги 
доки ти спиш

і триває твій космічний політ 
попри цю останню межу 
чорні риби ламають лід
проривають воду чужу

і сріблиться їхня луска
в променях міфічних світил 
все що варто знати про світ ‒ смерть близька 
та існують й інші світи

Докладніше

XXIV

Фото Уляны Галич.

#міфологіяриб

XXIV

я говоритиму із водою з рибами твоєї ріки
з тими хто направляє ракети і літаки 
з тими хто вірить у вічний космос у силу слів
з найзапеклішими апостолами небесної толоки 
із ловцями перлин і ловцями снів

з голубами на площах – вони допитливі слухачі
з мовчазними примарами які приходять вночі 
зі старою циганкою та її пронирливим циганчам 
з графським парком в якому живуть лисиці і пугачі
говоритиму навіть сама з собою – хоча…

говоритиму з кораблями які приходять у порт 
з водіями тролейбусів й диспетчерами депо 
з поліцейськими псами з єрусалимським вогнем 
із мостами з церквами повними люду і по 
всьому цьому я знаю – хтось таки почує мене

хтось потойбіч планети – на тому краю села
де в смереках поснулих закипає жива смола 
де проходить – умовно – внутрішній вододіл 
я здається ніколи досі там не була 
може тільки торік весною
може тоді

 
Докладніше

ХХІІІ

Фото Уляны Галич.

#міфологіяриб

ХХІІІ

ніякого ранкового тепла
ніякого рожевого зефіру 
і хто підкаже де шукати віру
яка ніколи тут і не жила

яка нікого не порятувала
між темними порогами пітьми
це перший сніг – і перший день зими 
холодний світ барвисті покривала

тонких матерій хибна новизна
містерія глибинного начала
мовчала довго – а якби й кричала
ти ж не почув не бачив не впізнав

твої рибини – щука сом і короп
твої живі – це свідчення про те
що на піску й камінні не росте 
ніяке зілля – навіть мандрагора

і тільки горобина при вікні 
і три сороки поряд на паркані 
були такі – щасливі й трохи п’яні
ти був такий безболісний мені

і все що проговорено збулося
а все що оминули – відійшло
заколишу в пелені тихе зло 
торкаючись крізь сон твого волосся

 
 
 
Докладніше

ХХІ

Фото Уляны Галич.

#міфологіяриб

ХХІ

римовані риби перетікають у сни води
святий Миколай вичісує срібло із бороди
поскрипують стиха санчата його в стодолі 
і навіть оця історія – не про нас 
вона про казкову тишу і вибрики злої долі

вона про вселенський гомін і білий шум
не вір ані слову із того що я пишу 
є тільки шматочок неба в тарілці зупи 
є ринва в якій позамерзали дощі 
зима капризує – у неї ріжуться зуби

зима ‒ це пора спогадів й одкровень
це чорна глибока кров яка струмує із вен 
а все що ти їй протиставиш – уривки джазу
декілька літніх фото і короткий роман
нам не збагнути внутрішню логіку цього часу

плямиста шкіра землі – найміцніша зі шкір 
жодному слову із того що я пишу – не вір
тим паче ніколи в житті не рахуй моїх літер 
хай риби мовчать і вода так само мовчить 
а рештки вчорашніх слів розносить північний вітер

 
 
Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info