Уляна Галич

Уляна Галич

Мі-8

Фото Уляны Галич.

гвинтокрили військової авіації,

пролітаючи над нашою хатою, будять мене уранці.
сердиті гуркітливі птахи.
і дивлячись їм услід, я загадую: куди, навіщо?
чи дійсно усі герої житимуть вічно,
і де закінчуються їхні шляхи?

чи є там небо - липневе, бліде, тривожне.
милостиве до переможців і переможених.
чи справді воно там є?
кого рятує музика, а кого - цигарка?
чи хтось перед сном читає Діккенза і Ремарка,
чи п'є?

або наприклад - кабіна. як вона облаштована?
чи є у пілота дівчина? хто вона?
вони зустрінуться в наступний четвер - 
хоча надія на це доволі примарна.
і знаком питання поміж землею і хмарами
зависає зелений гелікоптер.

і вже нема ані часу, ані іншого простору.
і ніхто ні з ким не воює - просто
горизонт вирівнюється на мить.
бортмеханік згадує матір, - каже, що сумує за нею.
а іконка Діви Марії над приладовою панеллю
мовчить

 
Докладніше

СОНЯХИ

Фото Уляны Галич.

легковажні бабки і коники-стрибунці,

що готові розказувати про літо кому завгодно.
чорні морви в липкій від соку руці.
зеленоокою млістю на темних водах
розповзається перший передсерпневий туман,
як нагадування про минучість і неминучість.
коли довго когось шукаєш, а його - нема.
і не варто через це мучитись.

бо літо - ось воно, ще трохи - і промайне.
ще декілька злив, жмут прив'ялої м'яти.
ще пара сонячних днів, наче купка золотих монет,
яких тобі ніколи не мати.
ще трохи голосу, трохи заповітних бажань,
коли не хочеться зазирати в порожні гнізда.
коли час не межа, і навіть смерть - не межа.
засмаглі діти. музика. сережки у ніздрях.

і зайвих слів не треба нікому, бо що - слова?
що там їхні суфікси і коренева система.
лягаєш на землю і слухаєш, як говорить трава,
доки не стає темно.
коли вчишся шукати істину у простих речах,
і радієш окрайцю хліба з молоком і сиром.
теплі соняхи квітнуть - чорне в золотих обручах.
літо проходить з миром.

Докладніше

БО ЛІТО

тонкі силуети мереживні комірці
літо тримає нас як пташенят у руці
роздивляється присвистує: які ж вони пухнасті мацьопі...
а коли вечорами в повітрі розливається липневий опій
тіні глибшають наповнюються таємним змістом
це життя що починається за умовним містом
це коли нас приймає до себе пташина зграя
і ніхто в цьому світі більше не помирає
ми потроху дужчаємо вбираємося у пір'я
тільки нічому зі сказаного не вірю я

бо літо - таке яскраве таке нестерпне
воно жнивує а потім самотньо блукає стернями
тиняється болотяними заплавами ярами бо літо
уривками снів і спогадів ще довго болітиме
воно згадує музику народжену з крові й плоті
згорілих живцем танкістів і збитих пілотів
чиїсь тривожні дзвінки поштівки і найгірше - мовчання
коли тиша - така загрозлива і незвичайна
переповнена всілякими страхами і небезпеками
в пообідні години літо перечікує спеку

а вночі гуляє садами крадькома куштує зелепухи
прислухається до нашого пташиного лепету
та про себе нічого нам не розказує і - тим паче
воно ніколи не молиться і не плаче
то всього лиш роса на травах і ноги мокрі
то крізь тишу зачаєну ледве вловимий покрик
і дорога якою іти насправді зовсім не важко
літо стиха шепоче: віднині я буду вашим
але ця обіцянка - така химерна і половинна
літо нам не належить і воно у цьому не винне

Докладніше

#прохурму

Фото Уляны Галич.

#прохурму

Коли я була маленькою, в мене була книжечка. Власне, в мене була ціла купа книжечок - і саме це, можливо, й знищило мене як потенційно корисного члена соціуму.
Але ТА книжечка була особливою. Вона була розмальовкою - це раз. А розмальовки я просто обожнювала.
І там йшлося про різні фрукти й овочі, назви яких треба було вгадувати, й підбирати для них відповідні кольори.
З простими штуками - типу яблук чи кавунів - жодних проблем не виникало. Врешті, першою книжкою, яку попросила ця дитина в сільській бібліотеці, був "Робінзон Крузо", а не якісь там "Пригоди сніговичка"...
Але у тій книжечці були задачі й більш складні. 80-й левел, еге ж. Зокрема, мене загнали у ступор такі екзотичні назви, як хурма і фенхель.
Я просто ані найменшого уявлення не мала, що це за таке, і якої барви воно може бути.
Згодом я дізналась, що хурма - помаранчева, а фенхель - зелений. Але так до кінця й не повірила в їх існування.
І ось що мене цікавить - невже, Карле, укладачі тієї книжечки справді думали, що радянські діти 1985 року випуску добре уявляють собі, які не вигляд хурма чи фенхель? Це в той час, коли й банальні мандарини бували на полицях - і столах! - лише по великих святах.
P.S.
З того часу я не раз куштувала хурму. І не те, щоб її смак мене вразив. Але завжди вона мені пахне отією дитячою загадкою.
Хоча з кожним разом цей запах потрошку вивітрюється.
P.P.S.
А от фенхелю спробувати поки що так і не довелось...

Докладніше

ЛІТО

Фото Уляны Галич.

#урбамістика

липень до пальців липне, наче солодкий інжир.
дівчинка в жовтій сукенці вулицею біжить.
мамо, цей світ навколо не може бути чужим!
мамо, я бачу янголів поміж хмарами!
та не питай про їхній вигляд чи імена.
цих абсолютних істот не втримує твердь земна.
наша сусідка вчора вилетіла з вікна –
теж, безумовно, чимось небесним марила.

ніби можливо раптом злетіти ввись.
річко моя, вгамуйся. рибко моя, ловись.
все що минає зараз – повторюється колись.
так і стається, так і повинно статися.
час у долоні бога – чайка з одним крилом.
бути добром – напевно, не значить не бути злом.
це перелом історії, вічності перелом.
це лабіринт суворої псевдо-статики.

отже, цей липень, вулиця, це дівча.
дзенькіт розбитих шибок – невдалий політ м'яча.
і уже неважливо, хто усе це почав.
так чи інакше, у підсумку маємо літо.
дещиця божевілля, крапля сердечних мук
шум автотраси, дзижчання сердитих мух
липи цвітуть духм'яні-духм'яні – тому
кожне порожнє слово приречене тут зітліти.

кожної другої літери падає хибна тінь,
і залишається тільки вірити тій,
що не злякалась неба, зосталася на висоті.
гра без відомих правил, команда без капітана.
ритми вриваються в тишу нічних оаз.
це не пустеля – просто усе на раз
стало таким прозорим. тисни мерщій на газ.
дівчинка в жовтому посеред вулиці тихо тане.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info