Уляна Галич

Уляна Галич

ПЕРЕДРІЗДВЯНЕ

Відринути усе вторинне 
й уперто прагнути начал.
Якщо існує чорний ринок - 
існує білий капітал.

Це капітал зими і тиші - 
цілком надійний депозит.
Напівгрудневі довгі тижні.
А не літається - повзи

В слизькому місиві зі снігу, 
піску і попелу часів.
Арктична свіжість знавісніло
скувала землю по осі.

Та ми - живі, і що нам Грінвіч, 
й уся можлива довгота.
Коли у яслах юний мрійник
ягнятку шарпає хвоста.

Докладніше

ТИ – Є

б’є копитом об землю крилатий комонь

розвівається місячна грива
я пила живоводу з твоїх долонь –
і була щаслива

я була всеосяжна як твій талан
я була всевидюща як третє око
в цьому світі ведеться – пропав то й пан
це не значить копати глибоко

ця зима наче стрічка що нас обів’є
теплим затишком світлого дому 
ти не можеш не бути ти вічно – є
але про це – нікому

і коли відчиняються двері у двір 
коли сонце навзаході грає
ти мені не переч ти мені повір –
цій землі обернутись раєм

цій планеті летіти крізь пил та час
крізь вертляві орбіти і полігони
нас немає бо ти не писав про нас
як і всі твої епігони

Докладніше

НЕВЗАЄМНІСТЬ

у невзаємності є особлива чарівність – 
це поміжсвіття думок, почуттів і бажань.
це коли десь на небесному дикому хижому рівні
поміж двома пролягає межа.

це о півтретьої ночі не погляд не порух – 
спогад про подих заснути коли не дає.
хто тобі лікар, скажи мені? хто тобі ворог?
хто тобі світлом і пітьмою є?

вічна чужинність у цьому глибокому кредо:
вірити в те, що минуло – а те, що прийде
буде не досить хорошим, не досить дорослим і недо-
будитися деяких сонних людей.

ця невзаємність – це азимут всіх астрономій,
істинна північ яких не відміряна ще.
це коли інших чекають у теплому домі,
де так зворушливо пахне червоним борщем.

це коли хтось відчиняє вікно, і вривається протяг
в спальню, якої у тебе, повір, не було.
ця невзаємність – спізнитись на вранішній потяг.
може – на зло мені. може, на зло.

це коли в парку рум’яні засніжені діти
ліплять снігурку, а в пару їй – сніговика.
це коли майже відсутні причини радіти.
тільки ріка під ногами. розлючена чорна ріка.

Докладніше

ПСИХОСОМАТИКА

Незакриті гештальти волають про помсту до неба.

Сірий сніг. Сірий світ. Сіре світло крізь пальці тече.
Я не знаю, чи справді любов - це найвища потреба
В піраміді таких необхідних для мене речей.

Я маленька і тиха. Моя павутина прозора.
Я живу в епіцентрі сплетіння лискучих ниток.
А розкошлана тінь, що ввижається внутрішнім зором,
Це ніщо і ніхто. Я повторюю, зовсім ніхто.

Докладніше

ОСТАННЯ ДОЧКА МОНТЕСУМИ

коли остання дочка підстаркуватого Монтесуми
покине спустошені вулиці Теночтітлану 
чи буде їй гірко від того, чи буде сумно,
чи відчуватиме вона себе самотньою і зламаною?
чи говоритиме у ній кров її пращурів 
чи досить сильно ненавидітиме вона іспанських солдатів?
коли збираєш каміння і вкладаєш його до пращі, 
пригадуєш усі борги, які маєш віддати.

пригадуєш хороші часи і золоті піраміди, 
зведені на честь жорстокого бога Кетцалькоатля.
смерть – це мистецтво, її також потрібно уміти,
задля того, щоб вижити, або задля
народження свого довгоочікуваного спадкоємця.
через тисячу років і тисячу пекельних боїв
вона бачить його – чи може, то лише їй здається, 
а він, у свою чергу, добре бачить її.

з вікна похмурої багатоквартирної поверхівки, 
збудованої на місці найвеличнішої з пірамід. 
імовірно, цей хлопець знає більше, аніж хотів би 
про те, як безмісячними ночами оживає кривавий міт. 
як нізвідки з’являються вершники, закуті в блискучі лати,
як стугонить земля під копитами їхніх коней. 
це не зовсім те, що йому б хотілося пам’ятати, 
але він пам’ятатиме – до самого скону.

і за цю первородну пам’ять, за ці неймовірні видива
нею самою уже заплачено найбільшу ціну. 
це її таємниця, її потойбічне придане, 
яке вона забере із собою за міську стіну.
а коли їй відкриються широкі простори мезоамерики
і у безмірі часу вона опиниться зовсім сама – 
не залишиться жодних причин, для того, аби померти 
останній дочці Монтесуми, якої він ніколи не мав.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info