Уляна Галич

Уляна Галич

ХОЧА

Фото Уляны Галич.

#межиріччя

ХОЧА

боже, ти віриш, що йому уже тридцять два?
рудою купіллю над землею проростає жовтнева трава,
торішнім шовком лягає тобі до ніг.
ні!
це не осіння призма – цей вимучений калейдоскоп.
уяви собі, ‒ ти поганий, а твій товариш ‒ ще гірший коп.
у вас є новенький «Пріус», пончики і рок-н-рол.
є онкологія, яку він ледь-ледь поборов.
є дружина в кімнаті-чекальні, і пара близнят.
і так – щодня.

боже, ти віриш, що йому уже сорок три?
щось не дуже хороше діагностували в його сестри. 
він крокує бульварами, порожніми вулицями снує.
важко у це повірити, але він – є.
пригадує, як хворів пневмонією, 
а вона приносила у лікарню козяче молоко,
як він украв для неї червоний лак – маленький флакон.
як потім обоє втікали від главврача.
такі речі ‒ не забуваються. хоча…

боже, ти віриш, що йому уже п’ятдесят один?
потихеньку харкає струмом електричка Суми-Лебедин.
понад синім обрієм лебедіють пташині ключі.
справжня осінь приходить вночі,
розгортає свої намети, встановлює прапори.
це коли ти бажаєш піти нечутно ‒ до пори. 
це коли над страхом виявляється іще одна, найвища межа.
попіл і жар.

боже, ти віриш, що йому уже сімдесят шість?
він майже нічого не їсть.
племінників повідомили про дату очікуваного кінця.
він нікому нічого не обіцяв.
не просив про надгробок, не роздавав настанов.
тільки зрідка згадував свою першу шкільну любов.
її косички, портфель і покусані нігті.
а більше нічого пригадати не міг.

 
 
 
Докладніше

ІНТЕРСІТІ

Фото Уляны Галич.

#межиріччя

ІНТЕРСІТІ

повертайся в моє межиріччя лякати старих ворон
збирати пожовкле листя тополь і кленів
дощ поглинає місто заливає залізничний перон
у музеї історії мокне останній ленін

площі порожні вулиці парки і двори 
потопають у цій воді – дощовій небесній 
ти кажеш що ти – творець
отже – твори 
доки з асфальтових дір не вирвались урба-бестії

доки химери сплять і господарі їхні – сплять
вітер здіймає вгору уламки старого світу 
я називаю адресу – Макаренка 48/5 
вимикаю світло

ця пора така алергічна – горло дере від їдких димів
від прокислого неба й зіпсованого алкоголю
поцілуй мене міцно – так як ти умів 
чорна земля холодне тіло своє оголює

все опиняється на самісінькій грані – минущість і тлін 
музика з приймача важка мимолітна 
інтерсіті приходить вчасно але навіть він 
не може наздогнати нашого літа

 
 
 
Докладніше

#кінопост

#кінопост

Іноді доводиться порушувати правила, щоб все виправити (с).
Я - лікар. Ось моя справа (с).
.

The Cider House Rules ("Правила дому, де роблять сидр ") - найсильніша стрічка, що я переглянула впродовж останнього часу.
У чомусь - це дуже американське кіно, але в іншому - дуже універсальне.
Недаремно сценаристом був Джон Ірвінг, за власним романом.
Тут є біль, екзистенція, пошук, є чистота і справжність.
Вічні і прості теми любові, обов'язку, прощення пропонуються глядачеві не як імперативи - лише як можливості.
"Можна сидіти тут і нічого не робити. І якщо пощастить, хтось вирішить усе за тебе" (с).
Є кілька суперечливих моментів, але є також цілком упізнавані, прості до оскоми речі.
Є - мистецтво, врешті, естетика і художнє зображення головної місії кожної людини - повернення додому. 
.
P.S.
І так, Майкл КЕйн- завжди чудесний і улюблений. Британські актори - вони такі британські актори.

.
P.P.S.
Добраніч, принци Мейну і королі Нової Англії (с).
Добраніч, докторе Ларч (с)

 
Докладніше

ЧОЛОВІК

Фото Уляны Галич.

#межиріччя

ЧОЛОВІК

її чоловік забороняв їй скучати за ним,
і нервувався, коли вона зустрічала його на вокзалі.
коли ріка висихає, правий берег робиться зимним і сумним,
а лівий берег просто прямує далі.

і в цьому – їх суперечність, найголовніший парадокс.
адже у них на двох – спільна вода, спільні раки і мушлі.
коли він дізнався, що в неї передоз,
то повернувся в це місто – фактично, був змушений.

ловив їй метеликів – передосінніх, слабких.
а потім випускав їх у відчинену в ніч кватирку.
ходив із нею гуляти на один із берегів ріки,
водив її до театру і цирку.

і навіть осінь не могла зупинити його політ.
такі чоловіки народжуються в переломні миті.
він її не любив. він у ній болів.
як болить протоптана стежка у доспілому житі.

він казав їй: дивись, он тече велика ріка.
і я невдовзі втечу так само – разом із нею. 
вона проклинала себе за те, що нічого не розуміє в чоловіках,
зависала, неначе кулька, між небом і землею.

у неї були її вірші і кольори,
її тамовані пристрасті й погаслі багаття. 
але правда у тому, що вона вірила в усе, що він говорив.
вони були молоді, і молодістю цією багаті.

вони гортали життя, неначе фотоальбом.
а з іншого – запах кави, кілька листків і яблук.
вони писали про все – і все діставалося їм обом.
вони послуговувались хореєм і ямбом.

 
 
 
Докладніше

ДРАКОН

Фото Уляны Галич.

#межиріччя

ДРАКОН

на об’їзному кільці нашого невеликого міста
забагато дешевих готелів і дорогих крамниць.
я починаю думати, що ця двозначність – зумисна. 
неначе осінь, що на осонні вилежується горілиць.

неначе небо, засноване сріблястою павутиною – 
увесь цей ранковий туман і післяобідні дощі.
коли опадає листя – можна бути такою дитинною,
ховати замерзлі руки у татовому плащі.

тулитися щокою до теплого кашеміру,
уявляти себе принцесою, яку стереже дракон.
коли втрачаєш занадто багато, головне – зберігати віру .
коли не спрацьовують правила – 
варто вигадати власний закон.

це стосується усього – наприклад, тієї ж самої риболовлі.
коли течія – дуже стрімка, а береги – занадто круті.
це слова, що приходять поночі, ніби вершники безголові. 
і слова, що втрачають сенси на перехрестях тіл.

ця двозначність – у циклах згасання і воскресіння, 
як химерна музика, витворена з неіснуючих нот. 
це моя меланхолія – у чомусь навіть антиосіння,
коли боїшся води і через це народжуєшся човном.

адже осінь – така розбещена, заплакана молодиця,
в її природі закладено глибокий внутрішній дисонанс. 
вона зупиняється в дорогих готелях, 
скуповується в дешевих крамницях. 
і, попри все, з якоїсь причини досі вірить у нас.

 
 
 
Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info