Татуся Бо

Татуся Бо

Тіки шо виділа хароше в лєнті не заскрінила і загубила(((

tb1

Але поржала капітально.
Поржіть і ви.
Отже хтось із френдів виклав вірш Жадана і підписав внизу хештегом.
В коменти прийшло яке-то пиздло і написало: "боже, який ужас, навіщо ви людям показуєте такі недолугі свої вірші, це ж ужас. Стіль ви попитались спиздить в Жадана, но ви же не Жадан, пойміть і успокойтейсь навсігда. Не портьте високе імя поета".
*цитата не дословна, но стіль тот же.
Я щитаю шо пора учрєдіть премію самого ахуєвшого коментатора в цих фейсбуках. Бо цей наскільки ахуєвший шо почті шо геніальний в свойом роді)))
#Атинерильськийаябилатакрада
#понасосюрюютьото

Докладніше

Всіх Журналістів з празничком...

tb1

Всіх Журналістів з празничком, вітаю вас і дарую оповідання Василя Симоненка "Неймовірне інтерв'ю". Бо я вважаю його класикою журналістики і поезіі і вообще))))

Ранком Шворня розбудив телефонний дзвінок. Опанас узяв трубку.
— Слухаю.
— Шворень? Це з редакції «Поетичний дріб’язок». Зараз до вас прийде наш кореспондент. Зустріньте його у всеозброєнні.
Опанас кинув трубку і зарядив пугача. Скоро в кімнату ввалився незграбний і заяложений юнак. Його руда морда була обдерта і вкрита вуграми. Дивився спідлоба полохливо, але нахабно.
— Добрий ранок! Ягоди поспіли. Не ждали? А я от — ніжним тілом у віконце вліз і став.
— Хто ти? — дико вигукнув Опанас, спантеличений появою цього суцільного виродка.
— Я репортер. Я гібрид поезії та прози і газети незаконний син. Ясно? Я мислю образами. Все сказане тут ви можете знайти в моїй збірці «Лакований бруд». Спробуйте зрозуміть.
— Ви з «Поетичного дріб’язку»? — нарешті вибрав паузу, Шворень.
— Я скроплюю там поетичну палітру. Питання перше: де, коли, яким чином ви народилися?
Шворень розкрив рота, але виродок не вгавав:
— Мене мати не родила, я родився сам. Мій талант — це мускули машинні, голова — лабораторний лабіринт. Я останнє слово науки. Стою край шляху в жовтім молочаї — відсидів за ділом я в калині. Да, бувало. Ех, летить жирафа понад житом. До речі, де пройшло ваше дитинство?
— Я народи…

Докладніше

Якби мені...

tb1

Якби мені таланту й красоти,
То стала б я як Юрій Строкань.
Якби мені, напамять всі вірші,
То стала б я як Юра Строкань.
Якби мені гітару й про любов.
То я б була, як Юра Строкань.
Якби мені хоч шось так написать,
Як пише Юра Строкань.
Буду завжди, ти так і знай,
Вєчно твоя, Юра Строкань.
Юро, з Днем народження, хай тобі пишеться легко й невимушено. Рости нам здоровий! Будь красівий! І харошої тобі пам'яті)))

А хто ще тут не захлинається восторгом від Юриної творчості?

 
 
Докладніше

А ще от в хазяйстві, дві корови...

tb1

А ще от в хазяйстві, дві корови, і їх в одну мить аппаратом подоїли і всьо. І вода у корів своя, душ даже, теплий, холодний і контрастний. Не здивуюсь якшо даже єсть гель для душа "для рябих корів з кюензімами для шовковистості хвоста".
А ще в хаті є вайфай, і тобі скажуть, "іди на лавочку, я щас вікно відкрию шоб харашо ловило".
І пока от десь там у великому місті люди копилять губу і кажуть "напаркавалісь как сєлюкі".
Село начхало на тих людей і модернізувалося. Само. Трохи недолуго, як могло як вміло, йому ніхто не помагав, не вчив і не підказував.
А це от обичний двір обичного села)))
Так і бачу як тітка кричить, " ти б Іване, в Лубни мотнувся, в мене макарони кончились, тіки пива не пий, бо опять свого ридвана на сусідську картоплю посадиш"
А Іван їй, "От вінта Галько, забери драбину. Я полетів".
І вже сам собі, " і чоб я ото не пив, я шо больний?".
Фото Татуси Бо.
 
 
Докладніше

Зашкал всякої милоти і милості

tb1

Утята.
Світ може конати від розчуленності над маленькими кошенятами, чи вайлуватими цуценятами, але це поки не побаче маленьких утят.
Поміж жовтунами затесався чорненький шипунець (індиутка). Вони гріються під спеціальною лампою і от коли всі жовтенькі повмощуються оце от чорняве приходить, схиливши голівку набік вичисляє серединку і прямо туди отак своїм чорнявим гузном і вклинюється. Йому дуже треба бути там де найтепліше, найсмачніше, я не дай боже прицьомкувати до якогось іншого утяти оце стає і так голосить, так вишамкує своє індиутяче возмущеніє, шо його витримати не можна. 
А ще от, коли народилася Надійка, ми з чоловіком одночасно відчули потребу щось укоренить. Це мабуть і був той синдорм українства описаний у Довженка і в його бабі, "шоб усе росло і проізростало". Ми посадили абрикосу. Довго вибирали сорт, вткнули на весні, кутали в заморозки і всячески берегли.
Зараз прийшла і не впізнала - абрикоса надєжди вимахала така нівроку, обросла на всі боки гілками, і обчіплялася плодами, першими плодами.
Ця абрикоса була першим деревом, яке Надя поливала, удобрювала, вчилася захищати і кричала індикам " тусь ідси, це моє деревце". А тепер уже можна сховатися в його тіні.
Сьогодні прокинулась від того що наш півень перемагав у пісенному конкурсі сусідського немелодійного горлопана, а в кімнаті так пахло "павоніями" шо аж в роті солодко було.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info